З 21 липня 2025 року в Україні офіційно запроваджено мораторій на безпідставні перевірки бізнесу — відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони набрало чинності з моменту підписання указу президента. Уряд оперативно затвердив план його реалізації: перевірки для підприємств з низьким рівнем ризику мають бути призупинені, винятки передбачені лише для високоризикових галузей, зокрема обігу підакцизних товарів. Він назвав це «перемогою здорового глузду» й «жестом на підтримку підприємництва». На перший погляд, держава намагається вийти з бізнесом на діалог і взяти курс на дерегуляцію. Однак навіть сама архітектура ухваленого рішення свідчить не про зміну логіки взаємодії з підприємцями, а намагання переформатувати інструменти впливу, не втрачаючи важелів контролю. Що насправді означає новий «мораторій», чому і як він вплине на підприємців, які щодня воюють за виживання свого бізнесу?
Що передбачає тимчасовий мораторій на перевірки підприємств
21 липня 2025 року Президент України Володимир Зеленський підписав Указ №538/2025, яким ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони про тимчасовий мораторій на безпідставні перевірки підприємств з боку правоохоронних, митних, податкових та інших контролюючих органів. Його метою було створення передумов для стимулювання економіки, підтримки підприємництва та боротьби з бюрократичною й каральною складовою в роботі державних органів. Ключовим акцентом документа є створення умов, у яких держава не тисне на легальний бізнес, не проводить зайвих перевірок, але водночас має можливість протидіяти ризиковим операціям, зокрема у сферах контрабанди та обігу підакцизних товарів.
Згідно з рішенням РНБО, Кабінет Міністрів зобов’язаний вжити організаційних і практичних заходів для підвищення ефективності роботи Державної податкової служби України та Державної митної служби. Йдеться про запровадження чітких обмежень, зокрема, перевірки не повинні стосуватися тих підприємств, які мають статус авторизованих економічних операторів (АЕО) або віднесені до категорії з незначним ступенем ризику. Єдиний виняток складають компанії, які працюють з підакцизними товарами. Для них збережеться право держави на посилений контроль.
Важливою новацією є також вимога до уряду вдосконалити методику застосування ризикоорієнтованого підходу. Йдеться про те, щоб перевірки відбувалися не за формальною ознакою — кількість, регіон, галузь, а виключно за наявності ознак реальних загроз: ризику порушень податкового або митного законодавства, схемного виведення коштів або підозр у контрабанді. Таким чином, акцент має зміститися з тотального контролю до адресного моніторингу, де держава витрачає свої ресурси лише там, де є підтверджені сигнали про проблеми. Фактично рішення РНБО має змінити культуру взаємодії між держорганами та бізнесом у межах воєнного стану. Держава визнає: в умовах обмежених ресурсів і складного економічного фону некритичні втручання й перевірки здатні завдати більше шкоди, ніж користі. Саме тому контроль має бути розумним, сфокусованим і мінімально обтяжливим для підприємців, які працюють прозоро.
Через три дні, 24 липня, Кабінет Міністрів України оперативно затвердив конкретний план імплементації рішення РНБО. Прем’єр-міністр Юлія Свириденко публічно оголосила, що податкова і митна служби відтепер мають обмежити перевірки для підприємств з низьким ступенем ризику, особливо для тих, які мають статус авторизованих економічних операторів. Окрім цього, згідно з затвердженим планом, Державна регуляторна служба разом з профільними міністерствами протягом наступного місяця повинна подати пропозиції щодо скорочення зайвих ліцензій, погоджень і дозвільних документів. Слід зазначити, що до 21 жовтня силові структури отримали завдання скоординувати роботу щодо виявлення активів, які перебувають під санкціями, і повернути їх до бюджету, з чіткою прив’язкою до оборонних витрат та відновлення інфраструктури.
План уряду також передбачає створення електронної системи контролю за державними інтервенціями в роботу бізнесу, щоквартальний перегляд ефективності ухвалених рішень, а також важливу зміну до Кримінального процесуального кодексу. Відкривати нові провадження щодо підприємців зможуть лише Генеральний прокурор або керівники обласних прокуратур. Як наголосила Прем’єр-міністр, йдеться не просто про дерегуляцію, а встановлення принципу справедливості замість вибірковості.
Малий і середній бізнес: реальність та проблеми
Малий та середній бізнес (МСБ) в Україні є структурним каркасом економіки, який утримує країну на плаву в умовах повномасштабної війни. Поки великі корпорації зазнають втрат, скорочують операції або відкладають інвестиції, саме МСБ залишається найбільш гнучким і водночас життєво необхідним сектором. Він виконує критично важливу соціальну функцію — забезпечує робочі місця, товари, послуги та податкові надходження для бюджетів всіх рівнів.
За даними Forbes Ukraine, понад 70% українців зараз працюють у малому та середньому бізнесі. Це приблизно 3,7 мільйона осіб, зайнятих на підприємствах МСБ, і ще 1,6 мільйона громадян, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці. У перерахунку на економічні показники цей сектор формує майже дві третини валового внутрішнього продукту. Для порівняння: аналогічна частка МСБ у ВВП характерна для Франції, Італії, Польщі — держав з розвиненою ринковою економікою.
Крім того, в Україні на кожні 1000 мешканців припадає 60 суб’єктів малого та середнього бізнесу (включно з ФОП). Це дещо менше, ніж у сусідніх країнах Центральної та Східної Європи, де середній показник становить 73. Наприклад, у Чехії їх 102 на тисячу осіб, у Німеччині — 31. Проте навіть ці скромніші за європейські цифри в українському контексті означають стійку тенденцію: МСБ виконує системоутворюючу роль. Він не просто заповнює прогалини на ринку, а активно формує обличчя післявоєнної економіки.
Протягом останніх років саме МСБ взяв на себе відповідальність за базові потреби місцевих громад: логістика, харчування, ремонт, медичні послуги, безпека, освіта, ІТ-інфраструктура — всі ці галузі частково або повністю тримаються на підприємцях. Вони адаптуються до нової реальності швидше за держоргани, генерують зайнятість у критичних регіонах і в умовах повної невизначеності продовжують роботу. У часи, коли міжнародна допомога поступово зменшується, а великі гравці інвестують обережно, саме малий і середній бізнес залишається тією силою, яка здатна не тільки втримати країну, а й рухати її вперед.
В Україні все частіше лунає термін «білий бізнес» — як своєрідна відзнака якості, прозорості й доброчесності підприємницької діяльності. Після початку повномасштабного вторгнення статус відповідального платника податків, надійного роботодавця та віддаленого від будь-яких зв’язків з РФ став не лише юридичним, а й моральним маркером. Такі компанії сьогодні формують основу так званого Клубу білого бізнесу — спеціального реєстру підприємств, який веде Державна податкова служба України.
24 липня 2024 року президент Володимир Зеленський підписав закон, який визначає особливості адміністрування податків в умовах воєнного стану та впроваджує нову концепцію — «Клуб білого бізнесу». Законом передбачено створення спеціального переліку платників податків, які добровільно зобов’язуються сумлінно дотримуватись податкового законодавства та натомість отримують низку податкових переваг. До такого переліку можуть бути включені як юридичні особи, так і фізичні особи-підприємці, включно з резидентами «Дія.City», за умови відповідності встановленим критеріям щодо сплати податків і рівня заробітної плати.
Учасникам Клубу надається низка переваг: на них поширюється мораторій на документальні перевірки (за винятком окремих ситуацій), забезпечується пришвидшене проведення камеральних перевірок, оперативне відшкодування ПДВ, швидкий доступ до податкових консультацій, а також персональний комплаєнс-менеджер для дистанційної взаємодії з податковими органами, зокрема у форматі відеозв’язку.
Станом на середину липня 2025 року в цьому переліку перебуває 8 882 юридичні особи. Це менш як 1% від загальної кількості компаній в Україні, але саме вони демонструють максимальну прозорість, сумлінно звітують, не мають заборгованості, не пов’язані з Росією та працюють у білу — без тіньових зарплат, схем або конвертів. При цьому від початку 2025 року до списку приєдналися понад 4,1 тисячі нових компаній, тоді як 3,2 тисячі вибули.
Слід зазначити, що найбільше учасників Клубу зосереджено в столиці — 25% усіх компаній, тобто кожна четверта. Далі — Дніпропетровська область (9%), Київська та Львівська (по 7%), Харківська (5%). Це регіони з найбільш активною економічною діяльністю та розвиненим підприємництвом. Якщо говорити про галузеву структуру Клубу, то найчисленніше представлені сфери, що обслуговують базові потреби громадян. Понад 22% компаній займаються торгівлею або ремонтом автотранспорту. Переробна промисловість — 16%, сільське господарство, лісове та рибне господарство — 14%. Ще 8% — компанії, пов’язані з нерухомістю, і 7% — з адміністративними послугами. Поруч — будівництво, професійні послуги, ІТ-сфера, транспорт і поштовий сектор. Серед великих гравців, які потрапили до Клубу та задекларували найвищі доходи за 2024 рік, — енергетична компанія «Укргідроенерго» (54,2 млрд грн), мережа автозаправок «Петрол Партнер» (бренд WOG) із доходом 49,1 млрд грн, і корпорація «Рошен» — 37,4 млрд грн.
Не дивлячись на те, що малий і середній бізнес став одним з найбільших носіїв економічного навантаження у воєнний час попри обстріли, блокаду логістики, правову нестабільність і фінансову нестачу, він продовжує утримувати країну на плаву. Майже 75% працездатного населення — це працівники саме цих підприємств, які за останні три роки втратили понад третину своєї кількості, особливо в південних і східних регіонах.
Через війну структура економіки зазнала перекосу: багато компаній зупинили виробництво, інші — спішно евакуювали обладнання та персонал у безпечніші регіони. Ті, хто встиг перелаштуватись, зіткнулись із розривом логістики, втратою клієнтів, розірваними контрактами. Все це спричинило різке просідання обсягів виробництва та продажів, що відчутно вдарило по загальному економічному тлу країни. Малий і середній бізнес, який традиційно утримував ринок праці, втратив темп і опору, що позначилося на рівні зайнятості та стало каталізатором зростання безробіття.
У дослідженні, проведеному в межах програми UNDP «Підтримка України» у 2023–2024 роках, зафіксовано масштабні зміни у самопочутті бізнесу. Якщо до початку повномасштабного вторгнення лише близько п’ятої частини підприємств (22,3 %) вважали своє фінансове становище проблемним, то в грудні 2023 року цей показник сягнув 78,1 %. У робочому режимі залишались лише 36,5 % представників малого та середнього бізнесу, ще 6 % були змушені повністю припинити діяльність на термін понад рік.
Найболючіші втрати припали на східні та південні регіони. У зоні бойових дій на сході 18,2 % підприємств не працювали щонайменше 12 місяців; на півдні — 12,7 %. Особливо постраждали сфери, що залежать від фізичної присутності — будівництво, транспорт, громадське харчування, туризм. Водночас відносно стійкими залишилися ІТ та агросектор. Індекс активності бізнесу (UBI) у січні 2024 року зафіксував глибокий спад — 37,3 бала зі 100 можливих.
Мораторій, який не став порятунком
Втім, попри заяви щодо введення мораторію на перевірки, підприємці швидко зіштовхнулися з реальністю: минуло менше доби від моменту оприлюднення плану дій уряду, а в інформаційному полі вже з’явився серйозний привід для сумнівів у щирості заявленого курсу. Народний депутат Ярослав Железняк опублікував документ, який, за доводить, що наступного дня після офіційного старту мораторію Державна служба з надзвичайних ситуацій розіслала до регіонів вказівку проводити перевірки бізнесу, фіксувати порушення і застосовувати адміністративні стягнення. У поширеному документі ДСНС йдеться про необхідність «огляду промислових об’єктів з подальшим інформуванням щодо дотримання норм пожежної і техногенної безпеки». У разі виявлення порушень інспекторам наказано негайно вживати заходів адміністративного впливу згідно з чинним законодавством.
Отже, рішення РНБО на перший погляд справляє враження спроби нарешті полегшити дихання бізнесу: зменшити адміністративний тиск з боку держави та створити хоча б мінімальні умови для відновлення економічної активності під час війни. Однак виходить, що риторика державних органів наочно демонструє глибоку роз’єднаність між публічною політикою і реальними діями. Формально проголошене «звільнення бізнесу від тиску» виявляється черговою декларацією без механізму виконання: кожен орган діє за власним сценарієм, який не завжди узгоджується з загальним курсом. У такій системі, яка з великою ймовірністю триватиме й надалі, навіть запровадження мораторію може залишитися лише гучною заявою без фактичного впливу на інституційну практику.
Варто наголосити, що рішення РНБО, оформлене у вигляді «мораторію» на перевірки бізнесу, подано як крок до відновлення довіри та зменшення тиску на підприємців. Проте ключові положення цього документа викликають низку запитань — насамперед щодо механізмів практичної реалізації, ризиків зловживань і лазівок для обхідних маневрів. І саме це змушує сумніватися в реальному ефекті проголошеного режиму послаблення контролю.
Однією з найрезонансніших новацій стала ідея підвищити статус прокурора, який має право витребувати документи у бізнесу. Тепер, згідно з планом, це зможе робити лише керівник прокуратури, а не рядовий процесуальний керівник. На словах це виглядає як спроба запровадити запобіжник. Однак в практичній площині це не змінює природи тиску, адже механізм витребування документів майже не використовується в реальних провадженнях. Бізнес, як правило, відмовляється надавати інформацію без ухвали суду. У відповідь прокурори йдуть у суд, отримують рішення і приходять вже з ухвалою. Або ж взагалі обходять усю цю тяганину через банальні обшуки, бо обшук — це швидко, раптово, із захопленням серверів, документообігу, електронної пошти і техніки. Саме тому більшість реальних дій є обшуками, а не запитами. Отже, анонсовані зміни виглядають як ритуальна косметика.
Окремо слід зупинитися на заяві уряду щодо того, що він разом з Державною регуляторною службою, Податковою та Митницею, удосконалить перелік ризикових підприємств. Вона розшифровується наступним чином: система ризикоорієнтованих індикаторів не скасовується, а навпаки, деталізується. Це означає не зменшення перевірок, а посилення точкових втручань, де суб’єкт виводиться в зону підвищеної уваги держави. Тому нова структура ризиків не стане рятівним кругом, це просто новий список червоних прапорців, під які бізнес автоматично підпадатиме. І немає жодної гарантії, що система не буде використовуватися проти окремих компаній вибірково — під «соусом аналітики».
Схожим за формою, але ще більш небезпечним за змістом є пункт рішення уряду про «легалізацію» довідок БЕБ. Пропонується зняти сумнівність аналітичних матеріалів, які зараз не є доказами у процесуальному сенсі, але давно використовуються як підстава для відкриття кримінальних справ. Як це виглядає на практиці? Співробітник Бюро економічної безпеки вводить дані у власноруч створену програму на службовому комп’ютері. При цьому вона не сертифікована, не незалежно верифікована, і до неї не мають доступу податкові органи чи суди. Вона просто друкує документ, який називається «аналітичний продукт». Його достатньо, щоб почати справу, піти в суд по ухвалу, провести обшук, арештувати майно. Це руйнує не лише презумпцію невинуватості, а й принцип судового контролю. Така логіка є прямим шляхом до зловживань, які маскуються під боротьбу з ухиленням від сплати податків. Втім, жодного руху в бік забезпечення незалежного керівника БЕБ досі немає. Політична воля на інституційну реформу — відсутня.
Ще одна гучна теза з «мораторію» відноситься до захисту іноземних інвесторів. Пропонується дати доручення Кабміну забезпечити такий захист протягом одного місяця. Цей пункт виглядає радше декларацією, аніж інструментом. В умовах, коли внутрішні компанії не можуть захистити свою інфраструктуру і права, вірити в пріоритетну турботу про зовнішніх інвесторів — складно. Бо першим тестом має бути саме робота з внутрішнім середовищем. Якщо вітчизняні підприємці щодня балансують на межі обшуків, арештів, блокування рахунків і податкових претензій — іноземні гравці опиняються в такому ж контексті. Ніхто не інвестує у юрисдикцію, де слідчий у погонах має більшу владу, ніж міністр економіки.
Паралельно з цим, нове урядове рішення містить пряме доручення протягом трьох місяців знайти все санкційне майно та терміново його вилучити. Це доручення може мати сенс у воєнний час, але воно не супроводжується чіткою процедурою. Що таке «санкційне майно»? Яким чином визначається його належність? Які права мають підприємці, які вели господарські зв’язки до війни, і які не мали інформації про структури бенефіціарів? Жодної відповіді. Натомість цей пункт є чудовою новою «опцією» для СБУ, ДБР, БЕБ, податкової. Кожна транзакція в такому середовищі — це привід для кримінального провадження.
Ще більше запитань викликає блок з дорученням «перевірити всі справи по бізнесу за один місяць, скасувати арешти, якщо є підстави». Ці слова повністю дублюють неодноразові заяви Генерального прокурора. На папері це виглядає прагматично, а в реальності прокурори вже третій тиждень готують довідки, в яких описують всі кримінальні провадження щодо бізнесу. Але, за словами співробітників на місцях, більшість цих справ є звинуваченням у розкраданні бюджетних коштів під час участі у тендерах або несплата податків. І тут у прокурорів виникає дилема. Вони або мають повідомити своє керівництво про те, що тримають на контролі провадження, відкриті без належних підстав, в яких роками не проводилися слідчі дії, або швидко запустити процес: замовити судові експертизи, отримати на руки необхідні висновки з обвинуваченням і передати справу до суду.
У першому випадку існує ризик стати небажаним співробітником, у другому виникає шанс показати «результат», який у системі оцінюється як ефективна робота з викриття зловживань бюджетними коштами. Така дилема не залишає простору для об’єктивного аналізу: система заохочує рухати справу вперед, навіть якщо обвинувачення тримаються на формальностях. Саме це створює передумови для нового витка обшуків, тому після введення мораторію їхня кількість не зменшиться, а навпаки зросте. Бо обшук перед оголошенням підозри — звична практика в ситуації, коли на початковому етапі розслідування такий захід не проводився. Його використовують для тиску, вилучення документів і створення додаткового психологічного ефекту. І нова логіка «очищення» справ лише підштовхує до цього.
Додатково уряд планує внести зміни до Кримінального процесуального кодексу, щоб перед відкриттям провадження або витребуванням документів потрібна була особиста участь керівника прокуратури. Такий крок сам по собі не вирішує проблему, бо прокурор-начальник сам зацікавлений у кількості справ. Це є частиною його KPI і він завжди знайде спосіб оформити провадження, навіть не проти підприємства, а наприклад, проти чиновника, який організував тендер. У результаті підприємство — у провадженні, майно — під арештом, і все це — без фактичної згадки назви компанії у фабулі.
Нарешті, ідея вдосконалення ризикоорієнтованого підходу до перевірок має серйозний подвійний контекст. З одного боку це звучить як обіцянка зменшити кількість необґрунтованих втручань. З іншого — відбувається розширення кількості критеріїв, які трактуються як ризики. Таким чином, компаній, які потрапляють у зону перевірок, побільшає. Тим більше, що значна частина перевірок проводиться не за ініціативою податкової, а на запит самих бізнесменів з метою відшкодування ПДВ або виключення їх підприємств з розряду ризикових тощо.
Як бачимо, формальне зменшення ініціативних перевірок з боку держави не дорівнює зменшенню загального тиску на бізнес. Йому потрібен не ілюзорний, а реальний мораторій — такий, який діяв на початку війни. Не «режим керованого ризику», «оптимізація процедур» або «покращення нормативки», а повна зупинка тиску. Тому що сьогодні бізнес працює не для розвитку, а щоб втриматися на плаву і не зникнути. І в цій ситуації держава або стає партнером, або перетворюється на ризик №1.
