Останнім часом в Україні почастішали випадки нападів на співробітників територіальних центрів комплектування (ТЦК). Ці інциденти стали дзеркалом глибоких суспільних змін, які відбулися за три роки війни. На її початку військові викликали в українців беззаперечну повагу, адже вони стали щитом країни, який стримує ворога. Але з часом суспільне ставлення почало розшаровуватися: шанобливе ставлення до тих, хто воює на фронті, залишилося незмінним, а от довіра до представників ТЦК поступово перетворилася на відверту ворожість.
Люди все частіше запитують: чому ті, хто формально є частиною оборонної системи країни, демонструють стільки агресії до своїх же громадян? Звідки ця ненависть, що виливається у насильство, залякування та приниження? І чи можна це виправдати війною? Те, що ще кілька років тому було немислимим – фізичні конфлікти між українцями та військовими – сьогодні стало частиною реальності.
Серія нападів на ТЦК: вибухи, розстріли та фізичні розправи
Останні дні Україну сколихнула серія нападів на співробітників ТЦК. І якщо раніше про такі випадки повідомляли зрідка, то тепер вони стають все частішими та жорстокішими. 2 лютого у Павлограді Дніпропетровської області пролунав вибух біля будівлі територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Внаслідок цього було поранено одну людину. За день до цього, 1 лютого, у Рівному стався ще один вибух у військовому комісаріаті. Цього разу він забрав життя однієї людини, ще шестеро отримали поранення. Але найгучніший інцидент стався тієї ж ночі у Пирятині: на автозаправці нападник відкрив вогонь по військовослужбовцю ТЦК, застрелив його, а потім утік разом із мобілізованим, якого той супроводжував. Двох підозрюваних затримали того ж дня.
Слід зазначити, що напади на представників ТЦК відбувалися і раніше, але до вбиства не доходило. Наприклад, у березні 2024 року у Вижницькому районі Чернівецької області місцеві мешканці напали на працівників ТЦК з сокирами. Крім того, у різних регіонах країни палали автомобілі мобілізаційників. Фізичні конфлікти, погрози, сутички – все це вже стало частиною щоденної реальності.
Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський різко засудив останні події, назвавши їх «ганебними актами насильства».
«Насильство щодо військовослужбовців – неприпустиме. Розраховуємо на повне і всебічне розслідування цих злочинів. Винні мають понести заслужене покарання.Збройні Сили України роблять все можливе, щоб захистити нашу державу і Український народ. В умовах повномасштабної війни це неможливо без заходів мобілізації.
В ЗС України роблять все, щоб в ході мобілізаційних заходів не допускати випадки порушення прав людини. Сухопутні війська намагаються долати існуючі проблеми в роботі ТЦК, виправляти помилки, працюють над покращенням якості роботи ТЦК. Втім загальнодержавна справа захисту України неможлива без всенародної підтримки армії та поваги до військовослужбовців. Вдячний всім, хто підтримує Збройні Сили України, і кожному, хто шанує українських воїнів», – йдеться в заяві Сирського.
Напад на працівників ТЦК також прокоментував командувач Сухопутних військ ЗСУ Михайло Драпатий. Він підкреслив, що вбивства військових у тилу – це червона лінія, яку
«Ми не маємо права мовчки спостерігати за наростаючою хвилею зневаги до захисників України – це за межею того, що можна толерувати», – вважає Драпатий.
Водночас у РНБО заявили, що за нападами може стояти РФ, яка таким чином намагається посилити внутрішню напругу в країні. Начальник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко заявив, що три останні напади на військових є спланованими операціями, які координуються ГРУ РФ та ФСБ. За його словами, Росія не лише організовує ці атаки, а й активно веде інформаційну кампанію, спрямовану на підрив мобілізації та формування негативного ставлення до військових. Коваленко зазначив, що хоч такі інформаційні атаки тривають ще з 2022 року, але з 2024-го РФ значно посилила свою активність у соцмережах, через блогерів та ботів, щоб ще більше розпалити напругу всередині країни.
Перший заступник голови партії «УДАР» Артур Палатний теж засудив напади на військових, він заявив, що відповідальність за них має бути жорсткішою. Він наголосив, що кожен, хто піднімає руку на військовослужбовця, повинен розуміти незворотність покарання. За його словами, попередні випадки нападів залишили враження, що такі дії можуть залишитися безкарними, і цим скористався ворог.
«Суспільство штучно протиставляється військовим. Це інформаційна війна, яку веде Росія, і цей процес потрібно зупинити негайно. Відповідальність за напади на захисників має бути посилена. Будь-яке насильство проти військових повинно каратися найжорсткіше», – заявив Палатний.
Він також підкреслив, що ця проблема виходить далеко за межі нападів на конкретних осіб. Це загроза для всієї країни, адже військові тримають фронт, і атаки на них – це фактично удар по обороноздатності України.
«Влада має діяти, і діяти негайно. Ми не можемо дозволити хаосу поглинути країну. Якщо не буде швидкої реакції, ця ситуація вийде з-під контролю», – наголосив заступник голови УДАРу.
Від черг до вибухів: як ТЦК стали мішенню та що це означає для країни
На початку повномасштабного вторгнення біля територіальних центрів комплектування було не проштовхнутися. Люди самі приходили, просили відправити їх на фронт, телефонували знайомим військкомам, шукали можливість вступити до лав захисників. Серед них були чоловіки призовного віку, ветерани, жінки, навіть люди похилого віку, студенти-медики, які пропонували свою допомогу. Приходили й сімнадцятирічні юнаки, розуміючи, що країна у смертельній небезпеці. Однак через три роки потому замість черг – напади, вибухи, розстріли, підпали автомобілів, бійки на вулицях, а тепер ще і вбивство. Отже, ставлення суспільства до ТЦК змінилося радикально, і на те є суттєві причини.
Людей, які не пішли на фронт добровільно, «бусифікують» – насильно хапають на вулицях, застосовують силу, порушуючи закони і права громадян, змушують підписувати повістки, завантажують у машини, мов кримінальних злочинців. У соцмережах щодня з’являються нові відео, де чоловіків намагаються силоміць затягнути до ТЦК, на зупинках, біля магазинів, посеред вулиці. Насильство, грубість, байдужість – усе це поступово перетворилося на систему.
Саме тому українці співробітників ТЦК вже називають не військовими, а «людоловами». Вчорашні герої, які записували у свої зошити добровольців, тепер перетворилися на тих, хто силою заганяє людей у військові машини. І це найбільша трагедія цієї ситуації – багато з них самі воювали, ризикували життям, втрачали побратимів. Вони захищали країну, вони знали, що таке фронт, вони воювали саме за цих людей, яких тепер вистежують на вулицях. Але замість взаємної поваги в суспільстві виникла прірва, наповнена ненавистю, зневагою і страхом.
Слід зазначити, що думки щодо нападів на ТЦК серед політиків, експертів і пересічних українців виявилися дуже контроверсійними – від закликів до жорсткого покарання нападників до розпачливих роздумів про те, як взагалі країна дійшла до такого. Деякі однозначно засуджують напади на військкомів, наголошуючи, що без мобілізації фронт ризикує залишитися без свіжих сил, а значить – і без оборони. Вони наполягають, що ТЦК виконують важливу функцію, і напади на них є ударом по всій системі оборони країни.
Водночас інша частина суспільства вкрай негативно ставиться до методів роботи ТЦК. При цьому головним тригером стало носіння балаклав, яке багато хто сприймає як ознаку безкарності та бажання уникнути відповідальності. Дехто прямо каже: балаклави потрібні, щоб ніхто не бачив облич і не міг помститися. Це лише підсилює ненависть і недовіру до мобілізаційників. Є й ті, хто з розумінням ставиться до жорсткості співробітників ТЦК, адже знає: якщо вони не виконають план мобілізації, самі можуть опинитися на фронті. У цьому контексті їх агресія набуває нового значення – вони борються не лише за виконання наказів, а й за власне виживання.
Слід згадати, що співробітникам територіальних центрів комплектування дозволили відкривати вогонь на ураження. Таке рішення ухвалили після збройного нападу на пост охорони Луцького ОМТЦК та СП, який стався посеред ночі. Після цього інциденту військовим комісарам дали чітку вказівку: у разі загрози вони можуть застосовувати зброю без попередження. Це кардинально змінює ситуацію, адже раніше співробітники ТЦК, навіть за умов агресії щодо них, були обмежені у своїх діях. Тепер будь-яка спроба нападу чи силового спротиву може закінчитися миттєвою розправою.
Це рішення викликає багато запитань, адже воно ще більше загострює напруження між громадянами та військовими комісарами. З одного боку, ТЦК намагаються захистити своїх працівників після серії атак, з іншого – збільшення повноважень силових структур часто призводить до зловживань. Що означатиме цей дозвіл у реальності та які його наслідки – стане зрозуміло найближчим часом.
Отже, поділ у суспільстві, як і в будь-яких інших питаннях, є очевидним. Одні вважають ТЦК необхідним злом, без якого армія не зможе воювати, інші – каральним апаратом, що перетворився на символ насильства та беззаконня. І поки держава не знайде відповідь на це питання, конфлікт лише загострюватиметься. Однак це не просто конфлікт між громадянами та працівниками ТЦК, а набагато глибша проблема, яка загрожує стабільності країни в цілому. І про неї владі слід було думати раніше, бо про це неодноразово попереджали аналітики. При цьому вкрай небезпечним є те, що суспільство ще більше втрачає внутрішню єдність. Ще вчора українці підтримували армію безумовно, сьогодні вони починають ненавидіти тих, хто мав би бути її частиною.
Держава досі не має чіткої стратегії мобілізації, і це одна з найбільших проблем, яку потрібно було вирішити ще вчора. При цьому головним завданням, яке постійно стоїть на повістці дня, є подолання корупції. З самого початку необхідно було зробити мобілізацію справедливою, щоб суспільство бачило: закон один для всіх, а не вибірковий для тих, у кого немає «правильних» зв’язків чи грошей.
Абсурдність ситуації полягає в тому, що військових залучають до затримання людей, перевірки документів та силових операцій, хоча це не їхня функція. Вони мають захищати країну на полі бою, а не хапати цивільних на зупинках чи у дворах. Крім того, майже забули, що військові не керують цивільними – лише після призову людина стає підконтрольною армії.
Ще однією проблемою є сама структура ТЦК, працівники яких не повинні бути частиною ЗСУ, адже їхнє завдання – адміністрування, а не військове командування. Це має бути окрема структура у складі Міністерства оборони. І головне – дві третини військовослужбовців ТЦК, які за станом здоров’я можуть воювати, мають поповнити лави бойових бригад, а не займатися «полюванням» на мобілізованих у тилу. Це рішення не просто назріло, воно давно перезріло. Ми зараз бачимо те, що коли влада перетворює мобілізацію на полювання, суспільство починає чинити спротив. Вибухи та напади – це не випадковість, а прогнозована відповідь на системну кризу. І якщо влада не зрозуміє цього зараз, наслідки можуть бути значно серйознішими, ніж напади на представників ТЦК.
