Сьогодні вночі Трамп звернувся до Конгресу. Це була найдовша промова такого типу в історії США. Година і 47 хвилин риторичного марафону – із паузами на аплодисменти, репліки з місця й фірмові відступи в стилі «ви ж знаєте, про що я». Найдовша і водночас, мабуть, одна з найбільш передбачуваних. Адже Трамп не сказав нічого нового. Фактично він лише ретельно відтворив власний політичний канон: демократи – руйнівники країни, вибори 2020 року – «вкрадені», Джо Байден – «незаконний переможець», чия спадщина тепер потребує екстреного «прибирання». Для залу це звучало як давно знайома партитура, де кожен знає, коли плескати, а коли демонстративно мовчати.
Імміграційна тема також обійшлася без сюрпризів. Недарма Трампа вже давно називають найбільшим у світі ксенофобом. Його риторика у цьому питанні традиційно жорстка, узагальнення надто широкі, акценти, що дискримінують людей за національною ознакою, добре всім відомі, – на «загрозі» й «хаосі», що нібито накрили країну через відкриті кордони. Кілька фраз прозвучали настільки різко, що їх напевно ще довго розбиратимуть правозахисники та редактори вечірніх токшоу. Але й тут — жодних нових формулювань: радше концентрат уже сказаного під час передвиборчої кампанії та на мітингах.
У зовнішній політиці – звична арифметика досягнень. Вісім воєн, які він, за власними словами, завершив. Дев’ята – «у процесі», і над нею, як запевнив американський президент, працюють із «максимальною рішучістю». Конкретика лишилася десь між рядками, але цифри звучали впевнено – так, ніби саме вони й мали виконати роль аргументу.
Про Іран Трамп говорив розпливчасто, балансуючи між погрозами та запевненнями, що «все під контролем». Це була та частина промови, де жорсткість інтонації не завжди супроводжувалася ясністю намірів. Виглядало так, ніби Білий дім хоче залишити собі простір для будь-якого маневру — від нових санкцій до кулуарних перемовин.
Загалом це було звернення не стільки до Конгресу, скільки до електорату – добре знайомого, лояльного, готового аплодувати на потрібних словах. Промова, що встановила рекорд за тривалістю, але не за новизною. Дві години – і жодного сюжетного повороту. Трамп залишився вірним собі: голосно, різко, впевнено. І абсолютно передбачувано.
Контекст: виступ під тиском рейтингу, судів і виборів
Дональд Трамп виходив до трибуни Конгресу не з позиції беззаперечного фаворита, а скоріше як політик, якому потрібно доводити свою дієвість і правоту, і робити це терміново. Напередодні виступу соціологія зафіксувала тривожну для Білого дому тенденцію: підтримка просідає саме на економічному треку. А це, нагадаємо читачам, ключовий елемент передвиборчої архітектури Трампа. Менше ніж за дев’ять місяців відбудуться проміжні вибори, які можуть змінити баланс сил у Вашингтоні. Втрата хоча б однієї палати означатиме розслідування, бюджетні війни й системне блокування ініціатив команди Трампа.
Демократи методично б’ють по темі «доступності життя»: ціни, кредити, житло, медицина. При цьому парадокс полягає у тому, що в 2024-му саме цю обвинувачувальну риторику ефективно експлуатували проти демократів республіканці. У 2025-му вона вже працює проти самих республіканців на проміжних виборах.
Речниця Білого дому Каролін Лівітт пообіцяла «амбітну програму повернення American Dream для працюючих людей». Але цього разу від президента чекають не гасел, а цифр, справжньої стабільності й передбачуваності. Саме тому в його рекордно довгій промові ціла година була присвячена «Аffordability» – і республіканці це одразу відзначили.
Верховний суд як політичний чинник
Виступ прозвучав за кілька днів після того, як Верховний суд Сполучених Штатів скасував тарифи, що були фундаментом економічної стратегії адміністрації. Протекціоністський розворот – один із символів трампівської моделі – отримав серйозний юридичний удар.
Попереду ще одне потенційно знакове рішення: щодо меж президентських повноважень стосовно Федеральної резервної системи. Йдеться не лише про монетарну політику. Це питання про межі виконавчої влади. У передвиборчий рік будь-яке судове обмеження автоматично перетворюється на аргумент опозиції: «президент перевищує свої повноваження».
Вибори як тінь над трибуною
Проміжні вибори буде правильним назвати не фоном для трампівської промови, а горизонтом його політичного бачення, що звужується під натиском критики з іншого політичного табору. Як відомо, демократи вже заявили про готовність до жорсткої кампанії. За інформацією The Guardian, понад три десятки представників демократичної партії бойкотували промову і взяли участь у кількох альтернативних заходах поза Капітолієм, у тому числі й на National Mall під брендом «People’s State of the Union» («Народний стан країни») – з вимогами демократії, охорони здоров’я та справедливості імміграційної політики. Натовп скандував: «Скасуйте ICE! Скасуйте ICE!».
Що означає це гасло? ICE стало однією з найконтроверсійніших структур американської політики, особливо під час президентства Дональда Трампа, коли було посилено імміграційні рейди, депортації та практику утримання мігрантів у спеціальних центрах. Це вже давно символ усієї жорсткої імміграційної політики, а не лише окреме відомство.
Офіційну відповідь Трампу виголосила губернаторка Вірджинії Абігейл Спанбергер – політикиня, яка у 2025 році перемогла саме на порядку денному «Affordability». Вона різко розкритикувала економічну політику, систему охорони здоров’я та імміграційні заходи. Її виступ, як пише Time, підкреслив пріоритет “доступності” як ключового питання передвиборчої стратегії демократів.
Варто пояснити, що «Affordability» у політичному контексті США означає не лише доступність як таку, а скоріше як «фінансову посильність життя» або «спроможність людей оплачувати базові потреби». Формально економіка може зростати, безробіття – бути низьким, але якщо сім’ї відчувають, що «грошей не вистачає до зарплати», виникає криза affordability. Саме тому у США «Affordability» стало політичним ключовим словом після стрибка інфляції, зростання ставок за іпотекою та споживчими кредитами.
Алекс Паділья, демократ з Каліфорнії та активний критик імміграційної політики адміністрації Трампа, дав спростування трампових тез іспанською мовою.
Після промови окремі демократи зробили заяви для преси, в яких піддали виступ Трампа критиці як такий, що не відповідає реаліям і сповнений хибних тверджень. Зокрема, сенатор Річард Блюменталь надав зверненню саме таку оцінку. Дехто з демократів наголосив на розбіжностях між офіційними заявами адміністрації й фактичними економічними показниками, особливо тих, що визначають «доступність».
Республіканці, навпаки, аплодували сфокусованості Трампа на економіці. Сенатор Джон Кеннеді говорив про «те, що турбує мам і тат уночі», а конгресмен Байрон Дональдс назвав це «найкращим зверненням», яке він чув.
Іран, безпека і фактор невизначеності
Зовнішньополітичний контекст виступу був не менш напруженим, ніж внутрішній. Адміністрація президента Дональда Трампа проводить консультації з Пентагоном та союзниками щодо можливих варіантів реагування на дії Ірану – від посилення санкцій до потенційних обмежених військових кроків у разі загроз американським об’єктам на Близькому Сході. У центрі уваги – іранська ядерна програма та активність підтримуваних Тегераном угруповань у регіоні.
Офіційні заяви Білого дому залишають простір для різних сценаріїв: з одного боку, звучать обіцянки не допустити створення Іраном ядерної зброї, з іншого – відсутня чітка конкретизація можливих «червоних ліній». Аналітики застерігають, що навіть жорстка риторика може вплинути на енергетичні ринки та внутрішньополітичну ситуацію, а реальні силові дії кардинально змістять фокус з економіки на безпеку.
Внутрішній вимір також залишається напруженим. Дискусія довкола Міністерства внутрішньої безпеки США посилилася через звинувачення демократів у перевищенні повноважень правоохоронними структурами, насамперед міграційними службами. Опоненти адміністрації вказують на надмірну жорсткість імміграційної політики та розширення інструментів контролю.
Крім того, тривають бюджетні суперечки щодо фінансування цього відомства, що створює ризики адміністративних збоїв у його роботі. Демократи наполягають на посиленні парламентського контролю, тоді як республіканці розглядають такі ініціативи як спробу обмежити можливості держави у сфері безпеки.
У підсумку питання Ірану та внутрішньої безпеки формують атмосферу стратегічної невизначеності. За таких умов будь-яке рішення Білого дому може або консолідувати виборців навколо президента, або, навпаки, посилити критику напередодні виборів.
Чи згадав Трамп про Україну?
У своєму зверненні до Конгресу Дональд Трамп практично не приділив уваги Україні: загалом прозвучало лише кілька речень. Перше згадування відбулося в контексті трагічного випадку, коли молода українська біженка Ірина Заруцька була вбита у поїзді психічно хворим американцем. Трамп запросив на свій виступ матір загиблої та пообіцяв їй добитися правосуддя для доньки. При цьому мати безутішно плакала, що справило сильне емоційне враження на зал.
Президент зазначив, що дівчина тікала від брутальної війни в Україні, однак загалом апеляції до повномасштабного вторгнення до України, яке на день виступу тривало вже п’ятий рік, були дуже короткими і мінімалістичними. Порівняно з Іраном, Ізраїлем чи Венесуелою, уваги Україні Трамп приділив значно менше, і його коментарі звучали знайомо, без нових ініціатив чи заяв.
Соціологи відзначають, що рейтинг підтримки Трампа зараз критично низький, однак він запросив на промову численних американських гостей – серед них були олімпійська хокейна збірна США, ветерани, рятувальники, військові та родичі загиблих від рук нелегальних мігрантів. Згадки про Україну, таким чином, були швидше символічним епізодом на тлі інших елементів промови, включно з міграційною політикою та нагородженням героїв.
Попереду в США – листопадові проміжні вибори, які визначать, чи збережуть республіканці контроль над обома палатами Конгресу. Від цього безпосередньо залежить, чи зможе президент без серйозних перешкод реалізувати свою програму впродовж наступних років.
