Ідея створення стратегічного біткоїн-резерву в Україні звучить на перший погляд парадоксально для держави, яка досі не має чітко сформованої стратегії поводження з цифровими активами, а правовий статус криптовалют залишається фрагментарним. Проте сама поява такої ініціативи в публічному просторі є симптомом глибших змін: як у державному мисленні про фінансову безпеку, так і в уявленнях про роль криптовалют у глобальній економіці. Спроби інтегрувати цифрові активи в інфраструктуру публічних фінансів є не новим явищем для світу, проте для України подібний крок може стати безпрецедентним. Чому цю ідею вирішили впровадити саме зараз? Що стоїть за ініціативою та якими можуть бути її наслідки?
Перші кроки України до національного біткоїн-резерву
Повідомлення на сайті Мінфіну і в соцмережах про те, що в Україні готується законопроєкт щодо створення державного стратегічного біткоїн-резерву, може здатися епізодом з альтернативного фінансового сценарію. Проте його озвучив не приватний криптоентузіаст, а перший заступник голови парламентського Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Ярослав Железняк. За його словами, документ вже перебуває на стадії доопрацювання і найближчим часом буде внесений на розгляд. Цей сигнал важко ігнорувати, бо йдеться про спробу інституціоналізувати криптовалюту на рівні державної резервної політики.
Сама поява такого законопроєкту в українському контексті є нетривіальною. У державі, де правовий статус цифрових активів залишається обмеженим, а регуляторна рамка досі формується, ініціатива створення біткоїн-резерву виглядає кроком навздогін глобальним змінам, а не їхнім випередженням. Проте вона збігається з важливими внутрішніми обставинами — високим рівнем інфляційного тиску, обмеженим доступом до зовнішніх валютних ринків і необхідністю зміцнення довіри до фінансової системи в умовах воєнного та поствоєнного періоду.
Поняття «стратегічного резерву» у фінансовій практиці традиційно асоціюється з активами, які держава накопичує для захисту від зовнішніх шоків: це золото, резервні валюти, іноді — облігації іноземних урядів або Міжнародного валютного фонду. Ідея замінити або доповнити цей набір біткоїном є спробою переглянути саму природу стратегічного активу. У цьому випадку bitcoin трактується не як спекулятивний інструмент, а елемент довгострокового збереження вартості, причому у формі, незалежній від національних банківських систем і надмірної емісії.
Аргументи на користь такого підходу відомі. Біткоїн має фіксовану емісію — не більше 21 мільйона одиниць, що теоретично забезпечує його дефіцитність і захищеність від інфляції. Саме тому його часто порівнюють з золотом, хоча на практиці bitcoin не має матеріальної форми й не зазнає витрат на фізичне зберігання. Крім того, використання bitcoin як частини резерву може слугувати інструментом диверсифікації у разі обмежень доступу до традиційних валютних активів чи санкційного тиску.
Слід зазначити, що ініціатива щодо створення стратегічного біткоїн-резерву отримала позитивну оцінку з боку низки фахівців, зокрема, керівника Binance у Центральній та Східній Європі, Центральній Азії й Африці Кирила Хом’якова, який відзначив, що компанія підтримує цей намір України. За його словами, для цього знадобляться суттєві зміни в законодавстві, однак водночас це стане важливим кроком до прозорішого регулювання криптовалют у країні. Однак наша країна пережила фінансові шоки 2014 і 2022 років, тому має досвід втрат резервів через політичну нестабільність і зовнішню агресію. У цьому контексті біткоїн як резерв видається водночас спокусливим і ризикованим. Його не можна арештувати або заблокувати в іноземному банку, але й гарантувати його збереження на сто відсотків не візьметься жодна структура.
Отже, ідея створення державного біткоїн-резерву ставить на порядок денний не лише дискусію про криптовалюту, а й саму природу державної фінансової безпеки в XXI столітті. Це не просто технічний законопроєкт, а спроба переосмислити основи довіри до резервних інструментів у світі, де традиційні гарантії дедалі частіше підважуються політичними чи військовими подіями. Україні доведеться відповісти на запитання: чи готова держава брати на себе відповідальність за новий тип активу в сучасних умовах, і чи має вона механізми, щоб зробити це не декларативно, а системно.
Чому держави вкладають у біткоїн
Коли держави та великі компанії починають зберігати біткоїн у своїх резервах, це вже не можна пояснити короткотерміновою модою чи ідеологічною захопленістю. Така поведінка є елементом довгострокової фінансової стратегії з розрахунком не на тиждень і не на квартал. Але що саме спонукає до таких рішень? І чому ці рішення дедалі частіше виходять за межі фінансових експериментів?
Почати варто з одного з основоположних мотивів: страху перед інфляцією. У часи, коли державні валюти девальвують через кризові бюджети, емісію без покриття або військові витрати, з’являється потреба в активі, що не втрачає вартість просто через те, що його стає більше. Біткоїн не друкується, не розширюється, не залежить від центрального банку, його емісія обмежена 21 мільйоном одиниць, і це обмеження закладене алгоритмічно. Саме ця передбачуваність є однією з ключових переваг, яку визнають навіть його критики. У світі, де грошові системи будуються на вірі в політичну стабільність, біткоїн пропонує аполітичну модель дефіцитності.
Однак навіть якби інфляція не була загрозою, біткоїн виконує ще одну функцію, яку особливо цінують в умовах нестабільності: він дозволяє диверсифікувати резерви. Урядові резерви й корпоративні скарбниці зазвичай включають набір звичних інструментів — від золота й готівкових залишків до облігацій інших держав. Біткоїн додає до цього списку актив, не прив’язаний до жодної країни, жодного уряду й жодної конкретної фінансової системи. У разі політичних конфліктів, замороження рахунків або санкцій, він може виявитися єдиним активом, який залишиться доступним. Саме в цьому його сила і, водночас, спокуса.
Водночас не менш важливим є інший, менш емоційний, але прагматичний мотив: використання біткоїна як інструмента фінансової автономії. Для країн з низькою довірою до власної валюти або високою залежністю від зовнішніх запозичень — від Латинської Америки до Африки — зберігати біткоїн означає мати фінансовий ресурс, який не можуть контролювати МВФ, Світовий банк чи транснаціональні банки. У випадку з Сальвадором, який визнав біткоїн законним платіжним засобом, криптовалюта стала не лише символом незалежності, а й реальним інструментом зовнішньої економічної політики.
У бізнес-середовищі логіка схожа, хоча мотиви дещо відмінні. Компанії, такі як MicroStrategy або Tesla, пішли на накопичення біткоїнів як заміну для частини готівкових резервів. Ідея проста: тримати активи в доларах у період глобальної монетарної експансії означає втрачати частину купівельної спроможності. Тримати їх у біткоїнах ризиковано, але потенційно прибутковіше. До березня 2025 року MicroStrategy зібрала понад 499 тисяч біткоїнів на суму, яка перевищує 42 мільярди доларів, що означає демонстрацію довіри до цифрових активів як до системного ресурсу.
Приклади урядового використання біткоїна з’являються все частіше. Сальвадор, починаючи з 2021 року, придбав понад 6100 BTC — це приблизно 525 мільйонів доларів. Компанія Tether, що стоїть за найвідомішим стейблкоїном USDT, зберігає 83 тисячі BTC, що становить близько 7,2 мільярда доларів. Це вже не криптовалюта як гіпотеза, а цифрова валюта як інструмент стабілізації та резервного балансу.
США теж роблять кроки до формалізації своїх цифрових резервів. 6 березня 2025 року Дональд Трамп підписав указ про створення стратегічного резерву біткоїна. При цьому джерелом наповнення держбюджету має стати біткоїн, вилучений у межах кримінальних та цивільних справ. Активи не планують продавати, їх хочуть утримувати як довгострокову цінність. І хоча це рішення спровокувало суперечки — від побоювань щодо волатильності до звинувачень у підриві довіри до долара — сам факт такого кроку свідчить про зміну уявлень на найвищому політичному рівні.
У підсумку виникає подвійний ефект. З одного боку — біткоїн-резерви стають логічною відповіддю на глобальні ризики, дедоларизацію, втрату довіри до централізованих моделей. З іншого — це гра на полі, на якому ще не сформовані правила. І тому питання полягає не лише в тому, чи варто зберігати біткоїн, а в тому, чи здатна держава організувати його утримання як частину раціональної, прозорої та стабільної стратегії. У цьому сенсі саме управління крипторезервами, а не факт їхнього існування, визначатиме – стане біткоїн цінністю чи лише цифрою з курсом на біржі.
Чи є створення біткоїн-резерву ризикованим сценарієм для України
Ідея створення державного біткоїн-резерву в Україні, хоча і звучить інноваційно, але викликає великі ризики. Аргументи проти цього кроку стосуються системних обмежень самої України як держави, яка веде війну, має нестабільну фінансову систему й досі не врегулювала базове правове поле у сфері цифрових активів.
Однією з причин ризикованості цієї ідеї є висока волатильність біткоїна, бо він здатен втратити чверть вартості за лічені дні. Така нестабільність робить його сумнівним кандидатом на роль резервного активу в короткостроковому вимірі. Для країни, яка вимушено витрачає резерви на підтримку курсу гривні, забезпечення імпорту та обслуговування боргу, подібна нестабільність може мати критичні наслідки. У разі раптового падіння вартості біткоїна частина резервів просто «згорить», не виконавши жодної функції стабілізації.
До цього додається відсутність належного правового фундаменту. Законопроєкт про регулювання та оподаткування криптовалют в Україні, який мав би створити базу для будь-яких державних операцій з цифровими активами, зараз фактично заблоковано. Без цього закону жоден механізм придбання, зберігання чи обліку біткоїна на рівні державної установи не матиме легітимності. Наразі криптовалюти в Україні визнані активами, але не мають статусу законного платіжного засобу й не підпадають під регулювання державного резерву. У такій ситуації говорити про створення стратегічного крипторезерву означає будувати складну фінансову надбудову на порожньому правовому фундаменті.
Також дискусійною є практика включення до резерву активів, вилучених у межах судових процесів. Ці кошти треба повернути власникам або реалізувати на аукціонах, а не робити частиною державної скарбниці. Крім того, в умовах, коли економічна довіра часто тримається на стабільності національної валюти, створення крипторезерву може виглядати як політичний сигнал про сумніви у власній грошовій системі.
Поряд з цим постає питання безпеки зберігання — від цифрових атак до ризиків внутрішніх зловживань в разі недостатнього контролю над криптогаманцями.
Ще однією пасткою для України є спокуса рівнятися в цьому процесі на Сполучені Штати, де згідно указу, підписаному у квітні Дональдом Трампом, створено федеральний резерв цифрових активів. Він має включати біткоїни та інші криптовалюти, конфісковані під час кримінальних і цивільних проваджень. При цьому держава не продаватиме ці активи, а зберігатиме їх як «цифрове золото», тобто нову форму довгострокової вартості, своєрідний «Форт-Нокс XXI століття». Однак важливо розуміти, що йдеться про країну з найпотужнішою економікою світу, розвиненими фінансовими ринками, доступом до глобального капіталу та здатністю поглинати ризики.
Україна в такій позиції не перебуває і не має надлишку активів, які можна було б безболісно утримувати у волатильному інструменті. Вона також не має розгалуженої податкової системи, яка забезпечує щорічні надлишки бюджету. Крім того, в країні відсутній суверенний фонд, який дозволяє створювати довгострокові портфелі цифрових активів. Все це робить пряму кальку з американської моделі ілюзією, небезпечною для державної фінансової стабільності.
Крім того, сам механізм конфіскації біткоїнів і включення їх до резерву викликає юридичні й етичні суперечності. У США така практика базується на чітко відпрацьованих впродовж десятків років юридичних процедурах: судової конфіскації, розподілу активів, збереження речових доказів і фінансової звітності щодо вилученого майна. В Україні аналогічні процеси є зоною юридичної невизначеності. Чи буде держава просто конфісковувати криптовалюту, здобуту незаконно, і включати її до балансу Нацбанку? Чи створить механізм публічного аукціону? Як запобігти зловживанням? Без чіткого правового врегулювання цих питань існує великий ризик дискредитації всієї ідеї створення державного біткоїн-резерву.
Не варто забувати й про символічну сторону. Для багатьох громадян, інвесторів і міжнародних партнерів спроба зробити біткоїн частиною державного резерву може виглядати як визнання проблем з гривнею. Якщо держава вдається до криптовалюти, щоб компенсувати втрату довіри до власної валюти, це є сигналом не інноваційністі, а фінансової кризи.
Таким чином, критика ідеї створення біткоїн-резерву в Україні ґрунтується на тверезому аналізі того, що саме може дозволити собі Україна в нинішніх умовах. Без законодавчої бази, стабільного бюджету, прозорих механізмів управління резервами, незалежного контролю з боку Рахункової палати та громадськості ідея національного крипторезерву ризикує перетворитися з технологічної інновації на черговий декларативний жест і порожню конструкцію без механізмів реалізації.
Оксана Іщенко
