Чи можуть школярам в Україні заборонити смартфони: роз’яснення освітнього омбудсмена та контекст воєнного часу

Питання обмеження використання смартфонів учнями в українських школах час від часу з’являється у публічних обговореннях як серед педагогів, так і серед батьків. У багатьох країнах світу вже впроваджено суворі обмеження на використання мобільних телефонів у класах, зокрема у Франції, Італії, Нідерландах, Китаї. Основний аргумент — навчальний процес має бути захищеним від зовнішніх подразників. Проте в умовах повномасштабної війни в Україні будь-яка модель, запозичена з мирних освітніх систем, потребує переосмислення. Питання не лише у зручності чи дисципліні, а у безпеці — і праві дитини на зв’язок з родиною, отримання сигналів тривоги, можливість координувати свої дії в екстрених ситуаціях. Саме з цього погляду обговорення заборони смартфонів у школах в Україні набуває особливого значення. У коментарі РБК-Україна освітній омбудсмен Надія Лещик пояснила, чому формальне вилучення гаджетів у дітей під час навчання є недоцільним кроком у нинішній ситуації.

Іноземний досвід: що відбувається у школах інших країн

У 2023–2025 роках низка європейських країн посилила правила користування телефонами в школах. У Франції повна заборона діє ще з 2018 року: учні не мають права використовувати мобільні пристрої в школі, крім виняткових випадків. У Нідерландах з січня 2024 року набрала чинності постанова, яка передбачає вилучення смартфонів із класів, але дозволяє залишати їх у спеціальних шафках.

У Великій Британії кожна школа визначає власні правила, однак загальна тенденція — до посилення обмежень. У Китаї телефони заборонено приносити до школи без письмового дозволу батьків. Такі рішення, як правило, базуються на результатах досліджень, що вказують на негативний вплив смартфонів на концентрацію уваги, навчальну мотивацію та загальне психологічне здоров’я підлітків.

Водночас у мирному суспільстві всі аспекти безпеки (евакуація, комунікація, поведінка у разі надзвичайної ситуації) чітко врегульовані відповідно до розкладу, а зв’язок з батьками або службами не є критичним елементом щоденного навчального процесу. В Україні ж реальність інша.

Український контекст: повітряні тривоги, укриття та нестабільність

На відміну від європейських шкіл, українські навчальні заклади працюють у режимі підвищеного ризику. Залежно від регіону, кількість повітряних тривог протягом тижня може сягати десятка і більше. Часто саме мобільний телефон — це перший засіб, через який дитина отримує сповіщення про небезпеку. Згідно з методичними рекомендаціями МОН, під час тривоги учні мають якнайшвидше евакуюватися в укриття — а не чекати подальших вказівок.

Освітній омбудсмен Надія Лещик у розмові з журналістами зазначила, що в ситуації, коли діти здають телефони вчителям перед початком уроку, виникає кілька проблемних питань. По-перше, відповідальність за збереження гаджетів автоматично переходить до педагога. По-друге, якщо тривога застає клас зненацька, вчителю доведеться або залишити телефони без нагляду, або переносити з собою коробку з десятками приладів — що порушує логіку евакуації та суперечить правилам безпеки.

В умовах стресової ситуації головне завдання педагога — контролювати дії учнів, а не охороняти техніку. Тому, на думку Лещик, централізоване зберігання смартфонів не може розглядатися як універсальне рішення.

Можливі підходи: баланс між дисципліною і безпекою

Омбудсмен пропонує альтернативу, яка базується на спільному напрацюванні правил у межах конкретного навчального закладу. За її словами, найоптимальнішим варіантом є такий підхід, коли смартфон знаходиться в особистій сумці учня з вимкненим звуком протягом уроку. У разі оголошення тривоги дитина забирає сумку, йде в укриття й відповідає сама за збереження свого пристрою.

Такий формат дає змогу уникнути зайвого навантаження на вчителів, не порушує права дитини на особисті речі й дозволяє реагувати на позаштатні ситуації оперативно. Також він дає змогу зберегти елемент відповідальності учня — адже дитина вчиться не користуватись телефоном у невідповідний час, а контролювати свої дії.

Варто зазначити, що окремі школи вже впроваджують подібні рішення. Наприклад, деякі заклади в Київській, Львівській, Хмельницькій областях розробили внутрішні правила користування смартфонами, що погоджені з батьківськими комітетами. Там передбачено, що телефон має бути в рюкзаку, а за його використання без потреби під час уроку — попередження, а в разі повторення — індивідуальна бесіда з класним керівником.

Регулювання на рівні закону: що каже МОН

Станом на червень 2025 року законодавчого регулювання, яке б прямо забороняло використання смартфонів у школах, в Україні немає. Кожен заклад освіти має право самостійно визначати правила поведінки учнів відповідно до статуту. Це означає, що формальна заборона можлива лише на локальному рівні, в межах окремої школи або громади.

Міністерство освіти й науки України наразі не ініціювало змін до нормативної бази щодо користування мобільними пристроями в школі. У квітні 2024 року міністр освіти Оксен Лісовий зазначав, що міністерство вивчає іноземний досвід, але вважає за доцільне дотримуватись принципу автономії закладів освіти.

У нинішній ситуації загальнонаціональна заборона на використання смартфонів учнями видається недоцільною з практичної й безпекової точки зору. Обмеження можуть мати сенс у мирний час, але в умовах постійної загрози повітряних атак, частих евакуацій, ризиків для дітей і вчителів — на перший план виходить оперативність і автономність дій. Саме тому індивідуальне регулювання в межах шкільної спільноти — за участі педагогів, учнів і батьків — наразі залишається єдино прийнятною формою контролю за використанням гаджетів.

На цьому етапі важливо зберегти функціональність зв’язку, не перекладаючи відповідальність на педагогів і не створюючи додаткового навантаження на адміністрацію шкіл. Смартфон у рюкзаку з вимкненим звуком — це компроміс, який враховує як освітній процес, так і специфіку воєнного часу. Подальші рішення можуть ухвалюватися лише після завершення активної фази конфлікту, стабілізації безпекової ситуації й з урахуванням оцінки ефективності локальних моделей.