Нещодавно Мінсоцполітики виступило з пропозицією змінити назву “дитячий будинок сімейного типу” (ДБСТ) на більш влучну – “прийомна сім’я”. Адже насправді так воно і є. Існує лише різниця в кількості дітей в такій родині. Як відомо, у ДБСТ має налічуватися не більше 5 вихованців. Із внесенням змін у законодавстві кількість вихованців становитиме вісім, де саме прийомних дітей має бути тільки шість. Варто зазначити, що така зміна ніяк не вплине на вже існуючі права ДБСТ. На даний момент в Україні налічується 1300 ДБСТ, де проживає 9000 вихованців.
Реформа інтернатних закладів
До початку повномасштабного вторгнення на території України діяли інтернатні заклади, де налічувалося близько 106 тисяч дітей-сиріт. Проте пережиток радянського часу у вигляді інтернату все більше не задовольняв потребам. Для вихованців інтернатів характерна втрата індивідуальності у масовості, ізоляція від реального суспільства, формування споживацької позиції. Як стверджує статистика, 20% випускників інтернатів мають судимість, 14% займаються проституцією, 10% – здійснюють самогубство. Відомо також, що лише 10% вихованців інтернатів змогли адаптуватися до життєвих потреб.
Ймовірно, саме невірне виховання в інтернаті, так звана непотрібність дитини, викликає осуд у суспільстві. Набагато краще, коли дитина виховується в родині. Це сприяє зниженню її стресу та підвищує рівень соціалізації. Тому у 2017 році почала набирати оберти реформа деінституалізації інтернатних закладів. Планувалося, що за сприятливих умов до 2026 року буде проведено процес поступового скорочення та закриття інтернатів. Альтернативою стають інші форми усиновлення: опіка, патронаж, передача на виховання у дитячі будинки сімейного типу.
Під час повномасштабного вторгнення інтернати ще більше себе дискваліфікували, так як неспроможні були евакуювати своїх вихованців. За даними правозахисної організації Human Rights Watch 100 інтернатних закладів із 32 тисячами вихованців опинилися на тимчасово окупованих країною-агресором територіях України. Саме в цей період інтернатні заклади не змогли належним чином провести евакуацію, що навіть призвело до злочинної депортації українських дітей до територій РФ. За даними Єльської школи громадського здоров’я (США) було встановлено 43 місця, куди відправили українських дітей. Вдалося встановити, що було незаконно вивезено близько 20 000 дітей. Найбільше дітей було депортовано з Донецької області – 13 600, 1 600 – з Херсонської області та 1 300 – із Запорізької області. Процес пошуку та повернення дітей дуже складний і досі триває. Завдяки неймовірним зусиллям волонтерів вдалося повернути лише 388 дітей. Досить складно встановити місце перебування дітей.
Повернення дітей – сиріт ускладнений не тільки тим, що Росія не повідомляє про їх місцеперебування, але й відсутністю законних представників у таких дітей. Як правило, вихованців знаходили в інтернатах у глибинках Російської Федерації, 31 дитину-сироту з Донеччини помістили в російські родини, Маріуполя було вивезено 10 300 дітей до Краснодарського краю. При цьому Росія не відповідає на офіційні запити та чинить всілякий опір Україні в поверненні дітей на батьківщину.
Ймовірно, цього свавілля можна було б уникнути, якби в державі замість інтернатів функціонували ДБСТ, які більш мобільні в разі необхідності евакуації. Отже, реформа інтернатів наразі є пріоритетною для соціальної політики України.
Як змінювалося становище дітей-сиріт у ДБСТ та інтернатах до війни та у період повномасштабного вторгнення
Згідно з даними Міністерства соціальної політики кількість сиріт та вихованців, позбавлених батьківського піклування, у 2021 році становила 48 089 осіб. У 2022 році вихованців стало трохи менше – 42 611 в порівнянні з 2021 роком. Це було зумовлено проблемами з державним реєстром через повномасштабне вторгнення. У 2023 році їх кількість вже становила – 45 936. Нещадна війна руйнувала щасливе дитинство, роблячи українських дітей сиротами. З самого початку повномасштабного вторгнення налічувалося 8,5 тисяч осиротілих дітей (за даними Національної соціальної служби України).
Добре, коли таких дітей забирають в свої сім’ї родичі. Хоча біль втрати не зменшується, та діти все ж таки залишаються у родинному колі. А от зовсім одинокі діти, а таких, як повідомляє міністерка соціальної політики України Оксана Жолнович, 23%, потрапляють до дитячих будинків сімейного типу. Також до інтернатів потрапляють діти, чиїх батьків позбавили батьківських прав. Таких дітей налічується близько 5,5 тисяч. Багато хто з них має інвалідність, а отже, потребує особливого догляду, який, на жаль, звичайний інтернат надати не може. В такому випадку держава підшукує прийомні родини. Проживають в інтернатах і діти, чиї батьки живі, але бідність або нездатність одержувати освітні послуги через інвалідність призвели до неможливості проживати таким дітям у своїх родинах.
З самого першого дня повномасштабного вторгнення найбільш соціально вразливими стали ДБСТ. Родини, що проживали на тимчасово окупованих територіях, або територіях, де ведуться постійні бойові дії, змушені були евакуюватися. Як розповідає голова правління громадської спілки “Українська мережа за права дитини” Дар’я Касьянова, такі родини – ДБСТ в основному виїжджали до західних областей України (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області). Ті родини, що відчували різницю в традиціях, важче адаптувалися, а тому переїздили в південні регіони.
Які кроки робить держава у справі усиновлення дітей-сиріт
Національна соціальна служба робить усе можливе, щоб збільшити показник дітей, що знайшли нову родину. Голова Національної соціальної служби Василь Луцик зазначив, що у 2023 році у порівнянні з 2022 роком динаміка усиновлення значно покращилася. 1889 дітей (30%) зовсім скоро знайдуть притулок у прийомних родинах. Зазвичай віддають перевагу дітям до 5 років та без вад.
А що ж залишається робити діткам з інвалідністю? Адже вони теж мають право на всиновлення. І тут держава проводить роз’яснювальну роботу серед кандидатів на всиновлення, знайомлячи їх з такої категорією дітей. Працюють і над механізмом всиновлення дітей евакуйованих за кордон.
“Після встановлення онлайн-контакту з дитиною, що тимчасово знаходиться в іншій країні, кандидат в усиновлювачі може приїхати до дитини для живої зустрічі та після успішного контакту може готувати документи до суду щодо всиновлення”, – розповідає Василь Луцик.
Відповідно до даних Національної соціальної сервісної служби України (НСССУ), у 190 територіальних громадах України надається послуга патронату над дитиною. Станом на сьогодні в Україні налічується 299 патронатних родин. Найбільша кількість патронатних родин зареєстрована у Харківській, Дніпропетровській та Кіровоградській областях.
Вочевидь, інтернатні заклади виявилися неспроможними забезпечити повноцінний розвиток своїх вихованців, адже навряд чи можна говорити про соціалізацію чи духовне виховання в межах такого закладу. При цьому примусова депортація дітей-сиріт під час повномасштабного вторгнення показала нездатність інтернатних закладів забезпечити своїм вихованцям безпечне життя. Тому для держави має бути пріоритетним повне усунення інтернатів та перехід до ДБСТ практики.
Взірцевими прикладами такої практики є Центр сімейного виховання “Моя сім’я” під Києвом, де проживає близько 50 дітей різного віку у наближених до сімейного виховання умовах. А також дитячі СОС Містечка, що є наслідуванням практики 132 країн світу. У подібних містечках знаходиться спільнота з 11-15 будиночків, де проживають 6-8 дітей різного віку з СОС-мамою.
Дитинство має проходити в атмосфері щастя та постійного піклування, а держава має зробити все можливе, щоб убезпечити життя дітей, що особливо потерпають у тяжкі часи.
