Сьогодні швейцарський Базель офіційно відкриває Євробачення – 2025, перетворюючись на головну музичну арену Європи. За кілька годин місто прийматиме перший півфінал конкурсу, що традиційно поєднує шоу, геополітику й значні фінансові вкладення. Цьогорічна організація обійдеться Базелю приблизно у 39 мільйонів євро. Це не лише сцена, світло і звук, а ціла логістична екосистема: безпека, навчання персоналу, транспорт, модернізація інфраструктури, медіапідтримка та маркетинг. За кілька музичних вечорів стоять місяці підготовки, тисячі залучених фахівців і сотні мільйонів глядачів по всьому світу.
Мільйони за пісню: чому країни вкладають стільки в Євробачення
Загалом витрати на проведення Євробачення завжди різняться залежно від країни, формату заходу та амбіцій організаторів. Абсолютним рекордсменом за вартістю досі залишається Азербайджан, який у 2012 році витратив на конкурс понад 60 мільйонів євро. І це лише пряма сума – окремо фінансувалися мегапроєкти з благоустрою Баку: нові дороги, реконструкція стадіону, будівництво арени Baku Crystal Hall, яку завершили буквально за кілька тижнів до старту шоу.
Інші країни були більш ощадливими. Наприклад, Мальме у Швеції провів конкурс у 2013 році за 17 млн євро, а у 2024-му — лише за 12 млн євро. Попри скромні бюджети, місту вдалося організувати яскраве шоу на “Мальме Арені”, витративши, зокрема, 2 млн євро на безпеку та 580 тисяч – на фан-зону Eurovision Village.
Копенгаген у 2014 році замахнувся на масштабніший формат – 45 млн євро, тоді як Відень у 2015 році обмежився 35 млн. Стокгольм, де у 2016 році перемогла українка Джамала з піснею “1944”, вклав у конкурс 14 млн євро – і довів, що не завжди дорожче означає краще.
Перемога Джамали зробила Київ господарем Євробачення-2017 – тоді Міжнародний виставковий центр став сценою, а організація обійшлася в 30 млн євро. У наступні роки витрати були приблизно на тому ж рівні: Лісабон (2018) – 23 млн, Тель-Авів (2019) – 29 млн, Роттердам (2021) – 19 млн, Турін (2022) – 22 млн.
Через війну в Україні Євробачення-2023 не змогло пройти у нашій країні, тож його від імені України приймав Ліверпуль. Великобританія провела шоу за 28 млн євро, підкресливши роль культурної солідарності в час війни.
Цього року право представляти Україну виборола група Ziferblat із піснею “Bird of Pray” – проникливою композицією, що поєднує електроніку з ліричною драматургією. Вони виступатимуть вже у першому півфіналі 13 травня під номером п’ять.
А гранд-фінал призначено на суботу, 17 травня – саме тоді ми дізнаємося, яка країна наступною прийматиме цю велику музичну ходу Європи. І хоча суми в мільйонах євро завжди викликають запитання, очевидно одне: Євробачення – це не лише конкурс пісень, а й демонстрація м’якої сили у дипломатії, культурної ідентичності та здатності країни організувати шоу, яке побачить весь світ.
Від повоєнного телемосту до глобального феномена: як трансформувалося Євробачення
Історія Євробачення почалася з мрії – з ідеї об’єднати європейські країни після Другої світової війни не політичними угодами, а музикою. У 1956 році в швейцарському Лугано відбувся перший конкурс пісні, в якому взяли участь лише сім країн. Це було більше, ніж шоу – це був символ віри в нову Європу, де конфлікти замінюються творчим змаганням, а національні кордони – хвилею мелодій, мов і емоцій.
За десятиліття Євробачення перетворилося на дзеркало культурних зрушень, технологічних новацій і навіть політичних настроїв. З роками змінювався не лише формат – з’явилися півфінали, телеголосування, фан-зони, цифрові трансляції, — змінювалось і саме уявлення про те, чим є цей конкурс.
З одного боку, це яскрава платформа для молодих артистів, де глядачі з усієї Європи відкривають нові імена, наприклад: ABBA, Celine Dion, Måneskin чи Kalush Orchestra. З іншого, це майданчик для культурної дипломатії, де держави намагаються говорити з міжнародною спільнотою через музику, костюми, мову жестів і символи.
Після 2010-х років Євробачення дедалі більше виходить за межі Європи. Його дивляться в Австралії, США, навіть в Азії, а участь самої Австралії вже нікого не дивує. Конкурс став глобальним культурним брендом, який не боїться провокацій, епатажу, але водночас зберігає відданість головному – святу єдності через музику.
Пандемія COVID-19 спричинила скасування конкурсу 2020 року й скорочення складу у 2021-му. З 2022-го Росія та Білорусь були виключені через повномасштабне вторгнення в Україну. Окремі країни (Північна Македонія, Чорногорія, Болгарія) тимчасово відмовлялись від участі через фінансові чи політичні причини.
Наразі у 2025 році очікується стабільна участь 37 країн — показник, що свідчить про збереження інтересу до конкурсу попри нові виклики.
З початком повномасштабної війни в Україні у 2022 році роль Євробачення знову загострилася: це більше не просто шоу. Перемога Kalush Orchestra і той факт, що Британія у 2023-му провела конкурс від імені України, показали: Євробачення здатне бути не лише музичною подією, а й актом солідарності та підтримки.
Євробачення давно вже не про пісню одного вечора. Це історія про те, як культура може об’єднувати там, де політика роз’єднує. Про те, як у часи кризи ми все ще готові слухати одне одного – навіть через навушники, навіть з екрану, навіть іншими мовами.
Соціальні меседжі в дискурсі Євробачення: між сценою і суспільством
Попри задекларовану аполітичність, Євробачення давно перестало бути лише музичним шоу. З кожним роком сцена конкурсу дедалі виразніше віддзеркалює ті соціальні й культурні процеси, які відбуваються в Європі та за її межами. Пісенний дискурс конкурсу поступово трансформувався у простір, де звучать теми, що стосуються не лише мистецтва, а й суспільства.
Одним із найяскравіших прикладів став виступ австрійської співачки Кончіти Вурст у 2014 році. Її образ і пісня Rise Like a Phoenix викликали широке обговорення питань гендерної ідентичності, толерантності та прав ЛГБТ-спільноти. Це засвідчило, що Євробачення може слугувати платформою для висловлення позиції щодо дискримінації та суспільного неприйняття.
У 2016 році Україну представила Джамала з композицією “1944”, яка торкалася теми депортації кримських татар радянським режимом. Пісня, хоч і подавалася як особиста історія, викликала дискусію про політичну складову виступу та межі дозволеного на конкурсі. Тим не менш, саме ця композиція принесла Україні перемогу, що продемонструвало підтримку глядачів і журі складній історичній тематиці.
У 2022 році гурт Kalush Orchestra з піснею “Stefania” поєднав особисту історію з реаліями повномасштабної війни в Україні. Композиція стала не лише музичним твором, а й емоційним зверненням до міжнародної спільноти. Це підтвердило, що в умовах воєнної або гуманітарної кризи сцена Євробачення може набути функції символічного представництва національного болю й спротиву.
Окремі пісні учасників порушували й інші теми: соціальну ізоляцію, права жінок, еміграцію, расову дискримінацію. Часто ці теми втілюються у метафоричній формі, що дає змогу уникати прямої політизації, зберігаючи при цьому змістовну глибину.
Таким чином, Євробачення — це не лише сцена для музики, а й простір для суспільної рефлексії. Через пісню, візуальні образи, контекст і подачу конкурсанти можуть висловлювати позицію, яка резонує з мільйонною аудиторією, і водночас сприяє розмові про важливі теми, які виходять за межі шоу.
