Домашнє насильство проявляється в різних формах і може зачіпати будь-яке покоління — від дітей до літніх родичів. Воно включає не лише фізичні дії, але й психологічний тиск, постійні погрози, економічне обмеження доступу до житла та грошей, а також сексуальне насильство. Часто постраждалі від аб’юзу залишаються у небезпечних умовах, бо кривдник контролює спільне житло, майно або навіть повсякденні рішення членів родини, перетворюючи звичайний дім на джерело страху і страждань. Відсутність належного реагування на такі дії робить повсякденне життя постраждалих небезпечним і виснажливим.
Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» прокоментували нашій редакції, як законодавство дозволяє ефективно захищати постраждалих, які інструменти реагування можна застосувати у випадках фізичного, психологічного, економічного або сексуального насильства та на що варто звертати увагу при оформленні термінового або обмежувального припису.
До нас часто звертаються клієнти, які просять захистити їх від домашнього насильства. Наприклад, до нас звернулася жінка, яка бажає розлучитися з чоловіком. Він регулярно застосовує моральне насилля, тому вона виїхати з дитиною і мешкати окремо. Чоловік не дозволяє їй це зробити – фізично перешкоджає збирати речі, не дає вивезти з будинку особисті речі, штовхає жінку, замикає будинок на ключ тощо.
Друга ситуація відбувається з бабусею, яка мешкає разом з онуком, і не має інших близьких родичів. Онук регулярно її принижує, ображає завдає тілесні ушкодження, всіляко робить сумісне проживання нестерпним, сподіваючись на швидку смерть бабусі та отримання квартири в спадщину.
Слід зазначити, що наразі законодавство має чудові важелі для боротьби з подібними ситуаціями. Домашнє насильство або аб’юз набуває різних форм і не обмежується лише фізичними ударами чи образами. Його прояви можуть зачіпати тіло, психіку, фінансові ресурси та особисту свободу людини, і часто вони поєднуються, створюючи для постраждалої особи тривалий стан страху і контролю.
Фізична форма насильства включає дії, які завдають шкоди здоров’ю або становлять загрозу життю. Це удари руками чи предметами, штовхання, ляпаси, щипання, кусання, побої, незаконне утримання проти волі, залишення в небезпечній ситуації або ненадання допомоги, коли вона потрібна для збереження життя. Часто такі дії відбуваються систематично і спричиняють тяжкі фізичні наслідки.
Психологічна форма насильства проявляється через постійні словесні образи, погрози, приниження, переслідування та шантаж. Вона включає контроль за рішеннями людини, обмеження її свободи, маніпуляції у стосунках та навіть втручання у репродуктивну сферу. Наслідком цього стає страх, емоційна невпевненість і порушення психічного здоров’я, а також зменшення здатності захистити себе.
Водночас економічна форма насильства спрямована на контроль матеріальних ресурсів і фінансової незалежності. Вона включає позбавлення житла, їжі, грошей, майна або документів, заборону працювати чи навчатися, примушування до праці, обмеження доступу до медичних або соціальних послуг. Такий контроль робить постраждалу особу залежною від кривдника і часто стає основою для інших видів насильства.
Сексуальна форма насильства охоплює будь-які небажані дії сексуального характеру, вчинені проти повнолітньої людини без її згоди або проти дитини незалежно від її згоди. Це можуть бути примушування до інтимних дій, акти сексуального характеру у присутності дитини або дії, спрямовані на порушення статевої свободи та недоторканості. Такі дії завдають серйозної психологічної травми і залишають довготривалі наслідки для здоров’я постраждалих.
Розуміння цих форм насильства допомагає визначити, коли дія кривдника виходить за межі допустимого, і дозволяє скористатися правовими механізмами захисту, які передбачає закон. Адже знання того, які дії класифікуються як насильство, є першим кроком до безпеки та відновлення контролю над власним життям.
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб:
1) подружжя;
2) колишнє подружжя;
3) наречені;
4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя);
5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;
6) особи, які мають спільну дитину (дітей);
7) батьки (мати, батько) і дитина (діти);
8) дід (баба) та онук (онука);
9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка);
10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);
11) рідні брати і сестри;
12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);
13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;
14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;
15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання, а також на суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Законодавство України передбачає чіткі механізми відповідальності за випадки домашнього насильства, які дозволяють реагувати на різні форми порушень і захищати постраждалих. Відповідальність поділяється на адміністративну та кримінальну. Адміністративна відповідальність, передбачена статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, застосовується у ситуаціях, коли насильство не призвело до тілесних ушкоджень, але завдало або могло завдати шкоди фізичному чи психічному здоров’ю потерпілої особи.
Кримінальна відповідальність, визначена статтею 126-1 Кримінального кодексу України, настає у випадках систематичного насильства, яке призводить до фізичних або психологічних страждань, порушень здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або суттєвого погіршення якості життя постраждалого. Ці положення встановлюють, що закон здатен захистити постраждалих не лише через адміністративні санкції, а й через кримінальне переслідування кривдника.
Крім судового рішення, закон передбачає спеціальні механізми для оперативного захисту потерпілих. Серед них терміновий заборонний припис, який виноситься в разі безпосередньої загрози життю чи здоров’ю і може зобов’язати кривдника залишити місце проживання постраждалої особи та забороняє контактувати з нею. Обмежувальний припис дозволяє встановити тимчасові обмеження, наприклад заборону перебувати у місці проживання постраждалої особи або обмеження спілкування з дітьми, а також усунення перешкод у користуванні майном.
Додатково закон передбачає взяття кривдника на профілактичний облік з проведенням відповідної роботи або направлення на спеціальні програми для кривдників. Ці інструменти не лише забезпечують захист постраждалої особи, а й створюють можливості для контролю та зміни поведінки кривдника, запобігаючи повторному насильству.
Знання цих механізмів дозволяє постраждалим захистити себе та своїх близьких і діяти в межах закону, використовуючи всі доступні правові інструменти для забезпечення безпеки і відновлення контролю над власним життям.
Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення. Цей вид припису може містити такі заходи:
- зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;
- заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;
- заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Зазначим, що під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Зазначена вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на відповідне житлове приміщення.
Працівники поліції можуть у встановленому законом порядку застосовувати поліцейські заходи примусу для виселення з житлового приміщення кривдника, якщо терміновий заборонний припис передбачає зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, а кривдник відмовляється добровільно його залишити.
Терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків. Він виноситься строком до 10 діб та вручається кривднику, а його копія – постраждалій особі або її представнику.
Дія термінового заборонного припису припиняється в разі застосування до кривдника судом адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні.
Варто знати, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:
- постраждала особа або її представник;
- у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини – батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;
- у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи – опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків судом. Він видається на строк від одного до шести місяців. За заявою осіб, які мають право на звернення, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно з частиною четвертою цієї статті.
Зазначимо, що постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством. При цьому обмежувальний та терміновий заборонний приписи не можуть містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання, якщо той не досяг 18 років.
Звертаємо увагу, що отримати допомогу можна, зателефонувавши до поліції за номером 102 або на гарячу лінію з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статті та насильству стосовно дітей за номером 1547.
При перших ознаках домашнього насильства радимо документувати всі факти, звертатися до поліції або суду для отримання термінового чи обмежувального припису та, за потреби, залучати адвоката для підготовки плану захисту. Це дозволяє припинити насильство та забезпечити безпеку життя, здоров’я та майна постраждалої особи.
