В Україні стартує масштабний аграрно-інфраструктурний проєкт за участю компанії AgHoldCo та фонду UAF Partners. Його мета — збудувати понад 400 нових зерносховищ із сукупною потужністю більше 5 мільйонів тонн, створити логістичну мережу сухих портів і біокластерів для переробки зерна на біопальне й корми.
За словами співзасновника AgHoldCo Віталія Скоцика, планується 409 елеваторів для фермерів і громад, 24 біокластери й три сухі порти. Перший етап передбачає будівництво 154 об’єктів на Правобережжі, які передаватимуть у лізинг на 22 роки. Проєкт стартував на Львівщині: нещодавно там підписали меморандум між AgHoldCo, місцевою владою та громадами. Першими об’єктами стануть елеватор на 30 тисяч тонн і сухий порт.
Елеватори в лізинг: агровізія без інструкції
Наразі залишається загадкою, за яким принципом обираються локації: це території біля залізничних вузлів чи ближчі до кордону? Чи там, де громади готові співфінансувати або надати землю?
Ще одна цікава деталь — елеватори здаватимуть фермерам у лізинг через комунальні підприємства на 22 роки. Але хто буде їх обслуговувати? Хто відповідатиме за логістику, ремонт, страхування зерна та електропостачання? Поки що офіційної відповіді немає.
Отже, хоча ідея справді масштабна й перспективна — особливо для фермерів, логістів і економіки загалом — на цьому етапі ми маємо загальне уявлення, ніж повну картину. Відповіді на ключові питання (про гроші, строки, управління) ще попереду.
Отже, тривалість проєкту: лізинг на 22 роки через комунальні підприємства — тобто фермери користуються елеватором майже чверть століття. Передбачено певні пільги: технічна підтримка, страхування, обслуговування — в агролізинговій логіці це зазвичай включено (скажімо, як у прикладі лізингу трактора, де лізингодавець бере на себе фарбування, доставку, сервіс тощо).
Ось приклад умовного сценарію: фермер бере елеватор потужністю 5 тис. т — платить фіксовану річну ставку, не вкладає гроші в ремонт або страховку. Це дає йому змогу зберігати врожай, а не виживати у пошуках складу.
На словах AgHoldCo обіцяє, що елеватори відкриті для малих фермерів і громад та доступ до них забезпечує комунальне підприємство. Але у відкритому доступі не описано реальний механізм розподілу потужностей, черг, пріоритетів або квот.
Інновації без броні: агрокластери AgHoldCo обіцяють технології, але мовчать про безпеку
AgHoldCo разом із американськими, канадськими та данськими партнерами розробив 10 типових моделей елеваторів — від 1 до 6 тис. тонн, а також більші на 40 тис. т для громад. Це означає, що йдеться про типові рішення — силоси, системи завантаження та дозування, ваги, сушка зерна тощо.
Паралельно створюються біокластери, де зерно перероблятимуть на біоетанол, біодизель, комбікорми, біогаз, а залишок — багатий білком — піде на корм. Тут точно буде обладнання для переробки: лінії екстракції, сепаратори, реактори тощо.
Наразі у відкритих джерелах немає згадки про сонячні панелі, рекуперацію, генератори або UPS. Але практика показує, що для агрооб’єктів — іноді навіть питна умова — резервні дизель-генератори (на випадок відключень), буферні силоси зі своєю сушкою, можливо, базовий контроль температури і вологості.
У контексті сухого порту на кордоні також можуть бути термінальні холодильні або сушки, але це все поки що догадки.
Щодо безпеки від обстрілів, кібератак та людських ризиків, наразі офіційної інформації немає. У відкритих джерелах ні слова про зміцнення силосів, бліндажі, броньовані контейнери, GPS‑моніторинг, охорону чи кіберзахист SCADA-систем. Є лише загальні фрази на кшталт “технологічного оновлення агросектору”, без конкретики, “інтернаціональна група експертів” працює над проєктом — щось схоже на технологічний супровід, але без згадки про безпекові питання.
Це як сказати: “Ми купимо круті телефони й ноутбуки всім студентам”, але не уточнювати бренд, батареї, чи є захист від води.
AgHoldCo потурбувалася, щоб спрацювала технологічна частина: силоси, зерносушарки, переробка. Але досі не видно не лише солярки генераторів, а й бронезахисту, камер, кіберстійких систем.
Інфраструктура без цифр: AgHoldCo обіцяє прорив, але мовчить про бюджети й робочі місця
По проєкту AgHoldCo поки що маємо загальну офіційну заяву, але немає конкретних цифр про робочі місця, бюджети та ціни.
Стандартно при таких проєктах на будівництві залучаються інженери, монтажники, трактористи, водії, охоронці плюс технічний персонал — десятки осіб на один елеватор; в обслуговуванні — оператори, логісти, техніки, фінансисти — це ще кілька десятків.
Тобто перші 154 елеватори + 3 сухі порти + 24 біокластери теоретично можуть створити сотні або й тисячі тимчасових місць, а потім кілька сотень постійних.
Це обґрунтовано, оскільки аграрна інфраструктура зазвичай передбачає залучення команди для логістики, обліку та техпідтримки.
Саме нові елеватори та порти роблять громади багатшими. Адже вони надсилають ПДФО, податок на прибуток, плату за землю та оренду комунального майна. Як наслідок, наповнюються місцеві бюджети, а це гроші на дороги, школи, лікарні, соцпослуги.
Аграрні бюджетоутворюючі підприємства здатні підвищити місцеві надходження на десятки мільйонів гривень щороку залежно від потужності і прибутковості проєкту.
Щодо впливу на вартість зерна, хліба та продуктів, наразі прямий ефект виміряти нереально, але працює стандартна логіка. Агровиробники отримують зниження логістичних втрат (не кажучи вже про “одеські черги” й мита). Це дозволяє їм продавати зерно трохи дешевше, підвищуючи маржу. Ажіотажний попит на елеватори може сприяти конкуренції серед логістики, зменшуючи загальні витрати.
У результаті це може спричинити помірне зниження цін на хліб чи борошно, можливо, на кілька відсотків. Але це залежить і від світових цін, війни, курсу валют та інфляції.
Що відомо про біокластери, екологію і “зелену” суть проєкту
Біокластери вироблятимуть біопальне: біоетанол або біодизель із зерна, комбікорми — залишки після переробки (до 50 %) – ідеальна добавка до корму тварин, а також біогаз, тобто обіцяють цілу систему, де залишки проходять через реактори й дають енергію для ферми чи інших бізнесів.
А ще йдеться про “інші білкові речі” — це можуть бути протеїнові концентрати, що йдуть на корми чи на біоінгредієнти.
Ось приклад для наочності: до біокластеру завезли 1000 т пшениці, вигнали з неї біодизель, а шрот (хлібні рештки) іде на повноцінний корм для свиней або пару реакторів, що виробляють газ для ферми.
Офіційно ні слова про вуглецеву нейтральність, СО₂-нейтралізацію чи зелені сертифікати. Але реалізація біопереробки — це вже крок у напрямку ЕКО. Адже замінять частину викопного палива, використають відходи зі зберігання зерна, розвиток локальних енергосистем на біогазі.
Тобто навіть без заявленого “зеленого пакету”, сама концепція — уже відхід від чисто зернової моделі, більше доданої вартості і економії ресурсів .
Щодо питань екології та утилізації, наразі жодних пояснень, як перероблятимуть стічні води або викиди, чи буде фільтрація, очисні споруди та чи складатимуть відходи на полігони чи використовуватимуть їх на місці.
Як це вписується в післявоєнну відбудову
AgHoldCo презентує себе як частину “New Grain Logistics” — проєкту, що модернізує тилову інфраструктуру, коли військові дії тривають, але вже формує майбутню економіку країни. Це не просто бізнес, а “економічний фронт”: розвиток логістики, підтримка громад, зниження витрат фермерів — все це ключові елементи стабілізації й розвитку після війни.
Але проект обґрунтовується частково кредитами від EIFO (Данський експортний фонд) — $12 млн на елеватор, а також інвестиційним фондом UAF Partners ($500 млн “стартовий капітал”).
Це більше приватна ініціатива з підтримкою банків та експортних агенцій, а не класичний донорський проєкт із грантами чи техдопомогою.
Наразі немає згадки про страхування ризиків війни чи про міжнародні механізми на кшталт MIGA чи OPIC, або юридичний захист інвесторів. Просто кажуть: “ми віримо у майбутнє України й хочемо зробити це під час війни”.
Тетяна Вікторова
