Який шлях має обрати Україна: дорогу до ЄС чи реформи Хав’єра Мілея?

Припустимо, що завтра закінчилася та страшна війна, яка розбиває наші серця. Яким шляхом має йти Україна після цього? Шлях європейської бюрократії чи шлях реформ Хав’єра Мілея? На жаль, поєднати це неможливо.

Одним із найстрашніших прокльонів довготривалої позиційної війни є військові витрати. Нашу війну часто порівнюють із Першою світовою, намагаючись не думати про жахливі підсумки тієї війни. А тим часом, одним із наслідків тієї війни став тотальний крах економіки та фінансів воюючих країн. Наприклад, за всіх своїх політичних вад, політичний крах Російської імперії реально був викликаний звичайною інфляцією. Саме нездатність уряду адекватно реагувати на зростання цін, спроба «заморозити» ціни на хліб та паливо, при фіксованих (не реальних) цінах на залізничні перевезення, призвели до перебоїв із продовольством, і стали тим спусковим гачком, який запустив Лютневу революцію.

Сьогодні ці факти спадають на думку, коли читаємо про плани міністра фінансів Сергія Марченко збільшити податки на 300 мільярдів гривень. Чи спроможний наш бізнес до такого, чи ні, взагалі не обговорюється нашою владою. Але зараз розмова про інші проблеми економіки. Припустимо, війна, закінчилася. І перед країною неминуче постає питання: куди і як далі йти? Зараз у суспільстві блукає надія, що єдине завдання України потрапити до ЄС і тоді настане благодать. Чи так це? Наведемо один факт.

Видання Bloomberg повідомило:

“ЄЦБ вперше в історії накладе штрафи на банки за кліматичні провали. Деякі кредитори не просунулися досить далеко щодо оцінки ризиків. Штрафи на день технічно можуть становити до 5% від щоденного прибутку”.

Треба сказати, що ще жоден прогноз про “кліматичні біди” з кінця 90-х років минулого століття не підтвердився. Якщо почитати повідомлення преси в 90-х роках, то ми давно вже мали жити в “кліматичному апокаліпсисі”, але цього не тільки не сталося, але, за великим рахунком, взагалі нічого не змінилося. Усі спроби «вловити» якесь погіршення ситуації закінчується порожніми та нікчемними погрозами, які не мають жодного відношення до реальності.

Однак тема “кліматичного апокаліпсиса” не йде з суспільної свідомості. Це, власне, одна причина: є три впливові групи, вкрай зацікавлені в пропаганді цього “кліматичного апокаліпсиса”. Це, з одного боку, міжнародні бюрократи, що групуються навколо ООН, з іншого – європейські бюрократи, що групуються навколо ЄС, а з третього – світові ліві ЗМІ. Про це свого часу написав блискучий роман знаменитий американський літератор та сценарист Майкл Крайтон – “Імперія страху”. Він добре відомий за своїми сценаріями: “Штамп Андромеда”, “Парк Юрського періоду”, телесеріалу “Швидка допомога” та багатьма іншими сценаріями та романами.

Річ у тому, що наявність загрози “кліматичного апокаліпсиса” виправдовує існування міжнародної та європейської бюрократії, її право втручатися в економіку, в ім’я, як то кажуть, “запобігання трагедії”. ЄС зробила титанічні зусилля щодо реалізації “антикліматичних” заходів, які завдали нещадного удару по економіці країн ЄС. Завдяки всім цим “зеленим” прагненням, бізнес у Європі зазнає божевільних збитків – звідси його бажання за будь-яку ціну перебратися до Китаю чи інших азіатських країн, де крізь пальці дивляться на ці “кліматичні жахливості”. При цьому собівартість продукції ЄС все більше зростає, а покупці, от “нехороші люди”, не хочуть усе це купувати, тому беруть китайські товари.

Економіка ЄС стрімко падає вниз, але бюрократичні інститути цього політичного об’єднання продовжують душити бізнес заради боротьби з “кліматичним апокаліпсисом”, ймовірність якого дорівнює нулю. Адже для бюрократів право розподіляти, ділити, контролювати та вирішувати варто набагато більше, ніж економічне процвітання Європейського Союзу.

Характерно, що навіть при Джо Байдені при владі (він зробив кліматичну програму своїм «ковзаном») навіть не наважується повторювати всі безумства європейської бюрократії. Все-таки у США виконавча влада перебуває під контролем влади законодавчої, і не може собі дозволити такі “викрутаси”, які дозволяє собі європейська бюрократія. Bloomberg пише у своїй статті (зрозуміло з обуренням, це видання, як і інші ліві видання є затятим прихильником кліматичного божевілля):

“Жорсткість, з якою ЄЦБ змушує банки управляти своїми кліматичними ризиками, контрастує з підходом Федеральної резервної системи, при цьому голова Джером Пауелл заявив, що ФРС має “вузькі, але важливі обов’язки щодо фінансових ризиків, пов’язаних з кліматом”. Банки в Європі попередили, що розкол у нормативно-правовому середовищі ризикує поставити їх у невигідне конкурентне становище порівняно з їхніми американськими колегами”.

Зрозуміло, європейські банкіри хочуть, щоб погано було всім, а не тільки їм. Вони органічно не здатні виступити проти самої маячної ідеї кліматичних обмежень, а просто хочуть щоб погано було всім. Проблема лише в тому, що Китаю та Індії глибоко начхати на це соціалістичне кліматичне марення. І саме європейські споживачі заплатять за соціалістичні переконання своєї бюрократії.

На цьому тлі, як ковток свіжого повітря, звучать плани реформи в Аргентині новообраного президента Хав’єра Мілея. Його стратегія проривається навіть у тексті інтерв’ю, яке він дав “демократичному” (“лівому”) виданню TIME. Аргентина, яка була на початку ХХ століття однією з найуспішніших країн, яка не знала трагедії Другої світової війни, а навпаки, виграла від неї завдяки зусиллям послідовників політики Хуана Перона, стала злиденною країною з божевільною інфляцією. Хав’єр Мілей пропонує лікувати всі ці хвороби “соціалізму з аргентинським обличчям” шляхом вільного ринку. І TIME не просто так змушена брати інтерв’ю у державного діяча, якого вона ненавидить – це можна прочитати у кожному рядку інтерв’ю. Але Вільний Ринок Мілея успішно веде боротьбу зі спадщиною соціалізму, і газета змушена це визнати. Та сама газета, яка сліпо ненавидить вільний ринок та поклоняється бюрократам. І не дуже важливо, вони з ЄС чи Білого Дому.

Може в Україні настав час позбутися соціалістичних ілюзій ЄС і зробити ставку на вільний ринок Хав’єра Мілея?

Леонід Штекель