З 13 по 15 лютого в Мюнхені пройде 62-га Мюнхенська безпекова конференція (MSC) – один із небагатьох глобальних майданчиків, де світова безпека обговорюється в категоріях рішень і відповідальності. Цьогоріч форум збере близько 200 урядових делегацій зі 120 країн, серед них – майже 60 глав держав і урядів, понад 30 міністрів оборони та керівників десятків міжнародних організацій.
Напередодні конференції організатори оприлюднили щорічний звіт MSC під красномовною назвою Under Destruction (“Під руйнуванням”), який задає тон дискусіям і фіксує злам звичного міжнародного порядку та кризу трансатлантичної довіри. Саме в цій логіці відбуватимуться ключові дебати форуму – про роль Європи, межі відповідальності США та майбутнє системи безпеки, що тріщить під тиском нової політики великих держав.
Очікується, що однією з центральних тем конференції має стати Україна.
Холодний душ Мюнхена
Рік тому Мюнхенська конференція з безпеки стала сценою, де Європа вперше відчула холод нової американської реальності. Віцепрезидент США Джей Ді Венс, виступаючи перед аудиторією політичних лідерів, публічно звинуватив європейські демократії у деградації свободи слова та провалі міграційної політики. Найбільшу загрозу для континенту, за його словами, становили не зовнішні вороги, а внутрішні процеси.
Зала тоді була приголомшена. Завершуючи роботу Мюнхенської безпекової конференції та одночасно головування в MSC, Крістоф Гойсген не зміг стримати сліз. Його каденція припала на 2022–2025 роки – період, який він сам назвав найтяжчим для Європи з часів завершення Другої світової війни.
Рік потому: Трамп як стратегія, а не ексцес
За рік стало зрозуміло: той виступ був не емоційною ексцесією, а програмною заявою. Адміністрація Дональда Трампа за цей час суттєво перекроїла міжнародний порядок – різко, без дипломатичних застережень і часто доволі демонстративно.
Торговельні війни проти союзників і суперників, силова операція проти Венесуели, суперечливі спроби “врегулювання” війни в Україні з помітною поблажливістю до Москви, а також майже гротескна ідея перетворити Канаду на “51-й штат” США – усе це стало частиною нової зовнішньополітичної реальності Вашингтона.
Цьогорічна Мюнхенська конференція, яка стартує наприкінці тижня, проходить у ще більш напруженій атмосфері. Американську делегацію очолює держсекретар і радник з нацбезпеки Марко Рубіо. Як противагу Рубіо, на Мюнхенській конференції з безпеки очікують присутність відомих американських демократів, зокрема губернатора Каліфорнії Ньюсома. До Мюнхена запрошені понад 50 світових лідерів – це все відбувається на тлі відчуття, що безпека Європи більше не є гарантованою категорією.
“Станьте на власні ноги”: новий сигнал з Вашингтона
Опублікована наприкінці минулого року Стратегія національної безпеки США прямо закликає європейців “стати на власні ноги” і взяти на себе основну відповідальність за оборону континенту. Для багатьох у Європі це постає як імператив до розуміння простої істини: Сполучені Штати більше не готові автоматично виконувати роль безпекового якоря.
Втім, справжнім ударом по довірі стала криза довкола Гренландії. Дональд Трамп неодноразово заявляв, що США “потрібно володіти” островом заради глобальної безпеки і певний час навіть не виключав застосування сили. Для Данії, до складу якої входить самоврядна Гренландія, це прозвучало як виклик самій ідеї трансатлантичного союзу. Данський прем’єр прямо дав зрозуміти: силовий сценарій означав би кінець НАТО в його нинішньому вигляді.
Хоча ця криза наразі відкладена – Вашингтон переключився на інші пріоритети – питання зависло в повітрі: чи не зазнали відносини між США та Європою незворотних ушкоджень?
Альянс тримається, але тріщить
Колишній очільник британської розвідки MI6 Алекс Янгер вважає, що альянс змінюється, але не руйнується. За його словами, Європа й досі критично залежить від американських військових та розвідувальних можливостей. Водночас він визнає: вимога Трампа змусити Європу більше інвестувати у власну оборону має під собою раціональне підґрунтя. Континент із пів мільярдом населення не може нескінченно перекладати стримування Росії на країну з меншим населенням.
Саме цей дисбаланс, коли американський платник податків десятиліттями фактично субсидує європейську безпеку, став джерелом глибокого роздратування нинішньої адміністрації США. Проте розлом проходить значно глибше, ніж питання військових бюджетів.
Торгівля, міграція, свобода слова, а також особисті відносини Дональда Трампа з Володимиром Путіним викликають у Європі дедалі більше тривоги. Особливо – на тлі того, що президент США неодноразово покладав відповідальність за війну на саму Україну.
Аналітики у Вашингтоні називають нову стратегію США «болісним і шокуючим пробудженням для Європи». Документ прямо говорить про необхідність підтримки політичних сил, ворожих чинним європейським урядам, і застерігає від міграційних політик, які, на думку авторів, загрожують “цивілізаційному зникненню”.
Попри запевнення, що Європа залишається стратегічно важливою для США, ключове питання нависає над усією конференцією: чи справді працює стаття 5 НАТО?
Мюнхенська конференція має дати відповіді. Але дедалі більше європейців підозрюють: почуте може їм не сподобатися.
“Під руйнуванням”: логіка нового світового безпекового безладу
У звіті, підготовленому організаторами Мюнхенської конференції з безпеки напередодні форуму 2026 року, директор з досліджень та політики MSC Тобіас Бунде формулює один із найжорсткіших діагнозів сучасної міжнародної системи: відбувся фундаментальний розрив з американською стратегією після Другої світової війни. Вже зрозуміло, що йдеться не про корекцію курсу й не про черговий етап “перезавантаження”. Відбувається демонтаж самої безпекової парадигми, яка десятиліттями визначала роль США у світі.
Ця парадигма спиралася на три взаємопов’язані засади: підтримку багатосторонніх інституцій, економічну інтеграцію як інструмент стабільності та переконання, що демократія і права людини є не абстрактними цінностями, а стратегічним активом. За президентства Дональда Трампа, констатує Бунде, усі три стовпи були значно ослаблені або відкрито поставлені під сумнів.
Сам звіт має промовисту назву – Under Destruction (“Під руйнуванням”). Його автори аналізують далекосяжні наслідки зростання політичних сил, які обирають не реформування, а руйнування існуючих правил і інституцій. Ці сили живляться масовим розчаруванням у демократичних механізмах, відчуттям інституційної застиглості та переконанням, що системні реформи більше не працюють.
Дані Мюнхенського індексу безпеки за 2026 рік лише підсилюють цю картину. У всіх країнах G7 лише незначна частка респондентів вірить, що політика їхніх нинішніх урядів здатна покращити життя майбутніх поколінь. Як на національному, так і на міжнародному рівнях політичні структури дедалі частіше сприймаються як надмірно бюрократизовані, судові та такі, що не підлягають реформуванню. У цьому середовищі політики, які приходять із “бульдозерами для знесення і бензопилами”, викликають якщо не відкрите захоплення, то принаймні небезпечну симпатію.
Найвпливовішим актором цієї політики руйнування автори звіту прямо називають президента США Дональда Трампа. Для його прихильників такий підхід обіцяє прорвати інституційну інерцію і зрушити проблеми, які роками перебували в глухому куті. Проте звіт ставить принципове запитання: чи справді руйнування розчищає простір для політики, що служить суспільним інтересам?
Автори застерігають: світ дедалі більше ризикує скотитися до транзакційної логіки, де традиційну співпрацю замінюють ситуативні угоди, приватні інтереси витісняють публічні, а міжнародні правила поступаються праву сильного. У такій системі регіони можуть опинитися не під захистом норм і інституцій, а в зонах домінування великих держав.
Емпіричні розділи звіту показують, що відмова США від ключових елементів повоєнного порядку вже залишає глибокий слід у різних частинах світу: від Європи та Індо-Тихоокеанського регіону до глобальної економіки й системи розвитку та гуманітарної допомоги. Водночас автори фіксують і контртенденцію: актори, зацікавлені у збереженні міжнародного порядку, починають самоорганізовуватися, намагаючись стримати наслідки політики руйнування, та шукати нові формати співпраці без опори на лідерство Вашингтона.
Втім, стримування найгірших сценаріїв, наголошує звіт, вимагатиме значно більшого, ніж оборонна реакція. Йдеться про необхідність активізації, переосмислення інструментів, створення нових стійкіших проєктів і появи не “демонтажників”, а будівничих, здатних запропонувати альтернативу світу, що звикає жити під знаком руйнування.
Мюнхенська безпекова конференція цього року має стати платформою для рішучих кроків щодо України та безпеки Європи. Голова MSC Вольфганг Ішингер у попередньому огляді зазначив, що він сподівається, що під час конференції Україна займе пріоритетне місце на порядку денному, і це з цілого ряду причин.
Він також висловив надію, що конференція допоможе Європі перейти від дискусій до ухвалення більш надійних та значущих рішень у сфері зовнішньої політики та безпеки. На його думку, дії США дають європейцям серйозний стимул серйозно зайнятися цими питаннями.
Вперше на Мюнхенській безпековій конференції відкриється Український дім поблизу готелю Bayerischer Hof – новий майданчик, що демонструє постійну підтримку України з боку MSC. Тут проходитимуть дискусії, супутні заходи та брифінги, а сам простір слугуватиме робочим центром для української делегації. Партнерами ініціативи виступають Фонд Віктора Пінчука, Офіс Президента та Асоціація виробників оборонної промисловості України.
