Війна завжди ставить суспільство перед складним моральним і стратегічним вибором. Від початку повномасштабного вторгнення питання територіальних поступок залишається одним із найчутливіших. Чи готові українці пожертвувати частиною своєї землі заради припинення бойових дій? Чи непохитність у цьому питанні залишається незмінною?
Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) регулярно досліджує громадську думку щодо цього питання. Чергове опитування дозволяє простежити динаміку настроїв і зрозуміти, чи змінюється ставлення українців до можливих компромісів. То що говорять нові цифри?
Територіальні поступки: як змінювалися настрої українців
На початку повномасштабного вторгнення українське суспільство демонструвало майже одностайну позицію щодо територіальних компромісів: у 2022 році 82% громадян категорично заперечували будь-яку можливість поступок. Однак згодом, на тлі затяжної війни, ситуація почала змінюватися. Згідно з останнім опитуванням КМІС, у лютому-березні 2025 року цей показник знизився до 50%. І якщо у травні 2022 року лише 10% українців готові були розглядати відмову від частини територій як чинник швидшого досягнення миру, то нині таких респондентів – 39%.
Прикметно, що попри зміну міжнародного контексту, внутрішні настрої українців останнім часом залишаються стабільними. Наприклад, у грудні 2024 року кількість тих, хто виступав проти територіальних поступок, була майже такою ж, як і сьогодні – 51%. Отже, хоча загальна динаміка війни поступово змінювала громадську думку, за останні місяці її показники фактично стабілізувалися.
Свіже опитування КМІС проводилося на тлі політичного тиску, спричиненого зміною влади у США. Після телефонного дзвінка президента Трампа Путіну 12 лютого 2025 року стало очевидним, що Вашингтон змінює курс щодо України. Однак навіть у такій ситуації українське суспільство не продемонструвало різких коливань у поглядах: половина громадян продовжує вважати, що жодні територіальні поступки неможливі, навіть якщо війна триватиме довше.
Результати опитування показують, що за три роки війни українці стали більш реалістично оцінювати складність ситуації, однак нинішня лінія розподілу у суспільстві залишається стійкою.
Ставлення до компромісів у регіональному розрізі
Регіональні відмінності в ставленні до територіальних поступок майже не простежуються – українці в різних частинах країни мислять схоже. Якщо порівнювати з груднем 2024 року, то значних змін не відбулося: настрої залишаються стабільними.
Лише один регіон дещо вирізняється – Схід. Тут 42% респондентів категорично проти будь-яких територіальних поступок, тоді як у інших регіонах цей показник становить 50-51%. Водночас ідею компромісу на Сході підтримує 42% опитаних – трохи більше, ніж у Центрі, на Заході та Півдні (36-40%). Проте ці відмінності радше не критичні, вони свідчать про загальну тенденцію: попри регіональні нюанси, українці залишаються єдиними у своїх поглядах на майбутнє країни.
Компроміси залежать від бачення цілей війни
Сприйняття цілей Росії у війні безпосередньо впливає на готовність українців до компромісів. Чим серйознішою люди вважають загрозу, тим категоричніше виступають проти поступок.
Абсолютна більшість опитаних переконані, що Росія прагне або фізично винищити українців, або знищити саму українську державність. Саме серед цієї групи респондентів найвищий рівень спротиву компромісам – 57-58% категорично проти поступок.
Натомість серед тих, хто не бачить у діях Росії екзистенційної загрози й вважає, що Москва не прагне захопити більше територій, лише 20% проти будь-яких поступок. Водночас у цій групі різко зростає частка тих, хто допускає можливість компромісу – від 28% до 78%.
Ці дані ще раз підтверджують: позиція українців щодо територіальних поступок тісно пов’язана з тим, як вони оцінюють наміри ворога. Чим більшою здається загроза, тим сильніше прагнення боротися до кінця.
Українці по-різному сприймають потенційні умови мирних домовленостей, і ключову роль відіграють гарантії безпеки, контроль над територіями, членство в ЄС та збереження суверенітету.
Гарантії безпеки
Якщо пакет передбачає повну відмову від НАТО без миротворців і додаткової зброї, ставлення до нього розділене: 44% можуть його прийняти, стільки ж – категорично проти. Однак навіть ця підтримка можлива лише за умови наявності інших бонусів, як-от членство в ЄС або повернення територій. Якщо ж Україна відмовиться і від НАТО, і від ЄС, підтримка падає до 37%, а частка противників зростає до 52%.
Натомість найбільшу підтримку має сценарій не так вступу в НАТО, як потужної збройної підтримки: якщо членство відкладається на 10-20 років, але Україна отримує всю необхідну зброю, 54% готові прийняти цей варіант (проти – 35%). Приєднання до НАТО підтримають 49% (проти – 38%), а введення миротворців – 47% (проти – 43%).
Членство в ЄС
Відмова від ЄС знижує підтримку пакета: 42% можуть його прийняти, 45% – категорично проти. Натомість включення членства в ЄС суттєво підвищує привабливість угоди – підтримка зростає до 55%, а спротив падає до 34%.
Контроль над територіями
Без повернення територій більшість українців проти: якщо Росія зберігає всі окуповані землі, пакет підтримають лише 38%, а 51% категорично його відкинуть. Однак при наявності серйозних гарантій безпеки та членства в ЄС готовність до поступок зростає.
Повернення Півдня підвищує підтримку до 50% (проти – 38%), а повернення всіх територій (Донбас і Крим) – до 57% (проти – 30%). Водночас навіть у цьому разі залишається частка противників, яким неприйнятні інші умови пакета.
Мовне питання
Надання російській мові державного статусу суттєво знижує підтримку: 41% можуть прийняти цей варіант, а 48% категорично проти. Збереження української як єдиної державної мови, навпаки, підвищує схвалення угоди до 55% (проти – 32%).
Суверенітет
Збереження незалежності в ухваленні рішень – критично важливий фактор. Якщо Україні доведеться погоджувати важливі рішення з Росією, підтримка пакета складе лише 37%, а 50% будуть категорично проти. Якщо ж країна збереже повний суверенітет, підтримка зросте до 59%, а частка противників впаде до 30%.
Загалом українці готові розглядати компроміси, але лише за умови збереження безпеки, незалежності та перспектив євроінтеграції.
