Дитинство, яке мало бути часом мрій і безтурботності, перетворюється на боротьбу за виживання серед обстрілів і руїн. Війни, розв’язані дорослими для досягнення власних цілей, забирають у дітей право на безпечне майбутнє. Поки політики й амбіційні лідери перетягують на себе світові карти, найменші стають заручниками чужих рішень, їхні життя – розмінною монетою у глобальних геополітичних іграх.
Жоден конфлікт не минає безслідно для майбутніх поколінь. На додачу до фізичних і психологічних ран, у дітей формується розуміння світу як місця небезпеки й жорстокості. Ці діти часто залишаються без підтримки, яку держава не може або не бажає надати, бо ресурси йдуть на військові потреби, а не на захист найбеззахисніших. Криваві сліди дорослих амбіцій залишають на дитячих долях незгладимі шрами, які будуть нагадувати їм про війну навіть у час миру. Втрачене дитинство, понівечені життя та зруйновані мрії – це реальність, яка перетворює дітей на свідків найжорстокіших сторін людства.
Глобальна трагедія: жахливі дані
Кожного дня по всьому світу мільйони дітей стикаються з жахами збройних конфліктів. За даними благодійної організації Save the Сhildren, близько 473 млн дітей (19%) живуть у зонах конфліктів, де вони наражаються на постійні ризики — від прямого насильства до втрати доступу до основних ресурсів, як-то їжа, медична допомога та освіта. Ця цифра жахлива і вражаюча! В Україні, Сирії, Ємені, Афганістані, Судані та десятках інших країн маленькі життя руйнуються щодня через безперервні війни і збройні конфлікти.
Як зазначають у Save the Сhildren, у 2023 році було зафіксовано 31 721 випадок злочинів скоєних проти дітей, що на 15% більше у порівнянні з попередніми роками:
- вбито або покалічено – 11 338 дітей;
- воєнні атаки на школи та лікарні – 2 414 випадків.
Ці діти бачать світ не через призму казок і безтурботності, а через звуки вибухів і сирен, через руїни їхніх домівок і шкіл. Вони часто залишаються без батьків, стають свідками або жертвами насильства, страждають від постійного стресу і психологічних травм, що можуть переслідувати їх усе життя.
Серед сучасних конфліктів, війна в Україні має особливо резонансний та жорстокий характер. Кожного дня українські діти стають свідками руйнівної війни на своїй рідній землі. Війна, яка почалася у 2014 році і з новою силою вибухнула у 2022 році, принесла безпрецедентні страждання. Українські діти втрачають свої домівки, батьків та безпечне дитинство.
Ракетні удари, які обрушуються на міста і села України, не роблять різниці між військовими і цивільними, між дорослими і дітьми. Кожен вибух змушує дітей відчувати страх, якого вони ніколи не повинні були зазнати. Багато хто з них втратив своїх близьких. Школи, які колись були місцем навчання та радості, перетворюються на руїни або бомбосховища. Вчителі, замість того щоб навчати, ведуть дітей до укриттів під звуки сирен.
За верифікованими даними станом на 26 жовтня 2024 року, в Україні загинули 583 дитини та понад 1655 зазнали поранень різного ступеня тяжкості. З кожним днем ця жахлива цифра продовжує зростати.
За даними ЮНІСЕФ, сотні тисяч українських дітей були вимушені покинути свої домівки через бойові дії. Багато з них разом із сім’ями евакуюються за кордон, де стикаються з новими труднощами – адаптацією до нового життя, мовним бар’єром, психологічним навантаженням.
За даними обласних військових адміністрацій загалом по всій Україні від початку повномасштабної війни було евакуйовано з небезпечних територій понад 2,8 млн цивільних, з них понад 670 тисяч дітей. Така реальність – це не просто статистика, а кричуща несправедливість, за яку з кожним днем платять діти.
Психологічні та фізичні травми
Кожна дитина, яка переживає війну, стикається з глибокими психологічними травмами. Постійний страх, втрата близьких, відчуття небезпеки – все це має руйнівний вплив на психіку. У таких умовах у дітей розвиваються посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), тривожність, депресія, що будуть впливати на їхнє життя ще довго після завершення війни.
Діти живуть у постійному стані тривоги, очікуючи, що в будь-який момент може статися щось жахливе. Вони втрачають відчуття безпеки, яке є фундаментальним для їхнього нормального розвитку. У багатьох випадках цей страх перетворюється на хронічний стрес, що може мати довготривалі наслідки для психічного здоров’я. Приблизно 40% дітей мають ознаки посттравматичного стресового розладу. Понад 75% українських дітей пережили психологічні травми через війну. Стрес негативно впливає на їхнє навчання та загальний розвиток. Нині кожна п’ята дитина в Україні має порушення сну, а у кожної десятої спостерігається погіршення пам’яті. У 41% учнів спостерігаються дратівливість та апатія, а 39% взагалі перестали проявляти інтерес до навчання.
Згідно з дослідженнями благодійного фонду Save Ukraine, за час повномасштабного вторгнення було евакуйовано понад 100 тис дітей та повернуто близько 500 дітей з РФ та ТОТ. За даними звіту Інституту демографії та проблем якості життя НАН України та Українського центру соціальних реформ, 40% дітей проживають у родинах, де дохід на одну людину навіть нижчий від прожиткового мінімуму, а отже такі сім’ї опинилися на межі існування.
Діти, які пережили втрату дому чи переселення, часто стають жертвами булінгу. Вони почуваються вигнанцями, незважаючи на те, що мають такі ж права і потреби, як і всі інші. Завдяки дослідженню “Булінг та толерантність у закладах освіти після 24 лютого 2022 року” було встановлено, що 51,3% українських школярів хоча б раз у житті зазнавали булінгу.
Діти, вирвані зі звичного світу, опинилися в чужому середовищі, де все здається чужим — мова, люди, правила. У школах, де вони мають навчатися, часто відчувають себе відчуженими. Вони не можуть знайти спільну мову зі своїми однолітками, які їх не розуміють або, що гірше, не приймають. Часто їхнє походження та акцент стають приводом для насмішок та булінгу. Діти, які ще вчора були частиною свого суспільства, сьогодні почуваються ізгоями, не такими, як усі.
Через війну багато шкіл пошкоджені або закриті, а навчальний процес порушений. Багато дітей змушені навчатися дистанційно або взагалі не мають доступу до якісної освіти через відсутність стабільного Інтернет-зв’язку. Це створює значний розрив у знаннях і можливостях розвитку. Відсутність регулярного навчання та підтримки від учителів позбавляє дітей важливих навичок, необхідних для майбутнього. Для багатьох війна вже фактично вкрала шанс на гідну освіту, а разом із цим і на кращу перспективу.
Фізичні рани теж є невід’ємною частиною війни. Багато дітей стають жертвами вибухів, мін, обстрілів. Кількість каліцтв серед дітей, що живуть у зонах конфліктів, зростає з кожним роком.
Зруйновані лікарні, нестача ліків, виснажені лікарі — це реалії, з якими стикаються українські сім’ї, що опинилися в зоні бойових дій або стали переселенцями. Медична допомога для дітей стає недоступною розкішшю. Коли дитина хворіє, її батьки часто не можуть знайти належного лікаря або відповідного лікування, адже система охорони здоров’я перевантажена, а медперсоналу катастрофічно не вистачає. І навіть коли вони знаходять можливість звернутися до лікаря, їх зустрічає жахлива реальність — відсутність обладнання, ліків або часу на повноцінний огляд.
Історичне минуле знівеченого дитинства
Військові конфлікти, від античності до сучасності, залишили глибокий слід на долі мільйонів дітей, і цей жах не припиняється навіть у XXI столітті. Під час військових кампаній римлян тисячі дітей потрапляли в рабство разом із батьками, захопленими ворожими арміями. Життя у рабстві означало повну відсутність дитинства, безжальне ставлення та часто — втрату всіх зв’язків із рідними.
В арміях античних часів діти також нерідко супроводжували війська разом із сім’ями солдатів, зростаючи у таборах. Їхній світ був сповнений насилля, непередбачуваності та страху перед новими битвами, які могли знищити їхній захист і забезпечення.
Середньовіччя принесло нову форму використання дітей у війнах. Під час хрестових походів, коли релігійна пропаганда надихала на масштабні військові експедиції, тисячі дітей у 1212 році приєдналися до так званого “Дитячого хрестового походу”. Хоча мета цієї акції залишилася незрозумілою, результат був трагічним — більшість з цих дітей загинули від голоду, хвороб або потрапили в рабство.
У середньовічних конфліктах дітей не тільки брали в полон, але й використовували як зброю пропаганди, розглядаючи їх як символи майбутнього, що необхідно “захистити” або “врятувати” будь-якою ціною. Цей символічний статус нерідко призводив до того, що діти ставали заручниками дій влади та війни.
Перша світова війна стала першим глобальним конфліктом, який вплинув на дітей у масштабах, небачених раніше. Вибухи, розбомблені міста, втрата батьків і голод стали реальністю для мільйонів дітей у Європі. Проте справжній апогей дитячих страждань настав у період Другої світової війни. Голокост став однією з найтемніших сторінок історії, коли нацистський режим знищив мільйони єврейських дітей у концтаборах. Тисячі неповнолітніх потрапляли в гетто, де вони гинули від голоду, хвороб і жорстокості. Діти, що залишилися в живих, росли під звуки бомбардувань і сирен. Їхні спогади про війну залишилися з ними на все життя, трансформуючись у глибокі психологічні травми.
Конфлікт у В’єтнамі став першою війною, що транслювалася майже в прямому ефірі на екрани телебачення у всьому світі. У цьому контексті діти стали символами жахів війни для всього світу. Знімки маленької дівчинки Кім Фук, яка бігла, обпечена напалмом, облетіли планету і стали болісним нагадуванням про ціну конфлікту для невинних.
В’єтнамська війна не тільки знищила дитинство тисяч дітей у В’єтнамі, але й вплинула на долі багатьох американських дітей, чиї батьки поверталися з війни з психологічними травмами, які впливали на їхні сім’ї.
І хоча війни давно вже не обмежуються лініями фронту та традиційними битвами, діти продовжують бути жертвами конфліктів у сучасному світі. У Сирії, Ємені, Афганістані, Іраку — щодня діти стикаються зі смертю, втрачають свої домівки, стають вимушеними переселенцями. У більшості випадків вони не мають доступу до освіти, а їхнє майбутнє залишається під загрозою.
Окрема сторінка в цій трагедії належить війні в Україні, яка знову показала, що війна — це не лише битви за територію, а й катастрофа для дітей.
Військові конфлікти в різні історичні епохи мали різні причини і наслідки, але одна річ залишається незмінною: діти завжди страждають найбільше. Вони не є військовими, не приймають рішень про війну, але завжди опиняються на її передовій — як невинні свідки, жертви або навіть учасники. Історія показує, що війни не залишають простору для дитинства, а руйнують мрії та надії на майбутнє. З кожною новою війною ми втрачаємо частину нашого спільного людства, залишаючи покоління з травмами, які можуть ніколи не залікуватися.
Статус “дитина війни”
Статус “дитина війни” традиційно пов’язують з усіма збройними конфліктами. Він бере свій початок з часів закінчення Другої світової війни та призначався дітям, яким в ті важкі часи не виповнилося ще 18 років. Цей статус надавався дітям, які зростали під вибухами бомб, втрачали рідних і домівки, часто залишаючись сиротами. Їхнє дитинство було позначене голодом, бідністю, страхом, а також швидким дорослішанням — коли доводилося брати на себе обов’язки дорослих, щоб вижити.
Трагічно, але й через десятиліття цей статус не втратив своєї актуальності, хоча тепер він стосується нових поколінь — дітей, які стали свідками сучасної війни на сході України і повномасштабного вторгнення 2022 року. Ці діти, як і ті в минулому, переживають втрату близьких, розлуку з рідним домом, евакуацію до інших країн або віддалених областей України. Вони змушені вчитися жити в умовах невизначеності, вибухів, зникнення світла і тепла, часто відчуваючи страх і тривогу за своїх рідних, які залишилися на передовій чи в окупованих територіях.
Визначення статуту міститься в Законі України “Про соціальний захист дітей війни”. Слід зазначити, що до 3 червня 2023 року статус “дитина війни” могли отримати лише жителі Донецької та Луганської областей, за винятком українців, які були дітьми під час Другої світової війни. Тепер цей статус, який передбачає певну соцдопомогу, можуть надавати і в інших регіонах України, однак за певних умов. Він доступний українцям, які на момент війни з Росією не досягли повноліття.
Отримати статус “дитина війни” можуть лише діти, які внаслідок війни:
- отримали поранення, травми або були покалічені;
- зазнали фізичного чи сексуального насильства;
- були викрадені або незаконно вивезені з України;
- примусово залучені до воєнізованих чи збройних угруповань;
- незаконно утримувалися, зокрема в полоні;
- піддавалися психологічному насильству.
Сьогоднішні діти війни — це не лише жертви обставин, а маленькі герої, які попри всі труднощі продовжують вчитися, мріяти і розвиватися. Вони є не просто свідками історії, а її активними учасниками, зростають із відчуттям відповідальності за майбутнє своєї країни.
Допомога дітям, які постраждали від збройних конфліктів, потребує зусиль світової спільноти. Організації, такі як ЮНІСЕФ, Червоний Хрест та інші, надають психологічну підтримку, медичну допомогу та забезпечують гуманітарну допомогу. Але ця допомога лише знімає наслідки. Головне завдання – зупинити війни, які руйнують життя дітей. Кожна дитина заслуговує на те, щоб жити у світі, де панує мир, де вона може рости, навчатись та мріяти, а не виживати серед руїн та страху.
Діти не повинні ставати частиною війни, але саме вони зазнають найглибших ран. Війна позбавляє їх дитинства, мрій та безпеки, прирікаючи на життя в страху та руїнах. Ці невинні жертви несуть на собі наслідки конфліктів, розв’язаних дорослими, втрачаючи те, що вони повинні були мати від народження — право на мирне та щасливе життя. Кожен день, коли світ мовчки спостерігає за їхнім стражданням, – це день, коли ми втрачаємо шанс захистити майбутнє покоління. І це злочин, за який людство не зможе знайти виправдання.
