Катував, погрожував, але вийшов під особисте зобов’язання: рішення суду в справі побиття дівчинки у Білій Церкві

Жорстокість серед дітей вражає своєю безкарністю і цинізмом. Здавалося б, повномасштабна війна мала б навчити підлітків цінувати життя, розуміти справжню ціну людської гідності, доброти та взаємодопомоги. Але навіть у такий час дитяча жорстокість проривається назовні в своїх найогидніших проявах — і стає дедалі більшою суспільною проблемою. Українські стрічки новин все частіше заповнюють повідомлення про побиття, цькування, приниження ровесників — іноді просто заради розваги, знімання на відео та збирання переглядів.

Водночас складно не замислитися: чи стануть такі випадки рідшими, якщо суспільство й надалі буде толерувати м’які судові рішення? Якщо навіть у резонансних справах суди обирають для кривдників мінімальні запобіжні заходи, чи не сприйматимуть це підлітки як сигнал безкарності? Бо якщо за катування, вимагання й знущання відповідальність — лише особисте зобов’язання, то яка межа дозволеного в очах підлітка, який і без того не відчуває страху перед законом?

Саме таке питання постає після чергової гучної справи, яка сколихнула Білу Церкву й всю Україну. Йдеться про побиття 12-річної дівчинки групою підлітків. Відео знущань, яке розлетілося соцмережами, стало шокуючим доказом не лише моральної деградації підлітків, а й того, наскільки легко в сучасному суспільстві можна принижувати й бити людину просто так — на камеру.

За даними слідства, група неповнолітніх зібралася у місцевому парку та запросила туди 12-річну дівчинку. Старший у компанії, 16-річний хлопець, не лише вдарив її по голові, а й розпилив в обличчя газовий балончик, вимагаючи 15 тисяч гривень. Дівчинку били по черзі, знімали це на відео. Її родичка з болем зазначила у соцмережах: “Батько, брат і двоюрідний брат зараз на передовій, захищають нас від окупантів, а за дівчину немає кому заступитися”. За її словами, дівчинка залишилася сам на сам із зграєю підлітків-агресорів.

Поліція швидко встановила сімох учасників знущань віком від 12 до 16 років. Найстаршому — 16-річному хлопцеві — слідчі висунули підозру одразу за двома статтями Кримінального кодексу України: катування та вимагання грошей. Йому загрожує до 12 років позбавлення волі. Пізніше правоохоронці повідомили, що перекваліфікували дії ще трьох підлітків — тепер їх також підозрюють у катуванні.

Здавалося б, такий склад злочину мав би стати підставою для суворого запобіжного заходу. Водночас Шевченківський районний суд чомусь вирішив інакше. Він відмовив у продовженні тримання під вартою підозрюваного й обрав для нього новий запобіжний захід — особисте зобов’язання. Про це повідомляє Київська обласна прокуратура. Отже, фактично, 16-річний учасник катування, який не просто бив дитину, а й шантажував її, вийшов на волю.

Як пояснили у Київській обласній прокуратурі, під час засідання захист надав медичні документи й позитивні характеристики хлопця з місця навчання. Крім того, сам підозрюваний заявив, що “щиро розкаюється”. Суд взяв це до уваги й дозволив підлітку залишитися на волі.

Адвокат, який представляє інтереси потерпілої, вважає рішення суду необґрунтовано м’яким. Він зауважив, що в такій справі більш логічним виглядав би цілодобовий домашній арешт — він не порушує право на свободу, але хоча б обмежує пересування та унеможливлює повторення подібних дій. Проте суд ухвалив інше рішення.

Прокуратура вже оголосила про намір оскаржувати таке рішення й наполягає на реальному обмеженні свободи підозрюваного.

Цей випадок є черговим дзеркалом для суспільства. Адже перед нами не просто чергова історія про підліткову жорстокість. Це історія про те, як система реагує на подібне зло. Чи отримує потерпіла сторона відчуття захисту? Чи зрозуміють ті, хто завдає болю, що за все доведеться відповідати? Чи відчують інші підлітки, які спостерігають за цією справою, що є межа, яку не можна переходити?

Бо якщо система вкотре дає зрозуміти: можна бити слабших, можна катувати, можна вимагати гроші — і за це максимум отримаєш “особисте зобов’язання” — значить, завтра таких випадків буде ще більше. І тоді винні будуть не тільки діти, не тільки байдужі дорослі, а й ті, хто мав можливість поставити межу — але не зробив цього.

Суспільство має усвідомити просту річ: карати — не означає мстити. Карати — означає захищати жертв і виховувати злочинців. Без реальної відповідальності не буде ні розкаяння, ні усвідомлення провини. Бо доброта, співчуття й людяність виховуються не словами, а прикладами та справедливістю. І якщо сьогодні ці приклади — про безкарність, завтра — вони стануть нормою.