Минулого року український енергетичний сектор продемонстрував безпрецедентну прибутковість, що набуває особливої актуальності на тлі триваючої війни та зростання навантаження на інфраструктуру. Переважна частина прибутку зосереджена в руках державних компаній, які виграли від змін тарифної політики й жорсткішого регулювання, тоді як приватні гравці, зокрема пов’язані з Рінатом Ахметовим та Ігорем Коломойським, утримали окремі позиції в топ-10. Така динаміка свідчить не лише про нові контури економічного контролю в енергетиці, а й про посилення ролі держави в критичному секторі.
Хто і на яких умовах отримав спеціальні тарифи
Минулий рік в Україні став роком великого перегляду тарифів. Якщо до цього держава роками стримувала ціни на енергоресурси, то після нової хвилі обстрілів енергетичної інфраструктури в уряді вирішили: досить стримувати — час рахувати.
З 1 червня минулого року Кабмін встановив єдиний тариф на електроенергію для населення — 4,32 грн за кВт·год, незалежно від того, скільки ви споживаєте. Це скасувало попередню пільгову систему для тих, хто щомісячно “економив” до 250 кВт·год. Для власників двозонних лічильників нічна електрика коштує вдвічі дешевше — 2,16 грн Міненерго.
Причина, як визнав уряд: не лише інфраструктурні втрати після атак, а й дефіцит коштів у держкомпаніях, яким просто бракувало грошей навіть на базове обслуговування мереж.
Для підприємців зміни були ще жорсткішими. Вартість електроенергії для промислових споживачів зросла більш ніж удвічі. Підприємці почали платити щонайменше 10 грн за МВт·год. Залежно від оператора, регіону та типу постачальника ціна могла бути ще вищою, враховуючи тариф на передачу, розподіл і маржу.
За всіма цими цифрами стоїть НКРЕКП — Нацкомісія, яка встановлює граничні ціни, тарифи на розподіл, правила гри на ринку та затверджує плани розвитку компаній. Саме регулятор визначає, скільки отримає “Обленерго”, скільки — Оператор ГТС, а скільки залишиться державі.
Торік комісія почала повномасштабний перегляд граничних цін. Це вплинуло й на ринок, і на гаманці українців.
Попри загальне зростання цін, держава зберегла особливі умови для критичної інфраструктури. Наприкінці року уряд затвердив список об’єктів, яким не можна відключати електроенергію навіть за жорстких лімітів: військові частини, ТЦК, оборонні підприємства, госпіталі та хаби підтримки мобілізації. Ці структури отримали пріоритетне право на енергопостачання, навіть коли вся решта країни сиділа в темряві.
Саме державні енергокомпанії стали ключовими вигодонабувачами після підвищення тарифів. Наприклад, “Укргазвидобування” минулоріч заробила 20,9 млрд грн, “Укрнафта” — 16,4 млрд грн, “Укргідроенерго” — ще 15,4 млрд LIGA.net.
Це рекорди прибутковості, які стали можливими саме завдяки зростанню тарифів. Ба більше, навіть приватні гравці типу ДТЕК Ахметова опинилися в плюсі: “ДТЕК Павлоградвугілля” і “ДТЕК Енерго” заробили 9,1 і 8,6 млрд грн відповідно.
Під гаслом “реалістичних тарифів” держава перезапустила енергетичну економіку. Так, стало дорожче. Але так само — вперше за довгий час — енергетика стала не діркою, а джерелом прибутків. І майже всі ці прибутки залишилися в руках держави. У 2024-му тариф — не просто плата за світло, а інструмент економічної політики. І, як бачимо, він дуже ефективно працює на користь державних гравців.
Тінь дорогого струму: чому державні енергогіганти лишаються збитковими, а бізнес платить за всіх
В українській енергетиці минулого року склався парадокс: компанії державні, тарифи зростають, гроші з кишень споживачів течуть рікою, а “Укренерго” та “Енергоатом” усе одно в мінусі. Як так сталося, що енергетика — прибуткова галузь, але її ключові гравці — з діркою в бюджеті?
Компанія, яка управляє магістральними лініями електропередачі — НЕК “Укренерго”, — у минулому році отримала збиток 37,7 млрд грн. І це при тому, що дохід зріс до понад 101 млрд грн — на 21% більше, ніж торік.
Але прибуток “з’їли” колосальні фінансові витрати: 38 млрд грн, а також інші “дірки” — операційні витрати — 26,9 млрд грн, ремонти, компенсації, борги перед зовнішніми кредиторами. Важливо розуміти, що основна частина цих витрат — наслідки війни: за три роки Росія пошкодила понад 60 000 енергетичних об’єктів, і саме “Укренерго” відповідає за їх відновлення.
Іще один гігант — НАЕК “Енергоатом”, який оперує вітчизняними АЕС. У першому кварталі минулого року компанія пішла в мінус на 5,5 млрд грн. Причина очевидна: Запорізька АЕС лишається під контролем РФ, і це тягне за собою шалені втрати і електроенергії, і майна. За оцінками компанії, втрачено щонайменше 36 млрд грн і 87 млн МВт·год недовиробленої електроенергії.
Утім, до кінця року Енергоатом трохи вирівнявся: отримав чистий прибуток 1,3 млрд грн, відновив фінансову дисципліну, сплатив компенсації населенню та погасив борги минулих років.
Тут починається найцікавіше: механізм покладання спеціальних обов’язків. Це така собі “енергетична благодійність”: “Енергоатом” та “Укргідроенерго” зобов’язані продавати електроенергію населенню настільки дешево, що це створює збитки.
Останні частково покриваються державою, але здебільшого — за рахунок інших учасників ринку, передусім — промисловості та бізнесу, які платять по максимуму. Це і є перехресне субсидування. Тобто коли пенсіонер платить 4,32 грн за кіловат, підприємець може платити втричі більше. Частина його грошей йде на покриття “соціального” тарифу.
У той час як “Укргазвидобування”, “Укрнафта” та “Укргідроенерго” показують мільярдні прибутки, їхні “сусіди” у держсекторі — у мінусі. І це не випадковість, а структурна проблема: хтось отримує доступ до ринку за повною вартістю, а хтось працює в режимі “дешевої енергії для населення”.
Це баланс, який підтримується лише завдяки тому, що бізнес доплачує. Як довго така модель зможе існувати — питання до енергетичної реформи. А поки що платить бізнес, а населення споживає. Держава намагається звести цифри, але енергетичні компанії все ще в зоні турбулентності.
Приватники на енергетичному полі: хто залишився в грі
Поки державні гіганти один за одним звітують про мільярдні прибутки або ж нарікають на збитки через окупацію, в енергетиці залишаються й приватні гравці. Проте минулий рік чітко розставив акценти: ринок майже повністю контролює держава, а ті, хто ще залишився у грі — переважно старі знайомі. Ахметов. І трохи Коломойського.
У рейтингу 100 найбільш прибуткових компаній України за 2024 рік одразу два підприємства з орбіти Ріната Ахметова потрапили в першу десятку. Йдеться про ДТЕК Павлоградвугілля, що отримав 9,14 млрд грн прибутку, а також ДТЕК Енерго — 8,60 млрд грн прибутку.
Ці суми виглядають особливо яскраво на тлі кризи у державного Енергоатома та Укренерго. Причина — проста: вугілля знову у фаворі. Через руйнування інших джерел генерації країна знову масово спалює вугілля, а ДТЕК — головний постачальник.
Гравці, пов’язані зі структурами Ігоря Коломойського, згадуються в аналітиці LIGA.net, однак без конкретики щодо назв компаній чи їхніх фінансових результатів. Зазвичай ідеться про активи в енергопостачанні на місцевому рівні (обленерго) або в газовидобуванні, які наразі перебувають під частковим контролем держави (арешти, санація, передача в управління).
Так, але їх дуже мало. Майже весь ринок виробництва, розподілу і постачання енергії — державний або олігархічний. Нових великих гравців з приватного сектору немає. Невеликі компанії працюють в сегменті ВДЕ (зелена енергетика), але після обвалу “зеленого” тарифу та обстрілів СЕС/ВЕС у 2022–2023 роках — це вже не “золота жила”.
У 2024 році державна політика чітко зорієнтована на держпідприємства. Саме їм виділяють дотації з бюджету, міжнародну фінансову допомогу (зокрема, ЄБРР, ЄС та ін.), пріоритетні кредити на відновлення інфраструктури.
Приватні компанії, навпаки, не можуть претендувати на кошти донорів, якщо не мають державної участі або партнерства з держсектором. Також їм складніше брати участь у регульованих ринках (наприклад, у забезпеченні базового постачання населенню).
Український енергоринок у 2024 році — це фактична державна монополія з острівцями приватного впливу. Ахметов лишається єдиним реальним приватним гравцем із великими прибутками. Усі інші — або згорнули активність, або виживають на маргінесі. Держава взяла повний контроль над критичним ресурсом — і навряд чи найближчим часом комусь його віддасть.
Хто інвестує в енергетику та що з реформами
Після трьох років війни, сотень обстріляних підстанцій і десятків зруйнованих ТЕС, Україна нарешті переходить від латання дір до системного енергетичного оновлення. У минулому році стало очевидно: якщо не інвестувати в нові технології, “зелений” струм і ринок, країна залишиться вразливою до будь-якого дрону.
Український ринок поки що не побачив навали іноземного капіталу, але перші інвестори вже на горизонті. Найактивнішими залишаються ДТЕК Ріната Ахметова, який продовжує реалізовувати стратегію “30 до 2030” — це план збільшити “зелені” потужності до 30 ГВт. Минулоріч компанія залучила €450 млн на відновлення вітрової енергетики, зокрема від ЄБРР і голландських банків.
Укренерго отримало рекордні 76 млн євро грантів і кредитів на модернізацію високовольтних підстанцій, зокрема від ЄС, урядів Німеччини та Франції.
Міненерго запустило платформу співфінансування для відновлення об’єктів розподільчих компаній: понад 40 проєктів, частина з яких — у прифронтових регіонах.
Хоча в меморандумах з МВФ неодноразово йдеться про демонополізацію та приватизацію частини державних підприємств, жодна з ключових енергокомпаній (Укренерго, Енергоатом, Нафтогаз) не оголосила минулоріч про підготовку до IPO чи часткового продажу.
Проте Нафтогаз заявив про плани готувати “дочірні” проєкти для інвестицій — і це може стати передумовою для виходу на зовнішні ринки.
Формально курс лишається. У Меморандумі з ЄС та МВФ Україна зобов’язалася найближчим часом демонополізувати ринок генерації, розділити ринки оптових і роздрібних продажів, зробити доступними умови для незалежних трейдерів, а також забезпечити повну прозорість балансуючого ринку.
Проте реальність минулого року — укріплення держконтролю. Більше половини найбільших енергокомпаній України тепер підпорядковані Міненерго, а роль НКРЕКП у регулюванні цін і тарифів — ключова. Конкуренція існує лише на папері, особливо на роздрібному ринку.
Інвестиції з’являються, проєкти ВДЕ оживають, гранти йдуть, але до справжньої реформи ще далеко. IPO відкладають, конкуренцію стримують, і тільки приватні гравці на кшталт ДТЕК ризикують масштабно. А от держава поки більше централізує, ніж відпускає. Але в енергетиці це, можливо, і не найгірша стратегія на воєнний час.
Тетяна Вікторова
