“Краще я піду в СЗЧ. Якщо мене впіймають, двері тюрми рано чи пізно відчиняться, а ось кришка труни — ні”: військовий 155-ї бригади

Складнощі, з якими стикаються новостворені підрозділи на фронті, часто замовчуються перед широкою громадськістю. Однак випадок з 155-ю окремою механізованою бригадою імені Анни Київської, яка воює під Покровськом, став своєрідним дзеркалом проблем, що супроводжують процес формування та функціонування таких частин у період активних бойових дій. Журналіст Юрій Бутусов привернув увагу до цієї бригади, виклавши факти, які викликають серйозне занепокоєння.

Ця бригада, створена з високими очікуваннями і названою на честь історичної постаті Анни Київської, мала стати прикладом нових підходів до організації українських збройних сил. Але насправді її шлях виявився сповненим випробувань. Ще до першого бою підрозділ втратив понад тисячу військових, які самовільно залишили частину. Командира бригади було звільнено, а один із керівників, відповідальних за її створення, помер від серцевого нападу.

Ця ситуація не залишилася без уваги правоохоронних органів. У Державному бюро розслідувань триває розслідування за статтями про перевищення повноважень і дезертирство. Водночас “Радіо Свобода” вдалося поспілкуватися з офіцером, який був причетний до формування бригади, а також з військовослужбовцем цього підрозділу. Він пролив світло на масштабні проблеми, такі як масові випадки самовільного залишення частини (СЗЧ) та некомпетентність командного складу.

Чоловік пояснив, що не є кадровим військовим. Свого часу він закінчив військову кафедру, але, за його словами, навчання на ній носило майже формальний характер.

“Оскільки у мене була вища освіта, мені одразу присвоїли звання молодшого офіцера”, — розповів він.

Його направили до підрозділу інженерного забезпечення бригади, де він обійняв посаду командира взводу. Більшість особового складу бригади складали мобілізовані, які проходили курс базової військової підготовки, тоді як він сам цього курсу не відвідував через своє офіцерське звання.

“Хлопців, які були рядовими солдатами, щодня забирали на загальну базову підготовку. Я ж її не проходив. Я підійшов до командирів і запитав: а ви будете нас навчати? Я розумію, що людей набрали, одягнули у форму, але я не можу брати на себе таку відповідальність — керувати взводом і піддавати людей небезпеці. На це мені відповіли, що мене відправлять на навчання до Франції.

Підготовки, як я собі уявляв на третій рік війни, якою би вона повинна була бути, то її немає. Я, наприклад, не знаю, що я маю робити. Я не готовий підставляти і виконувати якісь команди з ненавченими людьми, плюс я сам ненавчений. У мене мало би бути у підпорядкуванні близько 30 людей. Я не готовий їхніми життями ризикувати”, — розповів він.

Навчання у Франції, за його словами, тривало місяць, однак воно не забезпечило офіцера необхідними знаннями й навичками.

“Ми перебували в умовах, схожих на тюремні. Територія, де ми жили, була повністю огороджена. Французи патрулювали її із собаками, уночі запускали дрони. Паркан був із колючим дротом. Чесно кажучи, якби нас не контролювали, як у тюрмі, то половина б утекла.

У Франції мене абсолютно нічому не вчили. Туди забирали тих, хто по “штатці” вже був розписаний на певні посади. Те, що показували по телевізору, що десь там на полігоні бігали, стріляли, це, в принципі, воно відбувалося, але мені здається, що ця підготовка трошки недостатня, зважаючи на те, скільки на це грошей потратили”, — поділився він.

Військовий стверджує, що навіть у таких умовах із табору втекло понад пів сотні бійців. За його словами, після повернення в Україну ситуація лише погіршилася.

“Краще я піду в СЗЧ. Якщо мене впіймають, двері тюрми рано чи пізно відчиняться, а ось кришка труни — ні. Ми повинні знайти підхід до людей. Забезпечити їм відповідне навчання. А виходить так, що всі мовчать, надходить якась команда зверху, і її треба виконати.

Усе, про що написав Бутусов, відповідає дійсності. Є лише деякі нюанси, яких у статті немає, бо той, хто надав йому інформацію, не володів усіма деталями. Насправді ситуація з формуванням бригади була ще гіршою, ніж описано”, – зазначив офіцер.

Військовослужбовець, який зараз перебуває у статусі СЗЧ, розповідає, що після його повернення з Франції частина бригади вже була розміщена поблизу Покровська, незважаючи на очевидні організаційні проблеми.

“Надійшов наказ про переведення в піхоту, після чого дуже багато людей вирішили залишити частину. Через три дні нас відправили на Дніпропетровщину, а ще за день прийшов наказ рухатися до населеного пункту за 20 кілометрів від лінії фронту. Мій командир написав мені: “Збери дев’ять людей, завтра ви вирушаєте в конкретне місце”. Я запитав у нього, яка там буде задача. Він відповів: “Не знаю”. Це ілюструє, наскільки непрофесійним було командування, а люди залишалися без належної підготовки” – розповідає військовослужбовець.

Його свідчення підкреслюють масштаби проблем, які виникають під час формування й функціонування нових підрозділів.

Нагадаємо, за даними журналіста Юрія Бутусова, на листопад 2024 року з 155-ї бригади в СЗЧ пішло понад 1700 військовослужбовців.

Ситуація з 155-ю бригадою імені Анни Київської ілюструє глибші системні недоліки, які необхідно усунути, щоб забезпечити ефективну роботу українських збройних сил у протистоянні ворогові. Ця історія ставить важливі запитання про відповідальність, лідерство та підготовку, від яких залежить життя тих, хто стоїть на передовій.