З 21 жовтня до 1 листопада у Колумбії триватиме Конференція ООН з біорізноманіття COP16. А конференція щодо клімату COP29 відбудеться з 11 по 22 листопада у Азербайджані. “Чи допоможе нам відмова від надії подолати кліматичну кризу?” – таким риторичним питанням The Guardian пропонує подискутувати щодо викликів, повязаних з глобальними кліматичними змінами, що обговорюватимуться з високих трибун.
Видання посилається на нещодавно проведене дослідження (), що демонструє цікаві закономірності: стрес може спонукати людей до активності та адаптації, є зв’язок між кліматичним стресом і участю в кліматичних діях, а колективні дії можуть сприяти позитивним емоціям та соціальним зв’язкам.
Зміна клімату викликає стрес, тривогу та депресію
Документовано, що зміни клімату впливають на психічне здоров’я. Дослідження, проведене у США, показує, що через зміну клімату кожен шостий відчуває стрес. Особливо чутливі до цього латиноамериканці, демократи, молодь, люди з низьким доходом, міські жителі та покоління Z/міленіали.
Зміни клімату впливають на здоров’я, зокрема психічне, через частіші екстремальні погодні явища. Вразливі групи – люди похилого віку, вагітні жінки та корінні народи, – страждають найбільше. Майже половина молоді зазначає, що їхні переживання щодо зміни клімату впливають на їхнє повсякденне життя. Дослідження показує, що у майбутніх матерів кліматична тривога може призвести навіть до депресії та тривоги.
Вчені використовують термін “психологічний дистрес, пов’язаний зі зміною клімату”, щоб описати депресію, тривогу та інші реакції. Люди можуть боротися зі змінами клімату індивідуально (зокрема, зменшувати споживання енергії та відходів) або через колективні дії (волонтерство, участь у кліматичних рухах, пропаганду кліматичної політики). Ці дії допомагають впливати на урядову політику та поширювати соціальні норми, спрямовані на захист навколишнього середовища.
Як кліматичний стрес корелює з людською кліматичною активністю
Дослідження доводять: ті, хто зазнає кліматичного стресу, частіше беруть участь у колективних діях, таких як звернення до урядовців або участь у кліматичних кампаніях. Це справедливо щодо досліджених з різними політичними поглядами, незалежно від віку, статі, раси, освіти та доходу.
Варто зауважити, що участь у вирішенні проблем допомагає підтримувати психічне здоров’я. Колективні дії щодо зміни клімату, навіть протести чи контакти з посадовцями, можуть бути ефективними щодо подолання стресу, пов’язаного зі зміною клімату.
Історично кольорові громади, особливо чорні та корінні народи, були ключовими лідерами екологічних рухів. Вони також частіше беруть участь у колективних діях щодо зміни клімату. Можна узагальнити, що саме системний та екологічний расизм сприяли розвитку стійкості та лідерства серед цих спільнот. Кольорові ком’юніті активно вирішують екологічні проблеми та підтримують політику, яка бореться з несправедливістю.
Різні групи мають різний рівень кліматичного стресу, що може бути пов’язано з соціально-економічними та расовими відмінностями. Дослідження показують слабкий зв’язок між психічним здоров’ям та кліматичним стресом, але стрес через клімат значною мірою передбачає участь у колективних діях щодо зміни клімату, навіть враховуючи загальні симптоми депресії.
Люди з вищим рівнем депресії, пов’язаної з кліматом, рідше говорять про глобальне потепління з близькими. Обговорення клімату вважається важливою колективною дією, яка може допомогти змінити думку щодо клімату. Участь у таких дискусіях корисна для психічного здоров’я та вирішення кліматичних проблем.
До чого призводять вигаданий оптимізм, надія та сумніви
Отже, дослідження демонструє, що люди, які переживають кліматичні проблеми, частіше залучені у колективні дії. При цьому історія унаочнює, що вигаданий оптимізм може призвести до самовдоволення та ухилення від відповідальності.
Політики та бізнес-лідери наголошують на важливості позитивного мислення та віри в краще майбутнє. Ймовірно, ці месиджі лунатимуть на Конференції ООН з біорізноманіття COP16 у Калі, Колумбія, та на Конференції щодо клімату COP29 у Баку, Азербайджан. Хоча перспектив конкретних дій мало, будуть амбітні плани на майбутнє: дорожні карти, зобов’язання, цілі. Найгучніше це прозвучить на президентських виборах у США, де кандидати змагаються за вірність американській мрії про нескінченне розширення.
У 1990-х надія та сумніви використовувалися як протиотрута проти принципу обережності щодо викопного палива. Президент Буш спочатку хотів регулювати нафтову промисловість через її вплив на клімат, але відмовився, сподіваючись на майбутні технології. У результаті це призвело до бездіяльності.
Схожу тактику наразі демонструє британський лейбористський уряд, який обіцяє 22 мільярди фунтів на проєкти з уловлювання та зберігання вуглецю. Ця технологія дорога і не працює в необхідному масштабі, часто використовується нафтовою промисловістю для продовження видобутку.
Є більш конструктивні типи надії, засновані на здоровому глузді, науці та діях сьогодні, а не в майбутньому. Надія, яка підтримує нашу планету, а не колонізацію Марса. Є й позитивні новини про навколишнє середовище: відновлювана енергія розширюється швидше, ніж очікувалося; викиди вуглецю можуть знизитися цього року, хоча і недостатньо для запобігання глобальному потеплінню; людська популяція може досягти піку в середині століття, що допоможе іншим видам.
Надія – це віра, яку не можна нав’язувати іншим, особливо тим, хто страждає від наслідків дій заможніших. У тропічних лісах Амазонки ситуація погіршується, незважаючи на кращу політику президента Лули порівняно з Болсонаро. Сухі сезони та пожежі знищують ліси, перетворюючи їх на джерела вуглецю. До 2050 року половина Амазонки може досягти критичного стану через нестачу води, розчищення землі та зміну клімату. Місцеві жителі стикаються з апокаліптичною реальністю, а обіцянки допомоги часто виявляються порожніми. Айлтон Кренак, бразильський корінний інтелектуал, зазначає, що корінні народи навчилися не довіряти надіям, заснованим на економічному розвитку. Він підкреслює, що ситуація може погіршитися, перш ніж покращитися, і важливо навчитися відмовлятися від ілюзій.
Ця підозра глибока і не обмежується Бразилією. Християнські місіонери обіцяли краще загробне життя, колонізатори пропонували доступ до цивілізації, а капіталістичний ринок – багатство в обмін на природу. Обіцянка кращого завтра приваблює культури, що цінують задоволення сьогодні.
Люди яномамі не мають слова для надії, живуть сьогоденням і зосереджені на стосунках. Їхній відомий шаман Даві Копенава назвав кліматичну кризу “помстою природи” і закликає до дій.
Інші корінні народи також бачать зв’язок між надією та колоніалізмом, вважаючи, що надія відволікає від проблем сьогодення. Культури, що постраждали від вуглецевого капіталізму, розуміють, як надія може стимулювати ризик, а не відповідальність. Ігнорування екологічних проблем може бути наслідком страху, сумнівів або самовдоволення. Ми залишаємо ці проблеми нашим дітям – де в цьому надія?
Кліматична нестабільність і вимирання природи роблять Землю більш потворним, ризикованим і невизначеним місцем, висихають запаси води, підвищують ціни на їжу, витісняють людей і тварин, завдаючи удару по містах і екосистемам все сильнішими штормами, повенями, спекою, посухами та лісовими пожежами. Ще гірше може бути, коли ми наблизимося до вимирання тропічних лісів Амазонії, порушення циркуляції океану, обвалення крижаної шапки та інших неймовірно жахливих, але все більш можливих катастроф.
Це створює нагальну потребу в зусиллях для зменшення викидів парникових газів, збереження природних ресурсів і адаптації до змін клімату.
Якщо відчай – найстрашніший гріх, то надія – найбільша чеснота. Це особливо доречно, коли настає сезон мегаконференцій ООН, де національні лідери намагаються переконати людство у світлому майбутньому, навіть коли докази говорять про зворотне.
Але що, якщо надія – це антидепресант, який тримав усіх нас комфортно заціпенілими, коли ми мали повне право бути сумними, стурбованими, спонуканими до дій або просто злими?
Тетяна Морараш
