Війна Росії проти України стала не просто регіональним конфліктом, вона розірвала світові ілюзії про стабільність і незворотність мирного розвитку. Те, що ще кілька років тому здавалося невідворотним — дипломатичні домовленості, міжнародне право, глобальні торгові ланцюги — тепер виглядає крихким і ненадійним. Європа і США вперше за десятиліття стикаються із необхідністю переосмислення власної безпеки, не сподіваючись на старі союзи чи дипломатичні традиції. Міжнародні інституції, покликані запобігати таким конфліктам, виявилися безсилими перед агресором, який не боїться розривати правила, що здавались непорушними. Світ змінюється на очах, і якщо вчора країни могли залишатися нейтральними спостерігачами, то сьогодні війна в Україні примушує кожну державу обирати свій шлях у новій, більш жорстокій реальності.
Трансформація союзів
Війна Росії проти України перевернула міжнародну геополітичну карту, розділивши країни на три табори. Одні підтримали Україну, об’єднавшись для допомоги та стримування нападника. Інші стали на бік Росії, знаходячи спільний інтерес у виклику Заходу. Треті залишилися осторонь, обираючи “серединний шлях” і намагаючись уникнути ризиків.
Країни ЄС, незважаючи на розбіжності, рішуче відповіли на вторгнення санкціями, що вдарили по економіці Росії. Були, звісно, тертя. Наприклад, дискусії навколо ліміту на російську нафту, де кожна держава намагалася врахувати власні енергетичні потреби, або спочатку обережна позиція Німеччини щодо поставок важкої зброї. Однак цей союз встояв, і навіть Німеччина змінила курс, зрештою надавши танки Україні. Таким чином, ЄС демонструє новий рівень солідарності, де пріоритетом стає не лише власний добробут, а й спільна безпека.
Серед найбільших прихильників України є Велика Британія. Її стратегія “Глобальної Британії” вийшла на новий рівень – Лондон став не лише голосом на підтримку Києва, а й основним партнером у військовій допомозі. Постачання сучасної зброї, політична підтримка, активна участь у міжнародних дискусіях – усе це дозволило Великій Британії відновити свій вплив, особливо після Brexit, і підкреслити незалежність своїх дій.
При цьому Росія знайшла союзників серед тих, хто або має глибокі історичні зв’язки з нею, або прагне скористатися можливістю зміцнити свої позиції. Сирія, відданий партнер Росії на Близькому Сході, і Білорусь, де режим Лукашенка фактично залежить від підтримки Москви, відкрито підтримують війну, дозволяючи РФ зберігати стратегічні рубежі. Іран, у свою чергу, надав росіянам доступ до своїх розробок і активно постачає дрони для використання в Україні. Партнерство з Іраном показує, як санкційний тиск спонукає Росію шукати нові альянси серед тих, хто також перебуває під західним санкційним тиском.
Одним із найбільш неочікуваних, але важливих союзників Росії у війні проти України стала Північна Корея, надаючи підтримку, яка не лише зміцнює позиції Москви, а й створює нові загрози для міжнародної безпеки. Підтримка КНДР для Росії відзначається, зокрема, постачанням зброї та боєприпасів, а також живої сили, що дозволяє Росії тримати український фронт, попри західні санкції та обмеження. Північна Корея регулярно постачає Росії артилерійські снаряди та ракети для багатьох систем залпового вогню, що підсилює можливості російських військ на передовій. За даними західних розвідок, Пхеньян та Москва уклали угоди про значні поставки боєприпасів, які забезпечують стабільний потік зброї для російських підрозділів, що воюють в Україні.
Крім того, за останні місяці помітно збільшилася кількість контактів між військовими керівниками Росії та Північної Кореї. Обидві країни обмінюються досвідом, знаннями щодо технологій ведення війни та проведення бойових операцій в умовах обмежених ресурсів, що ще більше поглиблює їхні військові зв’язки. Також Пхеньян публічно підтримує Росію в міжнародних організаціях, засуджуючи санкції та називаючи західні країни агресорами. Це надає Росії додатковий пропагандистський ресурс, дозволяючи Кремлю представляти свої дії як захист «світового порядку” від західного втручання. У відповідь на військову допомогу Росія готова постачати Північній Кореї продовольство, паливо та інші ресурси, що для ізольованої країни є важливою підтримкою. Така співпраця допомагає Північній Кореї зменшити свою залежність від китайської допомоги та розширити доступ до російських товарів і технологій. Цей небезпечний союз Північної Кореї та Росії ставить під загрозу не лише Україну, але й міжнародну стабільність, адже обидві країни мають потужні озброєння та готові діяти поза межами міжнародного права.
Однак, не всі країни світу обрали сторону конфлікту. Китай, Індія, Пакистан та значна частина африканських країн зайняли прагматичну позицію нейтралітету. Їхній підхід пояснюється бажанням уникнути ризиків: з одного боку – вигода від співпраці з Росією, з іншого – небажання втратити зв’язки з західними партнерами. Китай і Індія утрималися від голосування в ООН щодо осуду дій Росії, демонструючи готовність зберігати свої економічні інтереси навіть під час глобальної кризи. Індія, наприклад, продовжує закуповувати російську нафту, користуючись зниженими цінами після введення санкцій, що допомагає підтримати її економіку.
Особливе місце серед нейтральних гравців займає Туреччина. Вона використала свій вплив для посередництва, організувавши зернову угоду та сприяючи обміну полоненими. Туреччина отримує вигоду від співпраці як з Росією, так і з Україною, залишаючись важливим партнером для обох. Крім того, Анкара зіграла ключову роль у питанні вступу Фінляндії та Швеції до НАТО, зберігаючи свій вплив на європейському політичному ландшафті та зміцнюючи власну позицію як дипломатичного гравця.
Таким чином, нові альянси, які сформувалися на тлі війни, відображають не просто вибір між агресором та жертвою, а й демонструють, наскільки сильно змінилися міжнародні пріоритети, де все більше країн прагнуть гнучкості, вигоди та захисту власних інтересів перед обличчям непередбачуваних глобальних загроз.
Зміни у формуванні системи європейської безпеки
Війна Росії проти України не просто загострила існуючі конфлікти, вона змінила самі принципи, за якими формувалася система європейської безпеки. Більшість сусідів Росії, які раніше обережно ставилися до її амбіцій, отримали чітке підтвердження своїх побоювань: вторгнення РФ на нашу територію стало сигналом до дій, що вже неможливо ігнорувати.
Країни, що ще донедавна покладалися на дипломатію, тепер значно переглядають свої підходи до оборони та співпраці у сфері безпеки. Франція та Німеччина, зокрема, які десятиліттями вели обережну політику щодо Росії, тепер змушені шукати шляхи швидкого зміцнення власного оборонного потенціалу та підтримки європейських партнерів. Вони розуміють, що пасивність може призвести до втрати впливу на ключові процеси на континенті, особливо після того, як Росія відкрито продемонструвала готовність до грубої сили. Крім того, у відповідь на претензії Президента України до Польщі щодо ненадання Україні винищувачів МіГ-29 міністр закордонних справ Польщі заявив, що його держава є прифронтовою країною, і їй теж слід остерігатися Росії.
Ця війна спровокувала радикальні зрушення, які ще кілька років тому здавалися неможливими. Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС у рекордно короткі терміни — усього за три місяці. Бюджет Європейського фонду миру обсягом 2,5 млрд євро було спрямовано на підтримку обороноздатності України, а рішення Швеції та Фінляндії приєднатися до НАТО свідчить про зміну довоєнної обережності, що панувала у цих країнах. Якщо раніше в Стокгольмі та Гельсінкі боялися спровокувати Росію, то сьогодні вони прагнуть максимально зміцнити свій захист через союз із НАТО.
Активізація ролі НАТО в забезпеченні європейської безпеки тепер підтримується обома партіями США, хоча в недавньому минулому підхід Вашингтона до Альянсу був різним. Приклад війни в Україні підштовхує американських політиків до усвідомлення, що недооцінка європейської безпеки може відгукнутися проблемами в інших частинах світу, зокрема в Індо-Тихоокеанському регіоні, де Сполучені Штати протистоять амбіціям Китаю.
Рішучість українців протистояти агресії та масштабні санкції, що були введені проти Росії, слугують свого роду “живою симуляцією” реакції, з якою потенційно зіштовхнеться Китай, якщо наважиться вторгнутися на Тайвань. Події в Україні створили модель, якою можуть скористатися противники гегемонії Китаю: вони показали, що організований опір і міжнародна підтримка можуть стати непередбачуваною перепоною для агресора.
Ще однією важливою зміною стало підвищення технологічного рівня війни. Сьогоднішня війна включає не лише бойові дії, але й масштабні інформаційні кампанії, кібератаки та розвідку, здійснювану завдяки відкритим джерелам (OSINT). Українські сили оборони широко використовують супутникові знімки, смартфони, соціальні медіа і навіть розвідувальні дрони, щоб створити розгалужену систему опору. Таке застосування нових технологій змінило сам характер війни, зробивши її більш прозорою для всього світу, але водночас посиливши потребу в кіберзахисті для Європи. При цьому НАТО і українські сили об’єднали свої зусилля у кіберпросторі, створюючи своєрідну “кіберармію”, яка здатна протидіяти кіберагресії.
Одним із символів цієї війни стали безпілотники, створюючи нові способи захисту та наступу. Їх застосування дозволяє Україні не тільки контролювати ворожі дії, а й завдавати точних ударів по позиціях противника, чого не могли забезпечити традиційні методи війни.
Удар по глобальній економіці
Російсько-українська війна завдала серйозного удару по глобальній економіці, де Росія та Україна довгий час були ключовими гравцями на ринках енергоносіїв, зернових та добрив. Перебої в ланцюгах постачання, спричинені війною, спричинили стрімке зростання світових цін на продукти та паливо, а нестача цих товарів уже провокує продовольчу кризу, яка загрожує багатьом країнам.
Однією з найбільш визначних змін стала швидка реакція Європи, яка прийняла стратегічне рішення зменшити свою залежність від російського викопного палива. Цей процес розпочався з укладання нових угод із країнами-постачальниками природного газу, нафти та скрапленого газу, що не тільки допомагає послабити вплив Росії на європейську енергетику, але й відкриває можливості для країн, таких як Норвегія, Алжир та Катар. ЄС також прискорює розвиток відновлюваної енергетики, маючи на меті досягти повної декарбонізації енергетичного сектору до 2030–2035 років. Це рішення, хоч і спричинене кризою, має довготривалі геополітичні наслідки, змушуючи Захід шукати нових партнерів на ринку чистої енергії. Африканські країни, багаті на природні ресурси, як-от сонячна енергія, водень та біомаса, стали особливо цікавими для європейських інвестицій.
Проте диверсифікація джерел енергії відкрила ще одну проблему: залежність від Китаю, який постачає майже 70% сонячних панелей та значну частку компонентів для відновлюваних джерел енергії. Щоб зменшити цю залежність, США ухвалили Закон про зниження інфляції (IRA), що стимулює розвиток внутрішнього виробництва чистої енергії, а ЄС прийняв Промисловий план “Зеленої угоди”. Ці кроки свідчать про намагання західних країн зміцнити власну промисловість і зменшити уразливість перед зовнішніми факторами.
Росія ж у цьому конфлікті розраховувала на свою “енергетичну зброю”, сподіваючись, що європейські країни не наважаться відмовитися від її ресурсів, як це було під час попередніх політичних криз, зокрема в часи холодної війни. Проте сучасний енергетичний ринок набагато гнучкіший і розвиненіший: зростання частки відновлюваних джерел енергії, більша кількість постачальників та нові технології значно зменшили залежність світу від російських ресурсів.
Криза енергетики поглиблюється глобальним зростанням цін на продукти. Російська зернова блокада на Чорному морі загрожувала гуманітарною катастрофою для багатьох країн, зокрема африканських, де понад 85% держав залежать від імпортної пшениці, значна частина якої надходила з України. Ця блокада стала тригером для Всесвітньої продовольчої програми (ВПП), яка констатує, що кількість людей, які потерпають від голоду, за останні п’ять років зросла у десять разів, досягнувши безпрецедентних масштабів. Брак зерна та добрив, що надходили з України та Росії, спричинив зростання цін на продукти харчування до історичних максимумів. Це боляче вдарило як по розвинених країнах, де зростання цін призводить до криз вартості життя, так і по найбідніших державах, де вже є реальна загроза масового голоду.
Отже, ця війна продемонструвала крихкість глобальної продовольчої системи, де блокада або перебої в поставках можуть перетворити окремі регіони на справжні “харчові пустелі”.
Ядерна загроза
Росія неодноразово грає на страхах світової спільноти, погрожуючи застосуванням ядерної зброї проти країн НАТО. Ці загрози — не новина, проте вони набули особливої ваги на тлі війни в Україні, змушуючи Захід замислитися над межами своєї підтримки для України. Незважаючи на те, що більшість експертів розглядають цю “риторику страху” як інструмент залякування, її вплив очевидний: держави НАТО, особливо на початку конфлікту, дійсно проявляють певну стриманість, намагаючись уникати прямих конфронтацій із Москвою.
Така “ядерна дипломатія” стала свого роду щитом для Росії, яка розраховує, що страх перед глобальною катастрофою змусить Захід обмежити підтримку України. Проте насправді цей підхід більше нагадує порожню загрозу, адже логіка ядерного удару у сучасній війні — надто небезпечна і несе серйозні ризики навіть для самої Росії. Військові експерти на Заході все частіше закликають фокусуватися не на риториці російських ЗМІ, а на реальних технічних можливостях РФ, значна частина ядерного потенціалу якої застаріла або перебуває у сумнівному стані готовності.
Російські погрози виходять за межі ядерної зброї і включають небезпечні маніпуляції навколо ядерної інфраструктури України. Запорізька АЕС, захоплена російськими військами, стала інструментом шантажу. Постійні обстріли та блокади станції посилюють ризик серйозної аварії, яка може мати катастрофічні наслідки для всієї Європи. Така гра на межі безпеки нагадує чорні дні Чорнобиля, коли страх перед радіацією охопив весь світ. Цього разу, втім, під загрозою може опинитися ще більше людей, адже наслідки ядерного інциденту на Запорізькій АЕС здатні не лише поставити під загрозу життя українців, а й порушити стабільність у всій Європі.
Додатково, підбурення страхів з боку РФ включає розмови про “брудну бомбу”, що здатна викликати паніку та дестабілізацію у суспільстві. Такий підхід до “ядерного питання” є новим рівнем інформаційної війни, коли страх стає зброєю не менш небезпечною, ніж реальні військові атаки. Нагнітання паніки, так само як і експлуатація теми ядерного удару, дозволяють Росії тримати Захід в напрузі, спекулюючи на старих ранах людства від ядерних катастроф.
Проте існують раціональні підстави вважати, що для Путіна, який хоче повернути Україну під свій контроль, тактика ядерного нападу чи створення радіаційної пустелі не є стратегічно обґрунтованою. Ідея “імперської спадщини”, яку він культивує, передбачає володіння територією, а не перетворення її на непридатну для життя зону. У самому сенсі цієї війни не йдеться про знищення України як території, а про підкорення її як символу. Тому, хоча ядерні погрози звучать голосно, реальні дії Росії більшою мірою обмежуються спекуляціями та маніпуляціями, ніж прямими загрозами тотального знищення.
Міжнародні інституції та міжнародне право
Війна Росії проти України стала суворим випробуванням для міжнародного права та інституцій, які здавна мали слугувати механізмами стримування конфліктів. Проте цей конфлікт відкрив значні недоліки системи, зокрема неспроможність ключових міжнародних організацій, таких як ООН, МАГАТЕ та Міжнародний кримінальний суд (МКС), впливати на перебіг війни чи зупинити агресію.
ООН, хоч і мала би бути платформою для мирного врегулювання, не змогла ухвалити рішучих дій через право вето, яким регулярно користується Росія як постійний член Ради Безпеки. Це право заблокувало низку резолюцій, які могли б накласти суворі обмеження на РФ або навіть передати її під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Цей параліч у Радбезі ООН, викликаний національними інтересами і традиційним правом вето, фактично робить ООН безсилою перед агресором, що грубо порушує міжнародні норми. На цьому тлі виникають нові ініціативи щодо створення спеціального трибуналу для розгляду злочинів агресії, оскільки вже очевидно, що традиційні механізми правосуддя виявилися бездієвими.
Інший аспект безпорадності системи став помітний у випадку з МАГАТЕ, коли Росія захопила Запорізьку АЕС і використовує її як засіб тиску. МАГАТЕ, відповідальне за ядерну безпеку в світі, обмежилося рекомендаціями і не спромоглося вплинути на ситуацію чи гарантувати безпеку станції. Таким чином, організація, покликана стримувати ядерні загрози, виявилася безсилою перед військовою агресією, що поставила під загрозу мільйони людей в Україні та за її межами.
Ситуація в Україні також оголила обмеженість Міжнародного кримінального суду. МКС отримав рекордну кількість звернень із проханням розслідувати воєнні злочини Росії, проте його рішення і розслідування мають обмежений вплив на ситуацію. Для багатьох людей це стало свідченням того, що навіть найвищі правові інституції часто неспроможні протидіяти великим державам, що ігнорують міжнародні зобов’язання.
Цей конфлікт також засвідчив слабкість Генеральної Асамблеї ООН, яка, хоч і ухвалила рішення щодо обмеження права вето постійних членів Радбезу, не має достатніх важелів впливу для забезпечення його виконання. Така безпорадність міжнародних інституцій в умовах війни ставить під сумнів здатність системи міжнародного права забезпечити мир і безпеку.
Отже, війна Росії проти України стала каталізатором глобальних змін, оголивши слабкі місця у світовій системі безпеки, дипломатії та економіки. Вона змусила держави переоцінити свої стратегічні пріоритети, поставивши безпеку та суверенітет понад економічну вигоду. Європа вперше за десятиліття демонструє небачену єдність та готовність до швидких змін, прагнучи зменшити залежність від авторитарних режимів у питаннях енергетики та безпеки.
Війна також виявила безпорадність міжнародних організацій у протидії агресії ядерної держави, що порушує правила, і показала, що міжнародні закони потребують дієвих інструментів примусу. Конфлікт змінив баланс сил, пришвидшив енергетичний перехід, порушив продовольчу безпеку та переосмислив роль країн у забезпеченні глобальної стабільності. Світ став більш нестабільним, але й водночас згуртованим навколо розуміння, що захист суверенітету та підтримка партнерів є вирішальними для запобігання новим конфліктам.
Світовим лідерам необхідно якнайшвидше знайти шляхи для припинення цієї війни, що щодня забирає невинні життя та знищує цілі міста. Якщо міжнародна спільнота не діятиме рішуче зараз, агресія і насилля можуть стати новою нормою, а трагедії, подібні до тих, що переживає Харків, повторюватимуться в інших куточках світу.
