Україна – це країна, де корупція вже давно перестала бути таємницею, а перетворилася на своєрідну “індустрію”. Десятиліттями люди спостерігають за нескінченним парадом чиновників, бізнесменів та правоохоронців, які, користуючись своїм становищем, легко обходять закони, залишаючись при цьому непокараними. Це парадокс: чим більше громадськість і влада заявляють про боротьбу з корупцією, тим впевненіше корупціонери продовжують “обкрадати” державу. Від хитромудрих схем у тендерах до прихованих офшорних рахунків – корупція ніби стала синонімом “державного управління” для деяких чиновників. І поки злочинці залишаються на волі, суспільство все більше втрачає віру в справедливість та закон, розуміючи, що система створена не для боротьби, а для прикриття.
Масштаби корупції: війна не перешкода
Корупція в Україні продовжує залишатися одним із головних викликів, і навіть війна не стала на заваді цьому явищу. Від початку повномасштабного вторгнення країна стикнулася з новою хвилею справ, які розглядаються судовою системою. Відповідно до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, кількість винесених вироків за корупцію складає:
– 2021 рік – 6 877;
– 2022 рік – 2612;
– 2023 рік – 2507;
– 2024 рік – 1758.
Такі дані опубліковані й в Опендатабот.
Ці дані показали цікаву тенденцію — з кожним роком кількість судових вироків, винесених корупціонерам, суттєво зменшується. Проте навіть така кількість вироків є лише краплею в морі.
Найбільше притягнень до відповідальності зафіксовано у Львівській, Вінницькій та Одеській областях. Це може свідчити як про ефективну роботу місцевих органів у цих регіонах, так і про масштабність корупційних схем, які там існують. Ці області часто знаходяться в центрі уваги через різноманітні корупційні справи, і така активність може пояснюватись як інтенсивним економічним життям регіонів, так і зростаючою кількістю скандальних викриттів.
Яке покарання отримали корупціонери у 2024 році
Що ховається за цими цифрами? Як виявилося, лише 1,5% зі справ корупціонерів закінчилися реальним ув’язненням винних. Інші ж просто відбулися штрафами або, у кращому випадку, лише опинилися у Реєстрі корупціонерів.
Ось як виглядає українська “боротьба” з корупцією у цифрах згідно даних Опендатабот:
Штраф — улюблений “важіль впливу” на корупціонерів, адже 1 714 осіб або 97,5% порушників отримали саме його. Так, для тих, хто роками заробляв на схемах і “деклараціях на папері”, штрафи є ніби платою за абонемент у “Клуб корупціонерів”. Звісно, коли мова йде про людей, які вміють перекручувати державні фінанси на свій розсуд, штраф виявляється “символічною” платою за участь у корупційних схемах.
Позбавлення волі — всього 23 особи або 1,3%. Чи означає це, що саме така частка корупціонерів заслуговує потрапити за ґрати? Скоріш, це просто відсоток тих, кому не вдалося домовитися або заплатити за свободу.
Обмеження волі — цілих 7 осіб або 0,4%. Мабуть, обмежили їм волю настільки, що тепер вони просто “вільні”, але у своєму звичному офісі з кавою.
Громадські роботи — теж аж 7 осіб або 0,4%. Цікаво, які роботи доведеться виконувати цим “щасливцям”? Можливо, інструктуватимуть інших, як “успішно” уникнути серйозного покарання?
Іспитовий строк — 4 особи або 0,2%. Це для тих, кому дали шанс проявити свою “чесність” під час чергового іспиту долі — не попастися на ще одну корупційну справу.
“Вишенькою на торті” є це два показники. Звільнення від покарання — 2 особи або 0,1%. Вони просто “звільнені”, бо навіщо судити того, хто, певно, і так вже усвідомив свої помилки?
І нарешті арешт — лише один випадок або 0,1%. Можливо, для статистики, щоб виглядало як “жорстка” боротьба. Сподіваємось, ця одна арештована людина не дуже засмутилася через свою “несправедливу” долю.
Саме такою виявилася ситуація, коли покарання перетворюється на формальність, а корупціонери — на “підприємців” з умовами для безпечного ведення “бізнесу”. Ця статистика яскраво відображає справжню картину: корупціонери мають усі шанси на “щасливе” життя навіть після викриття.
1,5% справ корупціонерів, які закінчилися реальним ув’язненням винних – це перемога? Питання риторичне. Якщо 1,5% – це успіх, то, певно, пора переглянути значення цього слова в українському словнику. Насправді, ця мізерна кількість засуджених до реального терміну показує системну недієздатність судової системи, яка радше грає роль спостерігача, ніж справжнього захисника справедливості. Можливо, таке поблажливе ставлення до корупціонерів зумовлене небажанням тих же суддів втратити “вигідні контакти” або побоюванням наштовхнутися на серйозніші наслідки, якщо справа дійде до високопосадовців.
Судді в Україні, які мали б стояти на сторожі закону, часом, здається, не більше ніж спритні гравці в корупційній грі, бо частина них сидить на тих самих темних схемах, які мали б викорінювати. Українська система правосуддя на очах суспільства перетворюється на іронічний театр: прокурори готують справи, правоохоронці розслідують, а судді, маючи в руках всю владу, “випадково” не бачать достатньо доказів або знаходять “пом’якшувальні обставини” для корупціонерів. І поки з корупцією показово борються, в кабінетах тих, хто має вершити правосуддя, крутяться гроші, а з ними – і лояльні рішення.
Слід зазначити, що з-поміж усіх областей найбільше судових вироків винесено на Львівщині – 9,8% від загальної кількості. Трохи менше – на Вінниччині (8,6%) та Одещині (6,5%). Здавалось би, ці регіони мають проблему корупції, що зашкалює, але насправді це скоріше показник роботи місцевих судів, а не реальної кількості порушень. Іншими словами, це “статистика роботи” регіональних структур, а не індикатор активності корупціонерів, адже в інших регіонах ситуація може бути не кращою, але вироків там, як бачимо, менше. Чи не тому, що комусь просто не вигідно судити своїх?
Найпоширенішою статтею серед цьогорічних вироків корупціонерам є “пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі” – це 37,7% вироків. Звучить багатообіцяюче, проте у порівнянні з минулим роком кількість таких справ зменшилася на третину. Друга за кількістю стаття – несвоєчасне подання декларацій, і цей показник, навпаки, зріс у 34 рази. Мабуть, посадовці вирішили, що якщо декларації стали добровільними, то й подача їх “коли заманеться” не буде проблемою. Третє “призове” місце у рейтингу порушень займає конфлікт інтересів, який фіксувався у двічі меншій кількості випадків, ніж минулого року. Вражаюче, чи не так?
Ситуація щодо боротьби з корупцією ускладнюється ще більше завдяки “подарунку” законодавців, який з початком війни дозволив посадовцям подавати декларації добровільно. Так, начебто в умовах війни питання прозорості доходів відходить на другий план, але насправді це лише створило ще більше можливостей для “мудрих” схем і викручених бізнес-планів за рахунок держави. Отже, законодавство майже автоматично дозволяє порушникам уникнути серйозного покарання.
Лише у квітні 2024 року, коли НАЗК знову почало перевірку декларацій, виявилося, скільки насправді приховували “слуги народу”. Тепер відомство говорить про десятки тисяч необроблених заяв, і ця хвиля, ймовірно, зросте ще більше в найближчі роки. Але чи дійде це до реальних вироків? Навряд чи. НАЗК у цьому році прагне показати активність: після відновлення перевірок декларацій вже за 9 місяців відкрито 126 кримінальних проваджень за матеріалами повних перевірок. Однак громадськість вже давно втратила віру в те, що ці перевірки зможуть щось суттєво змінити. Без політичної підтримки, незалежних судів та реального бажання реформувати систему корупція так і залишиться частиною “державного управління”. Українці продовжують сподіватися на зміни, але поки що вони бачать лише чергові кроки, які радше здаються постановочними, ніж справжньою боротьбою з корупцією.
Рівень довіри до органів державної влади
Довіра українців до державних органів влади перебуває на критично низькому рівні, відображаючи глибокі проблеми неефективності та корупції, що вразили ці структури. Системні дослідження, зокрема останні опитування Центру Разумкова, демонструють, що громадяни вкрай негативно оцінюють діяльність влади в ключових сферах: боротьба з корупцією, правосуддя, відбудова країни та економіка. Так, на запитання про ефективність у боротьбі з корупцією 82% українців відповіли, що влада справляється “дуже погано” або “скоріше погано”, і лише знайшлося 12% тих, хто вважає боротьбу успішною.
Показовим є те, що судова система посідає найнижчий рівень довіри серед усіх державних інститутів – всього 16% респондентів вважають, що вона працює добре. Це викликає серйозне занепокоєння, адже без довіри до правосуддя жодна держава не може забезпечити стабільність та захист прав своїх громадян. Причини такої недовіри зрозумілі: судова система в Україні тривалий час залишається корумпованою, із численними випадками, коли чиновники уникають відповідальності за допомогою хабарів або політичних зв’язків. Замість того, щоб стати гарантом справедливості, суди перетворилися на інструмент збереження інтересів еліт та захисту корупційних схем.
Інші структури сектору правопорядку також не можуть похвалитися високим рівнем довіри. Державному бюро розслідувань довіряють лише 45% українців, тоді як 50% ставляться до нього з недовірою. Показники для Національного антикорупційного бюро, Генеральної прокуратури та Державної митної служби ще гірші – довіра коливається близько 33%, але понад 60% опитаних ставляться до них з повною недовірою. Це свідчить про те, що громадяни не бачать реальних зусиль цих органів у протидії злочинності та корупції. І замість очікуваних результатів часто стикаються з черговими корупційними скандалами та безкарністю.
Водночас на тлі зниження довіри до судової та правоохоронної системи високою залишається довіра до військових та волонтерських організацій. Збройним силам України довіряють 91,5% опитаних, волонтерським організаціям — 80%, Державній службі з надзвичайних ситуацій — 83%. Ці цифри вказують на те, що суспільство підтримує інституції, які демонструють ефективність, а також знаходяться на передовій захисту країни. Їхній авторитет базується на справжніх результатах і людській відданості, що помітно відрізняє їх від правоохоронних органів, які асоціюються зі зловживаннями, хабарництвом та маніпуляціями.
У той час, коли країна живе в умовах війни, для багатьох “своїх” війна стала джерелом доходів. Система вигідна лише тим, хто вже знаходиться на її вершині. Реальність є такою, що поки корупціонерам фактично дозволено “купувати” свою безкарність, вони продовжуватимуть збагачуватися за рахунок держави, не боячись наслідків, а українці все більше будуть втрачати довіру до державних органів.
Безкарність корупції в Україні — це не випадковість і не наслідок “помилок системи”, а закономірний результат відсутності реальної політичної волі до змін. Коли майже всі правопорушники відбуваються лише штрафами або умовними строками, це сигналізує про те, що корупція не просто толерується, вона добре захищена. При цьому виправдовування війною або нестачею ресурсів є лише прикриттям для збереження зручного статус-кво. За таких умов, поки корупція фактично стала вигідною бізнес-моделлю, справжня боротьба виглядає не більше ніж фасадною імітацією, де корупціонери почуваються так само вільно, як і раніше, без жодного страху перед законом.
