Небезпека для дітей за межами України: 7-річна Настя, яка лікувалась від раку, загинула під час атаки в Ізраїлі

Українські діти були змушені залишити територію України після початку повномасштабної війни. Частина з них поїхала з родинами як біженці. Інші — через необхідність отримати медичну допомогу, яку під час війни в Україні не можуть забезпечити. Хвороби, які вимагають складного та тривалого лікування, серед яких і онкологічні патології, змушують батьків шукати клініки за кордоном, де є необхідне обладнання, фахівці та ліки. Але навіть у цих країнах, які здавалися безпечними, діти залишаються вразливими. Про це свідчать конкретні випадки, зокрема смерть 7-річної української дівчинки в Ізраїлі внаслідок ракетної атаки.

У місті Бат-Ям, розташованому неподалік Тель-Авіва, 15 червня 2025 року іранська ракета влучила у житловий будинок. Серед загиблих опинилася 7-річна Настя Бурик з Одеси. Дівчинка перебувала в Ізраїлі на лікуванні після рецидиву онкологічного захворювання. Разом з Настею загинули її мама Марія, бабуся Олена, а також двоє двоюрідних братів — Костянтин і Ілля. Родина мешкала в будинку, який перебував в зоні ураження.

Діагноз Насті — гострий лімфобластний лейкоз — було встановлено у серпні 2022 року. Тоді дівчинці було п’ять років. Лікування в Україні почалося, але після рецидиву в 2023 році постало питання про пошук альтернатив за кордоном. Ізраїльська клініка “Іхілов” у Тель-Авіві погодилася взяти дівчинку на лікування. За словами матері, у цій клініці було розроблено індивідуальний протокол, в якому брали участь спеціалісти з Ізраїлю, Європи та США. У січні 2025 року мама Насті писала про перебіг лікування на своїй сторінці у Facebook, підкреслюючи, що це — єдиний шанс для дитини.

Під час ракетного удару 15 червня дівчинка разом з родичами перебувала вдома. Ракета влучила в будівлю, де мешкала родина. Життя не вдалося врятувати нікому з присутніх. Смерть дитини підтвердили в медичному закладі, де вона проходила лікування. Посольство України в Ізраїлі повідомило про спроби організувати транспортування тіл загиблих до Одеси, однак зазначило, що через закрите небо в країні це наразі ускладнено.

Батько Насті, Артем Бурик, з 2022 року служить у Збройних силах України. Поки дитина разом з родиною рятувалась за кордоном, він залишився єдиним живим родичем.

Цей випадок демонструє, що навіть перебування дитини за межами України не гарантує безпеки. Настя загинула не від хвороби, а внаслідок ракетного удару. При цьому вона перебувала в країні, яка має одну з найрозвиненіших систем охорони здоров’я, потужну армію й ефективну систему попередження загроз. Але жодна з цих систем не спрацювала у момент влучання ракети в житловий будинок.

Уваги потребує і більш широка проблема: відсутність загального міжнародного механізму захисту українських дітей, які перебувають за кордоном. Частина з них має статус біженців, інші — приїхали на лікування або тимчасове перебування. У більшості випадків вони не мають громадянства або права на постійне проживання в країні перебування, а отже — залишаються в юридично вразливому становищі. Діти, що перебувають на лікуванні, проживають не в закладах, а з родичами в орендованих помешканнях, часто без постійного нагляду соціальних служб.

Ізраїль — не єдина країна, де українські діти перебувають у зоні небезпеки. Франція, Німеччина, Бельгія, Іспанія, Туреччина, США, Італія — у кожній з цих країн фіксувалися ситуації, коли українські діти стикалися з психологічним насильством, випадками побутового ризику, відмовами в доступі до медичної допомоги, дискримінацією або мовною ізоляцією. У частині випадків мовилося про самогубства, ускладнення хронічних хвороб, нещасні випадки, що сталися в дитячих гуртожитках, притулках або під час транспортування.

Наразі відсутній централізований облік цих випадків. Кожен інцидент висвітлюється точково. Немає єдиного державного органу, який відповідав би за безпеку, підтримку й моніторинг стану українських дітей, які перебувають у тривалому лікуванні за кордоном або виїхали без супроводу повних сімей.

Цей випадок засвідчує, що системна допомога дітям за кордоном має охоплювати базові умови безпеки проживання, інформування про ризики, юридичну підтримку та адаптацію до умов країни, яка може сама перебувати в зоні загрози. Наразі таких умов немає навіть у державах з високим рівнем оборонної готовності. В результаті сім’ї, які виїхали рятувати дитину, стають заручниками нових небезпек.