Часткове скасування заповіту: як визначається чинність спадкових розпоряджень щодо різного майна

Питання кількох заповітів у межах однієї спадкової справи на практиці виявляється значно складнішим, ніж це часто здається на перший погляд. У побутовому розумінні існує уявлення, що кожен новий заповіт автоматично скасовує попередній повністю, однак у реальних спадкових правовідносинах все залежить від змісту конкретного документа, від того, яким саме майном розпорядився спадкодавець, чи охопив він новим заповітом усю спадщину або лише її частину, а також чи суперечать нові положення попереднім.

Тому поява двох або трьох заповітів, складених у різний час, нерідко створює серйозні труднощі і для спадкоємців, і для нотаріуса, і навіть для суду, особливо якщо частина майна прямо згадується в одному документі, частина – в іншому, а ще частина взагалі залишається поза новими розпорядженнями.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» прокоментували, як у таких випадках визначається співвідношення між старим і новим заповітами, коли йдеться про повне скасування попереднього волевиявлення, а коли – лише про його часткову втрату чинності. Вони пояснили, чому особлива уважність при складанні і зміні заповіту має принципове значення для уникнення подальших спорів щодо складу спадщини та кола спадкоємців.

Пересічні громадяни вважають, що немає нічого простішого за спадкування за заповітом. Ну що там може бути такого? Особа склала заповіт, призначила спадкоємця той і все. Втім, зі спадкуванням за заповітом може бути ще більше мороки, ніж зі спадкуванням по закону. В класичному варіанті, коли в заповіті зазначено: «Все належне мені майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось та яке буде належати мені на день смерті я заповідаю дочці Сидоренко Марині Максимівні», а з майна тільки квартира чи її частина, дійсно питань не має. Проте є випадки, коли у спадкоємця такий немаленький перелік спадкового майна, про яке він навіть не завжди може пам’ятати на час складання заповіту.

Наприклад, у чоловіка є житловий будинок, земельна ділянка під житловим будинком, земельні сільськогосподарські паї, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, ще у кума в гаражі стоїть ГАЗелька. І ось починається написання заповіту: будинок та земельну ділянку під ним – дружині, земельні сільськогосподарські паї – донці, легковий автомобіль та вантажний автомобіль – синові. А про ГАЗельку, що стоїть в гаражі у кума – забув та до заповіту не включив… Забув і про батьківську хату у сусідньому селі – вона теж не увійшла до заповіту.

Ще гірший варіант, коли після складання заповіту чоловік пожив, пожив…. посварився із жінкою – пішов переписувати заповіт: будинок дочці, земельні сільськогосподарські паї – синові, легковий  автомобіль онуку. Про земельну ділянку під будинком, вантажний автомобіль забув, про ГАЗельку, та батьківську хату у сусідньому селі взагалі не споминав.

За даними прикладами стоять нескінченні сімейні драми. Що ж нам каже законодавство та про що необхідно пам’ятати Всім? Цивільний кодекс України зазначає, що заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. При цьому чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Частина спадщини, яка не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом. У тому прикладі про ГАЗельку, та батьківську хату у сусідньому селі, спадкоємці отримають те що кожному записано у заповіті, а потім ті самі ГАЗелька та батьківська хата у сусідньому селі будуть ділитися між дружиною померлого та його дітьми у рівних частинах кожному на додачу до того, що кожен отримав уже в заповіті. Що стосується земельної ділянки під будинком, тут ще складніше, бо вона повинна наслідувати долю будинку та відійти тому, кому й будинок, але є варіанти. Якщо спадкоємець за заповітом є одночасно і спадкоємцем за законом, частина спадкового майна, яка залишилася поза заповітом, ділиться порівну між усіма спадкоємцями за законом, у тому числі й спадкоємцем, зазначеним у заповіті.

Варто знати, що заповідач має право в будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Ось тут зазвичай виникає багато плутанини, адже є особи, які заповіт переписують майже не щороку, при цьому спадкоємці та обсяг майна у кожному з них може змінюватися – спробуй потім розберись кому що коли було складено п’ять чи сім заповітів.

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Посвідчення заповіту через представників не допускається. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.

Якщо для оформлення спадщини надано кілька заповітів спадкодавця, нотаріус повинен надати їм правову оцінку При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов’язково з’ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 Цивільного кодексу України.

Про те, наскільки складним на практиці може бути поділ спадкового майна за заповітом, свідчить постанова Верховного Суду України від 25 лютого 2026 року у справі № 598/950/24. У цій справі позивач звернувся до першого відповідача та другого відповідача з позовом, в якому просив визнати за ним у порядку спадкування за заповітом після смерті бабусі право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2514 гектара, земельну ділянку площею 0,1827 гектара для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також на одну шосту частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що після смерті бабусі відкрилася спадщина на все належне їй майно, у тому числі й на зазначені земельні ділянки. За життя бабуся склала три заповіти. Перший, від 17 грудня 1999 року, передбачав, що все належне їй майно вона заповідає своєму онукові, який і є позивачем у справі. Другий заповіт, від 30 травня 2013 року, стосувався частини житлового будинку, а також частини земельної ділянки площею 0,25 гектара для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Третій заповіт, від 07 серпня 2013 року, був складений вже на користь трьох спадкоємців — позивача та двох відповідачів. У ньому бабуся заповіла їм у рівних частках житловий будинок, а також у рівних частках другому відповідачу та позивачу — земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позиція позивача полягала в тому, що майно, на яке він просив визнати за ним право власності у порядку спадкування за заповітом 1999 року, не було охоплене заповітами від 30 травня 2013 року та від 07 серпня 2013 року. Саме тому він вважав, що щодо цього майна чинним залишається заповіт від 17 грудня 1999 року, за яким воно має перейти йому.

Проте постановою державного нотаріуса йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з мотивів, що заповіт від 17 грудня 1999 року є скасованим. У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання за ним права власності в порядку спадкування за заповітом від 17 грудня 1999 року.

Рішенням суду першої інстанції від 04 квітня 2025 року у задоволенні позову було відмовлено. Мотив –  заповіт від 17 грудня 1999 року на момент відкриття спадщини вже втратив чинність у повному, а інше спадкове майно, яке не охоплено заповітами від 2013 року, підлягає спадкуванню за законом.

Постановою апеляційного суду від 10 вересня 2025 року апеляційну скаргу  залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Після цього позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Верховний Суд виходив з наступного. Відповідно до частини першої статті 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Аналіз частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для визначення, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що:

• по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту;
• по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.

Тлумачення частини третьої статті 1254 ЦК України свідчить про те, що складення нового заповіту, яким зменшено обсяг спадкової маси, порівняно з попереднім, але не змінено спадкоємця, скасовує попередній заповіт у відповідній частині, оскільки спадкодавець визначив спадкоємця тільки щодо частини спадщини. Встановлено, що бабуся за життя склала три заповіти на користь позивача та двох відповідачів в яких визначила, кому і яке конкретно майно вона заповідає.

Так, перший заповітом від 17 грудня 1999 року стосувався усього спадкового майна, включаючи спірне майно, яке бабуся  заповіла своєму внукові  – позивачеві по справі. Заповіт від 30 травня 2013 року стосувався одної житлової кімнати житлового будинку та частину земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке бабуся заповіла Відповідачу 2.

Заповіт від 07 серпня 2013 року стосувався житлового будинку, який бабуся заповіла позивачеві та двом відповідачам в рівних частках кожному. Також цей заповіт стосувався земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва  , яку  бабуся заповіла Позивачеві та Відповідачу 2 в рівних частках кожному.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду про те, що заповіт від 17 грудня 1999 року є скасованим, не звернув уваги на те, що майно, право власності на яке позивач просить визнати за ним у порядку спадкування за заповітом, складеним у 1999 році, не охоплювалося заповітами від 30 травня 2013 року та від 07 серпня 2013 року, а тому з висновком апеляційного суду про те, що наступні заповіти повністю скасували попередній заповіт погодитись неможливо.

Бабуся, складаючи заповіти від 30 травня 2013 року та від 07 серпня 2013 року, розпорядилась частиною спадщини та зазначила яке саме майно вона заповідає спадкоємцям, тому немає підстав вважати, що ці заповіти повністю, а не у відповідній частині, скасували заповіт від 17 грудня 1999 року, яким  бабуся заповіла все належне їй майно позивачу по справі.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд зазначене не врахував та, обмежившись виключно посиланням на положення частини четвертої статті 1254 ЦК України, не переглянув справу по суті, не перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та не надав обґрунтовану оцінку доводам учасників даної справи.

Верховний Суд позбавлений повноважень з оцінки зібраних у справі доказів, які не були досліджені та оцінені, зокрема, апеляційним судом. Враховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною та підлягає скасуванню, а справа – передачі до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Як бачимо, у трьох заповітах не змогли розібратися: нотаріус, суд першої інстанції в особі одного професійного судді, суд апеляційної інстанції в особі трьох професійних суддів, а тому лише Верховний Суд розібрався, скасувавши постанову апеляційного суду  та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аби у спадкоємців не виникало аналогічних проблем, рекомендуємо відповідально віднестися до складання заповіту, а ще більш відповідально – до його зміни надалі. Не забувайте про повний перелік майна, яке буде вважатися спадковим та складайте чи змінюйте заповіт так, щоб з легкістю можна було розібратися кому яке майно в який частині відійде.

Також радимо під час складання або зміни заповіту чітко визначати, яким саме майном розпоряджається заповідач, чи стосується новий документ усієї спадщини, чи лише окремої її частини, і чи не залишаються поза заповітом об’єкти, які згодом можуть стати причиною спору, адже неточність або неповнота спадкових розпоряджень часто створює правову невизначеність уже після відкриття спадщини.