Парламентські вибори у Вірменії завершилися перемогою прем’єр-міністра Нікола Пашиняна та його партії “Громадянський договір”. Попри втрату Нагірного Карабаху, болючі суперечки всередині суспільства та безпрецедентний зовнішній тиск, більшість виборців підтримала курс на мир із сусідами, зближення з Європою та поступове зменшення залежності від Росії.
Для Єревана це вибір майбутнього після десятиліть конфліктів. Для Москви – черговий сигнал про послаблення впливу на пострадянському просторі. Для Брюсселя і Вашингтона – підтвердження того, що західний напрямок залишається привабливим навіть у регіонах, які Кремль традиційно вважав власною сферою впливу.
Вибори як голосування за зовнішньополітичний курс
Остаточні результати засвідчили впевнену перемогу партії Пашиняна. “Громадянський договір” отримав майже половину голосів виборців і зберіг можливість самостійно формувати уряд. Головний суперник прем’єра – блок “Сильна Вірменія” російсько-вірменського бізнесмена Самвела Карапетяна — посів друге місце з результатом трохи більше 23%.
Саме тому ці вибори від початку розглядалися не як звичайне змагання політичних сил. Вперше після здобуття незалежності громадяни фактично обирали між двома різними моделями розвитку держави.
З одного боку – курс Пашиняна, який передбачає поглиблення співпраці із Заходом, нормалізацію відносин із Туреччиною та Азербайджаном і поступове дистанціювання від Москви.
З іншого – опозиція, значна частина якої виступала за відновлення тісних зв’язків із Росією та перегляд нинішньої зовнішньої політики.
Французький Інститут міжнародних відносин (IFRI) ще до голосування назвав вибори фактичним плебісцитом щодо курсу Пашиняна після 2020 року – миру із сусідами, диверсифікації зовнішньої політики та європейської інтеграції.
Карабаська травма не знищила рейтинг Пашиняна
Ще кілька років тому здавалося, що втрата Нагірного Карабаху стане політичним вироком для прем’єра.
Поразка у війні 2020 року, а потім остаточний перехід регіону під контроль Азербайджану у 2023 році стали одним із найболючіших моментів сучасної вірменської історії. Сотні тисяч карабаських вірмен були змушені залишити свої домівки.
Опозиція побудувала кампанію саме на цих подіях, звинувачуючи Пашиняна у капітуляції та втраті історичних територій.
Однак прем’єр запропонував суспільству інше пояснення. Він переконував виборців, що карабаський конфлікт десятиліттями утримував країну у стані постійного протистояння, виснажував ресурси та робив Вірменію залежною від російських безпекових гарантій.
Фактично Пашинян запропонував громадянам обрати між політикою історичних претензій і політикою майбутнього. Результати виборів показали, що значна частина суспільства готова прийняти цей підхід, навіть попри його болючість.
Від революціонера до головного героя соцмереж
Однією з особливостей кампанії Нікола Пашиняна стало поєднання традиційної політичної агітації із сучасними цифровими інструментами. Прем’єр-міністр, який прийшов до влади під час «оксамитової революції» 2018 року, намагався зберегти образ політика, максимально наближеного до звичайних громадян.
Під час кампанії Пашинян регулярно відвідував регіони, проводив зустрічі на вулицях, спілкувався з перехожими, прихильниками та навіть опонентами. Водночас важливою частиною його політичного стилю залишалися соціальні мережі. Відео прем’єра нерідко виходили за межі політичної тематики: він публікував кадри з поїздок громадським транспортом, музичних виступів або повсякденного життя. Такі матеріали активно поширювалися не лише у Вірменії, а й в інших пострадянських країнах, допомагаючи підтримувати імідж політика, який не відокремлює себе від суспільства. Символічним елементом кампанії стали й відео, де Пашинян слухає пісні Zemfira – однієї з небагатьох відомих російських артисток, яка відкрито засудила війну проти України. Для частини вірменської аудиторії це було додатковим маркером дистанціювання від офіційної Росії та її політики, тоді як прихильники прем’єра сприймали такі публікації як прояв його особистої незалежності від кремлівського порядку денного.
Однак ця стратегія мала і зворотний бік. Пашинян неодноразово вступав у публічні конфлікти з опонентами та використовував доволі різку риторику, що контрастувало з його основним меседжем про мир і стабільність. Саме ці епізоди активно використовували проросійські та державні російські медіа, які звинувачували вірменського прем’єра в авторитарних тенденціях та намагалися підірвати його репутацію напередодні голосування.
Попри це, кампанія Пашиняна виявилася значно ефективнішою за кампанії суперників. Він зумів перетворити вибори на голосування за майбутнє країни, тоді як більшість опозиційних сил будували свою стратегію переважно на критиці чинної влади та спробах мобілізувати електорат, розчарований наслідками карабаської війни.
Чому Росія програла цю кампанію
Одним із найважливіших наслідків виборів стало послаблення російських позицій у Вірменії.
Протягом трьох десятиліть Москва залишалася головним безпековим партнером країни. На території Вірменії розміщена російська військова база, а економіка значною мірою залежить від російського ринку та постачання енергоносіїв.
Однак вирішальний удар по репутації Кремля завдала саме карабаська криза.
Багато вірмен сприйняли як зраду той факт, що Росія не втрутилася під час азербайджанських наступів, хоча позиціонувала себе гарантом безпеки Вірменії. Особливе розчарування викликала бездіяльність російських “миротворців”, які перебували в Карабаху під час подій 2023 року.
Після цього Єреван фактично заморозив участь в Організації Договору про колективну безпеку, а влада почала шукати нових партнерів у сфері безпеки.
Показово, що напередодні виборів Кремль уже не приховував свого невдоволення. Володимир Путін прямо порівнював європейські прагнення Вірменії з українським шляхом. Росія також запровадила низку торговельних обмежень щодо вірменської продукції – від алкоголю до сільськогосподарських товарів.
У Єревані такі дії розглядали як спробу вплинути на результат голосування через економічний тиск.
Чому Захід підтримав Пашиняна
Підтримка Пашиняна з боку Заходу була майже відкритою.
Президентка Урсула фон дер Ляйен привітала результати виборів, наголосивши на зближенні Вірменії з Європою. Напередодні голосування Брюссель оголосив про пакет допомоги для пом’якшення можливого російського економічного тиску.
Вашингтон також активно залучився до регіональної дипломатії. Саме за посередництва США у 2025 році було досягнуто важливих домовленостей між Вірменією та Азербайджаном. Адміністрація президента Дональда Трампа підтримувала продовження переговорного процесу та демонструвала готовність розширювати співпрацю з Єреваном.
Для Заходу Вірменія поступово перетворюється на одного з ключових партнерів на Південному Кавказі – регіоні, де традиційно перетиналися інтереси Росії, Туреччини та Ірану.
Мир із Азербайджаном – головне випробування нового мандата
Попри перемогу, Пашинян не отримав усіх політичних інструментів, яких прагнув.
Для остаточного мирного договору з Азербайджаном необхідно вирішити низку складних питань, включаючи можливі зміни до конституції Вірменії. Баку наполягає на усуненні положень, які може трактувати як територіальні претензії на Карабах.
Саме тут можуть виникнути нові внутрішньополітичні конфлікти. Для багатьох вірмен питання Карабаху залишається частиною національної ідентичності, тому будь-які конституційні зміни можуть викликати серйозний опір.
Утім, саме перспектива миру стала центральною темою кампанії Пашиняна. Він обіцяв, що завершення багаторічного конфлікту відкриє нові економічні можливості, розблокує транспортні коридори та дозволить країні зосередитися на розвитку.
Чи стане Вірменія новою історією успіху Заходу
Після виборів багато європейських політиків заговорили про черговий успіх демократичного курсу на пострадянському просторі. Однак ситуація значно складніша.
Вірменія залишається економічно пов’язаною з Росією. Вона продовжує членство в Євразійському економічному союзі, залежить від російського газу та підтримує масштабні торговельні зв’язки з РФ.
Сам Пашинян після виборів наголосив, що країна не збирається обирати між Росією і Заходом. Його метою залишається балансування між різними центрами сили при одночасному розширенні контактів із ЄС та США.
Тому нинішні вибори навряд чи означають швидкий геополітичний розворот. Вони радше засвідчили, що значна частина вірменського суспільства більше не вважає союз із Москвою безальтернативним.
Ще одна тріщина в російському просторі впливу
Перемога Пашиняна стала важливою подією далеко за межами самої Вірменії. Вона продемонструвала, що навіть після військової поразки та втрати спірної території політик може отримати новий мандат, якщо запропонує суспільству переконливе бачення майбутнього.
Для Кремля ці вибори стали нагадуванням про те, що традиційні важелі впливу вже не гарантують політичного контролю над сусідами. Для Європи та США – підтвердженням, що їхня присутність на Південному Кавказі поступово посилюється.
А для самої Вірменії голосування 2026 року стало вибором між поверненням до старих залежностей і спробою побудувати нову систему безпеки та зовнішніх зв’язків. Чи виявиться цей вибір успішним, покаже вже найближче десятиліття.
