В Україні звикли до міжнародної підтримки, яка десятиліттями допомагала розвивати інституції, впроваджувати реформи та підтримувати соціальні ініціативи. USAID є одним з ключових донорів, чиї кошти вкладалися в освітні, економічні та інфраструктурні проєкти. Але тепер ця фінансова підстраховка тимчасово зникла: США призупинили фінансування всіх програм в Україні на три місяці, поки триває аудит Держдепу.
Новина про замороження коштів викликала бурхливе обговорення – одні говорять про можливі затримки у важливих реформах, інші побоюються скорочення фінансування критичних ініціатив. Проте найбільш гостре питання залишається поза увагою: коли Україна навчиться не залежати від зовнішніх вливань і зможе функціонувати без регулярних фінансових ін’єкцій з-за кордону?
США призупинили фінансування програм USAID в Україні: що це означає для країни?
Україна десятиліттями отримувала масштабну фінансову допомогу від Сполучених Штатів через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). З 1992 року ця організація профінансувала сотні проєктів, спрямованих на розвиток інфраструктури, підтримку економіки, соціальних програм, медичних ініціатив та допомогу вразливим категоріям населення. За останні два роки американська підтримка лише зросла – після початку повномасштабного вторгнення РФ USAID профінансувало Україну на десятки мільярдів доларів. Але тепер допомога призупинена, і наслідки цього можуть бути значно серйознішими, ніж здається на перший погляд.
Причиною зупинки виділення коштів став аудит, ініційований Держдепартаментом США. Офіційно заявлено, що він триватиме 90 днів, але експерти не виключають, що цей процес може затягнутися набагато довше. Зараз припинені всі без винятку проєкти, незалежно від їхнього спрямування. USAID не лише реалізовував власні програми, а й був ключовим донором для багатьох міжнародних ініціатив – зокрема, Програми розвитку ООН, ЮНІСЕФ та численних громадських організацій. На сайті USAID є інформація про десятки ініціатив, які фінансувалися американськими коштами. Серед них – освітні, медичні, економічні, енергетичні, соціальні та гуманітарні проєкти. Усі вони зараз заморожені, а багато організацій уже почали скорочення персоналу.
USAID протягом останніх двох років було одним з найбільших донорів України. Завдяки йому виплачувалися зарплати державним службовцям, медикам та соціальним працівникам, фінансувалася відбудова економіки та інфраструктури. Загалом на ці напрями було виділено понад тридцяти мільярдів доларів. Серед них – програми психологічної підтримки, зокрема ініціативу «Ти як?», яку курувала Олена Зеленська.
Особливо сильно ситуація вдарила по медичній сфері, де USAID фінансував мобільні бригади лікарів, які працювали у прифронтових та звільнених містах, а також програми вакцинації, реабілітації поранених і психологічної допомоги. Тільки у 2024 році ця підтримка дозволила надати медичні послуги майже трьом мільйонам українців, а також здійснити реабілітацію поранених військових та цивільних, зокрема через програму «Реабілітація для України», на яку виділили 13 млн доларів.
Зупинилося і фінансування ініціатив, спрямованих на боротьбу з ВІЛ/СНІДом та туберкульозом, що раніше дозволяли безкоштовно тестувати та лікувати тисячі українців. Фахівці попереджають, що понад вісімдесят тисяч людей в Україні досі не знають про свій ВІЛ-статус, і без цих програм ситуація може вийти з-під контролю.
Так само складне становище склалося з підтримкою ветеранів. Співзасновниця організації Veteran Hub Івона Костина повідомила, що через припинення фінансування офіс у Вінниці доведеться закрити, а загалом робота організації та її осередків у різних містах під загрозою. Хоча київський офіс та мобільні бригади у столиці, Вінниці та Дніпрі продовжать працювати, очевидно, що без фінансової підтримки довго вони не протримаються.
Крім того, за останні два роки від USAID 22,9 млрд доларів було спрямовано на пряму бюджетну підтримку українського уряду, яка дозволяла виплачувати зарплати держслужбовцям, медикам і соціальним працівникам. Також 2,6 млрд доларів було виділено на гуманітарні потреби – підтримку внутрішньо переміщених осіб, закупівлю продовольства, надання базових послуг. Водночас 5 млрд доларів пішли на проєкти відновлення економіки, підтримку малого бізнесу, фінансування громадських ініціатив і розвиток інфраструктури. Зокрема, 522 млн доларів у 2024 році були закладені на відновлення зруйнованої обстрілами інфраструктури.
Серед галузей, які залежали від американських коштів, була і енергетика. Сполучені Штати інвестували в цю сферу майже 1 млрд доларів. Гроші йшли на: закупівлю обладнання для ремонту пошкоджених електростанцій після російських атак, доставку 1700 генераторів у школи, лікарні та соціальні заклади по всій країні, фінансування мобільних котелень, які забезпечують теплом під час перебоїв із постачанням електроенергії.
Ще один стратегічно важливий напрям – сільське господарство. Завдяки фінансуванню USAID понад 15 тисяч українських аграріїв отримали насіння та добрива, а через програму AGRI-Україна було залучено 2,26 млрд доларів інвестицій у цей сектор. За даними USAID, з 2022 року різними видами підтримки агентства скористалася третина українських фермерів, що забезпечило економіці України додатковий дохід у мільярд доларів.
Серед десятків проєктів і напрямів, які фінансувало USAID в Україні, були програми з будівництва залізничних шляхів і укриттів у школах, підтримка бізнесу, культури, а також окремі ініціативи українських медіа, зокрема суспільного мовника «Суспільне», а також «Громадське», Ukrainer і «По ту сторону новин».
Отже, ситуація, що склалася, демонструє, наскільки критичною для України є зовнішня допомога, адже багато важливих сфер залишаються залежними від міжнародних донорів. Зупинка фінансування не просто гальмує окремі ініціативи, а створює реальну загрозу для мільйонів людей, які отримували допомогу завдяки цим програмам.
Чи витримає Україна без американської допомоги
Призупинення фінансування USAID є серйозним ударом по Україні, особливо у час, коли в країні йде війна. Вона стала холодним душем не лише для громадських організацій та соціальних програм, але й для української влади, яка в перші дні після оголошення про це взагалі ніяк не коментувала ситуацію. Відсутність реакції з боку ключових міністерств виглядала тривожною, адже саме вони отримували значну частину міжнародної допомоги, а тепер опинилися в ситуації, коли необхідно шукати термінові рішення.
Міністерство охорони здоров’я взагалі відмовилося давати пояснення, як припинення американських грантів позначиться на сфері медицини. Це виглядає особливо цинічно на тлі заяв, які ще в грудні 2024 року робили представники Центру громадського здоров’я. Тоді вони прямо говорили, що без підтримки міжнародних донорів Україна не зможе ефективно боротися з ВІЛ та іншими серйозними викликами у сфері охорони здоров’я. При цьому нещодавно Міністр соціальної політики Оксана Жолнович лише сухо заявила, що ситуація поки що не є критичною. Але для тисяч громадських організацій, які через припинення фінансування вже змушені згортати свою діяльність, це виглядає як відверте ігнорування реальності.
Президент Володимир Зеленський спочатку сказав, що йому невідомо, про які саме кошти йдеться. Однак через кілька днів він доручив уряду розібратися, як діяти в умовах зупиненої американської підтримки. У своєму відеозверненні він заявив, що частину коштів можна буде перекрити за рахунок державного бюджету, а решту – спробувати компенсувати завдяки допомозі від європейських партнерів та переговорів із США. Але на той момент уже сотні організацій заявили про припинення роботи, а в багатьох гуманітарних програмах розпочалися масові скорочення персоналу.
Найбільш чесною у своїх коментарях виявилася заступниця голови Офісу президента Ірина Верещук. Вона прямо заявила, що ситуація викликає серйозне занепокоєння, і що влада шукатиме можливості стабілізувати гуманітарні напрями роботи. Її заяви виглядали більш реалістично на тлі показового оптимізму деяких інших чиновників, які намагалися применшити масштаби проблеми.
Але не всі у владній команді поділяють впевненість у тому, що Україна зможе швидко компенсувати втрату цієї допомоги. Наприклад, народний депутат від партії «Слуга народу» Нікіта Потураєв відкрито заявив, що зараз у країні немає механізму, який дозволив би замінити фінансування, що надходило з-за кордону. Він підкреслив, що йдеться не про якісь поодинокі програми, а про сотні мільйонів доларів, які системно підтримували державні установи, громадський сектор, сферу медицини та інфраструктуру. Виходячи з нинішнього стану економіки, знайти внутрішні резерви для заміщення цієї допомоги нереально.
Політик також зазначив, що навіть якщо USAID розморозить фінансування через 90 днів, багато організацій до того моменту вже не зможуть повернутися до роботи. Багато з них уже звільнили співробітників, втратили офіси та зупинили свої активності, і навіть після відновлення фінансування їм знадобляться місяці або й більше пів року, щоб повернутися до нормального функціонування.
В даній ситуації слід звернути увагу на такий важливий аспект: навіть ті програми, які іноді критикували за неефективність або витрати на заходи, все одно приносили реальну економічну користь. А тепер, коли цей потік перекритий, багато підприємств, які отримували замовлення завдяки грантам USAID, можуть опинитися на межі виживання. Але найбільший ризик полягає в тому, що замороження фінансування може вплинути на інші сфери, зокрема енергетику. США активно фінансували закупівлю обладнання для ремонту зруйнованих енергетичних об’єктів, а також покривали частину витрат на відбудову тепломереж та електростанцій. Якщо фінансування не відновлять найближчим часом, це може суттєво ускладнити підготовку країни до наступного опалювального сезону.
Українські політики можуть скільки завгодно говорити про те, що ситуація контрольована, але реальність показує інше. Величезний пласт соціальних, медичних та економічних ініціатив залишився без фінансування, а в країні немає альтернативного джерела, яке могло б перекрити ці втрати. Ризики відмови від цієї допомоги набагато більші, ніж здається на перший погляд, і найближчі місяці покажуть, чи готова Україна справді брати відповідальність за власний розвиток, чи їй доведеться терміново шукати нових донорів, аби не допустити катастрофічних наслідків.
Чи здатна Україна вижити без грантової залежності
Рішення Трампа про призупинення фінансування USAID в Україні стало вибуховою темою для обговорення в суспільстві. Одні зустріли це з аплодисментами, мовляв, нарешті аудит, нарешті перевірять, куди йшли мільярди доларів, нарешті постраждають «грантоїди». В Україні на сьогоднішній день було 112 активних проєктів на $7 млрд, розписаних на роки вперед. На папері все виглядає чудово, але реальність не така яскрава. Багато політиків вважають, що майже всі ці ініціативи – безкінечні круглі столи, конференції, сумнівні дослідження експертів, які змінюють одне одного на панелях дискусій, не представляють собою жодної реальної цінності. Сотні людей роками отримували грантові виплати, проводячи семінари, тренінги, форуми, що крутилися у власному вакуумі. І все б нічого, але проблема навіть не в цьому.
Головне питання полягає в тому, на що насправді витрачені ці мільярди? Адже більша частина коштів навіть не доходила до України. Вони залишалися в США, осідаючи в кишенях приватних компаній, які виконували ці проєкти. В цьому випадку схема виглядає просто: американські гроші йдуть американським же підрядникам, які надають свої послуги, отримують свій прибуток, і лише мала частина доходить до кінцевих отримувачів в Україні.
Проте є й ті, хто бачить у рішенні Трампа катастрофу. Їхня позиція зрозуміла: завдяки цим грошам було профінансовано школи, підтримано переселенців, реалізовано гуманітарні проєкти, відбудовано зруйновані міста тощо. Але водночас і в цьому випадку виникає питання: а скільки з цих коштів осіло в кишенях тих, хто «ефективно» їх розподіляв?
Корупція на грантах є окремою, замовчуваною темою, яку не прийнято піднімати. Вона була, є і буде, доки великі гроші заходять без належного контролю. Хіба не було випадків, коли грантові медіа займалися не журналістикою, а пропагандою в інтересах донорів? Хіба не формувалися наглядові ради, які ні за що не відповідали, але добре жили за чужі гроші? І хіба не погрожували окремі персонажі поскаржитися міжнародним партнерам, щойно відчували загрозу своєму впливу?
Однак головне питання навіть не у фінансах. Що буде, якщо нам більше не відкриють крани? Якщо це не просто аудит, а пробний крок до повного згортання допомоги? Це вже не про те, хто правий у суперечці навколо грантів, а про те, що наша країна досі не навчилася жити без зовнішніх вливань. Так, у нас війна і нам вкрай потрібна підтримка. Але коли припиниться ця хронічна залежність, бо вона почалася набагато раніше війни?
Слід наголосити, що гранти для науки та просвітництва є розповсюдженим у світі явищем. Гроші, вкладені в освіту, медицину, гуманітарні ініціативи, мають велике значення. Але коли чужі гроші заходять у політику, медіа та інформаційний простір – це вже є не просто допомогою, а інструментом впливу певних осіб. Гроші – це завжди про інтереси. І якщо вони чужі, то й інтереси теж чужі.
Вічно з простягнутою рукою? Чи здатна Україна стати самостійною?
Ми постійно стоїмо на роздоріжжі: або навчитися розв’язувати власні проблеми самим, або чекати, коли знову для нас відкриють гаманець і дадуть новий транш, але при цьому буде диктувати свої умови і вирішувати наші кадрові питання. Бо, як відомо, хто платить, той і замовляє музику. Чи не настав час навчитися нам жити без зовнішньої допомоги? Влада має зробити висновки. Україна потребує не просто фінансових вливань, а стратегії самозабезпечення, яка дозволить зменшити залежність від міжнародних донорів. Поки ж країна залишається в очікуванні – чи відновить США фінансування, і що буде з тими, хто вже зараз опинився без життєво необхідної підтримки?
Сама концепція життя «на дотаціях» виглядає принизливо. Ми не маленька, слабка країна, яка не має ні ресурсів, ні потенціалу. Ми не бананова республіка. У нас є промисловість, агросектор, людський капітал, економіка, що виживає навіть під ударами ракет. Але чомусь, коли справа доходить до самозабезпечення, політики починають співати пісню про «необхідність зовнішньої підтримки».
Так, війна виснажує. Так, без допомоги партнерів ми би не вистояли. Але це не може бути моделлю існування. Неможливо будувати майбутнє країни, якщо основна стратегія – сподіватися на те, що нам дадуть ще трохи грошей, ще пару генераторів, ще кілька пакетів гуманітарки. У який момент це перестане бути тимчасовою підтримкою і перетвориться на повну залежність?
Світ вже бачив подібні сценарії. Афганістан, де десятки років вливались мільярди, але щойно потоки грошей припинилися – країна впала. Балкани, які досі існують на фінансових потоках від ЄС, так і не ставши повноцінними гравцями на економічній карті світу. Це не той шлях, яким має йти Україна.
США і Захід не будуть безкінечно нас годувати. Так, зараз є війна, і всі розуміють важливість допомоги. Але навіть найближчі союзники не готові фінансувати країну вічно. Вже зараз у Вашингтоні і Брюсселі звучать запитання: а що буде далі? Як Україна збирається самостійно виживати після війни? Відповідь влади поки що є туманною. Зараз плани «відновлення економіки» є лише красивими презентаціями і гаслами для міжнародних партнерів, а не реальною стратегією. Замість реформ ми досі будуємо ілюзії, що хтось нам усе профінансує.
Треба перестати жити в очікуванні зовнішніх вливань і почати думати, як самостійно створювати можливості. Як залучати інвестиції, а не гранти. Як зробити так, щоб Україна не була відома тільки як «країна-отримувач допомоги». Як зламати парадигму виживання і почати будувати державу, яка може сама подбати про себе. Бо якщо цього не зробити, то питання буде вже не про те, скільки нам дадуть наступного разу, а чи дадуть взагалі.
