Жительку Тернопільщини, підозрювану у вбивстві свого малолітнього сина з інвалідністю, взяли під варту

Війна в Україні щодня забирає дитячі життя. Загибелі під час ракетних обстрілів, мінування, поранення — все це давно стало частиною страшної реальності для тисяч родин. Горе батьків, які втрачають дітей через бойові дії, не піддається ні вимірам, ні опису. Кожне вбите дитя — це зупинене серце не тільки маленької людини, а й усієї родини, спільноти, суспільства. Але водночас, навіть у цій реальності, фіксуються випадки, коли діти гинуть не від зовнішніх обставин, а в родині — через дії самих батьків. Один з таких прикладів є подія, що сталася в місті Чортків на Тернопільщині.

В місті Чортків, що на Тернопільщині, 31-річна місцева жителька підозрюється у вбивстві власного 4-річного сина, який мав інвалідність I групи. За інформацією Тернопільської обласної прокуратури, 6 травня 2025 року жінці офіційно повідомили про підозру за п. 2 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України — умисне вбивство малолітньої дитини. Того ж дня Чортківський районний суд постановив взяти підозрювану під варту без права на внесення застави.

Як повідомляється, хлопчик від народження мав важкі патології й потребував постійного догляду. Попри це, жінка залишила дитину без нагляду на кілька днів. За версією слідства, саме цей період став фатальним. Експертиза вказала, що смерть дитини настала від механічної асфіксії, тобто закриття дихальних шляхів через перекриття носа і рота. Саме на цій підставі правоохоронці підозрюють матір у тому, що причиною смерті стало саме її умисне насильницьке діяння.

Окрім основної підозри у вбивстві, розглядається ще один аспект справи: прокуратура додатково інкримінує матері злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки (стаття 166 Кримінального кодексу України). Це означає, що навіть без доведення наміру на вбивство, сама поведінка жінки — залишення дитини в небезпеці, ігнорування стану здоров’я, відсутність нагляду — вже є кримінально караною і оцінюється як дії, що безпосередньо призвели до загибелі.

Юридично справу розглядають за двома напрямками. Перший — умисне вбивство малолітньої особи, за яке передбачено покарання від десяти до п’ятнадцяти років ув’язнення або довічне позбавлення волі. Другий — неналежне виконання батьківських обов’язків, що саме по собі карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. У разі доведення обох епізодів і їх сукупності, обвинувачена може отримати найсуворіше покарання, передбачене українським законодавством.

Але за сухими статтями Кримінального кодексу стоїть дитяча смерть, яку не можна нічим виправдати. Ані побутовими труднощами, ані втомою, ані відсутністю підтримки. Чотирирічний хлопчик, хвора й уразлива дитина, опинився на кілька днів у повній ізоляції — без нагляду, без їжі, без можливості звернутися по допомогу. У такому віці й при такому стані здоров’я — це дорівнює прямій загрозі життю. І коли смерть стає реальністю, питання про намір постає з усією жорсткістю: залишити дитину в таких умовах означає розуміти, що вона може померти. І дозволити цьому статися.

У подібних справах виникають питання: звідки в таких матерів береться жорстокість? Як особа, яка народила дитину й відповідала за її життя, могла вчинити дії, що призвели до смерті? Юридично розслідування має з’ясувати мотив: чи йдеться про умисел, байдужість, зрив психоемоційного стану, системну безвідповідальність чи іншу причину, яка не знімає вини, але впливає на її кваліфікацію. З моральної точки зору — суспільство рідко готове розглядати такі дії поза межами осуду. Але фаховий підхід вимагає врахування всього спектра факторів: соціального оточення, рівня підтримки, наявності хронічної втоми, депресивного стану, можливої психологічної дезадаптації.

У конкретному випадку з Чорткова ми маємо справу з матір’ю, яка виховувала дитину з інвалідністю. Це — постійна потреба у догляді, регулярна тривога за стан здоров’я, значне фізичне та емоційне навантаження. Питання, чи отримувала вона належну допомогу з боку соціальних служб, чи була в родині підтримка, чи перебувала вона на обліку як така, що потребує психологічної або медичної допомоги, наразі залишається відкритим.

Але навіть за умови складних життєвих обставин залишення дитини без нагляду на кілька днів, у віці 4 років, у стані фізичної вразливості, є прямим порушенням обов’язків батьківського догляду. Це не пояснюється емоціями чи втомою. Власне тому кримінальне провадження охоплює не лише статтю про умисне вбивство, а й окрему кваліфікацію — злісне невиконання батьківських обов’язків, що само по собі є злочином, незалежно від подальших наслідків.

Українське суспільство, яке зараз живе в умовах щоденної тривоги, втрат і стресу, дедалі частіше стикається з подібними трагедіями як зі симптомами глибшого розладу — емоційного, психічного, соціального. Але якими б не були причини, є межа, після якої починається злочин. І саме жахливе те, що це злочин матері стосовно власної дитини.