Мобілізація ув’язнених: думки фахівців різняться

8 травня Верховна Рада ухвалила закон про мобілізацію засуджених осіб, згідно якого їх набір до ЗСУ проводитиметься за принципом добровільності та в обмін на амністію за умови, якщо залишок терміну їхнього відбування у в’язниці не перевищує трьох років. При цьому закон не поширюється на засуджених за особливо тяжкі злочини – умисне вбивство, тероризм, зґвалтування, сексуальне насильство, злочини проти основ національної безпеки.
Міністр юстиції Денис Малюська, зазначив, що ці українські добровольці в обмін на амністію можуть вступити лише до штурмових батальйонів, тобто безпосередньо брати участь у боях. Він також вважає, що засуджені проходитимуть військову службу у підрозділах, що складаються повністю з колишніх ув’язнених, під командуванням рядових офіцерів.
“Мотивація наших ув’язнених сильніша, ніж у наших звичайних солдатів. Звільнення з в’язниці – лише частина мотиву, вони хочуть захистити свою країну та перевернути стару сторінку життя”, – заявив Малюська.
Крім того, Малюська наголосив, що закон про мобілізацію засуджених дає можливість ув’язненим жінкам долучитися до лав ЗСУ, однак поки що таких випадків немає. При цьому понад 2 750 ув’язнених чоловіків вже було звільнено з українських в’язниць для служби в армії. На даний час міністр юстиції очікує поповнення лав ЗСУ щонайменше на 4000 осіб у першій хвилі мобілізації ув’язнених, однак раніше він повідомляв про можливість залучення до 10-20 тисяч ув’язнених.
Отже, як бачимо, бажаючих воювати серед ув’язнених поки ще не так багато. Не зрозуміло, яким чином військові командири будуть забезпечувати нагляд за діями засуджених, хто за ними буде наглядати в лікарнях у випадку поранення, чи захочуть військові знаходитися поруч із злочинцями, які наслідки будуть від їх мобілізації. Для отримання відповідей на ці питання пропонуємо ознайомитися з точкою зору фахівців – правоохоронців та військових.
Ексначальник харківського обласного управління міліції Ігор Репешко у коментарі ІА “ФАКТ” сказав:
“Історія залучення осіб, які вчинили злочини для участі в бойових діях, не є новою. Цим користувалися майже всі давні цивілізації. Але, думаю, що головне в цій ситуації – які висновки робила влада від результатів цього, скажімо так, експерименту. Відомий випадок, що стався три тисячоліття тому в Китайській імперії, коли влада для поповнення своєї армії наказала озброїти рабів і всіх замкнених у в’язницях злочинців. Судячи з усього влада розраховувала на те, що вони, сповнившись подяки, “живота свого не пошкодують”. Закінчилося все плачевно – добігши до противника, вони дружно розвернулися і приєдналися до противника. Китайці вміють робити висновки з історії – наступні імператори і князі зарубали собі на носі, що все повинно йти за схемою: ув’язнені сидять у в’язницях, воїни борються на полі бою.
Ну це влада… Видатні полководці в історії теж розуміли, що сила армії багато в чому залежить від бойового духу солдатів і можливості безбоязно довірити своє життя товаришу зі зброї. У цій ситуації відчути “лікоть” із засудженим злочинцем була і залишається справою сумнівною.
Напевно, відносно “успішними” вважаються штрафбати Гітлера та Сталіна. До речі, і в цьому випадку законодавцем “моди” були китайці. Розповідають, що часто перед вирішальною битвою ставили в передніх рядах свого війська злочинців, засуджених до смерті. Та й ті з гучним ревом кинулися до супротивника і всі, як один, перерізали собі горло безпосередньо перед ворожими солдатами, щоб їх таким чином налякати.
Як ви думаєте, чому жоден не спробував ухилитися? Все просто – влада зробила заручниками усі їхні сім’ї. Все це працювало і в штрафбатах Німеччини та СРСР. Щоправда, додайте загороджувальні батальйони за їхніми спинами.
Погодьтеся, що озброювати “мешканців в’язниць”, досить безглузде заняття, якщо ти збираєшся воювати не числом, а вмінням. До речі, ось приклад з історії, але дуже схожий на наше сьогодення. За часів Наполеонівських війн на флоті Британії не вистачало моряків. Для вирішення цієї проблеми по всій країні нишпорили банди, ну, скажімо, військкомів, які користувалися будь-якими способами, щоб мобілізувати всіх дієздатних чоловіків. Врятуватися від них можна було двома способами: дати хабар або вступити до їхніх лав.
Щоб полегшити виконання завдань, були прийняті й відповідні закони. Ну і почалося – гребли всіх поспіль! Звичайно, почалися напади і на вербувальників. Нападників ловили, засуджували та відправляли служити … Вважається, що у Британській армії злочинці становили приблизно п’яту частину. Там, де проходила армія, часто виникали повстання місцевого населення – пограбування та насильства на цих територіях збільшилися в кілька разів. У Першу Світову це також було – засудженим дозволялося дострокове звільнення за умови вступу до армії.
Слід розуміти, що для держави у вербування злочинців приносить і вигоду: вербування знижує витрати на ув’язнення засуджених, одночасне вилучення небажаних елементів із суспільства знижує навантаження на поліцейських. Частина злочинців може приходити з фронту зовсім іншими людьми. Але й були такі, хто після війни повертався до колишнього способу життя. Причому, більш підготовленими та більш озлобленими. Додайте до цього звичку підкорятися, та й “злодійську ієрархію”, в результаті чого виникали банди з добре підготовленими членами та жорсткою дисципліною.
Як висновок – війна точно не панацея для соціальної реабілітації. І головне, навіщо давати зброю в руки тому, хто, майже напевно, не в захваті від пропозиції брати участь у війні. Даний варіант можливий тільки в одному випадку – заткнути миттєву дірку або, як використовувати цих осіб, як зараз модно говорити, для “м’ясного штурму”. Як би там не було, важко сперечатися з тим, що стан армії загалом відбиває стан країни. Як сказав британський історик Тоні Джадт: “Військова система нації – це не самостійна частина соціальної системи, а аспект її цілісності”.
Командир 2 штурмового батальйону 3 ОШБр Дмитро Кухарчук в інтерв’ю “Армія ТВ” розповів, що військові на фронті очікують на поповнення, у тому числі з числа мобілізованих засуджених, бо є критична нестача особового складу. При цьому створювати окремі підрозділи з мобілізованих в’язнів, на його переконання, неправильно з різних точок зору.
“В нашому випадку це будуть люди, які будуть інтегровані у підрозділи. Тобто я збираюсь у кожен зі своїх взводів в кожне відділення дати по 1-2 людини. Тобто вони будуть розподілені.
Якщо окремі підрозділи формувати з мобілізованих ув’язнених, то це “штрафбат”. І це дуже погана історія. Наслідки будуть такі, що, по-перше, це відіб’є бажання далі йти мобілізовуватись іншим ув’язненим. А ми ж хочемо разову історію чи на постійній основі? Якщо це разова історія, то це просто аналог ШтормZ і нічим від нього не відрізняється. Проблема в тому, якщо в когось раптом з’явилась така концепція і він хоче її реалізувати, то треба пам’ятати, що в російських тюрмах до історії з “Вагнером” і ШтормZ сиділо близько 700 тисяч людей, в українських – 30 тисяч. Тому реалізувати ці історію так, як вони реалізовують, саме “м’ясними штурмами”, нереально… Другий наслідок, що це матиме дуже негативний імідж на міжнародній арені.
Мобілізованих ув’язнених не має бути більше ніж 20% від загальної кількості особового складу. Ми ж добровольчий підрозділ. І нам при формуванні бригади дали частину мобілізованих людей… Почались запитання: Що це буде? А як вони будуть воювати? Як ми будемо з мобілізованими воювати? Але правда виявилась у тому, що той відсоток мобілізованих, який нам дали, – це було не більше 20% від загальної кількості особового складу – інтегрувався у підрозділ і проявив себе добре. Люди зрозуміли, що їх прийняли в родину, відчули себе частиною родини і в багатьох випадках проявляли себе не гірше, а інколи краще ніж добровольці. В результаті ця межа розмилася. Якби це було 50% на 50% – то могли б бути проблеми, я впевнений, що вони були би. Тому головне питання, щоб підрахувати той необхідний відсоток. Я думаю, що це має бути не більше 20%, в ідеалі 15% ув’язнених до числа добровольців, так само як і мобілізованих до добровольців”.
Командир батальйону УБпАК “Ахіллес” 92 ОШБр ім. кошового отамана Івана Сірка Юрій Федоренко вважає, що мобілізація засуджених є насправді непоганою ідеєю. Кожен з ув’язнених міг опинитися за ґратами за різних обставин, тому держава має визначити ту категорію ув’язнених, які не несуть загрози іншим військовим.
“На початку повномасштабної війни ми розпочинали свій шлях зі стрілецької роти, це територіальна оборона. У мене другий взвод був на 90% укомплектований людьми, які були позбавлені волі на території України, відбули своє покарання та повернулися до нормального життя” – вважає Федоренко.
Військовий офіцер, у минулому співробітник поліції, Денис Ярославський на своїй сторінці Фейсбук висловив свою позицію:
“Коли я говорив про можливість залучення для ведення бойових дій звільнених з УДВ, то зважив усі аргументи За і Проти. 17 років служби у правоохоронних органах, серед якої була лінія карного розшуку. За цей час я бачив чимало відморозків, частину яких не те, що випускати не можна, але й треба було валити по-тихому при затриманні!
Але війна прийшла до наших будинків і внесла свої корективи. Скажу чесно, думки в армії з цього приводу відрізняються. Багато хто переконаний, що ті, хто відбуває термін, мають отримати спробу спокутувати провину перед суспільством – частка правди в цьому є. До того ж ПВК “Вагнер” показала свою результативність на фронті. Деякі військові категорично проти того, щоб служити разом із З/К, основною причиною тому є небажання мобілізованих (особливо добровільно) і кадрових військових, ставати в один ряд з раніше засудженими за розбої, грабежі та крадіжки злочинцями. Цю позицію зрозуміти також можна!
Сили Оборони України – це найкращі сини та дочки країни і ставити їх в один ряд із злочинцями, які відбувають покарання, неприпустимо. Дилема складна, але вирішити її необхідно. Зверніть увагу, як її вирішив наш ворог! Їхня армія поділена на касти:
- Кадрові військові;
- Мобілізовані;
- ДНР/ЛНР (кадровики Росії вважають цих перебіжчиків другосортною сировиною);
- З/К (яких саме з цією метою залучили окремим організмом у вигляді ПВК, що навіть не є комбатантами. І те, нагадаю, скільки внутрішніх конфліктів між ними виникало аж до взяття в полон вагнерами кадрового командира 72 мотострілецької бригади армії РФ) .
На третьому році війни, відчуваючи реальний кадровий голод, так і не зумівши консолідувати суспільство ми підійшли до того, що ворог застосував на самому початку! 8 травня Верховна Рада ухвалила Закон про добровільну мобілізацію ув’язнених … Аналог радянських штрафбатів вирішили назвати “спеціалізованими підрозділами”, вивчивши основні завдання яких, я зрозумів, що вони не сильно відрізнятимуться від завдань штрафбату зразка 1941-45 років. Ну чи від завдань того ж ПВК “Вагнер”.
Особисто я не проти того, щоб давати людям другий шанс, але якщо вже довелося запозичити досвід ворога, то чому не створювати ці спец. бати окремо? Навіщо почали призначати тих, хто вийшли з-під варти в загальновійськові бригади? Вважаю це докорінно неправильним!
Створювати роти та бати. з ув’язнених, ставити їх в один лад з мобілізованими міліціонерами, пожежниками, айтішниками, вчителями, лікарями та іншими військовослужбовцями добровольцями, що захищають країну з перших днів війни, означає неминуче створення внутрішнього конфлікту! Але це ще не вся суть проблеми! Те, що мені надіслала одна з бригад, взагалі не налазить на голову!
Виписка з рапорту:
“Під час професійно – психологічного відбору особового складу, що прибув у кількості 90 військовослужбовців умовно достроково звільнених виявлено:
– 11 військовослужбовців мають захворювання на ВІЛ;
– 18 військовослужбовці мають захворювання на гепатит В,С;
– 15 військовослужбовців мають захворювання на туберкульоз;
– 6 військовослужбовців рекомендовано внести до ДППУ підрозділів за результатами індивідуальної бесіди та вивчення (перебували на тривалому лікуванні у психоневрологічному закладі до підписання контракту)…
Навіщо робити з армії, яку поважають у всьому світі, колонію відбування покарання? Так не має бути! І ще! Якщо вже влада вирішила випускати засуджених (тобто осіб, чию провину доведено судом), то чому не дати шанс тим, хто перебуває в СІЗО? Чия вина не лише не доведена, але й кого суд може взагалі виправдати! З початку війни багатьом хлопцям, які утримуються під вартою в СІЗО, змінили запобіжний захід і за два роки більшість з них проявили себе героїчно! Багато хто загинув як герої… Я впевнений, що давши можливість повернутися до ладу, таким як полковник Червінський, чия вина не доведена і навряд чи буде доведена, армія тільки виграє”.