МКС розглядає можливість розслідування ролі Білорусі в депортації українських дітей, незважаючи на її неучасть у суді

Проблема депортації українських дітей стала однією з найбільш болючих і трагічних сторін війни, розв’язаної Росією проти України. З початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року були зафіксовані численні випадки викрадення українських дітей з окупованих територій та їх примусового переміщення до Росії та інших країн. Дії, спрямовані на зміну ідентичності дітей, їхнє “перевиховання” та індоктринація, викликають стурбованість не лише в Україні, але й у світової спільноти. Особливої уваги набуло питання про можливу участь Білорусі у цих злочинах, незважаючи на те, що країна офіційно не є учасником війни.

Міжнародна реакція на депортацію українських дітей

За інформацією, наданою білоруською службою Радіо Свобода, правозахисники висловили занепокоєння щодо примусового вивезення сотень українських дітей до Білорусі. Ці діти піддаються так званому “перевихованню”, метою якого є зміна їхньої національної ідентичності та виховання ворожого ставлення до України. Зокрема, правозахисний центр Zmina разом із партнерами з Freedom House і Українським регіональним центром прав людини подали заяву до Міжнародного кримінального суду (МКС) з вимогою розслідувати ці злочини.

За офіційними даними, щонайменше 2 219 українських дітей віком від 6 років піддалися політичній індоктринації та військовому вихованню через 18 організацій, що діють на території Білорусі. Метою цих заходів є перетворення дітей на ворогів їхньої батьківщини через викорінення їхньої української етнічної ідентичності. Це розглядається як серйозне порушення прав дитини та принципів міжнародного гуманітарного права, оскільки такі дії мають ознаки геноциду.

Юрисдикція Міжнародного кримінального суду щодо Білорусі

Можлива участь Білорусі в депортації українських дітей підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС), навіть попри те, що Білорусь не підписала Римський статут. Про це повідомив речник суду Фаді ель Абдалла під час зустрічі в Гаазі. Він пояснив, що ключовим є місце вчинення злочину, а не кінцева точка переміщення дітей.

“Ми говоримо про те, що такі злочини могли бути скоєні на території України. Тобто незалежно від того, чи дітей привезли в Росію, чи в інше місце, такі діяння можуть підпадати під юрисдикцію МКС, якщо саме викрадення хоча б частково було скоєно на території України”, — зазначив речник.

У цьому контексті важливим є той факт, що злочини депортації та переміщення дітей почалися на території України, яка є під юрисдикцією МКС. Таким чином, незалежно від того, куди було переміщено дітей — до Росії чи Білорусі — сам факт викрадення дітей на українській території дає підстави для розслідування.

Фаді ель Абдалла підкреслив, що ключовим аспектом для юрисдикції МКС є місце вчинення злочину, а не кінцеве місце переміщення дітей. Отже, навіть якщо дітей вивезли до Білорусі, але сам акт викрадення або переміщення відбувся на території України, це підпадає під юрисдикцію МКС. Ця позиція відкриває можливість для подальших розслідувань і притягнення до відповідальності як російських, так і білоруських посадовців.

Роль Білорусі в депортації та “перевихованні” дітей

Білорусь, хоча і формально не бере участі у військових діях, відіграє активну роль у забезпеченні підтримки російських інтересів. Правозахисники стверджують, що білоруські агенти беруть участь у примусовому перевезенні українських дітей на свою територію, де їх піддають систематичній політичній індоктринації та військовому вихованню. За даними досліджень, у Білорусі створені табори, де українських дітей намагаються навчити ненависті до своєї батьківщини, використовуючи для цього пропаганду та військові тренування.

Українські правозахисні організації задокументували численні випадки, коли дітей намагалися позбавити української етнічної ідентичності, навчаючи їх підтримки російських поглядів. Ці дії є не лише порушенням прав дитини, але й спробою здійснити етнічну чистку, що підпадає під визначення геноциду за міжнародним правом.

Масштаби депортації українських дітей

За офіційними даними української влади, з початку повномасштабної війни до Росії було депортовано близько 20 тисяч українських дітей. Однак правозахисники вважають, що фактична кількість може бути значно більшою і досягати сотень тисяч. Депортація дітей здійснюється під прикриттям “евакуації” та “порятунку” з окупованих територій, але насправді це систематичне викрадення з метою зміни їхньої національної ідентичності.

Ці дії були визнані воєнними злочинами, і у березні 2023 року МКС видав ордери на арешт Путіна та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової. Вони підозрюються у причетності до незаконного переміщення дітей з окупованих українських територій. Це рішення стало важливим прецедентом у міжнародному правосудді, оскільки Путін став першим президентом, проти якого МКС видав ордер під час чинного конфлікту.

Наразі українським органам вдалося повернути на батьківщину лише близько 500 дітей, але цей процес залишається вкрай складним через відсутність співпраці з російською та білоруською сторонами. Важливим фактором у цьому контексті є міжнародна підтримка та координація зусиль для забезпечення повернення всіх українських дітей додому.

Наслідки для Білорусі та Росії

Участь Білорусі в депортації українських дітей, навіть без підписання Римського статуту, може стати важливим прецедентом для діяльності МКС. Це показує, що міжнародне правосуддя може застосовуватися до будь-якої країни, яка бере участь у воєнних злочинах, незалежно від її формальної участі в міжнародних угодах. Білорусь, яка підтримує Росію у її агресивних діях, ризикує стати об’єктом міжнародних санкцій та юридичних переслідувань.

Примусове переміщення дітей, їхнє “перевиховання” та політична індоктринація є серйозними порушеннями міжнародного права, що підпадають під юрисдикцію МКС як злочини проти людяності та геноцид. Участь Білорусі в цих діях може мати далекосяжні наслідки для країни та її керівництва.

Українські та міжнародні правозахисні організації продовжують активно працювати над розслідуванням випадків викрадення українських дітей та їхнього примусового перевезення до Росії та Білорусі. Попри складність процесу, МКС відкриває нові можливості для притягнення винних до відповідальності. Участь Білорусі у цих злочинах не залишиться поза увагою міжнародної спільноти, і цей прецедент може стати важливим кроком у боротьбі за справедливість і повернення українських дітей додому.