На четвертий рік повномасштабної війни, коли система міжнародної підтримки України досягла критичного порогу втоми, а глобальні альянси перебудовуються під нові безпекові виклики, наша країна готується до масштабної ротації дипломатичного корпусу. Вона охопить країни Великої сімки (G7), а також учасників G20. Однак офіційних рішень щодо конкретних прізвищ, посад і напрямів призначень поки ще немає. Це створює вакуум, в якому невизначеність накладається на зовнішньополітичну вразливість та внутрішню кадрову дезорієнтацію. В цьому процесі важливим залишається питання: послами будуть призначені професіонали чи ситуація знову зведеться до традиційного переведення топ-чиновників, які стали неугодними або були відсторонені від інших посад.
Звільнення Маркарової та підготовка до масштабної ротації послів
Про те, що посла України в Сполучених Штатах Оксану Маркарову відкличуть з посади, йшлося вже давно, однак 8 липня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга в ефірі «Українського радіо» це офіційно підтвердив. За його словами, рішення про відкликання Маркарової є частиною масштабної дипломатичної ротації, яку ініціює президент України. У коментарі журналістам Сибіга охарактеризував Маркарову як одну з найуспішніших і найефективніших представниць України в зовнішньополітичному середовищі: «Надзвичайно ефективна, харизматична, але напевно, що в кожного дипломата є ротаційний цикл». Тобто, виходячи з його слів, саме ротаційний цикл, а не оцінка діяльності став ключовим фактором рішення про її звільнення.
Слід зазначити, що запланована заміна Оксани Маркарової на посаді посла України в США за офіційною позицією МЗС хоча і зводиться до пояснення її відставки через загальну ротацію дипломатів, справжні мотиви цього рішення є складнішими і включають політичні міркування, зокрема реакцію американської сторони на окремі дії українського дипломатичного представництва.
Одним з таких епізодів стала організація візиту Володимира Зеленського на підприємство в штаті Пенсильванія у 2024 році. Цей захід мав місце в ключовий момент американської внутрішньополітичної кампанії та був пов’язаний з інфраструктурним виробництвом, яке має особливе політичне значення в контексті передвиборчої боротьби. Пенсильванія вважалася одним з найважливіших «хитких» штатів, який традиційно відіграє вирішальну роль у підсумку виборів президента США. Тому участь української сторони у таких заходах, навіть у символічному або протокольному форматі, була сприйнята частиною Республіканської партії як надмірно активне втручання в американський політичний ландшафт, що спровокувало роздратування та внутрішнє напруження в дипломатичних контактах.
Після інциденту спікер Палати представників Майк Джонсон особисто зажадав її звільнення, а також зменшили її присутність у високих політичних колах США. Втрачений агреман означав, що з нею перестали спілкуватися деякі ключові фігури в Конгресі, і це було ударом по довірі та репутації України. Для певних груп у Вашингтоні, особливо серед тих, хто і без того скептично ставився до продовження великої фінансової підтримки України, такий крок став приводом для критики й нагадуванням про те, що іноземні представництва не повинні впливати на хід американської внутрішньої політики навіть опосередковано. Саме після цього в Офісі Президента України виникла думка про доцільність оновлення українського представництва в США. Згідно з цим підходом, заміна посла розглядається як тактичне рішення з урахуванням політичної кон’юнктури, що склалася у Вашингтоні напередодні виборів.
Ідея зміни посла в такому випадку набуває функціонального характеру: в Україні прагнуть уникнути потенційного політичного непорозуміння з тією частиною американського істеблішменту, яка вже зараз демонструє прохолоду до продовження масштабної підтримки України. Відповідно, вибір нового посла, за цією логікою, має бути максимально виваженим з урахуванням здатності до балансування між протилежними політичними таборами у США.
Крім того, слід згадати, що Андрій Сибіга публічно назвав Оксану Маркарову «надзвичайно професійним дипломатом». Однак навіть поверхневий аналіз її кар’єрного шляху, скандалів і дипломатичних провалів вказує на протилежне. Вона отримала ступінь магістра екологічних наук у Києво-Могилянській академії, а згодом здобула другу магістерську освіту з міжнародних фінансів і торгівлі в Індіанському університеті в Блумінгтоні. Її кар’єра розпочалася у сфері інвестицій — спершу у Western NIS Enterprise Fund, потім — у компанії ITT, де вона працювала до 2014 року. Проте з 2015 року розпочалося стрімке кар’єрне зростання Маркарової: спершу апарат Міністерства фінансів, потім — заступництво, і вже у 2018 році — посада міністра фінансів. Після відставки в уряді Шмигаля її призначили послом у США.
Як бачимо, ні освіта, ні досвід Маркарової не мають прямого стосунку до дипломатичної служби. Жодного року в системі МЗС, жодного пройденого щабля в зовнішньополітичній кар’єрі, окрім негайного призначення на одну з найскладніших посад у Вашингтон. Водночас на посаді посла Маркарова опинилася в центрі скандалу, пов’язаного з рекламою ресторану її чоловіка RUTA на офіційній сторінці посольства, яку в суспільстві сприйняли як використання дипломатичної посади в особистих інтересах. Отже, звільнення Маркарової, попри позитивні оцінки її діяльності з боку Сибіги, буде цілком логічним.
Також міністр заявив, що президент України планує здійснити ротацію послів у країнах G7 (неформальному об’єднанні семи розвинених індустріальних країн: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія та Канада), а також у країнах G20 ( країн з провідними економіками світу, Європейського та Африканського Союзу). Отже, йдеться не про точкову заміну одного посла в одній країні, а серію кадрових рішень, які охоплять значну частину дипломатичної системи. При цьому Сибіга анонсував, що слід очікувати близько 20 указів, якими буде і звільнено, і призначено нових керівників закордонних установ. За його словами, всі посли мають усвідомлювати, що мірилом їхньої діяльності є реальний результат.
У цьому контексті Сибіга поділився конкретним епізодом, який став для нього індикатором неприйнятної відстороненості частини дипломатичного корпусу. Міністр розповів: «Я був обурений, коли в одній країні, де працює українське посольство, мої візаві запитували: «Так що, у вас ще продовжується війна?». Тому таким послам або працівникам не місце в системі». Він підкреслив, що дипломатичне представництво не має права на дезорієнтацію міжнародних партнерів, навіть якщо йдеться про необізнаність чиновників на місцях. В умовах повномасштабної війни кожне посольство повинно бути джерелом достовірної інформації про стан справ в Україні і щоденно працювати на підтримку країни у світі.
Слова Сибіги є сигналом для чинних послів: перебування на посаді залежить не від попередніх заслуг, а здатності працювати ефективно в умовах війни. Якщо вони не демонструють глибокого включення в реальність України, такий підхід більше не буде толеруватися.
Хто значиться серед кандидатів на посаду посла України в США
Ймовірна заміна посла України в США відбувається на тлі закритих консультацій, в яких фігурують імена людей, безпосередньо залучених до міжнародної політики найвищого рівня. Як повідомляють поінформовані джерела деяким ЗМІ, наразі розглядається щонайменше п’ятеро кандидатів: Денис Шмигаль, Рустем Умєров, Ольга Стефанішина, Герман Галущенко та Ігор Жовква.
Серед найгучніших імен значиться найбільш витривалий прем’єр-міністр в українській історії Денис Шмигаль. Він закінчив «Львівську політехніку» за спеціальністю «менеджмент у виробничій сфері» й захистив кандидатську з економіки. Його шлях є класичною технократичною вертикаллю: заводи, облдержадміністрація, далі — топ-менеджмент ДТЕК, а потім — урядові крісла. Шмигаль протягом усього періоду повномасштабної війни неодноразово вів переговори зі США — як у питаннях фінансової підтримки України, так і щодо постачання озброєння, довгострокових бюджетних програм і теми відбудови, однак досвіду дипломатії в цьому шляху зовсім немає, як і розуміння тонкої гри у Вашингтоні. Поряд з цим уряд Шмигаля регулярно звинувачують в неефективності роботи, непрозорих кадрових призначеннях, порушенні конкурсних процедур і політичному сервілізмі перед Офісом Президента.
Ще більш суперечливим виглядає варіант з чинним міністром оборони Рустемом Умєровим. Його освіта охоплює сферу фінансів, інформатики і управління. Його кар’єра — мобільний бізнес, інвестиції, приватні фонди, допомога Мустафі Джемілєву, короткий етап в парламенті та призначення головою Фонду держмайна. Лише у вересні 2023 року він став міністром оборони. За цей час він встиг супроводжувати дружину президента у закордонних візитах, брати участь у переговорах і військовополонених обмінах. Але знову ж таки — жодної дипшколи, жодного етапу в системі МЗС, і жодного досвіду стратегічного діалогу з Вашингтоном. А головне — публічна інформація про життя його родини в США (Бока-Ратон, Флорида), американські бізнеси й навіть галереї ставить питання про конфлікт інтересів. При цьому Умєров тісно працює з Пентагоном, активно веде переговори в рамках НАТО і має стабільні канали комунікації з військово-політичним керівництвом США.
Додатковим фактором ймовірного призначення Умєрова послом має бути ідеологічний контекст у політиці США. Йдеться про ідеологію повернення Америки до «християнської держави», в якій політика підпорядковується релігії. У своїх публічних висловлюваннях віцепрезидент Джей Ді Венс наголошував, що зростання мусульманського населення в Європі та їхній доступ до владних інституцій становлять потенційну загрозу контролю над ядерною зброєю. Ці заяви відображають справжні уявлення частини американського політичного істеблішменту. У цьому контексті призначення мусульманина Рустема Умєрова послом України в США, де домінують радикальні християнські націоналісти, потребує вкрай зваженої оцінки.
Ще одним ймовірним претендентом на посаду посла США, який викликає більше запитань, ніж дає відповідей, є Ольга Стефанішина. Її публічна біографія насичена: Мін’юст, урядовий офіс, Секретаріат Кабміну, віцепрем’єрка, членкиня РНБО, зараз — Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції – Міністра юстиції. Освіта теж вражає на перший погляд: юрист-міжнародник, спеціаліст з фінансів і кредиту, однак за фасадом «красивої біографії» стоять серйозні звинувачення, підозри, судові справи й неприхований конфлікт інтересів.
Серед найгучніших — є обвинувачення в корупції. Під час роботи в Мін’юсті Стефанішина була серед посадовців, причетних до тендеру на виконання трьох порівняльних аналізів українського та європейського законодавства. Як повідомляли журналісти Bihus.Info, ще у 2015 році, вартість однієї сторінки такого аналізу сягала від 1,4 до 4,5 тисяч гривень. Водночас у розслідуванні наголошувалося, що занепокоєння викликала не лише висока ціна, а й сумнівна якість самих досліджень. У 2019 році Стефанішина отримала підозру у цій справі, що підтверджено журналістами й розслідувачами, але згодом вона намагалася переконати громадськість, що звинувачення вигадані, і що її переслідують з політичних мотивів.
Далі — більше. У 2025 році мати Стефанішиної купила елітну квартиру майже вчетверо дешевше за ринкову ціну. При цьому Стефанішина не декларує цю нерухомість, хоча вказує іншу квартиру матері. І це — лише один епізод. Інший — це скандал з АРМА, яка передає майно у користування фірмам, наближеним до її колишнього чоловіка. Сам Стефанішин, за словами розслідувачів, фактично виконує роль «тіньового куратора» агентства, яке оперує мільярдними активами.
Отже, офіційна риторика Стефанішиної залишається європейською, ліберальною, спрямованою на євроінтеграцію, однак фактична діяльність є типовою клептократичною практикою зі збереженням впливу через особисті й бізнес-зв’язки. Її кандидатура на будь-яку дипломатичну посаду означатиме експорт внутрішньої корупції за кордон.
Іншим можливим кандидатом на посаду посла США є Герман Галущенко. Його біографія охоплює Міністерство юстиції, Енергоатом, міжнародні арбітражі, посаду міністра енергетики. Він має юридичну освіту, досвід міжнародного права, членство в американській асоціації міжнародного права. На відміну від інших кандидатів, він має уявлення про дипломатичну кухню, бо працював у договірно-правовому департаменті МЗС, представляв Україну в Раді Європи.
Однак, попри фаховість, Галущенка оточують звинувачення у непрозорості, кулуарності кадрових призначень, політичних зв’язках з фігурами, близькими до російських спецслужб. Журналісти вказували на його контакти з Андрієм Деркачем, хоча сам Галущенко це заперечує. Скандали у сфері атомної енергетики, закритість у комунікації й інформація про аварії, що приховувались — все це формує токсичний фон, несумісний із ключовими посольствами.
І все ж у переліку потенційних кандидатів на заміну Маркаровій є одна фігура, яка різко контрастує з рештою — Ігор Жовква, тому що він є професійним дипломатом з послідовною кар’єрою в зовнішньополітичному напрямі, без тіні скандалів і спотворених біографій. Його професійна біографія представляє собою не стрибки між бізнесом, урядом і партіями, а послідовну багаторічну роботу в сфері міжнародних відносин у структурах Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, а також державних агентствах і дослідницьких центрах.
Жовква закінчив Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка за спеціальністю «міжнародні відносини», має кваліфікацію перекладача з англійської мови. Протягом 2001–2005 років навчався в аспірантурі того ж інституту, захистив кандидатську дисертацію з політичних наук. У системі органів державної влади працює з 2002 року. Спочатку головним консультантом з питань європейської та євроатлантичної інтеграції в Адміністрації Президента, згодом — завідувачем відділу, заступником керівника департаменту, а врешті — керівником служби віцепрем’єр-міністра у Секретаріаті Кабміну. Він займався міжнародними програмами, координував роботу з питань НАТО, ЄС, відстежував хід імплементації Угоди про асоціацію.
У 2014 році він був керівником Головного департаменту зовнішньої політики та європейської інтеграції Адміністрації Президента України, а в 2019-му — заступником керівника Офісу Президента з питань міжнародної політики. У цій ролі він безпосередньо супроводжував дипломатичні ініціативи глави держави, організовував міжнародні візити, контактував із посольствами та партнерами, брав участь у переговорах високого рівня, координував роботу міжурядових органів із зовнішньої політики.
Отже, Жовква є єдиним серед обговорюваних кандидатів, хто має повний професійний цикл у дипломатичній і зовнішньополітичній сфері, а також глибоке знання протоколу, процедур, багатосторонніх форматів і специфіки комунікації з ключовими партнерами. За два десятиліття в системі він залишався поза корупційними розслідуваннями, не фігурував у матеріалах журналістських викриттів, не з’являвся в звітах про конфлікти інтересів або тіньовий вплив.
Ротація дипломатичного корпусу на четвертому році війни: обставини, рішення, ризики
Напередодні запланованої ротації українських послів у країнах G7 і G20 у коментарях міністра пролунала теза про необхідність результативної дипломатії в умовах воєнного стану. Конкретний приклад, наведений міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою, стосувався ситуації, коли представники іноземної сторони в країні, де працює українське посольство, запитали його, чи в Україні «ще триває війна». Міністр трактував це як наслідок неефективної або пасивної комунікації посольства. Цей епізод він назвав неприйнятним і додав, що в системі не повинні залишатись люди, які не усвідомлюють реалій воєнного періоду.
Ця ситуація вказує на відсутність якісного кадрового відбору, а також контролю і регулярної оцінки якості роботи послів. Якщо рівень обізнаності в партнерських інституціях настільки низький, значить, відповідне посольство або не працювало з належною інтенсивністю, або не мало доступу до тих середовищ, які ухвалюють рішення. Оскільки така проблема констатується міністром лише зараз, у 2025 році, можна припустити, що аналіз ефективності дипломатичних місій не проводився системно впродовж попередніх трьох років. Тобто, Сибіга цими словами розписався у власних прорахунках як керівника, а його заява є фактичним визнанням того, що певна частина дипломатів не виконувала своїх обов’язків належним чином протягом тривалого часу.
За сталою практикою, частина посад послів заповнюється не професійними дипломатами, а особами, які до цього займали високі державні чи політичні посади, але були відсторонені чи стали «неугодними». Наприклад, Ірина Венедіктова після провальної роботи очолила посольство в Швейцарії після звільнення з посади Генерального прокурора. Валерія Залужного, після зняття з посади Головнокомандувача, було призначено послом у Великій Британії. У обох випадках досвіду дипломатичної служби у чиновників не було.
Слід зазначити, що ротація, яка охоплює десятки посольств, проводиться без оголошення публічних критеріїв добору. Відсутні відкриті повідомлення про мотиви змін у кожному окремому випадку, як і про механізм ухвалення рішень. Не повідомляється, хто ініціює подання, чи існує внутрішня процедура оцінки результатів роботи дипломатичних представництв, і якою мірою в цих рішеннях бере участь Міністерство закордонних справ. Призначення відбуваються без попереднього оприлюднення кандидатур і обговорення їхньої відповідності специфіці країни перебування. Це створює ситуацію, в якій зовнішньополітична кадрова політика функціонує поза публічним контролем, навіть коли йдеться про держави, від яких критично залежить темп і обсяг допомоги.
Коли посади послів отримують люди без необхідної кваліфікації або з сумнівною репутацією, це підриває довіру до держави на міжнародному рівні. У воєнний час наслідки таких призначень стають особливо відчутними, бо країна втрачає можливість ефективно комунікувати свої позиції та впливати на рішення партнерів. У підсумку зростає ризик ізоляції, нерозуміння, втрати авторитету, політичної підтримки й ресурсів. В сучасних умовах дипломатія має виконувати вкрай важливі завдання щодо забезпечення постачання зброї, посилення санкцій, отримання фінансової допомоги й лобіювання стратегічних рішень на користь країни. Якщо ці функції здійснюватимуть непрофесійні посадовці, результат буде і надалі слабким або відсутнім.
