ІА “ФАКТ”вже писало про те, що Україна вперше з початку великої визвольної війни почала повертати зовнішні борги: $171 млн пішло МВФ за екстрений кредит RFI, отриманий у 2022-му; загалом до 2027 року треба віддати $2,67 млрд, а вже цьогоріч — $3 млрд. На фоні нових траншів і переговорів у Вашингтоні про самодостатність бюджету, Київ демонструє не лише здатність воювати, а й фінансову дисципліну — з розрахунком на подальшу довіру партнерів.
Чому Україна почала виплати тепер, а не пізніше
Початок виплат зовнішнього боргу в цьому році не випадковий: це логіка дії самої кредитної лінії Rapid Financing Instrument (RFI), що передбачає кількарічну відстрочку із подальшим рівномірним погашенням протягом 3,25-5 років. Україна скористалась повною відстрочкою, погодженою з МВФ, і тепер розпочинає стандартний графік виплат. Тобто вже наступив дедлайн, дозволений умовами програми. Водночас цей момент став маркером того, що країна вважає себе готовою платити, і це важлива відмінність від типових сценаріїв фінансової кризи чи банкрутства.
Але справа не лише в розкладі. 2025 рік — політично вигідний момент для України показати, що вона не є виключно “реципієнтом” міжнародного фінансового донорства, а й здатна брати відповідальність. Це не лише технічний платіж, а й спроба підкреслити свою суб’єктність у міжнародному порядку денному. У рік, коли тривають перемовини про багаторічну підтримку, майбутні транші, гарантії безпеки й післявоєнну відбудову, навіть один виплачений транш набуває значення жесту.
Формально Україна зобов’язана почати виплати відповідно до графіка RFI, тобто це не є добровільною ініціативою. Але характер виконання цих зобов’язань, швидкість обслуговування, відсутність спроб домовлятися про нову реструктуризацію чи секвестр — це вже політичне рішення Києва. І воно надзвичайно вигідне: на тлі війни Україна не лише не просить нової відстрочки, а сама ініціює послідовну реалізацію боргових зобов’язань. Це відкритий кредит довіри ринкам і міжнародним інституціям.
МВФ, зі свого боку, не тисне на Київ у формальному сенсі: навпаки, Фонд захищає українські інтереси перед комерційними кредиторами. Але кожен елемент виконання умов (зокрема платіж за RFI) — елемент складної гри: чим більш дисциплінованою виглядає Україна, тим більше вона може вимагати від інших.
Той факт, що держава під час війни не лише живе на гранти, а й обслуговує частину боргів, змінює риторику: із “країни-жертви”, якій просто “мають допомагати”, Україна поступово набуває іміджу партнера, який має право на довгострокове фінансування під стратегічні плани.
У перемовинах із ЄС (зокрема в контексті €50-мільярдного Ukrainian Facility) або зі Світовим банком, такий крок — безумовний плюс. Він показує не лише платоспроможність, а й політичну волю до системного управління фінансами. Для країн G7 це теж важливо, коли йдеться про умовні боргові списання або гарантії для приватних інвесторів у майбутній відбудові.
Платіж за борг як тест на виживання: що насправді стоїть за $171 млн у червні
Ситуація загострюється й тим, що вперше виплати стосуються не “довоєнних” зобов’язань, а боргу, взятого на початку війни, коли світ лише починав усвідомлювати масштаб українського спротиву.
Уряд не приховує, що обслуговування зовнішніх боргів — не просто стаття витрат, а чинник, що впливає на всю архітектуру держфінансів. У бюджеті-2025 закладено дефіцит у 1,64 трлн грн, який планують покрити за рахунок $38,4 млрд зовнішньої допомоги та 579 млрд грн внутрішніх запозичень — значно менше, ніж торік.
Щоб ці плани не виглядали абстрактними, варто подивитись на розподіл бюджетного пирога. У 2025-му скорочено видатки на соціальний захист на 50 млрд грн порівняно з минулим роком. Водночас витрати на сектор оборони зросли на 46 млрд грн. Це не збіг, а реальна політика пріоритетів: вижити сьогодні і тільки потім говорити про соціальну стабільність.
Та навіть попри це уряд залишає фінансування соціальних програм: 420,9 млрд грн — на соціальний захист, 217 млрд — на медицину, 199 млрд — на освіту. Це мінімум, який Україна прагне утримати, щоби не втратити внутрішню стійкість.
Чи вистачає цього, питання відкрите. Усі ці програми залежать від безперебійного фінансування ззовні — без траншів ЄС, МВФ і G7 українська економіка залишиться сам на сам із війною й боргами. І тому кожен платіж на кшталт червневого у $171 млн, — не лише боргове обслуговування, а ключ до наступної партії фінансового “кисню”.
Не просто платіж: борг як виклик для Нацбанку, курсу й інфляції
$171 мільйон, які ми переказали МВФ у червні, не беруться “нізвідки”. Це валюта, яка могла б залишитися в резервах НБУ, впливати на курс гривні, стримувати інфляційний тиск або гасити турбулентність на валютному ринку. Кожен долар, що йде в обслуговування боргу, — перестає працювати на внутрішню стабільність, і Нацбанк мусить балансувати між борговими зобов’язаннями та монетарною логікою.
За даними НБУ, станом на травень цього року золотовалютні резерви України становили $42,4 млрд. Це більше, ніж торік, але менше, ніж було на піку у 2023-му — коли Україна отримувала надвеликі обсяги грантового фінансування. У травні НБУ вже повідомляв, що витратив $2,4 млрд для згладжування коливань на валютному ринку. Тобто резерви — не “мертвий вантаж”, а активна зброя в руках регулятора.
Водночас сам платіж МВФ не став ударом по резервах. Його здійснили з урахуванням попередніх надходжень: зокрема, у першому кварталі Україна отримала від МВФ за програмою EFF $1,7 млрд, а також $4,5 млрд грантів від США. Але це лише тимчасове полегшення. Якщо зовнішнє фінансування затримуватиметься (а минулоріч вже були прецеденти), то навіть один борговий платіж може створити “касовий розрив”, який доведеться закривати інтервенціями НБУ, а це тиск на гривню, ризики для інфляції й необхідність жорсткішої монетарної політики.
В одному з останніх інтерв’ю голова НБУ Андрій Пишний зазначив, що курс гривні лишається стабільним завдяки “поєднанню гнучкого режиму курсоутворення і значних міжнародних резервів”, але при цьому попередив, що будь-які затримки з фінансуванням можуть вплинути на темпи пом’якшення процентної політики.
Інакше кажучи: обслуговування боргу — балансування на тонкому лезі. НБУ не просто “технічний агент”. Регулятор мусить щоразу зважувати: чи варто випускати долари на зовнішній платіж, якщо ринок уже вразливий? Чи варто підтримувати курс, коли паралельно триває інфляційне навантаження від військових закупівель і бюджетних трансфертів?
…Наступного разу ми розглянемо ключові питання, що постають після факту відновлення боргових виплат: як реагують або можуть відреагувати на це міжнародні рейтингові агенції — Moody’s, Fitch, S&P? Чи існують прецеденти, коли країна у стані війни або в післявоєнний період повертала борги у подібний спосіб, як це було, скажімо, у випадках Іраку, Боснії чи Лівану? Який статус має так званий “воєнний борг”, чи накладає він особливі юридичні або моральні обмеження на порядок його обслуговування?
Також порушимо питання внутрішньої оптики: наскільки українське суспільство розуміє природу цих боргів і логіку їх повернення в умовах війни? Як впливають реформи в митниці, податковій, Національній комісії з цінних паперів і фондового ринку, у сфері корпоративного управління на графік фінансування та рівень боргового навантаження?
Окремо проаналізуємо проєкцію на майбутнє: як змінюватиметься навантаження на держбюджет у найближчі роки? І які сценарії можуть розгортатися далі: від стабільного зовнішнього фінансування до раптового дефіциту допомоги чи навіть ризику внутрішнього перегріву економіки?
Тетяна Вікторова
