Сьогодні у Кремлі підписують стратегічну угоду між Іраном та Росією. Передбачається, що всеосяжний договір між Ісламською Республікою Іран та Російською Федерацією гарантує відносини двох країн на найближчі 20 років. Зокрема, країни-підписанти планують посилити співпрацю в сферах торгівлі, транспорту, логістики та гуманітарних питань. Вже відомо, що в тексті угоди Іран, не зважаючи на тісні зв’язки з Росією, не визнає анексію Криму та інших українських територій. В нових політичних реаліях, де до влади повернувся Трамп, Тегеран поводиться обережно і демонструє прагнення зберегти баланс у міжнародних відносинах.
До Росії за вигодами, але з пересторогами
Це вже не перша угода, яку Іран укладає на довгострокову перспективу з іншою країною. У 2021 році Іран та Китай підписали 25-річний договір, який охоплював різні сфери. Проте ця угода стикнулася з певною критикою з боку громадськості, оскільки деякі аналітики вважали, що Тегеран надав надмірні поступки. Тоді офіційні особи пояснювали, що цей договір є лише «дорожньою картою» і не включає конкретних домовленостей. Зараз схожі побоювання виникають щодо угоди з Росією, особливо з урахуванням історичного сприйняття цієї країни іранцями. Це ставлення пов’язане з історичними подіями, зокрема з передачею кількох провінцій Ірану в районі Кавказу Росії на початку XIX століття. Отже, Іран недаремно ставиться до РФ з певними пересторогами, але низка вигідних пропозицій змушує Тегеран підтримувати стосунки з Москвою. Іран, зокрема, прагне отримати від Росії високотехнологічну зброю, таку як системи протиповітряної оборони великої дальності та сучасні винищувачі, що дозволить зміцнити його обороноздатність у разі можливих атак з боку Ізраїлю.
Що приховують 47 пунктів угоди?
Угода між Іраном і Росією є всеосяжним документом, який охоплює багато ключових напрямів співпраці. Зокрема, співробітництво в галузі технологій та кібербезпеки може дати обом країнам важливі стратегічні переваги на тлі західних санкцій. Іран і Росія мають спільний інтерес у створенні альтернатив до західних технологічних платформ і систем безпеки. Така співпраця викликає цілком виправдане занепокоєння серед країн, які побоюються посилення контролю над інформаційним простором з боку авторитарних режимів. ще більше занепокоєння викликає співпраця у царині ядерної енергетики, що може сприяти розвитку іранської ядерної програми в умовах санкцій і обмежень. Водночас це питання може викликати міжнародні суперечки через недовіру до Ірану щодо дотримання умов мирного використання атомної енергії.
Іран і Росія, як активні гравці на Близькому Сході, часто координують свої дії в Сирії та інших регіонах. Ця угода, ймовірно, зміцнить їхню взаємодію в протидії спільним загрозам. Проте важливо враховувати, що поняття «боротьба з тероризмом» у цих країнах може мати специфічну інтерпретацію, яка не завжди збігається з підходами західних держав. Питання щодо Каспійського моря мають стратегічне значення через його ресурси та транспортні маршрути. Угода може закріпити позиції Ірану та Росії як ключових гравців у регіоні.
Посилення співпраці в боротьбі з організованою злочинністю та відмиванням грошей може бути спрямоване на подолання негативних наслідків міжнародних санкцій. Проте це також може викликати сумніви щодо прозорості дій обох країн.
Повага до територіальної цілісності?
Один із ключових пунктів договору між Іраном і Росією стосується декларації територіальної цілісності. Це питання є надзвичайно важливим для Ірану, оскільки країна постійно стикається з претензіями Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ) на три острови в Перській затоці: Абу-Муса, Великий Тунб і Малий Тунб. Іран контролює ці острови з 1971 року, але ОАЕ регулярно висловлюють територіальні претензії на них, вважаючи своїми.
Іран потребує дипломатичної підтримки Росії у ствердженні своєї територіальної цілісності в його суперечках із ОАЕ. Це важливо, оскільки Росія має вплив у регіоні і, ймовірно, використовуватиме цю позицію як важіль тиску або співпраці з іншими країнами Перської затоки. Острови мають важливе стратегічне значення, оскільки вони розташовані на вході до Ормузької протоки — одного з ключових транспортних коридорів для світового експорту нафти. Контроль над цими островами дає Ірану значну перевагу в регіональній безпеці та енергетичній політиці. Претензії ОАЕ підтримуються деякими арабськими країнами та міжнародними гравцями, такими як США, які критикують Іран за його вплив у регіоні. У цьому контексті підтримка Росії у вигляді договору зміцнює позиції Ірану, даючи йому більше впевненості у своїй зовнішній політиці.
Україні важливо розуміти, як такі договори зміцнюють альянси, що підтримують ревізіоністські режими, і які це може мати наслідки для глобального розподілу сил. Ірансько-російська співпраця може ускладнити міжнародні зусилля зі стримування агресії та забезпечення стабільності, оскільки обидві країни прагнуть створити альтернативні майданчики підтримки для захисту своїх територіальних і стратегічних інтересів.
Між Америкою і Росією
Іранське новинне агентство Mehr News Agency пише про те, що Іран усвідомлює ризики президентства Трампа і розуміє, що США після його інавгурації поводитимуться із Тегераном зовсім інакше, не так, як це було за президентства Байдена. Тим більше, що нещодавно спікер Міністерства закордонних справ США заявив, що політика Вашингтона щодо Ірану залишатиметься незмінною, незалежно від того, хто перебуває при владі. Саме тому іранська дипломатія стає багатовекторною. Загравання з Росією доповнюються реверансами Америці. Після зухвалих заяв Трампа про підтримку героїчної боротьби Ізраїля, Іран непокоїться щодо ймовірного перетину кордонів ізраїльською авіацією і знищення їхніх протиракетних засобів. А такі побоювання змушують лідерів Ірану бути обережними в стосунках з Америкою. Є і певні очікування від США. Як повідомляє 24 канал, котрий цитує російського опозиційного політика Геннадія Гудкова, Тегеран розраховує на те, що в Білому домі дозволять іранцям зберегти режим аятола.
Як повідомляє міжнародна агенція Associated Press, нині Іран опинився під дедалі більшим тиском на Близькому Сході. Його “Вісь опору” зазнала серйозних ударів: палестинська воєнізована організація ХАМАС потрапила під потужний ізраїльський наступ, а ліванська група “Хезболла” серйозно постраждала від низки атак і наземного вторгнення Ізраїлю до Лівану. Сирійський уряд під керівництвом Башара Асада, який протягом багатьох років фінансувався Іраном, фактично розпався.
Тим часом іранська економіка перебуває в критичному стані після провалу ядерної угоди 2015 року з провідними світовими державами. Іран також став мішенню для ізраїльських ударів по своїх системах протиповітряної оборони С-300, які були надані Росією.
Тегеран, ймовірно, і далі намагатиметься отримати від Москви фінансові та оборонні обіцянки для зміцнення своєї позиції в регіоні. Він зацікавлений у військовій співпраці з Росією, зокрема в отриманні більш сучасних оборонних технологій та систем озброєння, таких як зенітні ракетні комплекси та винищувачі, щоб захистити свої інтереси, зокрема від потенційних загроз з боку Ізраїлю.
Однак є й інша, зовсім неприваблива сторона цих відносин. В Ірані, зокрема серед Революційної гвардії, зростає незадоволення щодо Росії. Революційна гвардія — це одна з найбільш впливових і потужних сил в Ірані, яка підпорядковується лише Верховному лідеру країни, а не уряду. Ця організація відіграє важливу роль у внутрішній політиці та зовнішніх операціях Ірану, зокрема в Сирії, де Іран довгий час підтримував режим Башара Асада.
В Тегерані багато незадоволених стосунками з Росією
Нещодавно в іранських медіа з’явився витік аудіозапису, в якому один з високопоставлених генералів Революційної гвардії звинувачує Росію в тому, що вона стала причиною багатьох труднощів Ірану в Сирії. Це може свідчити про розбіжності в іранській політиці щодо Росії та внутрішній тиск на уряд для перегляду цих відносин. Така ситуація може створити додаткові виклики для Ірану в управлінні своїми союзницькими відносинами, зокрема в контексті ширших геополітичних розкладів.
Міжнародна позиція Ірану не є монолітною, звідси намагання балансувати між двома протилежними таборами. Такою геополітика Тегерану стала після загибелі Раїсі і обрання нового президента Ірану.
Іран за Раїсі
Ібрагім Раїсі, як представник консервативного політичного крила Ірану, будучи президентом країни, дотримувався жорсткої лінії стосовно США та Ізраїлю, підтримуючи традиційну риторику іранського уряду. Гасла “Смерть Америці!” (Марг бар Амеріка!) та “Смерть Ізраїлю!” (Марг бар Ісраіль!) залишалися важливими елементами його публічних виступів, вкорінених в офіційній ідеології Ісламської Республіки Іран ще з часів революції 1979 року. Ці гасла неодноразово звучали на масових акціях, організованих владою, і були спрямовані на мобілізацію внутрішньої підтримки режиму.
У своїх промовах Раїсі звинувачував США в “гегемонії”, “порушенні прав людини” та втручанні в справи інших країн, а Ізраїль називав “сіоністським режимом” і “ворогом ісламу”. Водночас така риторика, хоча й була частиною його політичної позиції, відображала не стільки його особисту політику, скільки загальний курс Ірану, визначений Верховним лідером Алі Хаменеї.
Ці заяви слугували радше ідеологічними й мобілізаційними цілями всередині країни, ніж конкретними зовнішньополітичними кроками. У контексті політики Ірану вони мали забезпечити єдність суспільства в умовах міжнародного тиску й санкцій, але водночас провокували напруженість у відносинах із США та Ізраїлем.
Іран за Пезешкіана
Після трагічної загибелі Раїсі ситуація зазнала змін. Новий президент, якого вважають прагматичним політиком, почав демонструвати готовність до більш гнучкого підходу у зовнішній політиці. Хоча основні принципи щодо Ізраїлю залишаються незмінними, риторика стала помітно менш агресивною. Щодо США, нове керівництво робить кроки для можливого часткового відновлення дипломатичних каналів, особливо у питаннях ядерної програми, прагнучи пом’якшити економічний тиск і знайти точки дотику у стратегічно важливих питаннях.
Такий поворот можна пояснити не тільки зміною політичного лідера, а й міжнародними та внутрішніми викликами, що постають перед Іраном, включно з економічними проблемами та зростаючою нестабільністю в регіоні. Політика нового президента спрямована на досягнення балансу між захистом ідеологічних цінностей та практичними інтересами країни.
