23 квітня, в день, коли весь світ святкує День книги, українці мають чудову можливість замислитись над її роллю в сучасному житті. В епоху, коли інформація доступна на екрані миттєво, а соціальні мережі визначають формат нашого споживання контенту, книга, особливо в паперовому вигляді, може здатися чимось з минулого. Проте в реальності вона продовжує бути важливим елементом культурного ландшафту, здатним допомогти зрозуміти і осмислити навколишній світ. Хоча більшість книжок сьогодні можна прочитати з екрана, ніщо не замінює відчуття сторінок під пальцями й легкий запах паперу, що зберігає спокійну тишу і свою філософію її читання. Спробуємо розібратися, чи має книга місце в житті сучасного українця, та як вона допомагає нам зберігати ідентичність і орієнтуватися в інформаційному потоці.
Від папірусів до глобального символу культури
Визнання важливості книги як культурного феномена та її значення для кожної нації не потребує додаткових доказів. Вона є не тільки засобом передачі знань, а фундаментом ідентичності, що об’єднує покоління, зберігає пам’ять і сприяє розвитку. Відзначення Всесвітнього дня книги, встановленого ЮНЕСКО в 1995 році, має на меті вшанування літератури, а також робить акцент на захисті авторських прав, які дозволяють письменникам отримувати належне визнання та компенсацію за їхню працю.
Саме 23 квітня ми вшановуємо річниці смерті таких великих письменників, як Вільям Шекспір, Мігель де Сервантес і Інка Гарсіласо де ла Вега. Вибір цієї дати для святкування книги відображає глибоке культурне значення, яке книга має як носій знання та мудрості, здатний об’єднувати різні епохи і культури. Виникнення цього свята було натхнене іспанською традицією, де на День святого Георгія, що припадає на 23 квітня, чоловіки дарують жінкам квіти, зокрема троянди. У 1920-х роках каталонський книгар поєднав цей звичай з літературною спадщиною, запропонувавши замінити троянду на книгу. Ідея швидко здобула популярність, а згодом набула міжнародного масштабу завдяки ініціативі ЮНЕСКО.
Сьогодні Всесвітній день книги і авторського права є святом літератури, важливою нагодою звернути увагу на питання захисту авторських прав, які забезпечують творцям належне визнання їхнього інтелектуального продукту. За оцінками Google, у світі існує близько 130 мільйонів книг, і ця цифра тільки збільшується з кожним роком. Попри такий величезний обсяг літератури, на ринку досі існують значні проблеми з авторськими правами, піратством та захистом інтелектуальної власності.
Книга пройшла довгий історичний шлях. Спочатку люди, які потребували виразити свої думки та зберегти їх для нащадків, писали як могли та на чому могли. Певний прогрес у книжковій справі відбувся в давньому Єгипті, де з’явилися папірусні сувої. Це вже було схоже на щось легше й мобільніше. А десь у II столітті до нашої ери люди відкрили пергамент. Його робили зі шкіри тварин, він був міцніший за папірус і добре тримався з часом. До речі, назва “пергамент” походить від міста Пергам, де правитель настільки захопився книгами, що заснував бібліотеку з сотнями тисяч сувоїв.
А от Римляни придумали щось дуже схоже на сучасну книгу. Вони почали зшивати окремі листи з папірусу чи пергаменту й вкладати їх у дерев’яні обкладинки. Такі книги називали кодексами. Ними було зручніше користуватись, легше носити із собою, тому кодекси швидко прижилися, особливо серед мандрівних християнських місіонерів. До VI століття сувої майже зникли з ужитку.
Поки в Європі книги все ще переписували вручну, в Китаї вже давно друкували. Китайці створили власну систему: дерев’яні рамки, глиняні форми з ієрогліфами. Спочатку друкували на шовку, пізніше перейшли на папір. Одним із перших відомих прикладів друкованої книги є “Діамантова сутра” (868 рік), яка й досі збереглася. Японці й корейці підхопили таку ідею, а останні навіть удосконалили процес, замінивши крихкі глиняні елементи на бронзові.
Тим часом у Європі середньовічні книги залишалися елітною розкішшю. Їх писали вручну монахи, і коштували вони, м’яко кажучи, недешево. Змінювати ситуацію почали друковані картинки й гральні карти, які з’явилися в XV столітті. Але справжній прорив трапився в 1450 році, коли Іоганн Гутенберг створив друкарський верстат і запровадив металеві рухомі літери. Це дозволило друкувати сотні копій на годину. Першою надрукованою книгою стала Біблія, і з того моменту все пішло швидше. До кінця XV століття друкарні були вже майже у всіх європейських країнах. Книги ставали доступнішими, люди почали активніше вчитись читати, а на книжкових полицях з’явилися не тільки релігійні тексти, а й художні твори. Першими друкованими бестселерами стали “Божественна комедія” Данте і “Кентерберійські оповідання” Чосера.
До появи масового книгодруку авторське право, як окрема правова категорія, практично не існувало. Письменники рідко отримували грошову винагороду за свою працю, адже книги поширювалися в обмежених кількостях і здебільшого переписувалися вручну. Але з розвитком друкарства ситуація змінилася. Великі наклади принесли видавцям реальний прибуток, а отже, з’явився сенс ділитися частиною доходів і з авторами. Перші серйозні кроки до сучасної системи авторського права були зроблені у Великобританії.
У 1710 році там ухвалили так званий Статут королеви Анни. Це був перший закон, який надавав письменнику виключне право на свій твір строком на 14 років. Якщо хтось порушував ці права, то на нього чекали серйозні штрафи. Вже у 1774 році британський суд скасував безстрокові видавничі монополії, і це дало старт ідеї, що з часом будь-який твір має ставати надбанням суспільства.
У Російській імперії перші згадки про правовий захист авторів з’явилися лише у 1828 році, коли було визначено права письменників. Згодом правове визнання отримали й інші творчі професії, такі як художники, архітектори, композитори. У межах Австро-Угорщини, до складу якої входили західноукраїнські землі, у 1837 році було прийнято закон, що захищав авторські права й забороняв друк чужих творів без дозволу власника.
У радянські часи населення офіційно вважалося «найбільш читаючим у світі», і це було не просто пропагандистське кліше. Справді, культура читання була надзвичайно поширеною, особливо в міських родинах. Книжки не просто купували, за ними полювали. Черги в книгарнях, передплата на багатотомники, інтерес до перекладної та «дефіцитної» літератури були частиною повсякденного побуту. Багато видань з’являлися накладами у сотні тисяч примірників і все одно зникали з полиць миттєво.
Особливою рисою було те, що книжка виступала джерелом знань чи розваг, а також об’єктом культурного престижу. Домашні бібліотеки формувалися роками, книги вважалися символом інтелектуального статусу. У періоди особливої нестачі популярних видань до книг вдавалися навіть через систему обміну: приносили до пункту прийому макулатуру, отримували за неї «талони» на придбання рідкісної літератури.
Після розпаду СРСР, у буремні 90-ті, попри економічні труднощі, культура читання не зникла. Навпаки — з відкриттям доступу до заборонених раніше тем і західної літератури виник новий книжковий сплеск. Люди прагнули встигнути прочитати те, що десятиліттями було недоступним. Активно розвивались незалежні видавництва, книжкові базари, перекладна проза й есеїстика. З’являлися і нові українські автори, які формували національний інтелектуальний простір уже без ідеологічного тиску. Навіть у найважчі роки читання залишалося способом не лише втечі від реальності, а й збереження культурної осмисленості.
Для частини сучасних українців, особливо в умовах інформаційної та культурної нестабільності, книга залишається важливим інструментом не тільки для навчання чи розваг, але й для самовизначення та збереження національної ідентичності.
Читацька реальність українців у цифрах
У 2024 році українці значно збільшили свою увагу до рідної мови у літературі. За даними дослідження Info Sapiens, проведеного на замовлення Українського інституту книги, 76% книг, прочитаних в Україні, були українськомовними. Це на 20% більше, ніж у 2023 році, і може бути наслідком кількох факторів, серед яких важливу роль відіграло законодавче обмеження ввезення книг з РФ, Білорусі та тимчасово окупованих територій. Такий крок не лише стимулює попит на українські видання, а й сприяє розвитку національного книжкового ринку.
Зростання споживання української літератури супроводжується цікавою тенденцією у вподобаннях читачів. Більше ніж 40% опитаних віддають перевагу українській класичній літературі, що свідчить про живий інтерес до традиційних авторів та шедеврів української письменності. При цьому значна частина респондентів (приблизно по третині) читає сучасних українських авторів, а також класику і новітні твори зарубіжних письменників.
Однак, незважаючи на позитивну динаміку в споживанні української літератури, в цілому кількість людей, які активно займаються читанням, залишається обмеженою. Третина дорослих українців взагалі не розглядає книги як спосіб дозвілля. Часові обмеження, фізичні труднощі та відсутність внутрішнього інтересу стали основними причинами, через які люди не знаходять часу на читання. Більше того, на півдні та сході країни війна і постійний стрес серйозно ускладнюють можливість зосередитися на книжках.
Попри це, 38% українців продовжують читати на регулярній основі, принаймні кілька разів на тиждень, що демонструє важливість літератури в їхньому житті. І хоча переважно українці читають для самовдосконалення та через любов до процесу читання, не менш важливою є роль рекомендацій друзів та знайомих у виборі нових книг. Саме цей фактор часто стає основним двигуном літературних уподобань. Фінансово, українці активно підтримують книжкову індустрію. 46% опитаних витрачають від 500 до 2000 грн на книги за останні три місяці. Найбільш активними покупцями є люди віком 30-39 років, тоді як особи віком 40-49 років роблять це рідше. Відвідування бібліотек залишається менш популярним. Лише 5% дорослих відвідують бібліотеки регулярно, що підкреслює зростаючу популярність купівлі книг.
Значна частина дітей теж долучається до читання, причому половина з них (52%) читає виключно для задоволення. Це на 13% більше, ніж у 2023 році. Проте важливо зазначити, що діти з активними читаючими батьками частіше отримують задоволення від літератури і готові ділитися своїми враженнями, що свідчить про роль родини у формуванні звички до читання. Так формується нове покоління читачів, для яких книга не сприймається, як тягар, а як джерело задоволення й розвитку.
Попри війну, інфляцію та соціальну напругу, український книжковий ринок показує ознаки відновлення. У 2024 році частка покупців книжок зросла на десять відсоткових пунктів. Онлайн-продажі закріпили свої позиції, але головним каналом збуту залишаються фізичні книгарні. Їх кількість зросла до 460, проте четверта частина з них зосереджена в Києві. У той час третина населення живе у місцевостях, де книгарні взагалі відсутні. Така географічна нерівність у доступі до книжок посилює загальнонаціональний дисбаланс.
Ціновий бар’єр лишається серйозною перешкодою: 33% респондентів вказали, що не можуть дозволити собі купувати книги. Водночас понад половина українців підтримує ідею державного субсидування книгарень, а майже 90% вважають важливими інвестиції у бібліотеки. Це чіткий суспільний запит, який вимагає не одноразових акцій, а системної культурної політики.
Загалом тенденції, що спостерігаються в українському книжковому середовищі, відображають зміни у споживчих звичках та культурних уподобаннях. Попри виклики, українці продовжують підтримувати свої культурні традиції та активно залучаються до читання рідною мовою.
Якщо розглядати читання не як хобі, а стратегічний ресурс, тоді інвестиції в нього перестають виглядати як витрати. Вони стають вкладом у когнітивну стійкість населення, в економічну ефективність і в культурну незалежність. Україна ще не реалізувала повний потенціал у цій сфері, але сам факт, що такий потенціал існує, уже є надійним ґрунтом для розвитку.
Книга як інструмент розвитку: уроки для України від світових лідерів читання
Читання в сучасному світі перестає бути виключно приватною справою. Воно дедалі чіткіше проявляється як суспільне явище, що впливає на економічну динаміку, культурну стійкість і загальну якість життя. На перший погляд, любов до книжок може здаватися дрібницею, але в масштабах держави вона перетворюється на серйозний індикатор розвитку.
Міжнародне дослідження, яке охопило чотирнадцять європейських країн, включно з Україною, показує стабільну пряму залежність між частотою читання і рівнем добробуту. Країни з високим ВВП на душу населення частіше демонструють вищі показники читацької активності. Кореляція між цими двома показниками становить 0,57 за коефіцієнтом Пірсона, що свідчить про помітний взаємозв’язок. Це означає не просто вищу купівельну спроможність, а насамперед доступ до якісної культурної інфраструктури від бібліотек і книгарень до ефективної освітньої політики.
Скандинавські країни давно довели, що інституціоналізація читання приносить стабільний результат. У Фінляндії, Швеції чи Нідерландах книжка не вважається розкішшю або інструментом елітарного саморозвитку. В цих країнах книга давно стала частиною повсякденного культурного обігу на рівні з медичним страхуванням чи шкільною освітою. Книжка тут стала нормою, а не досягненням.
Французи ставляться до книги майже як до мистецтва. У День книги Париж влаштовує літературні пікніки, антикварні ярмарки, поетичні вечори. Тут читання стало модним, престижним і красивим видом відпочинку.
У Японії культура читання настільки інтегрована в щоденне життя, що у вагонах метро більше книг, ніж телефонів. У японських бібліотеках панує повна тиша й повага, книги тримають, як дорогоцінності. У День книги книгарні запроваджують різноманітні знижки, виставки аби заохотити ще більше читачів.
У США не чекають свята. Тут букстори роблять великі знижки, автори читають уривки зі своїх книг у кав’ярнях, бібліотеки часто мають вигляд хабів з різноманітними активностями. Американці читають не тільки класику, а й комікси, наукову фантастику, кулінарні книги. Не важливо, що саме ти читаєш, головне — читай.
В Україні ж ситуація все ще залишається складною. При ВВП на душу населення на рівні 15 тис длр частка дорослих, які прочитали хоча б одну книгу за рік, становить лише 35%. Це один із найнижчих показників серед країн Європи. Причини криються не лише в доходах, а й у відсутності цілісної культурної політики, географічній нерівності доступу до книжок, незбалансованій освітній системі та нестабільній підтримці видавничого сектору. Досвід Італії, де при значно вищому рівні економіки ситуація з читанням також залишається нерівномірною, ще раз підтверджує, що гроші самі по собі не створюють читаючого суспільства. Визначальною стає наявність державної стратегії, що перетворює книжку з продукту в культурну потребу.
Мовчазний тренажер для мозку
Цікаво спостерігати, як змінюється і функціональна роль читання у глобальному контексті. Світовий економічний форум включає читання до стратегій довготривалої когнітивної стійкості. В умовах економіки довгого життя книжка постає не просто як джерело інформації, а як інструмент підтримки продуктивності і ментального здоров’я. Інтелектуальна активність має таке ж критично важливе значення, як фізичне здоров’я, і саме читання стає її найпростішим і найдоступнішим способом збереження.
Книгу неможливо сприймати як просто об’єкт з паперу та літер, бо це інструмент, який здатний непомітно, але глибоко змінити людину зсередини, навчити аналізувати і критично мислити. Сила книги полягає у дрібницях, які з часом перетворюються на відчутні переваги: у впевненості в розмові, у здатності чітко формулювати думки, у звичці звертати увагу на деталі.
У той час, коли телевізор гуде на фоні, а стрічка соцмережі завалена хайпом, саме книга здатна зробити те, що не під силу іншим медіа: збагатити словниковий запас до рівня, коли навіть найпростіші речі хочеться описувати влучно. Люди, які читають, не лише краще пишуть і розмовляють, а й менше помиляються в правописі. І це не тому, що завчили правила, а тому, що пам’ять фіксує правильне написання автоматично, без зайвого зусилля.
Також книга може бути чудовим тренажером для мозку. Вона вчить концентруватися, утримувати сюжет, мислити логічно. Читання давно вже стало єдиним різновидом розваги, який не тільки розслабляє, а й водночас зберігає мозок у формі. Вже давно доведено, що люди, які читають регулярно, у старшому віці значно рідше страждають на когнітивні порушення. Для мозку це як щоденна гімнастика, тільки без навушників і фітнес-залів. Процес простого, але системного читання сприяє розвитку інтелекту, надає бажаний спокій, розвиває навички комунікації, пам’ять, грамотність та натхнення. Книга не кричить про свій вплив, вона діє тихо. Але результат, який вона залишає, не сплутаєш ні з чим. Тому що саме завдяки книгам ми не лише дізнаємось більше, а й починаємо бачити себе і світ глибше.
Французький філософ Дені Дідро зауважив: “Коли люди перестають читати, вони поступово втрачають здатність мислити”. Ця думка залишається актуальною й сьогодні, особливо якщо подивитися на глобальні тенденції читання. Згідно з міжнародними дослідженнями, найбільш читаючою нацією світу визнано Індію: її громадяни в середньому проводять з книгою 10,7 години на тиждень. За нею — Таїланд (9,4 години), Китай (8 годин), Філіппіни (7,6 години) та Єгипет (7,5 години на тиждень). На жаль, в цьому переліку України немає.
