ІА “ФАКТ” вже писало, як Китай методично розбудовує свою імперію, перетворюючи африканські порти з економічних проєктів на стратегічні плацдарми. Уже 78 портів у 32 країнах контрольовані китайськими компаніями. Це скоріше не інвестиції, а купівля впливу, адже той, хто контролює порт, контролює доступ до ринку і диктує умови.
Приклад бази Джибуті показав, як комерційний порт за два місяці став військовою базою. Більш ніж ймовірно, що таких кейсів побільшає. Це дуже схоже на експансію під виглядом бізнесу. І чим більше портів Китай контролює, тим глибше Африка занурюється в залежність. Це пастка. Питання лише, чи знайдеться хтось, хто спробує вирватися.
Порти, дороги, залізниці – не просто інфраструктура, а інструменти впливу
Китай веде війну без пострілів. Порти, навчання, логістика – все це елементи великої стратегії, яка вже змінює баланс сил на континенті. У п’ятирічному плані Пекіна розписано: шість коридорів, шість маршрутів, десятки портів. І три з цих коридорів проходять через Африку. Це не випадково. Кенія, Танзанія, Єгипет, Туніс – ключові точки, які Китай перетворює на стратегічні вузли, звідки відкривається доступ до ресурсів, ринків і контролю.
Китай будує дороги, що ведуть до портів, і порти, які ведуть до світових ринків. 16 африканських країн, які не мають виходу до моря, вже стали заручниками цієї стратегії. Їхні економіки тепер пов’язані з китайською логістикою. І це не просто “співпраця”, це залежність. Хто контролює шлях до моря – контролює торгівлю. А хто контролює торгівлю – контролює політику.
За останню чверть століття китайські військові кораблі 55 разів пришвартувалися в африканських портах. І це були не дружні візити, а демонстрація сили. Китайські війська провели 19 масштабних навчань у стратегічних портах Дар-ес-Салам, Лагос, Дурбан, Дорале. Навіть Ефіопія, яка не має виходу до моря, втягнута в ці маневри.
На прикладі єгипетської військово-морської бази можна зрозуміти, як Китай закріплюється логістично. Hutchison Ports, один із провідних світових гравців у портовій індустрії, закріплює свої позиції в Єгипті. У 2020-у компанія уклала стратегічну 38-річну угоду з ВМС Єгипту, взявши на себе амбітне завдання – з нуля побудувати і керувати високотехнологічним контейнерним терміналом в Абу-Кірі. Йдеться про створення ключового логістичного хаба на Середземномор’ї: причал довжиною 1200 метрів, глибина – 18 метрів, площа терміналу – 60 гектарів.
Потенціал – колосальний: обробка до 2 мільйонів контейнерів щороку. Цей проєкт не лише про бізнес – це про стратегічне посилення Єгипту на світовій торговельній арені. Це означає, що саме Піднебесна визначатиме, хто і що заходить у цей порт, що вивозиться, а що – залишається.
Тому, коли ви бачите новий китайський порт в Африці, не дивіться на нього як на просто інфраструктуру. Це форпост, плацдарм. І це питання часу, коли Китай почне розміщувати там військових. Китай грає вдовгу. І африканські лідери повинні зрозуміти, що кожна підписана концесія – це втрачений клаптик суверенітету.
У деяких випадках китайські компанії контролюють усі аспекти розвитку портів – від фінансування та будівництва до управління та володіння акціями. Так, China Communications Construction Corporation (CCCC) виступає головним підрядником, передаючи субпідряди дочірній компанії China Harbor Engineering Company (CHEC). Це стосується, зокрема, нігерійського глибоководного порту Леккі, де CHEC будувала та проєктувала, забезпечила фінансування від Банку розвитку Китаю та отримала 54% акцій порту, яким керує на умовах 16-річної оренди.
У ключових портах Західної Африки китайські компанії мають значні пакети акцій. В Крібі, Камерун, – 2/3. В Леккі, Нігерія, – 52%. В Ломе, Того, – половина. Але контроль відбувається не лише на рівні акцій. Китайські військові вже активно використовують африканські порти. З 78 портів, де є китайські інтереси, у 36 відбувалися навчання або заходили кораблі ВМС Китаю. Пекін не просто будує – він тестує, вивчає, адаптує свої позиції. І ці порти вже готові приймати китайський флот.
Китайське стратегічне кільце: як Пекін бере Африку під контроль через порти
Китайські фірми враховують кожну деталь: глибину причалів, логістичні можливості, заправку, ремонт. Порти з глибиною від 12 до 15 метрів здатні приймати більшість китайських військово-морських суден, зокрема есмінці з осадкою 6,5 метра, фрегати – 6 метрів, крейсери – 6,6 метра та авіаносці з осадкою 11 метрів.
Оскільки середня осадка нафтових танкерів і вантажних суден сягає 16 метрів, можна зробити висновок, що порти, здатні приймати такі великі судна, також можуть обслуговувати військові кораблі. Кораблі ВМС Народно-визвольної армії Китаю вже заходять у ключові африканські порти – Абіджан, Касабланка, Мапуту, Дурбан, – пришвартовуються та проводять операції.
Кожен китайський порт в Африці – потенційна військова база. І кожна база – це розширення контролю. Пекін будує не просто інфраструктуру. Він будує фортеці для своїх інтересів. І з кожним новим контрактом Китай бере Африку в стратегічне кільце.
Кораблі заходять туди, де все готово. Де ще не готово – Пекін інвестує, розширює, модернізує. І якщо дивитися на карту, то дислокація майбутніх баз вже очевидна. Сім точок, де Китай може закріпитись: Луанда, Дорале, Момбаса, Волфіш-Бей, Леккі, Вікторія, Дар-ес-Салам. Це стратегічне кільце, що оточує Африку. Атлантика і Західний Індійський океан: Китай охоплює континент.
І якщо Африка вчасно не усвідомить, що ці “інвестиції” – фактично поступове поглинання, то одного ранку прокинеться в реальності, де китайські військові кораблі стоятимуть у кожному ключовому порту. І це буде не просто економіка. Це буде контроль над політикою, логістикою, безпекою.
Китай активно розширює свою присутність в Африці, вибудовуючи мережу впливу через інвестиції в інфраструктуру та стратегічні об’єкти. З 2000 року працює Форум китайсько-африканського співробітництва, ще до створення Африканського Союзу, але довгий час Пекіну заважала конкуренція з боку США, Європи та Росії. Зараз ситуація змінилася.
Захід зосереджений на допомозі Україні та стримуванні Росії, а Кремль, втрачаючи вплив і ресурси через власну агресію, поступово здає позиції, зокрема в Африці. Хвиля військових переворотів у Малі, Гвінеї, Буркіна-Фасо, Нігерії й Габоні витіснила Захід, нові хунти вимагали виведення іноземних військ, і ці вимоги були виконані.
Китай діє просто і прагматично: йому байдуже, який режим перебуває при владі. Пекін не нав’язує політичних умов, не говорить про реформи чи екологію. Його цікавить бізнес. Головне – домовитися з елітами. Зараз для Пекіна настав ідеальний момент для розширення впливу, втягнення континенту у глобальне геополітичне суперництво.
Наразі Китай вклався у будівництво понад 6,5 тисяч кілометрів залізниць, 6 тисяч кілометрів автомагістралей, 9 портів, 14 аеропортів, 34 електростанції та близько 40 промислових парків на африканському континенті. Але це не просто інфраструктура – це плацдарми для геостратегічного контролю. Кожна інвестиція – це важіль. Борг, концесія, доступ до ринків – стратегічний ланцюг, яким Китай стискає континент.
Пекін заперечує плани створення військових баз, але приклад Джибуті демонструє іншу логіку: спершу інвестиції та комерційна активність, потім – військова база. Схожа ситуація розгортається в Екваторіальній Гвінеї. Китай офіційно заперечує, але дипломатичні канали сигналізують про вивчення можливостей розміщення флоту. Подібний сценарій вже реалізовано в портах Шрі-Ланки, Греції, Африки, куди згодом почали заходити військові кораблі Китаю. Там, де Пекін будує порт, згодом виникає його військовий інтерес.
Намібія, Екваторіальна Гвінея, Волфіш-Бей вже обговорюються як потенційні нові плацдарми для китайських військових. Поки що Пекін відхрещується, але, ймовірно, це лише питання часу. Бо для Китаю контроль над портами – це контроль над рішеннями. І якщо певна африканська країна, обтяжена боргами, не зможе відмовити своєму сюзерену у критичний момент, її суверенітет опиниться під загрозою.
Африканські лідери сьогодні говорять про економічний розвиток, ефективність, покращення логістики, але рідко ставлять питання про безпеку чи суверенітет. Вони не замислюються, як завтра ці порти можуть перетворитися на інструмент військової гри Пекіна. Коли контроль над портом втрачено – втрачається і незалежність.
Китай грає жорстко і довгостроково. І питання не в тому, чи готова Африка до цієї гри. Питання в тому, чи усвідомлює вона, що вже у ній. Коли китайські військові кораблі заходитимуть в африканські порти, буде вже занадто пізно говорити про “економічну співпрацю”. Це нова форма інтервенції — без зброї, але зі стратегічним контролем, який Пекін забезпечує, не стріляючи жодного пострілу. Порти, дороги, військові угоди – це основа тієї імперії, яку Китай вибудовує на африканському континенті.
Чорний континент між санкціями та співпрацею: прагматичний вибір у грі глобальних інтересів
Опинившись у вирі геополітичних протистоянь, “континент можливостей” часто демонструє прагматичну позицію. Коли Захід запроваджує санкції проти Росії, частина африканських держав обирає шлях нейтралітету, бо Китай і Росія – стратегічні союзники.
Захід оголошує санкції проти китайських компаній, а в Африці кажуть: ми продовжимо співпрацю. Бо китайські компанії будують дороги, мости, аеропорти. І що оберуть африканські уряди – розірвати зв’язки чи розвивати свою економіку?
Крім того, багато африканських країн залежать від китайської логістики. Їхні товари йдуть через китайські порти, їхня економіка прив’язана до цих маршрутів. І коли звучать заклики підтримати санкції, які можуть вплинути на ці ланцюги постачання, рішення стає очевидним: уникнути конфлікту й забезпечити стабільність.
…Африка опинилася в центрі глобальної гри, де вирішує не симпатія, а виживання та економічна доцільність. Китай, що будує імперію, а не грає у демократію, вже інтегрував континент у свою стратегію через інвестиції та кредити. Та чи цей вибір був добровільним, чи Африка змушена грати за чужими правилами? Відповідь на це визначить її майбутнє і баланс сил у світі.
Тетяна Вікторова
