Світ захоплень змінюється з шаленою швидкістю, а разом з ним і нові тренди, які поглинають підлітків. Ті часи, коли діти мріяли стати космонавтами або перевтілитися у героя улюбленого фільму чи книги, давно минули. Сьогодні діти насправді стають ними – стрибають на чотирьох лапах, відчувають себе вовками чи драконами, ховаються за масками фантастичних істот.
Це не просто гра уяви. Квадробінг, теріантропія та фурі-культура – три явища, що набирають шалених обертів серед дітей і підлітків. Усе більше підлітків занурюються у ці незвичні світи, шукаючи втечі від реальності, яка стає для них надто важкою. Чи є ці захоплення лише невинними іграми, а чи, можливо, вони є віддзеркаленням глибших проблем сучасного суспільства? Чому сучасні діти обирають ці химерні форми самовираження? І що насправді ховається за прагненням бути кимось, хто не є людиною?
Нові види самовираження
Останнім часом на вулицях міст стали з’являтися діти у масках тварин та з хвостиками. Можливо, це десь проходитиме дитяча вистава, і юні актори поспішають туди, подумаєте ви. Але, насправді, все зовсім не так.
Як завжди буває, Інтернет і соціальні мережі стали ключовими рушійними силами розвитку та поширення нових субкультур, надаючи молодим людям простір для самовираження та спільного захоплення світом тварин і фантазій. Так виникли квадробінг, теріантропія та фурі-культура. У світі популярність цих явищ зростає завдяки глобалізації та доступу до Інтернету. Особливо це стосується фурі-культури, яка отримує найбільшу підтримку та увагу у порівнянні з квадробінгом і теріантропією. В Україні ж ці субкультури поки що залишаються в основному частиною молодіжних інтернет-груп і не мають такого широкого поширення, як у США чи Європі. Однак із розвитком соціальних мереж та зацікавленням глобальними трендами їхня популярність може зростати.
Наразі детальної офіційної статистики щодо поширення таких субкультур, як квадробінг, теріантропія та фурі, немає через їхню відносно невелику популярність і специфічність. Однак деякі тенденції можна оцінити через активність у соціальних мережах, форумах, спеціалізованих заходах та дослідженнях.
Квадробінг – це новий спортивний тренд, який поєднує в собі елементи паркуру та імітацію рухів чотирилапих тварин. Люди на чотирьох кінцівках долають перешкоди, стрибають через бар’єри та лазять по деревах. Квадробінг отримав популярність завдяки соціальним мережам і відео на платформах на зразок YouTube чи TikTok. Особливо цей тренд поширюється в США, де існують навіть спеціалізовані тренування та групи для квадробінгу. Також він набирає обертів у країнах Європи, таких як Німеччина, Франція, Великобританія.
В Україні квадробінг лише починає набирати популярності, в основному серед підлітків, що активно слідкують за трендами з-за кордону. Його можна побачити як частину субкультурних рухів у великих містах
Із квадробінгом пов’язане інше, більш загадкове явище – теріантропія. Це переконання в тому, що людина має всередині себе “дух тварини” або навіть здатна перетворюватися на неї в уявному плані. У соцмережах з’являються спільноти, де підлітки обговорюють своїх “внутрішніх тварин”, описуючи, як вони відчувають себе вовками, лисицями чи навіть драконами. За даними досліджень, проведених у США та Європі, кількість людей, які ідентифікують себе як теріантропи, відносно невелика – кілька тисяч людей по всьому світу. Більшість із них об’єднуються в онлайн-спільноти на платформах Reddit, Discord чи спеціалізованих форумах.
В Україні теріантропія не є масовим явищем, але є декілька невеликих спільнот у соціальних мережах, де українські підлітки та молодь обговорюють це явище. В основному це адаптація до глобального тренду через західні ресурси.
Фурі-культура – ще одне популярне захоплення серед підлітків, що виникло на стику косплею, аніме та уявних світів. Фурі – це люди, які створюють костюми та перевтілюються у персонажів, що мають риси як людей, так і тварин. Барвисті костюми, вигаданий фольклор, спільноти однодумців – все це створює ілюзію безпечного, креативного простору для самовираження. Фурі-культура – найбільш розповсюджене явище в таких країнах, як США, Канада, Великобританія, Німеччина та Австралія. За даними досліджень, близько 1,5 мільйона людей у світі ідентифікують себе як фурі. У США щорічно проводяться великі конвенти фурі, зокрема Anthrocon, який збирає тисячі учасників. У Європі теж проходять великі зустрічі, наприклад, Eurofurence у Німеччині.
В Україні фурі-культура має порівняно невелику спільноту, але вона активно розвивається. Українські фурі об’єднуються в онлайн-спільноти на платформах Facebook, Telegram та спеціалізованих форумах. За останніми даними, кілька сотень українців цікавляться фурі-культурою, і навіть були спроби організувати місцеві зустрічі або фестивалі, хоча вони значно менші за міжнародні аналоги.
Як все починалося
Кожне з цих явищ має свою унікальну історію розвитку та вплив на молодіжні субкультури.
Квадробінг виник як частина руху за натуральність і природність фізичних вправ. Він надихався ідеєю природного руху, схожого на паркур, але фокусувався на біомеханіці тварин. Подарував нам квадробінг японець на ім’я Кенічі Іто.
“Коли мені було 12, я побував в зоопарку і звернув увагу на те, які швидкі довгохвості мавпи Патас. Я подумав, що хочу бігати так швидко, як і вони. Пішов до парку, спробував, і вийшло справді досить швидко. Люблю мавпочок – тож і бігаю як вони”, – розповідає засновник популярного нині руху квадроберів.
Іто витратив 9 років на вивчення опорно-рухового апарату мавп та спроби адаптувати наявні функції під організм людини. Токійський спортсмен став рекордсменом, вражаючи своїми успіхами:
- 2008 року він пробіг стометрівку навкарачки за 18,58 секунди;
- у 2013 році – за 16,87 секунди;
- у 2015 році – за 15,71 секунди.
Нова техніка бігу привернула увагу американських фітнес-тренерів. Невдовзі в США з’явився вид тренувань під назвою “animal flow” – “вільні рухи в стилі тварини”, що поєднують йогу, пілатес, стретчинг, капоейру і брейк-данс.
Сьогодні квадробінг перейшов із розряду фізичної активності у нестандартну субкультуру.
Фурі-культура (від англ. “furry” – пухнастий) об’єднує людей, які захоплюються антропоморфними тваринами, тобто тваринами, які мають людські риси – здатність говорити, одягатися, мислити та поводитися як люди.
Витоки фурі-культури можна відстежити до 1970-х та 1980-х років, коли в США почала розвиватися культура фанів анімаційних фільмів і коміксів. Ранні роботи, такі як фільми Діснея на кшталт “Робін Гуд” чи “Бембі”, показували антропоморфних тварин, що стали прототипами сучасних фурі-персонажів.
Справжній розвиток фурі-культури припав на 1980-ті роки, коли на конвенціях наукової фантастики та коміксів почали з’являтися окремі групи фанатів антропоморфних персонажів. У 1989 році було проведено перший незалежний фурі-конвент – “Confurence” у Каліфорнії, що вважається початком організованого фурі-руху. Інтернет став ключовим чинником зростання фурі-культури у 1990-х та 2000-х роках. Спільноти на форумах та художні сайти (наприклад, FurAffinity) стали майданчиками для створення та обміну персонажами, ілюстраціями та історіями. Популярність косплею та онлайн-конвенцій допомогла зробити фурі-культуру глобальним явищем.
Та найдавніше походження має теріантропія. У багатьох культурах існують міфи про перевертнів, людей, які могли перетворюватися на тварин, як-от вовки, ведмеді або птахи. Подібні міфи були поширені серед стародавніх греків, індіанців Північної Америки та вікінгів. У сучасному світі теріантропія як субкультура почала формуватися у 1990-х роках завдяки Інтернету. Люди, які відчували тісний зв’язок із тваринами на духовному рівні або ідентифікували себе як тварин, почали об’єднуватися в онлайн-спільноти. Однією з перших таких груп стала спільнота на платформі Usenet у 1992 році.
Ставлення до нових субкультур у зарубіжних країнах
У різних країнах світу ставлення до квадробінгу, теріантропії та фурі-культури варіюється від відкритого сприйняття до консервативної критики. Загалом ці явища найкраще розвиваються в ліберальних суспільствах, де незвичні форми самовираження не викликають осуду. Водночас у консервативних суспільствах ці субкультури стикаються з нерозумінням і навіть відторгненням. Попри це, Інтернет відіграє ключову роль у глобалізації цих трендів, що дозволяє молодим людям з усього світу знаходити однодумців і відчувати себе частиною чогось більшого, незалежно від того, де вони знаходяться.
США – це, безперечно, епіцентр сучасних субкультур, у тому числі квадробінгу, фурі-культури та теріантропії. Стримане або навіть заохочувальне ставлення до різноманітних форм самовираження сприяє тому, що ці явища знаходять багато прихильників серед американської молоді.
Фурі-культура в США надзвичайно популярна, особливо в контексті великих конвенцій (як, наприклад, Anthrocon у Пітсбурзі). Тут фурі розглядається як форма косплею та креативної спільноти, де люди можуть досліджувати свою особистість через створення персонажів.
Теріантропія також знаходить місце в американському суспільстві. Хоча це не настільки популярне явище, як фурі, є спільноти, де люди обговорюють свій досвід ідентифікації з тваринами. Здебільшого це онлайн-групи, які вважають це індивідуальною практикою пошуку своєї “істинної природи”. Квадробінг у США має більше спортивний характер і сприймається як нова форма паркуру. У багатьох випадках його підтримують як форму фізичної активності, що допомагає підліткам тримати себе у формі.
У Західній Європі, зокрема в таких країнах, як Німеччина, Франція та Велика Британія, ставлення до цих явищ переважно позитивне, хоча й з певною обережністю.
Фурі-культура тут також знайшла прихильників, і хоча спільноти не такі великі, як у США, щорічні конвенти фурі відбуваються в багатьох європейських містах. Вони сприймаються як місце для творчих і вільнодумних людей.
Теріантропія в Європі сприймається менш активно, але має свої групи в Інтернеті, де люди діляться своїми уявленнями про тваринну сутність. Європейська раціональність схиляє суспільство до розгляду цього явища як психологічного пошуку себе, хоча багато хто ставиться до цього скептично.
Квадробінг у Європі сприймається здебільшого як фізична активність. У багатьох країнах він почав набирати популярність, особливо серед молоді, яка цікавиться паркуром чи бойовими мистецтвами.
У Японії ці явища набули особливої форми, оскільки країна має свої глибокі традиції щодо тваринної символіки та маскульту. Фурі-культура в Японії інтегрувалася з традиційною любов’ю до персонажів-аніме та манги, де антропоморфні істоти – звичайне явище. Хоча фурі-культура в Японії не настільки поширена, як, скажімо, у США, її можна побачити у великих містах, таких як Токіо, в контексті заходів на кшталт Comic Market.
Теріантропія має свої паралелі з японським фольклором, зокрема з образами йокай та перевертнів (як, наприклад, лисиця-кіцуні). Хоча це явище не так активно обговорюється, воно природно вписується у японські культурні традиції.
Квадробінг у Японії поки що не набув широкого поширення, але схожі активності, що пов’язані з природою та фізичними рухами тварин, знаходять своїх прихильників.
Втеча від реальності, що викликає тривогу
Квадробінг, теріантропія та фурі-культура можуть виглядати як невинні ігри або нові форми самовираження, але що стоїть за їхньою популярністю? Суспільство стає все складнішим, соціальні мережі та інформаційні потоки – все важчими для сприйняття, а очікування від молодого покоління зростають. Діти шукають вихід із цього хаосу, і занурення в альтернативні реальності часто стає відповіддю на ці виклики. Чи є це поганим явищем? Не обов’язково. Самовираження через тваринні метафори може допомогти зрозуміти себе, знайти спосіб комунікації зі світом. Але важливо також не ігнорувати, коли це перетворюється на втечу від реальності, втрату зв’язку з власною ідентичністю та соціумом. Замість засудження нових трендів, батькам і педагогам варто шукати діалог із дітьми, розуміти їхні інтереси та допомагати знайти баланс між вигаданим світом і справжнім життям. Дехто з психологів бачить у цьому бажання втекти від стресу сучасного життя. Навчання під тиском, соціальні мережі, постійна конкуренція – усе це може спонукати до пошуку простіших, більш природних форм існування. Втілюючись у тварин, діти уникають складних соціальних очікувань і занурюються в інстинктивну свободу.
Варто також зазначити, що подібні захоплення можуть шкодити не тільки психічному стану, а й фізичному здоров’ю дітей. Беручи до уваги різну біомеханіку людей та тварин, такі фізичні вправи загрожують підвищеним ризиком травм та ушкоджень, таких як травми верхніх та нижніх кінцівок, струс мозку, подряпини, ушкодження лицевого черепа та обличчя.
“Люди – так звані біпедальні, а тварини, які ходять на чотирьох, – квадрипедальні. Ті ж кішки чи собаки дуже сильно відрізняються за біомеханікою ходи від нас. Виконання їхніх специфічних патернів стрибків, ходи може призводити до підвищеного травматизму, особливо на етапі, коли квадробери тільки починають свої тренування“, – застерігає ортопед-травматолог Дмитро Єршов.
Теріантропія може бути способом подолання відчуженості від суспільства або пошуком особливої ідентичності. Діти, що не можуть знайти себе в людському середовищі, знаходять притулок у світі уявних перетворень. Вони ідентифікують себе з тваринами, бо ті не мають соціальних ролей, очікувань або обмежень. У той же час, це тривожний сигнал, що вказує на втрату контакту з реальністю та втечу в уявний світ.
Часто фурі-культура стає способом приховати власні невпевненості або соціальні страхи. Через перевтілення у фантастичну істоту діти знаходять можливість бути кимось іншим, кимось, хто не має недоліків чи проблем реального життя. Це може бути як самовираженням, так і втечею від світу, в якому вони не можуть знайти собі місця.
Світ, у який занурюються діти через квадробінг, теріантропію та фурі-культуру, може здаватися казковим та захопливим, але за цими захопленнями приховані глибокі питання. Вони не просто втікають у фантазії, а шукають альтернативу реальності, яка часом здається їм надто складною, надто вимогливою і незрозумілою. Чи варто тривожитися? Можливо. Адже ці захоплення показують, що діти прагнуть знайти себе у світі, де їх часто не чують. Це не просто гра – це крик про те, що їм потрібен простір для самовираження, безпека для душі та розуміння від оточуючих. І замість того, щоб засуджувати ці нові форми самовираження, ми повинні знайти спосіб почути їх і допомогти їм відчути себе у цьому складному світі не чужими, а важливими й потрібними.
