Розквіт молодого континенту: чому Африка стає епіцентром демографічного зростання? (продовження)

ІА “ФАКТ”, посилаючись на актуальний звіт від журналу The Economist, писало про величезний демографічний потенціал та глибокі економічні виклики наймолодшого континенту планети. Так, урбанізація та зростання африканського населення випереджають розвиток продуктивності й інфраструктури, що стримує економічний прогрес. Основні проблеми чорного континенту – слабкий приватний сектор, низька врожайність сільського господарства, обмежений доступ до освіти та фінансів. Без радикальних реформ і стратегічних інвестицій Африка ризикує залишитися в пастці низького розвитку, попри свій потенціал стати глобальним економічним драйвером.

Чому брак капіталу, електроенергії та слабке управління стримують розвиток бізнесу

За даними Світового банку, основними перешкодами для розвитку африканські компанії найчастіше називають брак капіталу та електроенергії. Лише 20% бізнесів у регіоні мають доступ до банківського фінансування, що є найнижчим показником у світі. Процентні ставки за кредитами тут надзвичайно високі – у середньому 25%, тоді як навіть в Індії та В’єтнамі вони становлять лише 9%. У деяких країнах – зокрема, у Гані, – ставки сягають 35% і вище.

Однією з причин таких ставок є слабка конкуренція між банками. Чиста процентна маржа у фінансових установах регіону – найвища серед усіх ринків, що розвиваються. Відсутність конкуренції дозволяє банкам диктувати умови й перешкоджає розвитку нових фінансових гравців.

Ще одним фактором є низький рівень внутрішніх заощаджень, який у країнах на південь від Сахари складає лише 19% порівняно з 37% у Східній Азії. Висока народжуваність, характерна для регіону, знижує можливості для заощаджень, але навіть у країнах, де демографічна ситуація покращується, рівень заощаджень залишається низьким. Це свідчить про те, що проблему створюють і інші економічні чинники.

Економічне зростання в Африці стримується не лише браком капіталу чи електроенергії, а й загальною слабкістю інфраструктури. Дефіцит надійного фінансування, високі відсоткові ставки та низький рівень заощаджень змушують багато бізнесів покладатися на приватні позики або особисті кошти. Наприклад, у Гані середня ставка кредитування сягає понад 30%, що робить банківські позики недоступними для більшості підприємців.

Енергетичні проблеми також паралізують бізнес. Постійні відключення електроенергії призводять до втрати продуктивності – компанії в Африці в середньому втрачають 25 робочих днів на рік через перебої у постачанні. Такі кризи, як енергетичний колапс у Гані з 2013 по 2016 рік, посилюють безробіття та стримують запуск нових підприємств.

Ще більше ускладнюють інтеграцію внутрішніх і регіональних ринків незадовільний стан доріг та висока вартість транспортування. Наприклад, в Ефіопії та Нігерії витрати на перевезення вантажів у рази вищі, ніж у розвинених країнах.

Попри це, такі бізнеси як кенійська Vertical Agro показують, як якісна інфраструктура та стабільне електропостачання можуть стимулювати експорт і створення нових робочих місць. Їхній успіх у торгівлі замороженими авокадо з Китаєм став можливим завдяки розташуванню поблизу ферм, доріг, аеропорту та використанню відновлюваної енергії.

У 2017 році надію на зміни приніс прихід Жоао Лоуренсу до влади в Анголі після 38 років правління корумпованого Жозе Едуарду душ Сантуша . Новий президент обіцяв боротьбу з корупцією та реформу економіки. Однак оптимізм швидко згас. Бізнесмен Клаудіо Сілва, який мріяв відкрити ресторан із місцевими продуктами, зіткнувся з хабарництвом чиновників, що зруйнувало його плани. “Чим більше ти намагаєшся не йти на компроміси, тим більше страждаєш”, – каже він.

Попри заяви уряду про реформи, корупція залишається всюдисущою, а більшість населення продовжує жити у злиднях. Ангола витрачає лише 3% ВВП на охорону здоров’я та освіту – менше половини середнього рівня в регіоні. Подібне розчарування відчувається по всій Африці. Згідно з даними Afrobarometer, частка африканців, які вважають, що їхні країни рухаються у неправильному напрямку, за останні десять років зросла вдвічі. Протести проти корупції та неефективності урядів прокотилися від Кенії до Мозамбіку.

Політична слабкість є однією з головних перепон для розвитку. Хоча багато африканських країн залишаються автократіями, їхні уряди часто не здатні виконувати базові функції держави, натомість займаючись тим, що лише посилює стагнацію. Це створює особливо несприятливі умови для зростання та поглиблює відрив Африки від інших регіонів.

Незалежно від того, чи йдеться про забезпечення безпеки та базові послуги чи збір податків, Африка недостатньо керована. Менше половини немовлят реєструють народження в країнах Африки на південь від Сахари. У Конго не було перепису населення 40 років. За оцінками МВФ, у країнах на південь від Сахари податкові надходження складають у середньому 13% ВВП проти 18% в інших країнах, що розвиваються, і 27% у багатих країнах. Кількість працівників державного сектору як частка населення нижча в Африці на південь від Сахари, ніж у будь-якому іншому регіоні. Коли Afrobarometer просить африканців назвати найважливіші проблеми, з якими вони стикаються, проблеми, які вони згадують, є речами, які сприймаються як належне в інших місцях: чиста вода, електрика, дороги, їжа та безпека.

Не приносьте мені проєкт, принесіть мені план евакуації

Для економічного зростання важлива дієздатна держава. Експерт з Лабораторії розвитку Гарвардського університету стверджує, що африканські держави намагаються забезпечити “взаємодоповнюваність між приватними та суспільними благами”. У 2023 році Growth Lab підрахувала, що комунальні підприємства, що зазнали краху, спричинили 40% недавнього економічного падіння Південної Африки. Недоліки держави відлякують інвесторів. Експерт з Африканської фінансової корпорації в Лагосі каже своїм учасникам угод, що вони мають розглянути, як будь-який експортер, у якого вони інвестують, збирається вивозити свої товари. “Не приносьте мені проєкт, принесіть мені план евакуації”, –  такий його меседж.

У той же час африканські політики мають менше можливостей для помилок, ніж ті, хто розробляє політики в інших частинах світу. Вибір неправильного інфраструктурного проєкту має більше значення, якщо у вас є фінансування лише для кількох. Похибка також невелика, коли мова йде про адаптацію до потепління планети. Бідні країни більш вразливі до мінливих погодних умов, оскільки вони менш стійкі.

У них немає асфальтованих доріг, високих будівельних стандартів і достатнього холодного сховища. Всесвітня метеорологічна організація, агентство ООН, оцінює, що в Африці на південь від Сахари вартість адаптації становитиме 30-50 мільярдів доларів на рік протягом наступного десятиліття, або 2-3% ВВП. Це гроші, яких немає у більшості африканських країн.

Легко сперечатися з ідеєю угод щодо розвитку. Існує ризик кругової логіки, коли будь-яка країна, яка розвивається дуже швидко, повинна покладати свій успіх на якусь угоду з елітою. Угоду легше описати постфактум, ніж окреслити наперед. Ні в Ефіопії, де нещодавно була громадянська війна, ні в Руанді, де залізною рукою править Пол Кагаме, угоди еліти не здаються довговічними.

Ідеї Стефана Деркона можуть стати натхненням для африканських політиків. Вони показують, що минуле не визначає майбутнє, а справжній прорив можливий за умови творчого підходу, а не сліпого копіювання чужих моделей. Юен Юен Анг, авторка книги про економічний злет Китаю, наголошує, що урок для Африки – вміння використовувати те, що є під рукою. Віра в власні сили – перший крок до змін.

Проте питання в тому, чи готові африканські еліти мислити інакше. Багато з них задовольняються розподілом прибутків від іноземних компаній, не зацікавлені в довгострокових стратегіях розвитку. Перелом можливий лише за умов кардинальної зміни стимулів чи перед обличчям серйозних загроз, передусім, зміни клімату або стрімкого зростання молодого населення, яке щороку поповнює ринок праці без перспектив офіційної зайнятості.

Політики стверджують, що ці виклики турбують їх найбільше, але багато хто досі не усвідомив масштабу проблеми. Щоб впоратися з нею, потрібні рішучі дії, а не лише декларації.

Виклики та перспективи фінансового розвитку в умовах глобальної нестабільності

Ефіопія протягом десятиліть активно залучала підтримку з різних джерел – від Заходу та Китаю до держав, що розвиваються. У 2004 році їй списали понад 3 мільярди доларів боргів, а з 2000 року Китай надав їй більше позик, ніж майже будь-якій іншій африканській країні. Завдяки безмитному доступу на західні ринки в країні відкриваються індустріальні парки, а останніми роками вона отримала значні інвестиції з ОАЕ. Попри громадянську війну, у 2024 році МВФ та Світовий банк відновили фінансову підтримку.

Однак, як зазначає керівник центробанку Ефіопії, фінансова ситуація на континенті викликає тривогу. У багатьох країнах чисті фінансові потоки стали негативними: сума виплат за боргами перевищує нові надходження. Африка потребує значного збільшення інвестицій – майже вдвічі більше, ніж нинішні 16% від ВВП, щоб повторити економічні успіхи Східної Азії. За оцінками Африканського банку розвитку, континент щорічно потребує 400 мільярдів доларів додаткових інвестицій, щоб пришвидшити економічну трансформацію.

Раніше ХХІ століття вважалося сприятливим для Африки: зростання Китаю стимулювало попит на ресурси, глобалізація залучала інвесторів, а списання боргів дало урядам можливість активно позичати. Від 2007 до 2020 року 21 африканська країна вийшла на глобальні ринки капіталу, часто вперше. Китай став найбільшим офіційним кредитором, надавши понад 180 мільярдів доларів. Однак сьогодні зростання боргів і труднощі з залученням капіталу ставлять під загрозу подальший розвиток чорного континенту.

Сьогодні Африка стикається з дедалі складнішими викликами у фінансуванні та економічному розвитку. Геополітична напруженість між Заходом і Китаєм загрожує загнати країни регіону в економічну пастку. Будь-яке розділення світової торгівлі на окремі блоки може завдати Африці серйозних втрат, зокрема зниження ВВП на 4% – більше, ніж у будь-якому іншому регіоні, попереджає МВФ.

Залучення капіталу стає дедалі важчим. Боргове навантаження Африки за останні 15 років подвоїлося, а зростання боргів випереджає продуктивність. Багато урядів витрачають більше доходів на обслуговування боргів, ніж на охорону здоров’я чи освіту. У 2025 році цей тиск лише посилиться. Деякі країни, як-от Кот-д’Івуар, зуміли рефінансувати борги, але високі процентні ставки, як у Кенії (10% на початку 2024 року), поглиблюють проблему.

Інші джерела фінансування також виснажуються. Китайські кредити значно скоротилися з пікових рівнів 2016 року, а прямі іноземні інвестиції в регіон у 2023 році становили лише 4% світового обсягу, навіть менше, ніж десять років тому. Допомога від розвинених країн також знизилася до найнижчого рівня за останні два десятиліття.

Крім того, половина африканських країн має макроекономічні дисбаланси, а відсутність інвестицій в освіту, інфраструктуру та інновації підсилює ризик подальшого відставання. Без значного припливу капіталу Африці буде важко здійснити прорив і забезпечити стабільне економічне зростання.

Африканський континент має значний потенціал для залучення приватного капіталу, навіть незначне збільшення частки інвестицій може суттєво вплинути на економіку. Однак Африка стикається зі стійкими стереотипами щодо високих ризиків, які не завжди відповідають реальності. Наприклад, інфраструктурні проєкти в Африці мають нижчий ризик дефолту, ніж у Латинській Америці чи Азії. Проте такі чинники як непрозорість фінансів, політична нестабільність і труднощі з репатріацією прибутків знижують довіру інвесторів.

Окрім ризиків, Африку вважають надто роздробленим ринком із недостатніми можливостями для великих гравців. Інвестори часто обирають інші регіони, де масштаб ринку та потенційна віддача вищі.

Щодо Китаю, його обіцянки про інвестиції виглядають менш вражаючими, ніж здаються: більша частина виділених коштів спрямовується китайським компаніям або кредитним лініям із розмитими умовами. Попри це, країни середньої потужності, такі як Туреччина чи ОАЕ, починають заповнювати прогалини. Наприклад, ОАЕ стали одним із найбільших джерел іноземних інвестицій в Африку після Китаю, ЄС та США.

Попри нові джерела капіталу, Африці потрібні великі інвестиції, а не дрібні проєкти, щоб справді змінити економічну динаміку. Потенціал є, але реалізувати його можна лише за умов значного зміцнення ринків і зниження бар’єрів для міжнародного бізнесу.

Африканські лідери прагнуть збільшити міжнародну допомогу, але результати розчаровують. У 2024 році вони закликали донорів збільшити фінансування Світового банку для бідних країн до 120 мільярдів доларів, але реальна сума виявилася на 20 мільярдів меншою. Попри обіцянки про нові кошти, багато з них витісняють традиційну допомогу, наприклад, у сфері освіти чи охорони здоров’я, а кліматичне фінансування спрямовується здебільшого на пом’якшення наслідків, а не на адаптацію, яка більш актуальна для Африки.

Крім того, такі проєкти нерідко змушують африканські країни брати нові борги для ініціатив, які відволікають ресурси від ключових потреб розвитку. Як зазначає експертка Віджая Рамачандран, підхід Заходу до Африки часто нагадує створення бар’єрів для доступу до необхідного під виглядом допомоги.

Замість залежності від допомоги, Африка може скористатися поліпшенням умов для торгівлі. Наприклад, Китай обіцяє полегшення експорту сільськогосподарської продукції, але фермери стикаються з надмірною бюрократією. США також мають можливість розширити програми, такі як Закон про зростання та можливості в Африці, або надати додаткову підтримку через Американську фінансову корпорацію розвитку.

Попри потенційну вигоду від геополітичної конкуренції між великими державами, зростання націоналізму та протекціонізму ускладнює перспективи. Африці доведеться значною мірою покладатися на власні зусилля, якщо вона хоче скоротити розрив із рештою світу.

Демографічний бум як шанс для глобального прориву чи пастка застою

Демографічний вибух в Африці на південь від Сахари привертає увагу не лише донорів, а й великих інвесторів. До 2030 року половина нових працівників у світі буде з Африки, а до 2050 року населення континенту сягне 2,5 мільярда осіб – чверті людства. Цей потенціал може перетворити Африку на глобальний двигун зростання, якщо вона зможе підвищити свою продуктивність, яка зараз зростає лише на 1% на рік. При темпах, подібних до Індії (4%), до середини століття Африка може забезпечити 20% світового зростання.

Однак більш ніж реальною є загроза застою Без структурних змін континент може залишитися на периферії світової економіки. Сценарії від Institute for Security Studies попереджають, що до 2043 року ВВП на душу населення в Африці залишатиметься лише чвертю середнього світового рівня, а 400 мільйонів людей продовжуватимуть жити в крайній бідності.

Попри виклики, Африка має значний потенціал. Грошові перекази емігрантів уже майже вдвічі перевищують прямі іноземні інвестиції, а зростання населення збільшуватиме глобальний попит. Проте без інвестицій в інфраструктуру, освіту та підвищення продуктивності континент ризикує залишитися в пастці низького розвитку. Африка може стати наступним двигуном глобального зростання, але для цього потрібна рішучість і стратегічні зміни.

Африка стикається зі складним вибором: продовжувати нинішній шлях застою чи скористатися шансом на трансформацію. Основними проблемами залишаються низька продуктивність, недостатні інвестиції та слабка інтеграція ринків. Проте існує сценарій позитивних змін. Якщо країни прискорять демографічний перехід, інвестуватимуть у сільське господарство, освіту, інфраструктуру та реалізують Африканську континентальну зону вільної торгівлі (AfCFTA), до 2043 року частка бідності може зменшитися вдвічі, а ВВП на душу населення значно зрости.

Проте перспективи різняться залежно від регіону. Країни з нижчим рівнем народжуваності, зокрема, Марокко чи Кенія, вже показують кращі результати завдяки зростанню заощаджень і інвестицій. Інтеграція в глобальні ланцюги постачання може стати важливим рушієм для економік Східної Африки. Водночас Африка повинна стати єдиним економічним простором, щоб посилити свій вплив на світових ринках.

Глобальній спільноті також потрібно змінити підхід. Нинішні моделі допомоги та фінансування розвитку недостатні, щоб подолати масштабні виклики. Африці необхідно створити умови для великих бізнесів і продуктивних секторів, з амбітними цілями економічної трансформації.

З демографічним бумом, який може перетворити континент на головний центр зростання, ставки неймовірно високі. Але для реалізації цього потенціалу Африці потрібні рішучі дії вже сьогодні.

Тетяна Вікторова