Межа між необачністю та злочином: відповідальність за поширення чуток під час війни

У час, коли наша країна перебуває у стані війни, кожне слово може мати велику вагу і наслідки. Чутки, спотворена інформація та фейки здатні не лише створювати паніку в суспільстві, але й прямо загрожувати національній безпеці держави. Саме тому в Україні за їх поширення передбачено сувору відповідальність.

Юристи адвокатського об’єднання “Репешко і партнери” коментують, чому важливо бути відповідальним за свої слова і як необачне поширення неправдивої інформації може привести до серйозних юридичних наслідків.

Свободу слова ми звикли сприймати як щось природне та не від’ємне від нашого повсякденного життя. Демократична держава тим і відрізняється від тоталітарного режиму, що в ній має місце широкий спектр громадянських прав, причому чим прав більше, тим демократичніше держава. Втім майже кожному праву кореспондується й обов’язок.

Але наразі в Україні третій рік триває війна. Втрати на ній, а також інформація про кількість загиблих держтаємницею. Також відповідно до Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, Закону України “Про інформацію”, наказу Головнокомандувача Збройних Сил України  щодо заборони розповсюдження інформації, розголошення якої може призвести до обізнаності противника про дії Збройних Сил України, за причини негативного вплину на хід виконання завдань за призначенням під час дії правового режиму воєнного стану заборонено до розголошення таку інформацію:

• втрати бойової (спеціальної) техніки та особового складу, якщо така інформація не була поширена Генштабом ЗСУ або іншими складовими сил оборони (новий пункт переліку);
• результати ракетних, авіаційних ударів противника по військових об’єктах (цілях), об’єктах критичної інфраструктури, якщо така інформація не була поширена Генштабом ЗСУ або іншими складовими сил оборони (відповідає попередній редакції переліку);
• оприлюднення фото- або відеоматеріалів зі знищеними (ураженими, пошкодженими) зразками озброєння та військової техніки іноземного виробництва, які надавалися у рамках матеріально-технічної допомоги від країн-партнерів.
• кількість озброєння та бойової техніки, матеріально-технічних засобів, їх стан та місця зберігання;
• інформація про зниклий або збитий літак, літальний апарат, зникле судно та пошуково-рятувальні операції, які плануються або проводяться;
• інформація про планування та проведення заходів забезпечення безпеки застосування військ (дезінформація, імітація, демонстративні дії, маскування, протидія технічним розвідкам та захист інформації);
• відомості про проведені інформаційно-психологічні операції, ті, що проводяться, а також плануються.

Розголошення такої  та подібної інформації підпадає під ряд статей Кримінального кодексу України (ККУ). Зокрема, ст. 259 ККУ визначає: “Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності карається позбавленням волі на строк від двох до шести років”.

Крім того, у ст. 110 ККУ наголошується: “Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, — караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої”.

Отже, навіть в демократичному суспільстві свобода слова не є абсолютною та безумовною категорією. Відповідно до статті 34 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположні свободи, свобода слова може бути обмежена державою в деяких випадках, але зазначені обмеження повинні встановлюватись законом та бути збалансованими  між  державними інтересами та необхідністю такого обмеження з точки зору демократичного суспільства.

Досить часто серед суспільства поширюється інформація абсолютно різного характеру. Згідно з чутками Харків вже раз двадцять повинні були взяти в оточення війська ворога. Майже після кожного влучання ракетою по території житлової забудови з уст в уста передають “правдиву” кількість загиблих та поранених, яка відрізняється від офіційних зведень. В чомусь пересічних громадян зрозуміти можливо – відсутність офіційної інформації породжує чутки та плітки, які миттєво розносяться серед населення. Однак в умовах воєнного часу необхідно, як ніколи, бути відповідальними громадянами, адже без цього демократичне суспільство також не може існувати.

В Кодексі України про адміністративні правопорушення (КУАП) існує стаття  173^-1, яка передбачає що поширення неправдивих чуток, які можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, – тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку. В грошовому еквіваленті сума штрафу буде складати від 170 до 255 гривень. Більш суттєвим є покарання у вигляді виправних робіт. Але необхідно пам’ятати, що притягнення до адміністративної відповідальності характеризує особу як асоціальний елемент. Надалі, коли може вирішуватись доля особи при позбавленні батьківських прав чи притягнення до кримінальної відповідальності, ця невеличка краплинка буде зарахована та може схилити ваги не на користь особи.

Щоб краще розуміти, про що саме йдеться в КУАП і за що передбачена адміністративна відповідальність, необхідно володіти основними поняттями, які зазначені в тексті. Чутка – це вістка, повідомлення про когось, що-небудь. У множині – це відомості, вісті, правдивість яких не встановлено. Паніка – це психічний стан людей, несвідомий, нестримний страх, викликаний дійсною чи уявною небезпекою, що охоплює людину чи багатьох людей, неконтрольоване прагнення уникнути небезпечної ситуації. Вона виникає на тлі недостатньої або надлишкової інформації щодо подій, але ключовим фактором є психіка суб’єкта. Громадський порядок – це урегульована правовими та іншими соціальними нормами певна частина суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності у відповідних регіонах, забезпечують недоторканність життя, здоров’я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян.

Для того, щоб особу притягнули за даною статтею КУАП обов’язково повинні бути наявні наступні умови:

• інформація, яку поширює особа повинна бути неправдивою, при цьому така особа знала то розуміла що інформація неправдива;
• розповсюджуємо інформація за своїм характером може спричинити паніку чи порушення громадського порідку й особа яка розповсюджувала дану інформацію розуміла можливість таких наслідків (умисна форма провини) , або мала б розуміти (необережна форма провини).

Таким чином, об’єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку.

Зазначимо, що до відповідальності за зазначеною статтею може бути притягнута будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16- річного віку. Протокол за даним адміністративним порушенням складається співробітниками поліції, а от вже розглядається справа та штраф накладається місцевим судом.

В КУАП дана норма була внесена ще у 1997 році, але широкого застосування вона не набула. З початком пандемії короновірусу, а потім початком війни в країні вона нарешті набула, так би мовити, популярності. Так, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень на території країни за даною статтею розглядалось у 2017 році – дві справи, у 2018 році – сім справ, у 2019 році – сім справ, у 2021 році – тридцять вісім справ, у 2022 році – тридцять справ, у 2024 році – вже десять справ.

Зазначена статистика свідчить про маленьку кількість накладання штрафів за такими причинами:

• неналежне складання протоколу про правопорушення – його відправляють знову в поліцію на доопрацювання звідки зазвичай він вже не повертається;
• справа закривається у зв’язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення;
• Особа звільняється від адміністративної відповідальності – у зв’язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. Місцеві суди завалені різного роду справами, а тому враховуючи згадану вище статистику по даним справам – для судів вони екзотичні та не такі важливі в порівнянні з кримінальними справами чи справами з вчинення насильства.

Дві з трьох названих причин, чому саме не притягаються до відповідальності особи, відносно яких складені адміністративні протоколи, пов’язані саме з доказовою базою по зазначеним справам.

Неправдиві чутки – це будь-яке повідомлення про будь-кого та будь-що, що не відповідає дійсності. Наприклад: “Вчора вночі у водосховище Тихе звідки бере воду усе місто Дзеркальне місцевий м’ясокомбінат скинув стічні води та хімікати. В зв’язку з цим вся риба в водосховищі померла, а до міста по трубах пішла отруйна вода, яку очисні споруди очистити не в змозі, тож місту загрожує пандемія дня через три. Усіх, хто має можливість це зробити, просять виїхати негайно з міста”.

Таке повідомлення може бути здійснено як в усній формі, так і шляхом розклеювання листівок або, що найчастіше відбувається в наш час – за допомогою Інтернету через соціальні мережі, наприклад, Facebook або через інші комунікаційні мережі та через групи в комунікаційному застосунку Viber чи Telegram, Tik-tok та інші. З одного боку може вважатись що при застосуванні соціальних мереж та застосунків, маючи пости на сторінці, або повідомлення у чаті, стовідсотково можливо притягнути до відповідальності. Але це не відповідає дійсності. Аби це сталося, особа сама повинна визнати себе винною. Річ у тому, що потрібно довести, що саме цей телефонний номер з якого відправлено повідомлення належить саме цій особі. Або що сторінка у Facebook справді належить Сидоренко Петру, адже при її створенні паспорт ніхто не питає. Щодо телефонного номера, то вирахувати можливо лише контрактного абонента, у разі придбання сім-карти передплачуваного сервісу, власника можливо ідентифікувати тільки за якимись вторинними ознаками  – наприклад особа є офіційним ФОП та даний номер зазначений для зв’язку від об’яв на Prom до податкових декларацій.

Так, Чугуївським міським судом Харківської області справа № 636/2293/24 особа була визнана винною в тому, що за допомогою мобільного телефону в соціальній мережі Telegram здійснила поширення неправдивих чуток, які могли викликати порушення громадського порядку оскільки визнала повністю свою провину.

Своєю чергою Лозівський міжрайонний суд Харківської області по праві № 629/2653/24 закрив провадження у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, хоча особа звинувачувалась в тому, що в соціальній мережі Facebook виклала пост відносно громадянки ОСОБА_2 з неправдивими свідченнями, чим здійснила поширення неправдивих чуток. Ухвалюючи постанову, суд зазначив: “Враховуючи вказане, суд не може встановити, чиї саме маються на увазі пояснення та звернення, копії яких саме документів та матеріалів було долучено, а сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування “поза розумним сумнівом”, оскільки наявні у ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту”.

Втім треба враховувати, що поширення неправдивих чуток, яке не викликало та не могло викликати паніки чи потягнути за собою порушення громадського порядку, не підпадає під дію ст. 173^-1 КУАП.

Таким чином, ми маємо справу з активними діями особи, при цьому особа розуміє чи повинна була б розуміти наслідки своїх дій.

Отже, перш ніж розповсюджувати у будь-який спосіб сумнівну інформацію, добре подумайте про наслідки цього, а також про те, наскільки отримана вами інформація може відповідати дійсності та об’єктивній реальності.