Європейська дискусія щодо використання заморожених російських активів для підтримки України вийшла на новий рівень. Загальмований через внутрішні заперечення план ЄС з надання Києву репараційного кредиту на €140 млрд може отримати несподіваний імпульс – завдяки Норвегії. Країна, яка формально не є членом Євросоюзу, але тісно інтегрована в європейську систему безпеки та санкцій, опинилася в центрі континентальної дискусії. Пропозиція використати частину її суверенного фонду добробуту як гарантію для позики Україні фактично здатна змінити баланс сил і фінансову математику Європи воєнного часу.
Цей крок може стати не лише актом солідарності, а й політичним сигналом про готовність Заходу знаходити нові механізми довгострокової підтримки Києва, незважаючи на опір окремих урядів і складнощі юридичних процедур.
Чому Норвегія? “Неочікуваний прибуток” війни та політичний тиск
Норвегія – один із найбільших бенефіціарів європейської енергетичної кризи, що виникла після вторгнення РФ. Лише у 2022–2023 роках країна заробила понад €109 млрд на зростанні цін на газ. У Європі це назвали “неочікуваним доходом війни”.
На цьому тлі політична критика з боку Данії та інших партнерів стала каталізатором ідей компенсувати цю вигоду – не просто коштами, а й стратегічним гарантуванням позики для Києва. У норвезькому парламенті ініціативу вже підтримали п’ять політичних сил, серед яких три партії, що готові забезпечити підтримку наступного уряду прем’єр-міністра Йонаса Гара Стьоре. Вони закликають Осло взяти участь у гарантуванні європейського “репараційного кредиту” для України, аби подолати спротив Бельгії щодо використання заморожених російських активів.
Лідери ЄС обговорювали механізм під час саміту 23 жовтня в Брюсселі, але згоди не досягли: Брюссель наполягає, що країни повинні поділити юридичні та фінансові ризики, перш ніж план буде реалізований. Оскільки заморожені російські активи перебувають у депозитарії Euroclear у Бельгії, саме Брюссель вимагає гарантій.
На тлі дебатів у ЄС Стьоре доручив провести “повний аналіз” можливих варіантів участі Норвегії. “Ми уважно стежимо за процесом і підтримуємо діалог з європейськими партнерами”, – зазначила держсекретарка Мінфіну Норвегії Еллен Рейтан.
Поштовх ініціативі дало інтерв’ю двох відомих норвезьких економістів у Politiken, які закликали Осло використати свою надпотужну фінансову подушку та рейтинг AAA, щоб вивести європейський план із глухого кута. Після того як прем’єрка Данії Метте Фредеріксен публічно підтримала ідею, її швидко підхопили норвезькі парламентські сили.
Хоча наразі немає ознак, що Осло готове стати головним гарантом, Норвегія може приєднатися як один із кількох ключових партнерів. “Консерватори ставляться до цього позитивно, але це має відбуватися разом з країнами ЄС”, – підкреслила колишня глава МЗС Іне Еріксен Серейде.
Суверенний фонд Норвегії: головний фінансовий актив Півночі
Норвезький урядовий фонд національного добробуту – найбільший суверенний фонд планети. За офіційними даними Norges Bank Investment Management, у 2024–2025 роках активи норвезького Government Pension Fund Global коливалися в діапазоні €1,7–1,8 трлн. Це найбільший державний інвестиційний фонд у світі — статус, який підтверджують глобальні порівняння SWFI та МВФ. Масштаб активів дозволяє Норвегії залишатися одним з ключових гравців на світових фінансових ринках, контролюючи близько 1,5% глобального фондового ринку. Це стратегічний резерв країни, сформований за рахунок надходжень від видобутку нафти й газу та інвестований у глобальні фінансові ринки. За своєю масштабністю він є унікальним: фонд контролює орієнтовно 1,5% усіх світових акцій, зокрема суттєві пакети у найбільших американських технологічних компаніях – Apple, Microsoft, Nvidia, Alphabet.
2024 рік став рекордним за доходами: норвезький фонд отримав близько $222 млрд прибутку завдяки високим енергетичним цінам, зростанню фондових індексів та ефективній диверсифікації активів. Таким чином, фінансова спроможність Осло потенційно дозволяє гарантувати або співгарантувати європейський пакет підтримки для України обсягом €140 млрд – без створення екзистенційних ризиків для національної економіки та бюджетної системи.
Разом з тим, у Норвегії рішення щодо такого кроку розглядається як політично чутливе. Фонд традиційно сприймається не лише як інструмент інвестицій, а і як елемент суспільного договору: він забезпечує довгострокову фінансову стабільність та майбутні соціальні виплати.
Прем’єр-міністр Йонас Гар Стьоре, реагуючи на заклики низки партій підтримати складну європейську архітектуру фінансування, заявив про обережний оптимізм та відповідальність за національні інтереси. За його словами, уряд “позитивно оцінює” можливість участі Норвегії у формуванні фінансових гарантій для України та замовив “детальний розрахунок можливого механізму залучення”.
“Обговорення триває в інституціях ЄС; ми перебуваємо в тісному контакті з європейськими партнерами та уважно оцінюємо юридичні й фінансові ризики“, – наголосив Стьоре.
За інформацією норвезьких медіа, уряд розглядає декілька сценаріїв участі: від часткового гарантування до створення спільного механізму з окремими країнами ЄС, що дозволило б зняти бельгійське вето та розблокувати програму фінансування.
Політична та етична дискусія в Норвегії: між глобальною відповідальністю та національним пріоритетом
Ідея задіяти суверенний фонд для підтримки України, навіть у формі гарантій, стала каталізатором жвавої дискусії в норвезькому суспільстві та парламенті. Попри широкий консенсус щодо підтримки України, питання використання фонду викликає природну обережність.
Норвезька політична традиція передбачає надзвичайно консервативний підхід до управління фондом – він розглядається як міжпоколіннєвий актив, що має убезпечити країну від майбутніх економічних шоків. Тому навіть потенційне часткове залучення ресурсу в політично чутливі міжнародні механізми потребує ретельного аналізу.
Позиції всередині країни розділяються наступним чином:
Лейбористи (правляча партія) загалом прихильні до участі, але акцентують на необхідності “максимальної юридичної чіткості” та рівного розподілу ризиків з ЄС.
Консерватори (Høyre) підтримують ідею, але наполягають, що Норвегія має діяти лише “в унісон з ЄС, а не одноосібно”. Колишня глава МЗС Іне Еріксен Серейде зазначила, що Осло може долучитися як один із кількох гарантів.
Центристські та соціал-ліберальні сили (Venstre, KrF) закликають до активнішої ролі, аргументуючи моральною відповідальністю держав, що виграли від енергетичної кон’юнктури після вторгнення РФ.
Соціалісти та Зелені підтримують допомогу Україні, але застерігають від ризику “розмивання принципу невтручання фонду в геополітичні операції”. Частина представників наполягає на обмежених “цільових етичних механізмах”, які не створюють прецеденту.
Натомість правопопулістська Партія прогресу (FrP) обережна й вимагає чітких гарантій, що участь Норвегії не підвищить ризики для бюджетної системи.
Ключовим гравцем залишається Norges Bank Investment Management, що управляє фондом. Регулятор традиційно утримується від політичних оцінок, але сигналізує про важливість збереження:
- принципу незалежності фонду від оперативної зовнішньої політики;
- суворого ризик-менеджменту;
- довіри міжнародних інвесторів.
Попри це, економісти зазначають, що йдеться не про пряме спрямування коштів, а про гарантійний механізм, тобто про репутаційний, а не фіскальний ризик.
Аргумент на користь участі звучить дедалі частіше: Норвегія отримала надприбутки від енергетичного шоку, який був прямим наслідком російської агресії, а тому не може залишатись осторонь, коли йдеться про фінансову архітектуру сталого миру в Європі. Як зазначає політичний оглядач видання Aftenposten, “нейтральність у 2022–2025 роках – це завуальована позиція сили”.
У підсумку, нинішній суспільний консенсус схиляється до формули “обережної солідарності”: участь у європейському механізмі – так, але з чіткими рамками, юридичним підкріпленням і без створення необоротних прецедентів.
Ключові ризики: політичний і правовий горизонт рішення Осло
Попри зростання підтримки ідеї в Норвегії, експерти наголошують: механізм участі Осло не позбавлений складних питань. Йдеться не лише про техніку гарантування, а й про довгострокові наслідки для міжнародної фінансової архітектури та внутрішньої політики країни.
Юридичні ризики.
Механізм використання заморожених російських активів – безпрецедентний. Москва й потенційно афілійовані юридичні структури майже гарантовано спробують оскаржити будь-яку конструкцію, що створює прецедент “репараційного кредиту”. Навіть якщо Норвегія виступатиме не прямим донором, а гарантом, на Осло може лягти частина юридичних ризиків, особливо якщо ЄС вирішить залучати кілька зовнішніх партнерів.
Прецедентність.
Якщо найбільший суверенний фонд світу долучиться до схем воєнного фінансування, інші фонди (Катару, Сінгапуру, ОАЕ, Саудівської Аравії) можуть у майбутньому опинитися під політичним тиском за аналогією. Це створює фонову занепокоєність в інвесторських колах: геополітика поступово витісняє ринкову логіку й може поставити під питання нейтральність суверенних інвестицій.
Внутрішній політичний ризик.
У Норвегії зростає дискусія: чи повинні громадяни фактично “страхувати європейську оборону”? Лейбористи та ліберали говорять про моральний обов’язок і безпекову необхідність. Натомість частина консервативного електорату ставить питання про пріоритетність національних витрат, соціальних гарантій та ризиків втрати фінансової подушки майбутніх поколінь.
Стратегічний вимір.
Гарантії з боку країни, що не є членом ЄС, можуть бути інтерпретовані як ознака інституційної слабкості Євросоюзу: Брюссель змушений звертатися до зовнішніх партнерів, аби забезпечити обороноздатність континенту. Це створює дискусію всередині ЄС – чи не варто реформувати власні фінансові інструменти, зокрема спеціальні оборонні механізми і спільні боргові програми.
Утім, навіть консервативні голоси в Осло визнають: історичний контекст змінює рамки гри. Як зазначають норвезькі політики, “Європа вперше після Другої світової веде оборонну війну за базові принципи. Нормативна відповідальність – не менша, ніж стратегічна”.
Саме тому дискусія про суверенний фонд виходить за межі бюджетної техніки та стає елементом нової європейської безпекової архітектури – де роль північних демократій може виявитися вирішальною.
Перспективи та календар рішень
Ключові орієнтири зараз виглядають так. У жовтні-листопаді 2025-го в Брюсселі триває технічне узгодження параметрів “норвезького механізму” гарантування боргу для України. Кульмінація – Саміт Європейської ради 11–12 грудня 2025 року, де лідери ЄС мають остаточно затвердити фінансову схему. Паралельно, у той самий період, уряд Норвегії презентує свій аналітичний звіт про механіку гарантування й очікувані ризики для Фонду майбутніх поколінь – документ, без якого рішення парламенту в Осло неможливе. Голосування в стортингу має відбутися вже після європейського саміту, орієнтовно в другій половині грудня, що формально відкриє можливість запуску моделі на початку 2026 року. Таким чином, грудень стає вузьким “вікном рішень”, де успіх залежить від одночасної згоди Брюсселя та Осло.
