4 липня мають відбутися вибори до парламенту Великої Британії. Кілька днів тому нинішній прем’єр-міністр Великобританії Ріші Сунак розпустив парламент, і тепер у країні йде запекла політична кампанія, результат якої далеко не очевидний.
Події в парламенті можуть суттєво впливати на перебіг російсько-української війни. По суті, хоча це далеко не завжди визнається, але саме британські консерватори були головними політичними союзниками України з лютого 2022 року. Звичайно, насамперед це стосується особисто Бориса Джонсона, який був прем’єр-міністром Великої Британії в лютому 2022 року. Треба сказати, що хоча всі погляди українців були тоді спрямовані на Джо Байдена, ситуація була зовсім іншою.
Напередодні війни склалася парадоксальна ситуація: республіканці в Конгресі, насамперед у Палаті представників, вимагали від адміністрації Джо Байдена, щоб вона негайно оголосила санкції проти Росії, і почала постачати Україні американську зброю. Республіканці навіть у дуже швидкому темпі, ще до початку військових дій, ухвалили в Палаті представників закон про ленд-ліз, який дозволяв президенту США негайно передати Україні будь-яку зброю, ніби в оренду. Для зразка цього закону було обрано закон, ухвалений свого часу адміністрацією Франкліна Рузвельта. Однак адміністрація президента Байдена категорично відмовлялася і оголошувати санкції проти Росії, і тим більше постачати зброю Україні. Закон про ленд-ліз, на вимогу Байдена, був заблокований у Сенаті, де у демократів була більшість. Зрештою, закон таки було прийнято, але вже через три місяці після початку війни. Мало того, президент Байден поклав закон у довгу шухляду, а потім його поховав.
Що стосується санкцій, то адміністрація Байдена твердила, що санкції буде оголошено лише в тому випадку, якщо Росія таки вчинить напад. Жодних закликів, жодних вимог республіканців позицію Байдена не змінили. Його логіка – давайте не будемо злити Росію. Просто скажемо їй, що якщо вони перейдуть кордон, то у них будуть «пекельні санкції», як висловились в адміністрації Байдена.
Путін напав, і очікувано, протягом майже двох днів Білий Дім мовчав. Жодних «пекельних санкцій» не було. І весь світ мовчав, чекаючи на рішення Байдена. І саме тоді, своє слово сказав Борис Джонсон. Чекаючи цілий день, і не дочекавшись заяви Байдена, Борис Джонсон виступив сам, і особисто запровадив санкції, при цьому пообіцяв постачання зброї. І лише за шість годин після Бориса Джонсона виступив Байден. Ми не можемо сказати це точно, але якщо розглядати те, як пройшли ці виступи у Вашингтоні та Лондоні, то у будь-якої неупередженої людини виникне відчуття, що якби не Борис Джонсон, то Джо Байден ще дуже довго мовчав би, обмірковуючи відповідь. Саме Борис Джонсон не залишив Байдену вибору і змусив того виступити.
Борис Джонсон є об’єктом ненависті британських ЗМІ, які, в масі своїй, ліві. І саме ЗМІ домоглися його відставки, роздувши до краю низку публічних скандалів, у яких він був побічно зачеплений. Спочатку його намагалися звинуватити у ремонті резиденції Прем’єр-міністра, яка, нібито, була не потрібна, але звинувачення провалилося – Борис Джонсон сплатив усі витрати власним коштом. Проте Борис Джонсон дуже активно вів кампанію проти публічних акцій під час КОВІДу, а преса використала проти нього вечірки, які організовували люди з його апарату. Треба сказати, що екстравагантний прем’єр не користувався підтримкою членів парламенту від консерваторів, і скандал у ЗМІ вони використали дуже вміло. Джонсон змушений був піти у відставку. Але дуже велика ймовірність, що, змусивши Джонсона піти у відставку, консерватори, як кажуть, «вистрілили собі в ногу».
Джонсон прийшов до влади на хвилі Брекзіта, і тим самим заробив ненависть європейських бюрократів, які бачать у Джонсоні свого могильника. Консерватори досягли відставки Джонсона багато в чому тому, що Борис Джонсон для Брюсселя як червона ганчірка для бика – політики ЄС його сліпо ненавидять. Однак, віддавши на заколення Бориса Джонсона, консерватори втратили той стрижень, який дозволяв їм правити Британією.
Нинішній британський кабінет вкрай слабкий, хоча Ріші Сунак має підтримку, а сам по собі він досить непоганий політик, сьогодні цього явно недостатньо. Головною проблемою сьогоднішніх консерваторів є втрата свого виборця. Справа не в тому, що виборці пішли до лейбористів, річ у тому, що виборці вважають консерваторів недостатньо консервативними. Опитування громадської думки свідчать, що виборці тору шукають нових політиків, чи це партія «Реформи Великобританії» Найджела Фараджа, чи «партія стартапів» («The Startup Party» (TSP)) Домініка Каммінгса.
На жаль, для України вихід на політичну арену цих правих партій нічого доброго із собою не несе. Домінік Каммінгс нещодавно в інтерв’ю POLITICO заявив, що Зеленський не Черчилль, а Україна жахливо корумпована країна, і допомагати їй, поки існує корупція, не можна. Українські політики та ЗМІ живуть на гранти «лівого» істеблішменту Європи та США. Вся українська політика і більшість ЗМІ розглядають лише «лівий» спектр. У результаті праві сили Європи та США дуже часто вкрай негативно сприймають Україну. За даними останнього опитування, картина взагалі виглядає катастрофічно для консерваторів: лейбористи отримали 48 відсотків, консерватори – 18 відсотків, а партія їх конкурентів Фараджа – 13 відсотків голосів.
Скандалом у Британії для консерваторів закінчилося й історія із загибеллю Президента Ірану. Британське МЗС взяло участь в акціях поминання Президента Ірану, а також висловлюванням офіційного співчуття. Критики нинішнього МЗС із консервативних кіл дали вкрай негативну оцінку «боягузтві» британського істеблішменту, який не наважився дати публічну оцінку цьому вбивці. Особливо на тлі численних святкувань у Британії іранськими емігрантами його смерті. Вони святкували смерть Раїсі тому, що у багатьох з них було вбито рідних та близьких за його наказом.
У цих умовах офіційне співчуття МЗС Британії виглядало святенництвом та зрадою ідеалів Свободи. Саме тому екс-консерватори вкрай різко оцінили ці дії МЗС та його голови – Девіда Камерона, якого звинуватили у боягузтві. Камерона завжди вважали надто лівим для консерваторів, і його нинішній статус у Кабінеті Ріші Сунак є поступкою лівому крилу консервативної партії, яке сподівається перехопити частину центристських виборців у лейбористів. Але, судячи з даних опитувань, сталося протилежне: ліві консерватори лише відштовхнули «правих» виборців.
Нещодавно у Британії розгорнувся ще один політичний скандал, який залишився майже непоміченим світовими лівими ЗМІ. Ріші Сунак був першим політичним діячем Заходу, який прямо назвав антиізраїльські, антизахідні демонстрації прихильників ХАМАС мафією, яка хоче захопити владу та диктувати світові свої правила гри. Так жорстко себе не поводив жоден із політиків у Європі: ліва частина з них спробувала використати ці дії для успіху на майбутніх виборах до Європарламенту, а права – засудила, але вкрай м’яко. Жоден із політиків при владі не ризикнув прямо звинуватити демонстрантів у підриві Західного суспільства, окрім Ріші Сунака. Однак британський Кабінет консерваторів при цьому промовчав, це була особиста заява Ріші Сунака.
Зважаючи на все, «праві» в Британії підуть щонайменше трьома колонами. Свого часу, під час кампанії за Брекзит, Джонсону вдалося це уникнути: усі праві були разом. Однак, сьогодні це малоймовірно. І саме для того, щоб перетворити консервативну партію на центр «правого» руху, Ріші Сунак пішов на безпрецедентне рішення в Європі: висилку нелегальних іммігрантів до Руанди до розгляду питання про їх імміграцію.
Якщо Ріші Сунаку вдасться реалізувати цей сценарій, то консерватори під його керівництвом можуть стати лідерами антиіммігрантських рухів Європи, і, поза сумнівом, Ріша Сунак матиме козир у руках, щоб говорити з іншими правими партіями в Британії. Проте ймовірність успіху цієї акції ДО виборів вкрай невелика. Англійські суди знаходяться під щільним контролем лівих, а вони роблять усе можливе, щоб прецедент цього рішення не відбувся. Використовуватимуться будь-які приводи, щоб не допустити цієї висилки, а програш Ріші Сунак до виборів неминуче підірве шанси його партії на переобрання. Якби він це зробив пів року тому, то картина була б зовсім іншою, але зараз у нього, швидше за все, не вистачить часу. Проте, ухвалюючи рішення у двадцятих числах травня про розпуск Парламенту, Ріші Сунак явно будував якісь плани. Можливо, він розраховує все-таки провести хоча б одну демонстративну висилку. Щодо лівого політичного спектра, то тут картина вкрай сприятлива для них. Однак треба мати на увазі, що ситуація набагато складніша.
У Британії різко посилилися ісламські політичні рухи. У великих містах мусульмани становлять значний відсоток виборців, подекуди до третини. З іншого боку, стрімко зростає роль ісламських проповідників. В ісламських виданнях прямо стверджується, що протягом найближчих 10-15 років у Британії буде запроваджено закони шаріату. Тривалий час саме лейбористи використовували мусульманський електорат, проте останнім часом все частіше ісламські політики, поки як незалежні, самостійно домагаються влади. З огляду на мажоритарну систему виборів у Британії, можливий варіант, що частину місць у парламенті отримають незалежні ісламісти, а не лейбористи. І кількість місць лейбористів у парламенті виявиться меншою за ту, яку їм дають опитування. Однак поки що жодних перспектив зберегти владу у консерваторів немає.
Що це означає для України? Саме британські консерватори сьогодні є найкращими друзями українців. Можна точно сказати, що лейбористи не допомагатимуть Україні так як консерватори. Мало того. Лейбористи є противниками посилення військової могутності Британії, оскільки бачать у цьому, з одного боку, витрати грошей, які можна роздати бідним та іммігрантам, а з іншого ненавидять «посилення капіталізму» в особі сильної британської армії. Невипадково Маргарет Тетчер і Фолклендська війна є, з погляду лейбористів, ганьбою Британії. Тоні Блер досі не може відмитися після підтримки Джорджа Буша-молодшого в Іраку. Тому, без сумніву, всі дії консерваторів щодо посилення військової могутності Британії будуть скасовані лейбористами, якщо вони переможуть на виборах.
Найімовірніше ставлення до України у лейбористів буде приблизно таким самим, як у демократів США: давати зброї потроху, щоб зовсім не програли. Однак, є серйозне питання: ставлення до Путіна. Є побоювання, що британські лейбористи підуть на примирення з Путіним, аби не загострювати ситуацію. До яких меж це можливо, сказати дуже складно. Однак якщо вплив цієї антизахідної, антиізраїльської мафії в Британії при лейбористах зросте, можна сказати, що ця мафія дуже добре ставиться до Росії. Висновки, на жаль, цілком очевидні. Все говорить про те, що у разі перемоги лейбористів реальна підтримка України із Британії припиниться. Ні, звичайно, будуть говорити гучні промови, про демократію, про свободу, але всім їм гріш ціна у базарний день. У лейбористів інші завдання, а з Путіним вони сподіваються домовитись.
Леонід Штекель
