У травні 2025 року поляки обиратимуть нового президента. Це більше, ніж просто ротація влади — це тест на зрілість польської демократії і момент істини для всього регіону. В умовах війни в Україні, зростаючого геополітичного напруження та трансформації Європейського Союзу, лідер, який постане у Варшаві, відіграватиме не останню роль у визначенні майбутнього не лише своєї країни, а й сусідів — зокрема України.
Польща завжди була ключовим партнером Києва у війні з Росією, надаючи військову допомогу, захищаючи сотні тисяч біженців, лобіюючи інтереси України в Брюсселі. Проте за останні два роки у двосторонніх відносинах з’явилися тіні — від суперечок через зерно до розбіжностей у баченні історії, зокрема Волинської трагедії. Хто з кандидатів готовий повернути діалог у конструктивне русло, а хто — радше гратиме на національних емоціях?
Пропонуємо познайомитися із політичними портретами головних претендентів на президентське крісло у Польщі. Переглянути їхні погляди на Україну, Росію, ЄС і США — без прикрас і політичного гриму. Адже в геополітиці, як і в політиці, важливо не лише хто, а й куди веде.
Польща тимчасово “за кермом” ЄС
На тлі передвиборчої кампанії Польща відіграє ще одну ключову роль — головує в Раді Європейського Союзу у першій половині 2025 року. Це не просто чергова зміна головуючого в європейській бюрократичній машині. Це — шанс для Варшави формувати порядок денний Союзу, просунути власні ініціативи, зокрема у сфері безпеки, оборони та європейської політики розширення.
Україна сприйняла головування Польщі як вікно можливостей. Адже Варшава анонсувала, що підтримка Києва, зміцнення європейської оборони та боротьба з російським впливом залишаються в центрі її пріоритетів. Важливо й те, що головування припадає на період, коли в ЄС активно дискутують про майбутню архітектуру безпеки, реформу самого Союзу та умови подальшого розширення — питань, у яких голос Польщі, як сусіда України, звучить особливо вагомо.
Водночас головування у ЄС — це також інструмент політичного капіталу. У виборчій кампанії польські політики вже почали використовувати цю роль як аргумент: мовляв, ось доказ нашої спроможності впливати на масштабні процеси, представляти Польщу на найвищому рівні. І саме від того, хто переможе в травні, залежатиме, чи збережеться нинішній курс Варшави на активну проукраїнську позицію, чи Польща повернеться до внутрішньоорієнтованої політики зі ставкою на національні інтереси.
Рафал Тшасковський: прозахідний ліберал з обережним оптимізмом щодо України
Якщо в польській політиці і є хтось, хто послідовно тримає курс на ліберальну, відкриту і європейську Польщу — це Рафал Тшасковський. Колишній міністр, євродепутат і нинішній мер Варшави, Тшасковський — головна надія ліберального табору, зокрема «Громадянської коаліції», на перемогу в президентських виборах 2025 року.
Його політична філософія — це альянс із Заходом, зміцнення демократії та дотримання прав людини. І хоча в питаннях України він не надто емоційний, як дехто з консервативних конкурентів, його риторика чітко прозора: Польща має залишатися опорою для Києва — зокрема в питаннях безпеки, гуманітарної підтримки та євроінтеграції. “Ми повинні беззастережно підтримувати Україну. Це не лише моральний обов’язок, це — справа нашої безпеки“, — наголошував Тшасковський ще у 2022 році після ракетного удару по польському Пшеводуві, коли з’явилося багато емоцій щодо українських ППО. Його позиція тоді була стриманою, але чіткою: не допустити розколу між союзниками.
На відміну від політиків на кшталт Дональда Туска, які ведуть прямі переговори на найвищому рівні, Тшасковський використовує свій статус популярного лідера серед мерів для публічної дипломатії: бере участь у міжнародних форумах, зустрічається з українськими колегами, підтримує ініціативи солідарності. Варшава під його керівництвом стала символом прийому українських біженців і містом, яке активно комунікує підтримку України у війні.
Позиція Тшасковського щодо США і Трампа також чітка: він належить до того політичного класу Європи, який бачить у Байдені союзника, а в поверненні Трампа до влади — загрозу трансатлантичній єдності. Не випадково в його публічних виступах часто лунає слово “координація” — як у відносинах із Вашингтоном, так і з Брюсселем.
Щодо Росії, Тшасковський є переконаним прихильником жорсткої лінії. Ще під час своєї каденції в Європарламенті він виступав за санкції, називаючи Росію “головним дестабілізатором європейського континенту”. І сьогодні він підтримує політику розширення НАТО і бачить в Україні важливого партнера у системі європейської безпеки.
Звісно, Тшасковського не можна назвати «українофілом» у стилі польських правих часів 2022 року. Але його поміркована, відповідальна позиція — це те, чого сьогодні так бракує багатьом політикам. І саме вона може стати запорукою стабільного польсько-українського партнерства у найближчі роки.
Анджей Дуда і спадок PiS: чи збережеться правоцентристський вектор?
Анджей Дуда, який обіймає посаду президента Польщі з 2015 року, завершує свою другу каденцію і, згідно з Конституцією, не може балотуватися втретє. Протягом свого президентства Дуда був тісно пов’язаний з партією «Право і справедливість» (PiS), яка визначала політичний курс країни в останнє десятиліття.
PiS відома своєю консервативною політикою, зокрема реформами в судовій системі, які викликали критику з боку Європейського Союзу, а також жорсткою позицією щодо міграції та соціальних питань. Під керівництвом Дуди Польща також активно підтримувала Україну у її боротьбі проти російської агресії, надаючи гуманітарну та військову допомогу, а також приймаючи українських біженців.
Однак останнім часом з’явилися ознаки зміни цього курсу. Зокрема, у 2024 році польська влада оголосила про припинення деяких пільг для українських біженців, включаючи безкоштовний доступ до медицини, освіти та ринку праці. Це рішення викликало занепокоєння в Україні та серед міжнародної спільноти.
Крім того, з’явилися повідомлення про можливий союз Дуди з ультраправою партією «Конфедерація», відомою своєю антиукраїнською риторикою. Такий альянс може свідчити про подальший зсув Польщі в бік націоналізму та євроскептицизму, що може мати серйозні наслідки для українсько-польських відносин.
У контексті майбутніх президентських виборів у Польщі важливо стежити за тим, хто стане наступником Дуди і чи буде продовжено нинішній курс країни. Вибір нового лідера може визначити не лише внутрішню політику Польщі, але й її роль у підтримці України та стабільності в регіоні.
Кароль Навроцький: історик у політиці, який робить акцент на пам’яті, ідентичності та геополітичному виборі
Кароль Навроцький — кандидат у президенти Польщі, якого висунула опозиційна партія “Право і справедливість”. Історик за фахом, доктор гуманітарних наук, він з 2021 року очолює Інститут національної пам’яті — одну з ключових установ, що формує польську політику пам’яті. Його кандидатура стала очевидним сигналом: PiS робить ставку на історико-ціннісний порядок денний, у якому місце Польщі в Європі визначається не лише через безпекову чи економічну призму, а й через інтерпретацію минулого.
Навроцький відомий жорсткою, послідовною позицією щодо теми Волинської трагедії. У своїх публічних заявах він неодноразово наголошував, що ексгумація польських жертв є ключовим моральним обов’язком, який не можна відкладати. У жовтні 2024 року він охарактеризував позицію української влади щодо цього питання як “непристойну»”, підкресливши, що історична справедливість, на його переконання, має бути умовою для європейської інтеграції України. Подібні заяви викликали резонанс і критику з боку українських політиків та істориків, які застерігають від політизації теми.
Використання Навроцьким історичного терміну “Східна Малопольща” стосовно західноукраїнських земель також спричинило хвилю дискусій. Для частини польської аудиторії це — вираз культурно-історичних зв’язків, для української — термін, що може бути сприйнятий як ревізіоністський.
Разом із тим, Навроцький — не лише історик, а й фахівець із менеджменту та стратегічного управління, який пройшов міжнародну бізнес-освіту. У його передвиборчих тезах помітна спроба поєднати ціннісний світогляд із прагматичним підходом до управління державою. Він визначає вибори не лише як змагання політичних програм, а як момент вибору шляху: збереження ідентичності, історичної відповідальності, бачення ролі Польщі у світі, що змінюється.
Попереду — публічні дебати з головним конкурентом, Рафалом Тшасковським. Вони можуть стати не лише етапом президентської кампанії, а й моментом національного діалогу про те, як Польща осмислює своє минуле — і куди прямує в майбутньому.
Славомір Менцен: економіст, що перетворив радикалізм на політичну стратегію
Славомір Менцен — польський економіст, підприємець і політик, який представляє ультраправу коаліцію “Конфедерація”. Він здобув ступінь доктора економічних наук в Університеті Миколая Коперника в Торуні. Менцен також є власником пивоварні “Browar Mentzen” та податкової консалтингової фірми. У політичній кар’єрі Менцен відомий своїми радикальними поглядами. У 2019 році він сформулював так звані “п’ять пунктів Конфедерації”: “Ми не хочемо євреїв, гомосексуалів, абортів, податків і Європейського Союзу“. Ці заяви викликали широку критику як у Польщі, так і за її межами.
У лютому 2025 року Менцен відвідав Львів, де записав відео біля пам’ятника Степану Бандері, назвавши його “терористом” і звинувативши українців у “вшануванні злочинців”. Цей вчинок викликав обурення в Україні, а Міністерство закордонних справ України засудило провокаційні заяви Менцена.
Попри суперечливі заяви, Менцен залишається одним із лідерів президентських перегонів у Польщі. Згідно з опитуванням, проведеним у березні 2025 року, він посідає третє місце з 21% підтримки виборців, поступаючись лише Рафалу Тшасковському та Каролю Навроцькому .
