Коли почалася війна, мільйони українських дітей прокинулися в іншій реальності. Школи замінили укриття, а їхні домівки — зруйновані будинки. Від страху й невідомості їм нікуди сховатися, навіть у власних думках. Їм би гратися на подвір’ї, сміятися в класах і мріяти про майбутнє. Натомість вони ховаються в сирих підвалах, чують вибухи замість колискових і вдивляються в темне небо, питаючи в дорослих, коли це скінчиться. Війна в Україні не лише зруйнувала міста й села, вона залишила глибокі шрами на дитячих серцях.
Жахлива статистика зруйнованого дитинства
За даними порталу “Діти війни”, повномасштабне вторгнення РФ в Україну обірвало життя 595 дітей, а 1716 зазнали поранень різної тяжкості. 1936 дітей вважаються зниклими безвісти. 19 546 діток були насильно переміщені РФ на її територію, де їм змінюють імена, стираючи їх спогади, вириваючи з корінням їх походження.
Крім того, за даними ЮНІСЕФ, в Україні понад три мільйони дітей щодня зіштовхуються з нестачею доступу до чистої води та базових санітарних умов. Ця ситуація досягає критичного рівня, особливо у прифронтових районах, де через постійні обстріли та зруйновану інфраструктуру забезпечення навіть елементарних потреб стає практично неможливим. Однак проблема води є лише вершиною айсберга. Гуманітарна криза в Україні охоплює всі аспекти життя дітей. За роки війни багато з них провели до шести місяців у бомбосховищах, слухаючи сирени й переживаючи страх за власне життя. Такий постійний стрес має руйнівний вплив на дитячу психіку: за оцінками ЮНІСЕФ, півтора мільйона дітей вже стикаються з тривожністю, депресією та хронічним безсонням.
Війна руйнує не лише будинки, а й дитячі мрії. В Маріуполі діти проводили дні в холодних підвалах без їжі та води. В інших містах України, таких як Харківщина чи Херсонщина, вони досі живуть під постійними обстрілами. Для багатьох вибухи стали настільки звичними, що вони вже не лякаються, а лише механічно шукають укриття. Нині безпека для дітей стала пріоритетом, проте облаштування укриттів все ще залишається справжнім викликом для країни.
У фонді захисних споруд цивільного захисту України станом на 2024 рік налічується 60,5 тисяч укриттів. Але чи зручно там перебувати дітям? Як правило, найпростіше укриття – це підвальне приміщення, де у разі небезпеки, збирається значна кількість людей. Кожне укриття має бути інклюзивним, безпечним, комфортним та розміщуватись у зоні пішохідної доступності. Так має бути на папері, але на ділі, ніяких зручностей в таких місцях не передбачено. А постійні сирени змушують бігти туди цілі родини.
Окремо слід вказати на укриття, які мають бути при кожну навчальному закладі України у нинішніх реаліях. За даними ZN.UA в школах України налічується 10 111 укриттів. Але наразі МОН зовсім не моніторить ситуацію щодо шкіл, де немає укриттів взагалі, а, отже, не може дати чітку оцінку наскільки заклади освіти забезпечені укриттями в цілому. Багато питань до стану укриттів, адже відомі випадки обвалу стін та затоплення, як у деяких школах на Київщині та Чернігівщині. Та і самі умови перебування в цих укриттях, скажімо так, не сприяють навчанню. Укриття розраховані лише на те, щоб діти туди вмістилися, а далі вже кожен просто вбиває час, сидячи там та займаючись сторонніми справами.
Не варто забувати, що і до війни, і в умовах війни, залишається особливо важким становище дітей з особливими освітніми потребами. За даними Державної статистики, до війни в Україні налічувалося 162,9 тис дітей з інвалідністю. З початку повномасштабного вторгнення кількість дітей з інвалідністю дещо скоротилася на 0,43% у 2022 році і становила 162,2 тис Проте у 2023 році в Україні налічувалося 163,9 тис дітей з інвалідністю. У 2024 році спостерігається тенденція підвищення кількості осіб з інвалідністю на 27 тис.
Війна не шкодує нікого і наносить тяжкі втрати щодня. Так у перші дні повномасштабного вторгнення було понівечено 1420 дітей. У 2023 році 989 діток зазнали уражень та каліцтва. Станом на червень 2024 року ця цифра становила 1146 дітей, і на превеликий жаль, вона зростає так стрімко щодня, що її неможливо відстежити. Всі ці дітки зазнали тяжкого каліцтва як фізичного, так і душевного і тепер мають навчитися жити по новому, постійно виборюючи кожен рух.
Дітям, в яких кожен день життя – це постійна напружена боротьба зі своїми хворобами та болем, доводиться жити у світі постійного стресу і страхів, спричинених війною. Дана категорія населення потребує особливої опіки та захисту з боку держави. Але найголовніше – це те, що ці дітки також мають право на навчання та побудову власного майбутнього. Але внаслідок воєнних дій лише у 2023 році було знищено 31 будинок-інтернат та 43 спеціальні центри. Зрозуміло, що укриття, які є в освітніх закладах повинні бути доступними для маломобільних людей.
За даними дослідження Благодійного фонду “Право на захист”, було встановлено, що майже всі укриття мають проблеми з вільним доступом до них для маломобільних дітей. Недостатність простору для дітей, що пересуваються на візочках, відсутність пандусів, зовсім непристосовані туалети – все це унеможливлює перебування дітей з особливими потребами в таких укриттях.
Завдяки дослідженню Дніпропетровської обласної військової адміністрації було встановлено, що у двох із чотирьох дитячих будинків інтернатного типу області укриття були взагалі відсутні, а працівники та діти, рятуючись від небезпеки, змушені були використовувати правило двох стін.
Зламані долі
Безжальна війна забирає життя, лишаючи багатьох дітей сиротами, які вимушені жити у місцях далеких від комфортних умов.
В Україні налічується 751 інтернатний заклад, де перебуває понад 105 тис дітей:
- у системі МОЗ 39 закладів, де живе та виховується 2 773 дитини;
- у системі Мінсоц 132 заклади – 5 087 дітей;
- у системі МОН 580 закладів – 97 923 дитини.
При цьому 92% дітей мають родину і лише 8% – діти – сироти.
За словами міністерки соціальної політики Оксани Жолнович, 20 тис дітей в Україні проживають в інтернатах, маючи батьків. Причини доволі тривіальні – бідність, неможливість здобувати освіту вдома через інвалідність або особливі освітні потреби. У 5,5 тис дітей батьки позбавленні батьківських прав. Саме тому такі діти вимушені жити в інтернаті. 17,3% дітей, що проживають в інтернатах, мають інвалідність.
Дослідження показують, що діти, які виховуються в інтернатах, набагато частіше страждають від емоційних та психічних розладів, мають нижчі шанси на успішну інтеграцію в суспільство та частіше стикаються з проблемами, як безробіття, безпритульність, залежності та конфлікти з законом. Вихованці не мають приватності в своєму житті. Близько 17% дітей проживають в кімнатах на 9 осіб. За них вирішують, коли їм прокидатися, що їсти та у що вдягатися, коли лягати спати та що робити протягом дня, навіть у вихідні та на канікулах. Інституційні заклади – це ізольовані громади, межі яких вихованці не мають права покидати. В уяві постає не затишний прихисток для дітей, а такий собі заклад позбавлення свободи, де дитина стає жертвою жорстокості і не має жодних прав.
Освіта під час війни
Війна позбавила сотні тисяч дітей права на освіту. За даними Київської школи економіки, станом на 2024 рік в Україні загальна кількість пошкоджених або зруйнованих закладів освіти становить більше ніж 3 127 об’єктів, серед яких 1 489 шкіл, 885 дитячих садочків, 517 будівель закладів вищої освіти. Відновлення навчання відбувається онлайн, але навіть це не завжди можливо через відсутність стабільного інтернету чи електрики. І дійсно, дистанційна освіта пройшла тернистий шлях крізь масову ізоляцію, відсутність налагодженого зв’язку між учнями та учителями, перебої з електроенергією, нестабільний інтернет зв’язок, порушення функціонування освітніх платформ. То чому ж ми дивуємося низьким показникам наших школярів за результатами дослідження PISA 2022 та ЗНО і постійно намагаємося звинуватити вчителів? Українські школярі потерпають від надмірного перевантаження та нестабільний умов навчання. Додайте до цього постійний стрес. Зрозуміло, що в таких умовах важко досягти належних результатів у навчанні. Відсутність регулярного навчання та підтримки від учителів позбавляє дітей важливих навичок, необхідних для майбутнього. Для багатьох війна вже фактично вкрала шанс на гідну освіту, а разом із цим і на кращу перспективу.
Вимушені переселенці
Війна змусила тисячі сімей залишити свої домівки та шукати порятунку за кордоном. Батьки, які колись могли спокійно планувати майбутнє своїх дітей, раптом опинилися в чужих країнах, намагаючись знайти новий дім і дати своїм дітям хоча б трохи безпеки.
За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців станом на жовтень 2024 року за кордоном перебуває українських школярів:
- в Ірландії – 97% ;
- в Румунії – 83%;
- у Франції – 69%;
- у Німеччині та Австрії – по 63%;
- у Молдові – 8% ;
- у Хорватії – 16%
- У Великій Британії – 17%.
Проте разом із порятунком прийшли нові випробування. Життя на чужині несе свої складнощі, а адаптація до нових традицій та умов стала справжнім випробуванням як для дорослих, так і для дітей. Діти, вирвані зі звичного світу, опинилися в чужому середовищі, де все здається чужим — мова, люди, правила. У школах, де вони мають навчатися, часто відчувають себе відчуженими. Вони не можуть знайти спільну мову зі своїми однолітками, які їх не розуміють або, що гірше, не приймають. Часто їхнє походження та акцент стають приводом для насмішок та булінгу. Діти, які ще вчора були частиною свого суспільства, сьогодні почуваються ізгоями, не такими, як усі.
Завдяки дослідженню “Булінг та толерантність у закладах освіти після 24 лютого 2022 року” було встановлено, що 51,3% українських школярів зізналися, що хоча б раз у житті, а зазнавали булінгу.
Травми, які залишаться назавжди
Діти є найвразливішою категорією під час війни. За оцінками ВООЗ, кожна друга дитина, яка пережила збройний конфлікт, має симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Стрес, напевно, те явище, яке буде переслідувати наших дітей все життя. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — це не просто погані спогади. Це нічні кошмари, замкнутість, агресія, панічні атаки через звук салюту чи дверний дзвінок. Це страх перед життям, яке зламалося занадто рано. За останні три роки війни діти провели багато часу, переховуючись у бомбосховищах, постійно чуючи сирени. Такий ритм життя руйнує психіку. За оцінками ЮНІСЕФ, півтора мільйона дітей вже страждають від тривожності, депресії та безсоння.
За даними дослідження Індекс майбутнього 44% дітей в Україні мають ознаки потенційного ПТСР. Кожні 4 з 10 дітей перебувають у стані постійної тривоги. Понад 75% українських дітей пережили психологічні травми через війну. Стрес негативно впливає на їхнє навчання та загальний розвиток. Нині кожна п’ята дитина в Україні має порушення сну, а у кожної десятої спостерігається погіршення пам’яті. У 41% учнів спостерігаються дратівливість та апатія, а 39% взагалі перестали проявляти інтерес до навчання.
Психологи кажуть, що діти часто не можуть висловити словами свій біль. Їхні травми проявляються через поведінку: вони перестають довіряти, бояться залишатися наодинці, іноді навіть не хочуть гратися. Дитинство стає в’язницею страхів. Але це не історія без надії. Лікування ПТСР вимагає часу, терпіння та допомоги. Арттерапія, ігрова терапія, обійми і розмова — це сходинки, якими діти можуть поступово піднятися з глибини травми.
Але медична система України зараз перебуває на межі виживання. Багато лікарів загинуло, рятуючи життя іншим, а інші виїхали за кордон. Тому зараз в медичних закладах суттєво відчувається нестача медичного персоналу, у тому числі психологів, допомога яких так потрібна зараза маленьким пацієнтам.
Сьогодні на долю українських дітей щодня випадають тяжкі випробування. Не зосталося жодної дитини, яку б морально, чи фізично, не покалічила війна. Але життя триває. Статистика стверджує, що станом на 2024 рік на світ з’явилося 161,9 тис. маленьких українців. Попри всі труднощі, які спіткали українців, ці немовлята будуть будувати майбутнє країни.
Прийде той час, коли війна закінчиться, але її наслідки залишаться з дітьми на все життя. Їхні спогади — це сирени, холодні укриття та втрачені близькі. Вони вже зараз відчувають те, що багато дорослих не в змозі витримати, і часто залишаються наодинці зі своїм болем. Якщо зараз світ не зверне увагу на цих дітей, ми ризикуємо втратити більше, ніж можемо собі уявити. Бо від них залежить не лише їхнє майбутнє, а й майбутнє всіх нас.
