Як вплине призначення нового міністра оборони РФ Андрія Бєлоусова на війну в Україні (частина 2)
Світові, російські та українські ЗМІ сповнені міркувань та припущень щодо політики нового міністра оборони. Про це ми почали писати в попередній статті. При цьому, як це не дивно, ніхто не згадує, як сам Шойгу прийшов на місце міністра оборони. А тим часом, це була дуже знакова подія для імперії Путіна. Шойгу прийшов на місце Сердюкова. У 2007 році прихід колишнього головного податківця Росії Анатолія Сердюкова на посаду міністра оборони розглядався саме як спроба аудиту міністерства оборони та його витрат. Однак у результаті Сердюков провів докорінну реформу російської армії, замінив 70 відсотків вищого генералітету і примудрився стати одним із головних ворогів російських ура-патріотів. Безперечно, що в підсумках успішної для Росії агресії проти Грузії є велика роль саме Анатолія Сердюкова та його реформи. Навколо Сердюкова тоді розгорнулася божевільна апаратна війна, яка закінчилася його тотальним розгромом, а на посаду міністра оборони прийшов колишній очільник МНС Сергій Шойгу. Однак і сьогодні російська армія діє в умовах тієї самої реформи Сердюкова, і роль цієї реформи досі мало аналізується військовими експертами.
Характерно, що російські опозиційні ЗМІ, обговорюючи призначення Андрія Бєлоусова, насамперед, наголошують саме на аудиті Міністерства оборони. Йдеться про те, що разом із Шойгу армію має залишити весь “клан Шойгу”, уся його вертикаль влади. Однак поки що немає інформації, як це буде насправді. Справа в тому, що Шойгу є типовим пострадянським чиновником, його стратегія управління відомством побудована на системі годівлі: виконавська вертикаль тримається не на зарплаті підлеглих, а на їхньому допуску до фінансових потоків. Якщо підлеглий виконує свої обов’язки так, як потрібно вищому начальнику, він отримує згодом право керувати новими фінансовими потоками. Ця система дуже ефективна для керівництва, але вкрай затратна для бюджету. Причому не обов’язково, що Шойгу особисто збирав данину з підлеглих, проте ця система неминуче породжує те, що прийнято називати корупцією. Але корупція в цій системі не випадковість, не порушення, а головний механізм влади, що діє.
Треба сказати, що до Сердюкова російське міністерство оборони теж було вкрай корумповано, і саме в боротьбі з корупцією він проводив свою реформу. Однак відмінність міністерства оборони до Сердюкова та міністерства оборони Росії при Шойгу полягає в тому, що до Сердюкова там був корупційний хаос – кожен начальник тягнув у свій бік, а за Шойгу діяла корупційна вертикаль, яка зберігала систему управління та усунула хаос влади. Це відбувається за рахунок різкого звуження корупції до вищого рівня та нещадна боротьба з нею на середньому та нижньому рівні.
Треба сказати, що до початку повномасштабної агресії проти України у лютому 2022 року армійські офіцери середньої та нижньої ланки були “паріями російської еліти”. Якщо силовики всіх відомств, навіть починаючи з нижніх поверхів влади, займалися кришуванням бізнесу, використовуючи своє службове становище, то в армії систему даху могли використовувати лише начальники вищої ланки. Це зберігається і до сьогодні, коли завданням командирів нижньої та середньої ланки є просто виконувати рішення свого начальства. Тут система управління, кришування та корупції спрацьовує на знищення ініціативи знизу, і правління Шойгу дуже посилило ці елементи управління військами.
У свій час Сердюков боровся з хаотичною корупцією своїх попередників шляхом залучення до міністерства оборони цивільних фахівців. У результаті він левову частку управління було покладено саме на них, а не на генералів. Це дозволяло йому докорінно скоротити корупційні втрати на управління: протистояння військових чиновників та цивільних давало можливість стояти над сутичкою та чітко нею керувати. Однак треба мати на увазі, що Анатолій Сердюков, на відміну від Андрія Бєлоусова, був реальним та успішним чиновником. Він прийшов на місце міністра оборони з посади головного податківця – а це одна з найпотужніших у Росії бюрократичних (ієрархічних) структур. Він мав багатий досвід управління такими структурами, і, хоча не мав жодних наукових праць у сфері економіки, він був реальним державним чиновником-практиком.
З Андрієм Бєлоусовим ситуація зовсім інша. Він, будучи чиновником 1 рангу, будь-коли керував великими ієрархічними структурами, але зазвичай грав роль економічного радника. Судячи з даних російської преси, він не має жодного реального апарату, жодної «команди», саме тому одне з перших питань, яке почали ставити опозиційні журналісти – хто реалізовуватиме його програму дій? Чи це військові з апарату Шойгу, що найменш ймовірне. Чи це будуть військові, які не мали реальних повноважень у Шойгу чи будуть піднесені нагору новим міністром? А може, це будуть, як і у Сердюкова, цивільні фахівці?
Усі експерти наголошують на тому, що при призначенні Бєлоусова глава Генштабу зберіг свою посаду та статус. Формально він є Першим заступником міністра оборони, і багато хто вважає, що Путін заздалегідь розділив повноваження між ними: глава Генштабу – займається армією, а Бєлоусов – військовою економікою. Однак чи можна їх так поділити? Приклад Сердюкова показує, що почавши з економіки, він перейшов до реформи всіх збройних сил. Наскільки Андрій Бєлоусов готовий не виходити за межі лише військової економіки? Це стане зрозумілим, коли він почне створювати свій апарат управління.
Усі обговорення кандидатури Андрія Бєлоусова в ЗМІ сходяться на тому, що він є ідейним державником, зазначаючи:
“Фанат військового кейнсіанства”. Новий міністр оборони Бєлоусов накачуватиме ВПК та економіку грошима”.
Однак, як правильно відзначають опозиційні російські журналісти, найважливішим питанням є те, з кого він створюватиме свій апарат “військового кейнсіанства”? В одному з оглядів, пов’язаних з аналізом приходу до влади в міністерстві оборони Андрія Бєлоусова, йдеться про те, що він великий шанувальник китайської системи управління економікою. Однак приклад невдалий. Здається, кращим зразком для Андрія Бєлоусова буде не китайський, а іранський варіант роботи.
У ЗМІ наводяться слова економіста, професора університету Чикаго Костянтина Соніна, який особисто знав Бєлоусова:
“Рідкісна порода компетентних і орієнтованих на державу економістів старшого покоління…”.
Також у мас-медіа зустрічаються такі його характеристики:
“Як чиновник економічного блоку, Бєлоусов послідовно виступав за імпортозаміщення та опору на внутрішній попит…”.
“Він повністю довірена особа Путіна, якій можна доручити тотальний аудит військових витрат”.
Однак усі ці коментарі ігнорують найважливішу особливість сьогоднішньої діяльності Бєлоусова: санкції та стан військової економіки. Зараз часто згадують інтерв’ю, яке Бєлоусов надавав одному росЗМІ, коли став першим заступником голови уряду Росії. Він тоді публічно (при тому, що є людиною суто не публічною), назвав три групи заходів, які дозволили б домогтися прискорення економічного зростання. Перший захід, за його словами, є зниження ставки ЦП приблизно до 5%. Другий спосіб — покращення інвестиційного клімату за рахунок зниження тиску на бізнес та запуску регуляторної гільйотини. Третім способом Бєлоусов назвав дії, пов’язані з доступністю нових технологій для бізнесу та забезпечення кадрами.
“З підготовкою інженерів кілька років тому нам вдалося якщо не вирішити проблему, то, принаймні, вийти на стійку траєкторію. З робітничими професіями роботу ми лише починаємо. Для цього має бути модернізація всієї сфери професійної освіти, в уряді будуть створені центри, які системно займатимуться цією роботою”, – зазначав Бєлоусов.
Безперечно, саме ці дії він використовуватиме на посаді міністра оборони, хоча, швидше за все, банкіри не дозволять йому так сильно знизити ставку Центрального банку. Однак, саме тут виникають дуже великі проблеми. Для пострадянського простору характерна найгостріша нестача і інженерів, і кваліфікованих робітників, хоча, здавалося б, під час СРСР і того, й іншого було з надлишком. Однак сьогодні існує жахлива їх нестача, а рівень підготовки інженерів знаходиться нижче за всяку критику. Ця проблема має системний характер: основні гроші на пострадянському просторі знаходяться в менеджменті, і він не збирається ділитися з виробничим персоналом. Характерно, що російські ЗМІ повідомляли, що на сучасних заводах у Росії з виробництва БПЛА робітників набирають чи не з-під палки. Використовується, власне, примусова праця. Це не випадковість, а система: там чиновник завжди переконаний, що може купити на Заході будь-які технології, і йому не потрібні кваліфіковані фахівці, на думку яких треба зважати. Фактично, у кращому разі, фахівці створюють підприємства, для яких потрібні виконавці, які виконують те, що їм накажуть. Однак за умов санкцій ця система працює дуже погано.
Іншою проблемою є комплектуючі. Можна співати славу заміщенню імпорту, але насправді і російські компанії, і керівництво держави, і міністерство оборони залежать від приватних постачальників, які купують комплектуючі на Заході через фірми прокладки. Це, по-перше, означає різке подорожчання цих комплектуючих, і, по-друге, обмежене коло приватних постачальників – потрібні не тільки люди спритні, але й такі, що знаються на цих питаннях. Описані Суворовим операції ГРУ із закупівлі західних військових технологій у книзі “Акваріум”, сьогодні фактично неможливі через зниження рівня технічної підготовки шпигунів ГРУ. За радянських часів вони постійно консультувалися відповідними НДІ, які працюють на оборону, але без цих консультацій агенти ГРУ безсилі.
Фактично список тих, хто вміє спритно купувати на Заході, і при цьому розуміти, що саме він купує, не такий вже й великий. Саме тому перед Андрієм Бєлоусовим, якщо він захоче докорінно збільшити постачання озброєння, стане проблема створення системи закупівель. Саме тому режим санкцій неминуче штовхає Бєлоусова на створення в Росії щось подібного до іранського КВІР – Корпусу вартових ісламської революції. КСІР має свої підприємства в Ірані, має свою фінансову систему, має свою закупівлю на кшталт ГРУ радянських часів.
Судячи з наявної інформації, організація промислової бази КВІР побудована за принципом проектних груп, кожну з яких очолює довірений інженер, який отримав благословення аятоли. На чолі кожного військового проекту: створення ракет, БПЛА, кораблів, ядерної зброї стоять такі довірені інженери та вчені. Ці люди мають диктаторські повноваження, особисте благословення від влади аятоли і працюють безпосередньо за своїми напрямами. Ця система покликана імітувати бізнес-схеми, але залишатися під загальним контролем КВІР. Однак такий метод роботи вимагає, по-перше, системи довіри кадрам, а по-друге, системи жорсткої служби безпеки.
Чому так необхідно? Кожен із відповідальних за напрямами має найширші можливості для корупційних дій. Він повинен мати право безпосередньо розпоряджатися великими сумами і приймати самостійно дуже важливі рішення. Без цього неможливо вирішити виробничі завдання. Будь-яка спроба забюрократизувати процес прийняття рішень: про закупівлю, про технічні та технологічні рішення неминуче потоплять цю систему. Вона може існувати тільки на довірі до цих обраних інженерів та вчених.
Сьогоднішній хаос у російській військовій промисловості діє не випадково. Кожне з підприємств фактично контролює системи закупівель комплектуючих через приватних посередників. Особливо, коли йдеться не про китайські комплектуючі, а про деталі з країн Заходу. І саме це стане головною проблемою для Андрія Бєлоусова. Крім того, якщо він захоче підвищити якість продукції, то для нього стане найважливішою проблемою перерозподіл повноважень та грошей між менеджментом та виробничою групою. На сьогодні, судячи із ЗМІ, жодне з військових держпідприємств цю проблему вирішити не змогло. До речі, в Україні та ж сама картина.
Однак, це ще не все. Про те, як різні варіанти політики Бєлоусова відгукнуться в Україні на полях битв, читайте в наступній статті.
Леонід Штекель
