Національний кешбек за програмою “Купуй українське”: реальна підтримка вітчизняних виробників чи чергова профанація уряду?

У серпні Уряд України ухвалив рішення про Національний кешбек, що дозволить українцям отримувати компенсацію за покупку товарів та послуг вітчизняного  виробництва.

Програма дебютує з 2 вересня і дозволить користувачам отримувати 10% вартості придбаних українських товарів.  Максимальний обсяг кешбеку – 3 тисячі гривень на місяць. Отриманий кешбек можна витратити на медичні, комунальні, спортивні, розважальні послуги, або задонатити на ЗСУ чи купити військові облігації. За задумом розробників ініціативи, остання сприятиме підтримці українських виробників та розвитку внутрішнього ринку.

Податковий комітет Верховної Ради “збиватиме” запропоновані урядом зміни щодо програми кешбеку. Уряд не консультувався з парламентом стосовно цієї ініціативи. Про це в коментарі журналістам сказав перший заступник голови податкового комітету, народний депутат Ярослав Железняк. Він же вважає рішення про Національний кешбек “тупою й популістичною ініціативою”.

Війна, безумовно, вдарила по добробуту населення і виробників. Бізнес деяких підприємців буквально знищили, інші страждають від енергокризи та дефіциту кадрів. Населення теж в масі своїй багатшим не стало. Теж перспектива отримати від держави додаткову протекцію за новою програмою може здатися спокусливою обом сторонам.

Але що може очікувати довірливих співвітчизників за багатообіцяючим парадним фасадом цієї обіцянки? З визначення проекту випливає, що ініціатива заохочує споживання української продукції нашими співвітчизниками. Але чи допоможе ця програма українським виробникам?

Прокрустове ложе кешбеку

Перше, що викликає дисонанс і відчуття профанації, – це намір уряду виділити на програму до 4 млрд грн до кінця поточного року на тлі регулярних нарікань на дефіцит держбюджету близько 500 млрд грн. Проста арифметика демонструє неможливість поміститися в прокрустовому ложі бюджету програми “Купуй українське”.

Навіть якщо цю суму – 4 млрд грн – виділять, вона не покриє всі необхідні потреби. Звернемося до простої калькуляції.  Якщо, скажімо, середній українець витрачає на покупки 5.000 гривень на місяць, то за програмою він може розраховувати отримати 10% кешбеку, тобто 500 гривень. (а найімовірніше, менше, оскільки кешбек ще піддасться оподаткуванню).

За чотири місяці такий споживач на витрачені 20.000 гривень отримає 2.000 гривень кешбеку. Припустимо, що аналогічна динаміка витрат у 20 млн українців. За зазначений термін – 4 місяці – держава повинна їм компенсувати 40 млрд гривень. Але бюджетом передбачено вдесятеро менше. Це перша неузгодженість.

ІА”ФАКТ” уже висвітлювало  те, що хоча Україна отримує відчутну підтримку Заходу, це фінансування не може бути витрачено на оборонні потреби держави. Україна може фінансувати ЗСУ тільки за рахунок податкових відрахувань, доходів підприємств або розміщення ОВДП.

Той факт, що програма національного кешбеку ініціюються тоді, як влада відчуває виражений дефіцит коштів на фінансування своєї армії в розпал війни, скорочує повноваження органів місцевого самоврядування, урізає витрати на освіту, надає їй певних ознак протекціонізму.

Благими намірами вистелена дорога до пекла

У вітчизняній історії є прецеденти, коли протекціонізм зіграв з тим, кого прагнув захистити, злий жарт. Так, Запорізький автомобільний завод багато років лобіював величезні акцизи і податки на автомобілі б/в, які приганяють з Європи і США, роблячи придбання останніх вітчизняними споживачами абсолютно невигідним. Таким чином, ЗАЗ і його лобі в уряді прагнули зробити Daewoo Lanos максимально привабливими для українців.

Послабивши таким чином конкуренцію в особі зарубіжного автопрому, вітчизняні чиновники створили для українського автовиробника тепличні умови. Але ЗАЗ, надовго опинившись у зоні комфорту, не зміг скористатися як слід своєю конкурентною перевагою і продовжував роками спускати з конвеєра безликі однотипні моделі Daewoo Lanos. У той час як українці не могли купити за доступною ціною сучасні зручні бюджетні автомобілі.

Програма «Купуй українське», звісно, не чистий протекціонізм.  Завдяки членству в СОТ, Україна не може запроваджувати ембарго, високі податки та акцизи на товари, крім тих випадків, коли йдеться про загрозу національній безпеці або відвертий демпінг. Саме тому Мінекономіки України змогло придумати таку нехитру схему як компенсація 10% кешбеку за купівлю товарів і послуг вітчизняних виробників, яка явно несе в собі ознаки імпортозаміщення.

На жаль, українці змушені левову частину своїх доходів витрачати на оплату комунальних послуг, і на придбання товарів і послуг іншого призначення залишається не так вже й багато. Тобто вітчизняні виробники від такої протекції виграють небагато.  Самі ініціатори програми припускають, що в разі успішної реалізації програма призведе до зростання вартості всіх вироблених товарів і послуг на 0,14% і посприяє створенню 22.000 робочих місць. Тобто самі ідейні натхненники програми визнають, що КПД їхньої новації дуже помірний.

50 відтінків “українськості”

Особливо пікантним видається питання, хто визначатиме національну автентичність походження, “українськість” товарів? Навіть недосвідченому обивателю зрозуміло, що тут широке поле для впровадження різних корупційних схем. Так, якщо невеликий український виробник випускатиме товар із компонентів, куплених за кордоном, але готовий продукт брендуватиме як український, чи вважатиметься така продукція  українською?

Скажімо, український аналог Коли, що  містить концентрати імпортного виробництва, розчинені в українській воді та розлиті в українські пляшки на українському виробництві, – це українська Кола чи імпортна?  Хто і якою мірою визначатиме “українськість” товару? Хто перевірятиме відповідну звітність підприємств, вестиме облік, виділятиме під це гроші?

Любов до простих рішень у спробі вирішити складні проблеми

Вітчизняна економіка орієнтована на експорт і змушена постійно конкурувати на зарубіжних ринках за споживчий інтерес. Зараз наші експортери стикаються з цілою низкою криз – зокрема, логістичною, енергетичною. Драматизм ситуації в тому, що українські виробники товарів і послуг і до настання поточної енергокризи переплачували за електрику, оплачуючи енергію за тарифом 5-6 грн за кВ/год. Тепер же ситуація погіршилася, оскільки до 4/5 своїх енергетичних потреб українські виробники змушені закривати за рахунок європейської енергогенерації. На спотовому ринку в годину-пік вартість електрики для бізнесу сягає 9 грн за кВ/год.

За іронією долі, в такій ситуації працювати від генератора може виявитися економічніше. Примітно, що на Заході електроенергія для бізнесу як для активного оптового споживача дешевша, ніж для населення. В Україні ситуація з точністю до навпаки. А що стосується логістичної кризи, то завдяки відновленню морського коридору ситуація поступово оптимізується.

Отже, здається очевидним,  що низький споживчий попит – це далеко не найбільша проблема українських виробників. Тому наразі протекція вітчизняному бізнесу потрібна  в інших сферах. І любов до простих рішень у спробі вирішити складні проблеми може вилитися у чергову мильну бульбашку…

Тетяна Морараш