За рік заборгованість наших співвітчизників за кредитками збільшилася на 39% і досягла 159 млрд грн, головним чином за рахунок незабезпечених позик. Хоча споживче кредитування часто подається як позитив для економіки, воно має дві сторони. Короткостроково воно стимулює витрати й ВВП, але з часом надмірна заборгованість гальмує зростання через складнощі з обслуговуванням боргів.
Кредитна лінія під напругою: як короткострокові позики перетворюють економіку на боргову міну
Якщо придивитися до структури кредитної заборгованості, то стає зрозуміло: левова частка боргів — не іпотека чи автокредити, а звичайні споживчі позики без застави, ті самі кредитки, розстрочки та мікропозики. За підрахунками НБУ, понад 75-80% усіх кредитів, які мають українські родини, — короткострокове незабезпечене кредитування. І лише близько 11-15% припадає на іпотеку.
Щоб уявити масштаби: цьогоріч у січні на руках українців було близько 137 мільярдів гривень споживчих кредитів, тоді як іпотека ледь дотягувала до 41 мільярда. Тобто, якщо у США кредитка — додаток до іпотеки, то в Україні це головний і часто єдиний фінансовий інструмент.
Зростання особливо помітне саме у сфері мікропозик та кредитних лімітів на картках. Так, максимальна сума кредитного ліміту в ПУМБ сягнула 300 тис. грн, а в Райффайзен Банку — аж 500 тис. грн. І це ліміти не для мільйонерів, а для звичайних клієнтів із “нормальною” кредитною історією. Банки просто “підкручують” ліміти тим, хто активно витрачає і не затримує платежі.
Ще показовіша ситуація на ринку мікропозик: до кінця минулого року українці заборгували мікрофінансовим організаціям понад 51 мільярд гривень, і цей показник зріс за рік на чверть. А кількість активних мікрокредитних договорів щомісяця стабільно трималася біля 700 тисяч.
Тобто більшість українців живе в кредит не тому, що купує квартири чи інвестує у бізнес, а щоб оплатити побут: техніку, пальне, ремонти, одяг. Відкладати на такі витрати вже складно, а купити “зараз і в розстрочку” стає нормою. Це дозволяє підтримувати рівень споживання, але водночас створює потенційно вибухову ситуацію, коли гроші є “тут і зараз”, а проблеми з поверненням — завтра.
Очевидно: борг українських родин зростає, але не за рахунок довгострокових інвестицій, а через короткострокову споживчу потребу. І хоча наразі борг населення становить лише близько 2% ВВП, що дуже мало за світовими мірками, такий ріст може обернутися ризиками, якщо економіка не встигатиме за темпами “життя в кредит”.
Кредитка замість зарплати: як позика стала дихальною маскою для виживання
У вітчизняних реаліях кредитна картка давно перестала бути розкішшю чи інструментом для великої покупки. Сьогодні це радше засіб виживання, особливо коли зарплата не встигає за цінами, а довгострокові кредити залишаються недоступними.
Перша причина — падіння реальних доходів. Під час війни багато родин втратили стабільний дохід, заощадження тануть, а витрати ніхто не скасовував. У таких умовах кредитна картка — “дихальна маска” для сімейного бюджету. Попит на споживчі кредити зріс саме через нестачу грошей “на щоденне”.
Друга передумова — психологія “легких грошей”. Коли розраховуєшся карткою, особливо безконтактно телефоном, втрата грошей не відчувається так гостро. Цей феномен давно досліджений: платіж “у повітрі” не викликає емоційного болю, який ми переживаємо при передачі готівки з рук у руки. Саме тому банки й магазини охоче стимулюють безготівкову оплату: так ми витрачаємо більше.
Третє — соціальний тиск і звичка до “життя в кредит”. У багатьох випадках позика — не інвестиція, а спосіб підтримати звичний рівень життя: новий смартфон “у розстрочку”, стильний одяг чи відпустка. Понад ⅔ позик в Україні наші співвітчизники беруть на побутову техніку, гаджети або ремонти. І навіть якщо ця покупка не критично потрібна, вона дозволяє “не відставати від життя”.
Четверте — недоступність довгострокових кредитів. В Україні взяти іпотеку або автокредит — справа непроста. Потрібні “білі” доходи, стабільна робота, першочерговий внесок. А от кредитку або мікропозику можна отримати за кілька хвилин із мінімумом документів. Тож люди користуються тим, що простіше й доступніше. Середній кредитний ліміт у деяких банках вже сягнув 200–500 тис. грн.
П’яте — буденна потреба у “запасі на випадок чогось”. Кредитна картка перетворилася на подушку безпеки: на ліки, на комуналку, на “дотягти до зарплати”. У країні, де війна, міграція і нестабільність стали фоном життя, це не дивно. І доки банки пропонують “легкі” гроші без застав і під вигідні умови, українці охоче їх беруть.
Це й пояснює, чому за рік борги за кредитками зросли на 39% і досягли 159 млрд грн. Бо кредитка — це вже не про “розкіш”, а про адаптацію до реальності. І вона стає дзеркалом економіки: гнучкої, але вразливої.
Кредитна міна під банківською стабільністю: кожен третій кредит проблемний
Хоча банки щомісяця звітують про зростання обсягів кредитування, за лаштунками цієї статистики ховається тривожна правда: кожен третій кредит в Україні проблемний.
За даними Нацбанку, на початок цього року третина усіх кредитів в Україні є непрацюючими — простроченими, або реструктуризованими, або визнаними втраченими. Це менше, ніж рік тому (тоді було понад 37%), але все ще втричі вище безпечної межі, яку вважають нормальною у стабільних економіках — 10-12%.
У роздрібному сегменті, де кредитують звичайних людей, ситуація трохи краща: частка проблемних кредитів тут упала до 15,5%. Для порівняння, ще на початку минулого року ця цифра перевищувала 22%. Але це означає, що кожна сьома позика, видана фізособам, не повертається вчасно. І хоча банки намагаються реструктуризувати борги, частина з них все одно зависає в портфелях, знижуючи довіру інвесторів і обмежуючи можливості для нових кредитів.
Особливо гострою є проблема в державних банках, зокрема, у ПриватБанку та Ощадбанку. Тут частка “токсичних” позик сягає майже 45%, тоді як у приватних — удвічі менше. Це створює вразливість для всієї банківської системи: якщо “схибить” одна велика фінустанова, ефект відчує кожен з нас через нестачу ліквідності або зростання ставок.
Чому така ситуація? Частина позичальників втратила платоспроможність через війну, евакуацію або закриття бізнесу. Частину зруйнували бойові дії чи мобілізація. Деякі кредити “висять” роками через юридичні спори чи хитрі реструктуризації, які відтягують момент списання.
Якщо частка проблемних кредитів лишається високою, банки видають менше нових позик, підвищують відсоткові ставки для всіх, бо закладають ризики в ціну, а також накопичують резерви, які могли би йти в економіку.
Отже, попри те, що українські банки тримаються на плаву, їхні кредитні портфелі досі не очистилися повністю від минулого шоку. І хоча в роздрібному сегменті ситуація покращується, боргова “міна сповільненої дії” ще не знешкоджена.
Кінець фінансової рулетки: як держава приборкує кредитну лихоманку
Ще кілька років тому кредитна картка могла перетворити вашу покупку на “фінансову рулетку”. Банки й мікрофінансові компанії залюбки роздавали позики під шалену ставку, а клієнти часто навіть не здогадувалися, скільки насправді їм доведеться повернути. Але зараз ситуація змінюється: Нацбанк нарешті взявся стримувати перегрів споживчого кредитування й зупинити лавину боргів.
У 2021 році НБУ ввів жорсткі обмеження для незабезпечених споживчих кредитів. З 1 липня 2021-го вага ризику зросла до 125%, півроку потому — до 150%. Це означає: якщо банк видає 100 грн за таким кредитом, він має тримати 150 грн власного резервного капіталу, а не 100 грн. Це підвищує вартість та знижує привабливість таких позик.
У листопаді 2023-го набув чинності закон про відповідальне кредитування, який ввів низку обмежень. Тепер фінансові компанії більше не можуть ховати реальні відсотки в дрібному шрифті: кожен кредит має містити прозору денну ставку — не більше 1% на день. Для порівняння: раніше деякі позики коштували людям понад 1000% річних! Також новий закон забороняє автоматично “перекидати” борг далі, подовжуючи строк без згоди позичальника. І ще одна важлива норма: усі кредити, навіть на кілька сотень гривень, мають фіксуватись у бюро кредитних історій. Це означає, що “дрібні боржники” більше не зможуть ховатися в тіні.
По-друге, регуляторний тиск на самі банки. Нацбанк підвищив так звану “регуляторну вагу” для незабезпечених кредитів. Це означає, що банк, перш ніж видати кредит “на праску” чи смартфон, мусить тримати більше власного капіталу під ризики. Чим більше ризик, тим дорожче й обережніше банк підходитиме до видачі. Це стримує надмірну лояльність до сумнівних клієнтів.
По-третє, прозорість і захист споживача. Тепер фінкомпанії зобов’язані публікувати повний перелік умов кредиту на сайтах і в договорах — з вказаними ставками, штрафами та графіками. Крім того, має бути калькулятор реальної вартості кредиту, де людина відразу бачить, скільки переплатить.
По-четверте, стоп азарту. Від 2022 року діє заборона використовувати кредитні кошти для азартних ігор. Тобто позичити гроші на “Фаворит” чи “Космолот” тепер офіційно заборонено. І це не просто обмеження, а спроба зупинити найнебезпечніші сценарії боргової залежності.
Що далі? НБУ анонсував, що може запровадити ще один важливий крок — обмежити співвідношення боргів до доходу, тобто заборонити банкам видавати кредити тим, у кого вже надто багато зобов’язань. Подібна практика давно діє в ЄС.
Отже, кредитний ринок в Україні стає дорослішим. Позичити “на емоціях” усе ще можна, але вже не так просто й не так небезпечно. І якщо банки тепер змушені рахувати ризики, то й клієнтам варто тричі подумати перед тим, як влізати в нову позику. Бо відповідальне кредитування — обопільна гра.
Тетяна Вікторова
