МОНстри освіти: як реформатори перетворили навчальний процес в невдалий експеримент над дітьми

Українська освіта давно перетворилася на поле для нескінченних реформ, які змінюють правила гри швидше, ніж учні та вчителі встигають до них звикнути. Підручники, де історичні події переплутані, а математичні задачі не мають розв’язку, – це не анекдот, а реальність українських шкіл. А коли до цього додається непрозора система оцінювання, яка часто демотивує учнів більше, ніж будь-яка двійка, стає очевидно: навчальний процес дедалі більше нагадує експеримент. Експеримент, у якому випробовують не методики, а терпіння учнів, батьків і вчителів.

Абсурдні одруки у сучасних шкільних підручниках

Якісний підручник – це важливий інструмент в освітньому процесі. Він не лише містить в собі факти, а й формує в учнів вміння аналізувати, критично мислити та застосовувати знання на практиці. Добре структурований матеріал, наочність і зрозуміла мова сприяють легшому засвоєнню теми та мотивації до навчання. Крім того, сучасні підручники часто містять інтерактивні елементи, що робить навчання більш цікавим і ефективним. Так мало б бути, але на практиці ми маємо безліч підручників не просто з хибними даними, а інколи навіть з дуже абсурдними одруками.

Досить згадати скандальний випадок зі шкільним підручником з української мови для 7 класу видавництва “Літера ЛТД”, де була зображена мапа України без Криму. Видавництво тоді пояснило це явище технічною проблемою, в результаті якої контур Криму злився з фоном, що призвело до його відсутності на кінцевій версії зображення. Тоді винуватців було знайдено і покарано. За словами представників видавництва головного дизайнера звільнили, усім причетним до випуску книги винесли догани зі штрафними санкціями. Але чомусь усі забули про той факт, що саме фахівці МОН рекомендували такий варіант підручника до використання у навчальних закладах.

Ще більш шокуючим був випадок, коли у шкільному підручнику з української мови для 10 класу під авторством Олександра Авраменка від видавництва “Грамота”було електронне посилання, що вело на порносайт. І найбільше вражає той факт, що помітили цю жахливу помилку не дорослі, а саме діти. Адже один із школярів у соцмережі TikTok і розповів у своєму ролику, що при переході за посиланням, можна потрапити на ресурс з порнографічним контентом. Тоді причетні пояснили це явище хакерським втручанням.

Далі ще цікавіше, коли українські школярі, відкриваючи підручник “Захист Вітчизни” для 10 класу, спостерігали фото військових у російській формі. І це не історичний розділ про збройні конфлікти, а ілюстрація до теми про екіпірування українських захисників.

За останні п’ять років у підручниках можна було знайти справжні перлини: від “лікування” онкології содою до математичних задач про розпивання алкоголю. У підручнику з української мови восьмикласникам розповідали про неіснуючий конкурс милозвучності мов, а Київ, за деякими “джерелами”, заснували аж у XIX столітті. І поки учні намагаються не загубитися між паралелями та меридіанами, які у підручнику для 7 класу НУШ переплутали місцями, екватор сміливо проходить через Китай і Туреччину. У підручнику з географії 6 класу авторства Пестушка і Уварової  розділ “Земля на плані та карті” вирішили проілюструвати мапою з відомої комп’ютерної гри Skyrim. Якщо перші два випадки можна списати на технічні помилки, то всі інші одруки були допущені мабуть через надмірну креативність авторів. Але найцікавіше, що під час експертизи ніхто цього не помітив. Як то кажуть, було б смішно, якби не було б так сумно, адже саме наші діти замість якісних знань, отримують підручники, які самі потребують виправлення. Через такі помилки їх доводилося перевидавати або випускати окремі офіційні роз’яснення від Міністерства освіти і науки (МОН). Очевидно, що все це вказує на гостру проблему в якості та фаху авторів, а також сучасній системі перевірки підручників.

Починаючи з 2026 року, Міністерство освіти і науки (МОН) планує запровадити новий підхід до перевірки відповідності підручників вимогам до навчальної літератури. Окрім експертної оцінки, де експерти будуть призначатися випадковим чином, у процес залучатимуть і штучний інтелект (ШІ), який допомагатиме виявляти помилки та неточності. На думку фахівців з МОН, завдяки комп’ютерним алгоритмам, суб’єктивні погляди рецензентів вже не впливатимуть на оцінку підручника. До того ж система зможе бути ефективною завдяки обробці великих обсягів даних та перевірці їх за допомогою аналізу авторитетних джерел інформації.

Однак не варто забувати, що для того, щоб система функціонувала ефективно, її мають правильно запрограмувати. Штучний інтелект буде здійснювати перевірку, спираючись на алгоритми відповідності підручника певним критеріям. Але наявність такої безлічі очевидних фактичних неточностей, некоректних історичних трактувань та друкарських помилок в українських підручниках свідчить про суттєві прогалини не лише у самій експертизі, а й у компетентності фахівців, які працюють над створенням навчальної літератури.

Очевидно, що Міністерство освіти взялося контролювати створення підручників, але, схоже, ця місія йому не під силу. Шкільні підручники — це не просто книжки, а гарантований прибуток для державного бюджету. Видаєш художню книгу — її ще треба продати. Видаєш шкільний підручник — його закуплять стовідсотково. А раз це працює, то й навіщо щось змінювати. А змінювати, між іншим, варто. Наприклад, запровадити систему грантів на створення сучасних підручників. І займатися цим мали б не лише автори, а й учителі, дизайнери, психологи, фахівці з інтелектуальної власності. Бо підручник — це не просто текст із випадковими малюнками. Всі ілюстрації мають бути якісними та ліцензійними, а текст – перевірений не лише експертами, а й дітьми. Бо який сенс у підручнику, що відповідає програмі, але його не розуміє учень?

Проблема не тільки у помилках, а й у тому, що наші підручники часто позбавлені найменшого бажання зацікавити учня. Третьокласникам пропонують наукові терміни, які вони не можуть осягнути, а навчальні матеріали подаються сухо та нудно. Щороку освітянська спільнота обирає підручники за якими має навчати школярів. Щороку видавництва передруковують наявні видання та швиденько роздруковують нові. Змінюються обкладинки та обсяг сторінок, а от зміст не покращується. Багато підручників надруковані з відвертим порушенням санітарних вимог.

Пригадаймо підручники з історії для п’ятикласників. Ну навряд чи дитина 10 років запам’ятає весь матеріал, що викладено, немов науковий журнал, з безліччю текстів, не виділених ніяким шрифтом та з майже відсутніми ілюстраціями. А що говорити про підручники з іноземної мови, де що не сторінка, то цілий набір слів, немов взятих просто із словника та ще в такій кількості, що учні фізично не можуть запам’ятати. Вправ на практичне відпрацювання майже немає. І, що не урок, то новий набір слів. Раніше підручник, перш ніж потрапити до рук учнів, проходив довгий і ретельний шлях перевірки. Це була майже спецоперація, де кожен етап мав свою чітку роль і відповідальних осіб, саме тому вони були якісними і ефективними. При цьому за багатьма з них досі навчаються діти в зарубіжних країнах.

Спочатку текст готували автори. Це були не просто випадкові педагоги чи науковці, а визнані фахівці у своїх галузях. Коли рукопис був готовий, він вирушав на експертизу. Тут у гру вступали рецензенти – викладачі, методисти, науковці, які уважно аналізували матеріал: чи відповідає він програмі, чи не містить помилок, чи правильно подано інформацію. Але це був лише початок. Далі підручник проходив через апробацію – його тестували в школах. Учителі та учні на практиці перевіряли, наскільки зручно працювати з матеріалом, чи все зрозуміло, чи немає логічних провалів або незрозумілих пояснень. За підсумками апробації автори могли внести правки, перш ніж книгу затвердять. Після цього включалася ще одна лінія оборони – редагування та коректура.

Лінгвісти й філологи чистили текст від граматичних і стилістичних помилок, перевіряли, щоб не було друкарських “ляпів”. А коли і цей етап проходили, підручник потрапляв до друкарні. Звісно, навіть тоді траплялися неточності, але вони були рідкісним винятком, а не нормою. Контроль був багаторівневий, а якість підручника визначали фахівці, а не чиновники чи випадкові експерти. Система не була ідеальною, але хоча б гарантувала, що в шкільних книгах не з’явиться абсурдних помилок чи відверто хибної інформації.

У більшості розвинених країн до підручників ставляться не як до купи сторінок, а як до серйозних освітніх інструментів, до яких висувають жорсткі вимоги. Тут не буває абсурдних помилок, невірних формул чи історичних фейлів, бо контроль якості – багаторівневий і безкомпромісний.

Перше правило – відповідність програмі та науковій точності. У США, Німеччині, Фінляндії чи Франції книги проходять експертизу ще на рівні рукопису. Автори – це викладачі, які мають досвід роботи в школах та університетах, і кожна тема перевіряється на відповідність сучасним науковим знанням. Жодних альтернативних фактів чи застарілих теорій.

Друге – апробація на практиці. Підручник не друкують, поки його не протестують у школах. Учителі та учні використовують пробні версії, після чого збирають відгуки: чи зрозуміло подано матеріал, чи логічна структура, чи не виникають труднощі в освоєнні тем. Якщо щось не так – книга повертається на доопрацювання.

Третє – поліграфічна якість. У Європі та США підручники друкують не на папері, схожому на газетний, а на міцному, якісному матеріалі, щоб вони могли пережити не один навчальний рік. Більше того, більшість книг мають електронні версії з інтерактивними завданнями, відео та симуляціями.

Четверте – коректність та інклюзивність. Ніхто не дозволить, щоб у підручнику були сексистські, расистські чи дискримінаційні твердження. Навіть ілюстрації проходять перевірку: чи вони відображають різноманітність суспільства, чи не просувають стереотипи.

П’яте – постійне оновлення. У деяких країнах, наприклад у Сингапурі, підручники оновлюються кожні 3-5 років, щоб відображати нові відкриття, зміни в суспільстві та новітні методики навчання. Це не набір архаїчних текстів, а сучасний, живий матеріал. У результаті учні отримують не купу помилкових тверджень і заплутаних пояснень, а чіткі, якісні й актуальні знання. Бо освіта – не місце для експериментів на дітях, а система, яка має працювати без збоїв.

Система оцінювання, що демотивує і викликає недовіру

Та не лише неякісні підручники впливають на якість знань українських школярів. Українська школа все більше нагадує полігон для випробування сумнівних реформ. Зміни сиплються одна за одною, і якщо колись у центрі уваги була дитина, то тепер – процес заради процесу. Міністерство освіти і науки (МОН) роками продукує нові правила, які виглядають так, ніби їх тестують не в лабораторних умовах, а одразу на дітях. Результат – школи, де підручники сповнені помилок, а система оцінювання не лише заплутує, а й демотивує.

Гучний резонанс викликало запровадження нової системи оцінювання для учнів 5–9 класів, яка вперше з 2011 року змінює підхід до оцінки знань. У вчителів та батьків урвався терпець і вони розкритикували ці нововведення. Зміна підходу до оцінювання знань учнів не покращує якість освіти, а  значно ускладнює роботу педагогів через надмірну бюрократію. У відповідь на це вчителі створили петицію із закликом скасувати реформу, яка швидко набрала необхідні 25 тисяч підписів. Це змусило уряд відреагувати, а МОН офіційно надало свою відповідь. На думку фахівців з МОН, система оцінювання,що базується на таксономії Блума ( поступове ускладнення завдань від простого засвоєння фактів  до їх самостійного аналізу – ред.) є сучасною та прогресивною і надасть можливість більш ефективно оцінювати всі види діяльності учнів.

В гонитві за сучасністю та прогресивністю чиновники забули про саме головне –  про самих учасників освітнього процесу. Ніхто не задався питанням, чи сприяє таке оцінювання покращенню знань, чи буде у педагога час та сили здійснювати заповнення всіх таблиць з безліччю критерій. Чи, можливо, і сюди залучать штучний інтелект?

Як оцінюють учнів за кордоном і чому в Україні з цим проблема

У цивілізованому світі оцінювання вже давно стало повноцінною системою, яка реально працює на розвиток дитини. Вчителі не влаштовують лотерею, не ставлять “аби щось”, і вже точно не принижують учнів балами, які нічого не пояснюють. Водночас в Україні оцінювання все більше нагадує хаос, де від балів мало користі, а критерії змінюються частіше, ніж міністри освіти. У розвинених країнах головна мета оцінювання – не покарати учня, а допомогти йому зрозуміти свої сильні та слабкі сторони. В США, Канаді, Фінляндії, Німеччині та інших країнах діє система, яка працює на користь учня, а не для галочки. У тій же Фінляндії учня не закидають контрольними, після яких він отримує суху цифру. Вчитель дає розгорнутий коментар: що вийшло добре, що варто підтягнути, і як це зробити. Ніякого “отримав 6 – сам розбирайся, чому”.

У Великій Британії використовують буквену систему (A, B, C і т. д.), а у США додають ще й відсоткову шкалу. Важливо, що там оцінка втілює в собі частину великої системи мотивації. У Швеції до 12 років взагалі не ставлять оцінок, бо вважають, що вчитися треба для знань, а не для цифр. Але навіть коли оцінки з’являються, вони працюють як зворотний зв’язок, а не як механізм покарання.

В Україні оцінки – це або каральний інструмент, або безглуздий формалізм. Бал отримують просто “за старання” або ж навпаки – за кожну дрібну помилку занижують результат. Часто оцінювання взагалі не має чітких критеріїв: в одній школі 8 – це “добре”, а в іншій – “так собі”. Інколи, навіть, доходить до абсурду, коли  учень може знати предмет, але через суб’єктивність учителя отримати низьку оцінку. Або навпаки – не вчитися, але “випросити” високий бал. Усе це демотивує дітей, бо вони не розуміють, за що боротися.

Черговою краплею стала реформа оцінювання в початкових класах, де ввели рівневу систему: “має значні успіхи”, “має досягнення”, “потребує покращення”. На папері це виглядало сучасно, але на практиці викликало плутанину. Батьки не розуміють, що ці рівні означають, а вчителі скаржаться, що система складна та незручна. Саме все це і стало причиною створення петиції з вимогою повернути зрозумілу систему оцінювання. Та беручи до уваги відповідь МОН, ця петиція здається голосом волаючого у пустелі. Адже відомство стверджує, що після апробації  нового оцінювання у 145 школах у 2023-2024 навчальному році “зауважень щодо збільшення бюрократичного навантаження не надходило”. Зауважень не надходило, а все більше освітян лишають професію, бо їх голос не беруть до уваги під час реформування освітнього процесу. Можливо чиновникам МОН вже час припинити закривати очі на очевидні вказівки на те, що реформи не дають позитивних результатів.

Очевидно, що українська освіта опинилася у замкненому колі експериментів, які нібито мають покращити систему, але насправді лише додають хаосу. Помилки у підручниках стали звичним явищем, а система оцінювання – ще одним джерелом плутанини та недовіри. У результаті ті, хто мали б здобувати знання, змушені не вчитися, а адаптуватися до постійних змін і недопрацювань.

Головна проблема не в самих реформах, а в тому, як і ким вони впроваджуються. З приводу того, ким, слід лише зайти на сторінку міністра освіти і науки та почитати коментарі батьки та вчителі – все відразу стане зрозуміло. Імітація змін, відсутність професіоналізму «реформаторів», відповідальності та нехтування реальними потребами учнів та вчителів призводять до того, що замість якісної освіти діти отримують набір випадкових рішень, які не працюють. Якщо не зупинити цю безкінечну серію невдалих експериментів, українська школа ризикує перетворитися на систему, де навчання втрачає сенс, а знання стають другорядними. А поки що ми спостерігаємо за тим, як система освіти поступово знищується.