Маск пропонує універсальний високий дохід: хто привласнить економічний приріст від ШІ (продовження)

ІА “ФАКТ” вже висвітлювало, що штучний інтелект не обов’язково принесе миттєве масове безробіття. Значно реальніший сценарій – повільніше, але глибше переформатування ринку праці, коли робота не зникає одразу, зате з неї вирізають стартові, аналітичні та адміністративні фрагменти. 

Саме тому перший удар йде не по самій професії, а по входу в неї: менше вакансій для новачків, повільніша заміна тих, хто пішов, менше робочих годин і коротша кар’єрна драбина. Найболючіше це б’є по жінках, старших працівниках і людях без вищої освіти – не лише тому, що їхня праця більш вразлива, а й тому, що вони слабше включені в самі інструменти й можливості, які дає ШІ.

Але головний конфлікт уже навіть не в робочих місцях як таких, а в тому, кому дістанеться виграш від нової продуктивності. Люди можуть залишатися зайнятими, але отримувати дедалі меншу частку від економічного пирога, тоді як основний зиск осідатиме у власників капіталу, платформ, даних і обчислювальної інфраструктури.

Тому суперечка про ШІ – це вже не технічна розмова про інновації, а політична боротьба за те, хто привласнить економічний приріст і хто нестиме соціальну ціну переходу. 

Не про безробіття, а про те, кому дістанеться виграш

МВФ описує це як проблему власності й розподілу виграшу. Коли частину людської праці перебирають на себе машини, виграє не “суспільство загалом”, а передусім власники капіталу. І картина тут складніша, ніж проста формула “усі програють”. ШІ справді може трохи зменшити розрив у зарплатах, якщо автоматизує частину високооплачуваних завдань. 

Але водночас він здатен ще сильніше збільшити майнову нерівність, бо саме люди з вищими доходами частіше працюють там, де ШІ не витісняє, а підсилює їхню продуктивність, і саме вони частіше володіють активами, які цей приріст монетизують. 

МВФ це добре унаочнює: у європейських країнах верхні 10% населення отримують лише 20–30% усіх трудових доходів, але водночас забирають 60–95% доходів від капіталу. І тут проблема стає не лише соціальною, а й бюджетною: якщо частка праці в економіці слабшає, а капітал і далі оподатковується м’якше, державі дедалі важче фінансувати перепідготовку, страхування доходу й адаптацію ринку праці саме в той момент, коли це потрібно найбільше.

Є й ще одна зміна, менш помітна в сухій статистиці, але дуже відчутна в щоденному житті. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у великому опитуванні працівників і роботодавців зафіксувала майже ідеальний парадокс епохи ШІ. Близько 4 з 5 користувачів кажуть, що він підвищив їхню результативність, а 3 з 5 – що навіть підняв задоволення від роботи. 

Але в тій самій вибірці ті самі 3 з 5 бояться втратити роботу в найближчі 10 років, а серед головних тривог називають інтенсивність праці та збір даних про працівника. Тобто технологія одночасно допомагає працювати краще й робить саму роботу більш тривожною. Це пов’язано з тим, що ШІ дедалі частіше стає не просто інструментом, а новим способом контролю. 

Алгоритмічний менеджмент уже розподіляє завдання, стежить за темпом, оцінює продуктивність, втручається в розклад і поступово змінює саме відчуття праці як людської діяльності. Тому навіть там, де масових звільнень ще немає, робота може стати менш вільною, більш контрольованою і психологічно важчою.

Продуктивність буде. Питання – для кого

Саме тому питання про продуктивність більше ніж закономірне. ОЕСР оцінює можливий внесок ШІ в річне зростання продуктивності праці в країнах G7 на рівні 0,5–1 відсоткового пункту протягом наступного десятиліття. Але це не означає, що зростання продуктивності саме по собі принесе добробут усім. 

Попри весь ажіотаж, дифузія технології поки що вузька: частка фірм, що використовують ШІ в ОЕСР, зросла з 5,6% у 2020 році до 14% у 2024-му, Але в ключових бізнес-процесах компаній у країнах G7 рівень реального використання ШІ поки що залишається низьким: від 1,9% у Японії до 6,1% у США.

У 2024 році 40% компаній із 250 і більше працівниками в ОЕСР уже використовували ШІ, тоді як середні фірми – 20,4%. Торік у Євросоюзі в 2025 році розрив ще різкіший: використовували технологію 55,0% великих підприємств, 30,4% середніх і лише 17,0% малих. Це означає, що ранній виграш іде не в “економіку загалом”, а до тих, хто вже має капітал, дані, навички й інфраструктуру для масштабування.

Goldman Sachs оцінили, що торік у найбільш вразливих до ШІ галузях США штучний інтелект був пов’язаний із скороченням 5–10 тисяч робочих місць щомісяця. А компанія Challenger, Gray and Christmas підрахувала, що в січні 7% усіх запланованих звільнень у США роботодавці пов’язували саме з ШІ.

Meta готує першу хвилю скорочень на 8 тис. людей, тобто кожного 10-го, попри виручку понад 200 млрд доларів і прибуток 60 млрд доларів торік. У січні Amazon підтвердив 16 тисяч корпоративних скорочень і тим самим фактично завершував ширший план, у межах якого з жовтня компанія вже урізала близько 30 тисяч офісних позицій. Ще раніше, у минулому червні, гендиректор Енді Джессі попереджав працівників: розгортання генеративного ШІ та автономних агентів, найімовірніше, означатиме, що компанії загалом знадобиться менше корпоративного персоналу.

У лютому Block оголосив про скорочення понад 4 тисяч працівників – майже половини штату – в рамках перебудови бізнесу під ШІ. Dow, зі свого боку, заявив про 4 500 скорочень, відкрито пов’язавши їх з автоматизацією та ШІ. Це ще не повномасштабна “ШІ-рецесія”, але вже й не абстрактні прогнози на майбутнє.

Але концентрація відбувається не лише на рівні скорочень чи зарплат. Вона швидко збирається навколо самої інфраструктури майбутнього зростання. Понад 4/5 ринку графічних процесорів для ШІ контролює Nvidia, а TSMC тримає понад 60% світового контрактного виробництва чіпів і близько 90% замовлень на найсучасніші з них.

У хмарних сервісах Amazon і Microsoft разом займають до 80% ринку в частині великих економік. Тобто боротьба йде вже не просто за продукти чи сервіси, а за самі “ворота” до нової економіки – чипи, обчислювальні потужності, хмару, дані.

МВФ попереджає: з самого старту ШІ розвивається не як рівна можливість для всіх, а як дорога й дуже вибіркова технологія. Щоб увійти в цю гру, потрібні великі масиви даних, потужні обчислювальні ресурси, гроші, енергія й доступ до складної інфраструктури. Саме тому ринок природно стягується до небагатьох сильних гравців, а розвинені країни мають набагато кращі стартові позиції, щоб заробити на цій хвилі, ніж держави зі слабкою цифровою, фінансовою та енергетичною базою.

Минулоріч ООН зафіксувала ту саму проблему вже в глобальному масштабі: 100 компаній, переважно зі США та Китаю, забезпечують 40% усіх корпоративних витрат на дослідження і розробки у світі, тоді як 118 країн майже не впливають навіть на правила гри довкола ШІ. Тобто ШІ дедалі менше схожий на “технологію для всіх” і дедалі більше – на систему вузьких воріт, де доступ до майбутнього зростання контролюють кілька держав і кілька технологічних центрів сили.

Чеки не замінять політичної архітектури

На цьому тлі теза Маска про те, що державні виплати не розженуть інфляцію, бо роботи просто вироблятимуть більше товарів, виглядає надто спрощеною. МВФ пише, що підсумковий вплив ШІ на ціни поки що невизначений. Так, автоматизація справді може збільшити пропозицію. Але водночас вона різко підвищує попит на інвестиції, створює дефіцити в енергетиці, чипах і навичках та ускладнює роботу центробанків, бо цінові сигнали стають менш зрозумілими.

Європейський центробанк попереджає, що в короткому періоді ШІ може швидше підштовхувати інфляцію вгору, ніж гасити її. Причина проста: дата-центри, обчислювальні потужності й уся нова інфраструктура потребують величезних вкладень, електроенергії й обладнання. 

Тому універсальний базовий дохід або універсальний високий дохід самі по собі не мають жодного захисту від інфляції. Усе залежить від того, за чий рахунок ці виплати фінансуються, коли саме їх запускають і чи встигла економіка реально наростити випуск товарів і послуг, а не просто підняти капітальні витрати.

Питання фінансування взагалі є моментом істини для всієї цієї дискусії. МВФ у квітневому Fiscal Monitor пише, що торік глобальний держборг піднявся майже до 94% світового ВВП і може сягнути 100% до 2029-го. Отже, новий соціальний контракт не можна безкарно посадити на борг. Найреалістичніший ресурс – не “податок на роботів”, а переналаштування оподаткування так, щоб воно краще виловлювало ренту капіталу. 

ОЕСР підрахувала, що глобальний мінімальний податок із мінімальною ефективною ставкою 15% може приносити 155–192 млрд доларів додаткових податкових надходжень на рік. Водночас сама організація наголошує, що у більшості країн дивіденди й доходи від зростання вартості активів оподатковуються м’якше, ніж зарплата. А це означає, що без жорсткішого оподаткування великих корпоративних прибутків, капітальних доходів і надприбутків від цифрової інфраструктури будь-які розмови про “високий базовий дохід” залишаться красивою, але порожньою політичною обіцянкою.

Але навіть у такому разі універсальний базовий дохід навряд чи є найкращим рішенням сам по собі. ОЕСР давно попереджає, що справді відчутний базовий дохід вимагав би дуже сильного підвищення податків і через свою загальну, неточну природу не був би найефективнішим способом боротися з бідністю. 

Дослідження OpenResearch у США показав, що безумовні виплати по 1 000 доларів на місяць протягом 3 років не знищують бажання працювати, але й не проходять безслідно: люди в середньому працювали на 1,3 години на тиждень менше, були на 2 відсоткові пункти менш імовірно зайнятими, зате активніше шукали роботу й частіше навчалися. 

Саме тому і ОЕСР, і МВФ дедалі більше схиляються не до одного великого чеку, а до поєднання різних рішень: компенсації втрати заробітку, сильнішої підтримки під час безробіття, соціальних гарантій, які не зникають при зміні роботи, масового перенавчання, антимонопольної політики та державних інвестицій у цифрову інфраструктуру. Простіше кажучи, суспільству потрібні не лише компенсації за втрати, а й реальний доступ до нової продуктивності, яку створює ШІ.

Саме тут і проходить головний політичний нерв усієї теми. Більшість людей уже дивляться на ШІ не як на абстрактну інновацію, а як на джерело ризику й нерівності. У США 71% опитаних бояться, що штучний інтелект може надовго витіснити людей з роботи, а 77% хвилюються, що його використають для політичного хаосу та маніпуляцій. 

Опитування на початку року показало ту саму напругу в міжнародному масштабі: 80% працівників у 35 країнах очікують, що ШІ вплине на їхню щоденну роботу, але майже половина вважає, що найбільше виграють від цього корпорації, а не звичайні люди. І якщо серед роботодавців 95% чекають зростання, то серед працівників так думають лише 51%.

Тому проблема вже не в тому, чи буде в нашому житті більше ШІ, а в тому, кому дістанеться виграш від нього. Якщо продуктивність і далі осідатиме у власників платформ, інфраструктури, даних і капіталу, а суспільству пропонуватимуть лише компенсаційні чеки “після втрат”, політична реакція буде не випадковістю, а закономірністю. 

Справжня суперечка епохи точиться навколо того, чи стане ШІ інструментом спільного добробуту, чи перетвориться на ще одну систему ренти для тих, хто й без того сидить найближче до грошей, обчислювальних потужностей і влади.

Тетяна Вікторова