У мирні часи метро – це зручний і швидкий спосіб дістатися з точки А в точку Б. У воєнні – це нервова система міста, яка пульсує під землею, коли над нею гуркочуть вибухи, і рятує життя. Воно збиткове, але незамінне. Без нього мегаполіси були б уразливими, як люди без шкіри. Фінансові звіти це підтверджують: підземка працює у «мінус», але кожен цей мінус ніщо порівняно із врятованими людськими життями.
Гроші, що йдуть у тунель
За даними аналітичного ресурсу “Слово і діло”, Київський метрополітен у 2019 році мав 3,3 мільярди гривень доходу. Потім відбулося падіння: 2022-го підприємство отримало лише 1,08 млрд. Війна вдарила по пасажиропотоку, тарифах і навіть по відчуттю, що “поїзд – це просто транспорт”. Далі – гірше: збитки від -635 млн у 2019-му до майже -3 млрд у 2024-му, і лише за перше півріччя 2025-го – вже -2,59 млрд.
Харків, де проїзд безкоштовний з травня 2022-го, фактично живе на фінансовому апараті штучного дихання: від 1,28 млрд доходу у 2019-му залишилося 24 млн у 2023-му. Зростання у 2025-му не рятує – мінуси все одно вираховуються сотнями мільйонів.
Метрополітен Дніпра, на жаль, теж стабільний у своїй збитковості: доходи коливаються біля 20 млн на рік, але збитки нікуди не зникають. Криворізька підземка – це радше гібрид метро й трамвая, відомий як швидкісний трамвай: частина ліній проходить під землею, але за масштабами й форматом він не дотягує до класичного метро.
На відміну від інших міст, під час війни її фінансові показники не впали, а злетіли: з 15,3 млн грн у 2021 році до 516,9 млн у 2022-му (зростання у понад 30 разів). Далі – стабільно високі надходження: 552 млн у 2023-му, 554,2 млн у 2024-му та вже 295,7 млн за перше півріччя 2025-го. Така динаміка, ймовірно, пов’язана не з пасажиропотоком, а зі зміною фінансової моделі – переходом на компенсацію витрат з міського бюджету.
Проїзд тут безкоштовний: для мешканців міста – ще з травня 2021 року, для всіх інших пасажирів – з квітня 2022-го.
Як бачимо, під час війни метро перетворюється з прибуткової інфраструктури на соціальну службу, яка існує за рахунок бюджету.
Метро як укриття
Те, що колись було місцем швидкого пересування, перетворилося на місце очікування. Після сигналу тривоги Київ, Харків, Дніпро, Кривий Ріг відкривають свої двері для всіх, хто дбає про свою безпеку. Безкоштовно.
У перші тижні повномасштабного вторгнення лише в Києві ховалися під землею до 40 тисяч людей на день. У Харкові станції стали домівкою для тих, хто втратив своє житло. У Дніпрі – місцем проведення уроків і випускних.
Ці зали з гранітними колонами перетворилися на бомбосховища зі своїм порядком, правилами і навіть культурним життям.
Культура під землею
Метро під час війни перетворилося не лише на щит від вибухів, а й на сцену – буквальну і символічну. Тут, під землею, де зазвичай панує ритм коліс і запах металу, з’явився інший ритм – музики, поезії, мистецтва.
У Харкові ще на початку повномасштабного вторгнення, коли місто щодня здригалося від вибухів, на станції “Історичний музей”струнний квінтет зіграв гімн України, твори Скорика, Баха, Шуберта. Музиканти виконували їх у перервах між обстрілами, щоб показати: культура жива навіть у найтемніші часи. Згодом тут відбувся концерт-реквієм у річницю вторгнення, де оркестр ХНАТОБ і мешканці метро разом згадували загиблих героїв. А навесні станції прикрашали музичні акції проєкту «Разом до Перемоги!» – вокальні, танцювальні та інструментальні номери, присвячені жінкам.
Київський метрополітен теж став культурним осередком. У його тунелях і на платформах проходили концерти до Дня Незалежності, де поруч з українськими гуртами Go_A та Boombox з’явилися відеопривітання Imagine Dragons, Coldplay і Sting – світові зірки буквально спустилися “під землю”, щоб підтримати українців. Найгучніший культурний експеримент – проведення фіналу нацвідбору на “Євробачення-2023″на глибині 90 метрів: повноцінна телетрансляція з освітленням і сценою у бомбосховищі. А у 2025 році проєкт “Вірші в метро”додав місту тихої, але глибокої поезії: вірші дев’яти авторів з різних країн, серед них – посмертний твір Вікторії Амеліної, з’явилися на стінах станцій Києва, Харкова та Дніпра.
Мистецьке життя під землею стало настільки символічним, що його помітили за кордоном. У Лондонському музеї транспорту 2024 року відкрилася виставка “Луна бліцу”. На ній – 70 фотографій: британці часів Другої світової, які спускалися в метро під час бомбардувань, і українці XXI століття, що ночували на платформах у спальних мішках, з наметами та імпровізованими кухнями. Паралель між Лондоном 1940-х і Києвом 2020-х вражає: і там, і тут метро стало другим містом – прихистком, де життя продовжувалося, хоч нагорі все було паралізоване.
Міжнародний досвід: коли підземка стає фортецею
Україна – не перша країна, де метро стало щитом від війни.
Лондон, 1940–41 рр.: під час “Бліцу” метро рятувало десятки тисяч. Платформи були заповнені матрацами, організовували роздачу їжі, концерти.
Сеул під час напружених періодів конфлікту з Північною Кореєю обладнав станції запасами води та фільтрами повітря.
Варшава у 2022–2023 рр. готувала підземку як бомбосховище, інвестуючи в гермозатвори та системи вентиляції.
Відмінність України в тому, що для нас це не тимчасовий план “на випадок”, а щоденна реальність.
Метро як багатофункціональний простір
Війна змусила міську владу переосмислити роль публічних просторів. Метро, яке зазвичай сприймали лише як транспортну артерію або укриття, стало багатошаровим середовищем – культурним, соціальним і навіть освітнім.
Поруч із концертами, виставками та мистецькими акціями у підземці відбуваються й масштабні освітні події. Наприклад, 3 травня 2025 року Дніпро став майданчиком для найбільшого освітнього івента року – Dnipro Education City 2025, який зібрав представників 13 закладів вищої освіти, 8 профтехучилищ та 21 коледжу. Вперше за п’ять років захід відбувся не у парку Шевченка, а на безпечній локації – станції метро “Вокзальна”.
“Ми маємо найбільшу кількість пропозицій в одному місці для абітурієнтів Дніпра”, – пояснив начальник управління культури Дніпровської міськради Євген Хорошилов. Тут зібралися не лише місцеві навчальні заклади, а й ті, що були вимушено релоковані через війну. Захід показав, що навіть у кризовий час ринок освіти розвивається: приватні заклади пропонують гнучкі формати, державні – відкривають нові сучасні спеціальності, зокрема підготовку операторів дронів та інноваційні творчі напрямки.
Той факт, що освітній мегахаб розгорнувся під землею, промовистий сам по собі: метро стало місцем, де обирають не лише маршрут, а й майбутнє. І так само, як мистецтво під землею підтримує духовний фронт, освіта у метро формує кадровий резерв країни, що воює.
А 15 липня цього ж року на станції “Вокзальна” в Дніпрі відбулася урочиста церемонія відзначення кращих випускників “Золота надія Дніпра”. Дніпровський метрополітен виступив не просто як локація, а й активно підтримав організацію заходу – від координації логістики до забезпечення безпеки, створюючи справжню святкову атмосферу. Як зазначив технічний директор Тарас Шевченко, метро – це не лише транспорт, а й простір, що об’єднує й надихає місто. Святкування завершилося виступом гурту MOLODI та врученням цінних подарунків, серед яких були брендовані сувеніри й мультимедійна дошка одного з ліцеїв.
Після війни: чи стане метро прибутковим?
Історія показує: навіть після воєн метро довго лишається збитковим. Лондонська підземка після Другої світової відновлювала фінансову стабільність понад десятиліття. Сеул і Варшава досі дотують свої системи, бо вартість безпеки й швидкості перевезень завжди більша за ціну квитка.
Для України виклик подвійний: відновити інфраструктуру та повернути довіру людей до поїздок під землею. Бо навіть після перемоги у багатьох у пам’яті метро залишиться у пам’яті не стільки транспортом, скільки притулком від війни.
