На третьому році війни відповідь на запитання про майбутнє України зараз лежить на поверхні – це боротьба за звільнення її території. Безсумнівно, найважливішими питаннями зараз є обороноздатність, військова допомога і мобілізація. Однак не менш важливими повинні бути питання: що далі? З якими ризиками та викликами ми зіткнемося наступного дня після війни? Відповіді на них потрібно шукати наперед, а не жити одним днем.
З історії цивілізації відомо, що будь-які кризи є не тільки складними періодами для виживання держави, але й стимулом для її якісного зростання. Саме тому існуючі негативні сценарії мають розглядатися переважно як можливості. Наша країна вже третій рік поспіль демонструє всьому світу свою спроможність не тільки виживати, але й ставати сильнішою – розвивати новий оборонно-промисловий комплекс, ІТ-технології, вести бізнес на новій цифровій основі.
На даний час масштаби руйнувань, спричинених військовими діями в Україні потребують $ 486 мільярдів на найближчі 10 років, які підуть на ремонт критично важливої інфраструктури, будівництво житла й громадських об’єктів, а також відновлення економіки. Тільки у 2024 році Україні необхідно близько $15 млрд на нагальні заходи з відбудови та відновлення, при цьому найбільше постраждалими вважається житловий сектор, транспорт, торгівля, промисловість, енергетика і сільське господарство. Про це йдеться в результатах “Швидкої оцінки завданої шкоди та потреб на відновлення” (RDNA3).
Звісно, все зруйноване необхідно буде відбудовувати вже по-новому, ще краще, ніж було. Економічні відносини з деякими нашими давніми партнерами напевне теж будуть переглядатися, але можуть виникнути і нові міцні торгові контакти. Як нам пообіцяли наші партнери, відбудова буде робитися за їхньою допомогою, з інвестуванням їхніх коштів, а також (можливо) за рахунок отриманих репарацій від РФ. Однак все це виглядає оптимістично за умови проведених Україною життєво важливих змін в облаштуванні власного життя як “на горі”, так і в низових структурах на місцях.
Що необхідно для відновлення України?
На даний час в країні відбувається глибока криза – зруйновано безліч підприємств, жилих будинків, закладів та установ, у державному бюджеті діра складає чверть ВВП, спостерігається депопуляція та інші критичні процеси. Для того, щоб все це відновити Україні необхідна чітка стратегія розвитку, якої нажаль, зараз немає. Органи влади віддають перевагу мікроменеджменту і підміняють стратегію державного розвитку “стратегічними” комунікаціями. Наприклад, як можна говорити про національну стратегію доходів, якщо немає національної економічної стратегії? Якщо немає стратегії розвитку країни в цілому, відповідно, немає відповіді на головне питання останніх двох років – яким чином ми збираємось перемагати ворога і відновлювати територіальну цілісність?
Одним із правил менеджменту є: якщо немає часу, щоб планувати – це означає, що саме зараз час планувати. Для того, щоб вистояти та втриматись на краю геополітичної прірви, Україні потрібен чіткий план відтворення держави майбутнього, в якому будуть визначені глобальне цілепокладання, цивілізаційний вектор, доктрини розвитку всіх сфер держави та суспільства, а також догми соціального договору. При цьому політична доктрина повинна бути зовсім іншою, відмінною від існуючої псевдодемократії. Як відомо, саме вона виступає одним із головних інструментів деградації всієї східнослов’янської цивілізації, саме через неї сформовано політичну та соціальну структури, що гальмують розвиток держав. Псевдодемократія призводить до влади псевдоеліти, наскрізь корумповані та байдужі до потреб суспільства. Вона відключила соціальні ліфти, перекрила шляхи до самореалізації творчих та критично мислячих людей, які не мають “корисних зв’язків” та грошей, чим спровокувала їхню масову еміграцію до зарубіжних країн.
Україна має відповідати домінуючому світовому тренду – цивілізованому будівництву всіх сфер життя. Слід розуміти, що глобальна конкуренція зводиться до змагання високоінтегрованих цивілізаційних систем, властивостями яких є наявність єдиного технологічного економічного комплексу, висока інтегрованість політико-управлінського комплексу, усвідомлення суспільством своєї єдності, глобальний рівень інтересів і можливостей та багато іншого. При цьому за всієї привабливості та цінності європейського досвіду, ми не можемо повністю повторювати його шлях. Для нас дуже важливо обрати тільки свій власний, спрямований на справжню незалежність від будь-яких країн.
Слід розуміти, що європейські інвестиції не будуть спрямовуватися на розвиток розсадника корупції та політично невизначеної країни. Нам вже вказували партнери на те, що для просування нашого розвитку в бік європейської спільноти та в євроатлантичному напрямку необхідно провести серйозне очищення влади (у греків цей процес називався катарсисом – кардинальним очищенням від негативного минулого).
Тобто, після війни Україні доведеться продовжити іншу боротьбу – боротися за нове життя. В ній одним із головних чинників має бути відновлення економіки, промисловості, які ми майже втратили. При цьому слід припинити постійно очікувати на міжнародну допомогу і стояти з протягнутою рукою. Якщо ми хочемо справжньої незалежності, тоді повинні самі бути спроможними відбудовувати і розвивати державу. Також ми маємо самі посилювати власну обороноздатність – розвивати ВПК, відшукувати шляхи для рекрутингу, технологізувати ЗСУ і модернізувати систему управління армією.
Крім того, Україна повинна довести свою привабливість потенційним інвесторам і партнерам. За дослідженнями Advanter Group, низька інвестиційна привабливість України пояснюється не стільки воєнними ризиками, скільки непривабливим інвестиційним кліматом. На даний час український бізнес вивозить свій капітал та інвестує значні свої ресурси за межами України через брак привабливих інвестиційних проєктів, недосконале законодавство та вибіркове його застосування, тиск з боку правоохоронних і регуляторних органів, низький рівень економічних свобод, незахищеність прав, рейдерство тощо.
Зараз, як і до війни, Україна суттєво відстає в одному ключовому питанні – органи владних структур (адміністрації, виконавчі підрозділи та виборні органи) не відповідають своїм призначенням. Причина цього криється у нездоровій політичній системі в країні, у тому, що держава не служить народу, а все більше тисне і карає. Силовики та чиновники на центральному і місцевому рівнях нерозривно пов’язані між собою, все частіше лунають корупційні скандали, які закінчуються виходом із судів заможних правопорушників під заставу. При цьому прості люди були і залишаються безправними, а закони діють вибірково тільки для них.
Крім того, у нас до неадекватності багато політичних партій, більшість з яких насправді давно припинила свою діяльність, але все ще зареєстрована. Чимало серед них і таких, які майже не починали політичної роботи – їхній склад нараховував кілька десятків, іноді сотень осіб, неспроможних на що-небудь впливати. Чим вони всі займаються, невідомо. У багатьох можуть виникнути питання: як пов’язані партійні питання і відновлення держави? Відповідь проста та очевидна: шляхи і вектори її розвитку в національному масштабі та на рівні окремих регіонів і населених пунктів вирішують саме виборні органи (ради всіх рівнів). Не завжди кандидати є партійцями, але все-таки мають залежність від своїх “патронів”. А тепер подумаємо разом – якщо в партійних структурах поширені тіньові схеми фінансування, де правлять люди, які не сповідують і не знаються на тій ідеологічній платформі, на якій стоїть дана партія, якщо для цих кандидатів у владні структури політична робота – це “бізнес і нічого особистого”, тоді які в нас шанси на покращення свого майбутнього?
Отже, саме під час виборів ми можемо впливати на змінення сценарію нашого майбутнього, але в останній час нам максимально ускладнили це завдання. Тому необхідно “почистити” політикум та кардинально зменшити перелік політичних сил-претендентів на владні повноваження. Крім того, слід уникнути такого явища як “вибори без вибору”, за яким українці поставлені в такі межі, що мають обирати між “поганим і ще поганішим”. Зараз виборів немає, але ж політичний процес триває, його сутність має полягати в силі громадянського суспільства, його впливу під час ухвалення рішень державою. Не його бездіяльність, а чіткі вимоги і контроль над діями влади здатні змінити наше життя на краще. Необхідно не розділятися і лаятися у соцмережах, а спільно діяти для того, щоб не давати корумпованим чиновникам відчувати себе безкарно, домінувати й встановлювати правила гри.
Крім того, після війни перед Україною виникнуть ще проблеми, які необхідно буде вкрай обдумано і виважено вирішувати. Чи повернуться на Батьківщину біженці? Скоріше за все, далеко не всі. На даний час держава робить все для зменшення їх кількості. Якщо не будуть застосовуватися дієві заходи щодо повернення українців, нема кому буде відновлювати країну, а також це ще більше вплине на демографічну кризу.
Вкрай важливими проблемами будуть також працевлаштування військових, які на тривалий період втратили свою роботу і кваліфікацію. Крім того, їм потрібна буде серозна реабілітація – як фізична, так і психологічна. Поряд з цим в державі після війни необхідно буде боротися із злочинністю, рівень якої прогнозовано значно збільшиться. Про це докладно було написано у статті “Злочинність в Україні: винувата війна чи поліція”
На шляху відновлення і вирішення зазначених проблем Україні слід запозичити досвід передових країн, наприклад, Сінгапуру. Ще 60 років тому ця країна була однією з найбідніших держав, її народ жебракував, звичайний рис для людей вважався розкішшю, будівлі та порт лежали в руїнах. До того ж, країна була колонією Британії. 30-річний юрист, Лі Куан Ю, виграв загальні вибори у 1959 році і став першим прем’єр-міністром вже незалежного Сінгапуру. В першу чергу він вирішив проблему з колосальним рівнем безробіття. Після того, як британська армія покинула острівну державу, вона втратила понад 30 000 робочих місць та 20% ВВП. Однак новий прем’єр-міністр знайшов вихід, зробивши високу ставку на іноземні інвестиції, розвиваючи такі галузі, як електроніка, машинобудування та судноплавство. Також він надав підприємствам і фабрикам найкращі умови: вкрай дешеву землю, низькі митні податки на імпорт, а головне – дешеву робочу силу. Ефективне фінансове управління, низькі податки та прозора бюрократія створили середовище, яке всіляко сприяло розвитку бізнесу.
Пізніше в країні було створено Житлово-будівельну раду для будівництва доступних високоповерхових будинків. За ефективного управління державою пріоритетом стали не лише розбудова економіки, промисловості та житла, але й об’єднання людей, за яким населення з різних комун жило разом без жодної сегрегації. Крім того, в Сінгапурі було впроваджено комплексну антикорупційну стратегію, в результаті якої у 1996 році він посів 7 місце в Індексі сприйняття корупції серед країн світу та 1 місце серед країн Азії. Країна отримала 8.8 з 10 можливих балів за шкалою від 0 до 10, де 0 означає найвищий рівень корупції, а 10 – найнижчий. У 2022 році Сінгапур піднявся на 5 місце в Індексі сприйняття корупції, набравши 83 бали зі 100 можливих.
Отже, Сінгапур за відносно недовгий час спромігся здійснити гігантський стрибок у своєму розвитку – від країни третього світу до розвиненої держави з високим рівнем життя. При цьому ефективне державне управління, боротьба з корупцією та запровадження прозорості владних рішень стали одними з ключових факторів, завдяки яким це стало можливо.
Чи може бути в України щасливе майбутнє?
Скоріш за все, так, але нам треба вберегти державу і свою свободу, а потім задля забезпечення мирного життя провести кардинальні зміни у всіх сферах держуправління, підготовку для яких треба робити вже зараз. Це, перш за все, значно підвищить мотивацію наших військових. Вони побачать, що ризикуючи своїм життям і здоров’ям, захищають не корупціонерів і беззаконня, а територіальну цілісність держави, яка дійсно прагне змінитися на краще. Захищають справедливе і більш заможне життя, яке їх очікує в майбутньому після війни. Тільки згуртоване, активне громадянське суспільство і ефективна, справедлива влада, орієнтована на людей, є дієвим шляхом для відновлення України.
