Оподаткування цифрової економіки: як фіскальна система змінює правила для онлайн-платформ і користувачів
Українці звикли продавати речі через інтернет, підробляти фрилансом, надавати послуги через платформи без реєстрації, звітів і податків. Це стало нормою, фактичною сірою зоною, яку роками ніхто не чіпав, однак ситуація змінюється. Новий законопроєкт пропонує змінити правила гри: дані про доходи користувачів онлайн-сервісів передаватимуться податковій, а з обороту стягуватиметься 5%. Разом з цим планується обмежити використання спрощеної системи тими, хто формально фізична особа підприємець (ФОП), а насправді є частиною великого бізнесу. Ці зміни вже подано до парламенту й закріплено в домовленостях з Міжнародним Валютним Фондом (МВФ), тобто цифрова тіньова економіка стане видимою для держави. Питання лише в тому, як швидко це станеться і наскільки болісно для тих, хто роками працював “по-своєму”.
Кінець інтернет-свободи чи новий податковий порядок
Під виглядом “структурного маяка” у програмі з Міжнародним валютним фондом українська влада запускає давно назрілу, але досі відкладену реформу — оподаткування цифрової економіки. Новий законопроєкт, поданий до Верховної Ради 30 квітня 2025 року, відкриває шлях до перетворення віртуального бізнесу на повноцінного платника податків. Ідеться не лише про окремі зміни, а про початок системного нагляду за цифровим доходом громадян.
Згідно з документом, проєкт закону зобов’яже операторів онлайн-торгівельних платформ, таких як OLX, Prom, Rozetka, і подібних, надавати звітність до податкової. Платформи стануть посередниками між фізособами-продавцями й податковою, передаючи дані про прибутки користувачів. Щоб уникнути розмитих формулювань, влада прямо впроваджує норми директиви ЄС DAC7 та модельні правила ОЕСР. Це означає, що тепер не лише в Україні, а й на міжнародному рівні дані про доходи українських громадян, отримані онлайн, будуть доступні для контролю. Без реєстрації як ФОП і без спрощеної системи оподаткування торгувати стане, м’яко кажучи, ризиковано. Щоб стимулювати “вихід з тіні”, закон передбачає податок у розмірі 5% від загального обороту, отриманого через цифрові сервіси. Не прибутку, а саме обороту, тобто загальної суми продажів. І це не рекомендація, а пряма вимога, яка має бути реалізована до кінця 2025 року.
Міністерство фінансів вважає цей крок ключовим для збільшення податкової бази. Інакше кажучи, з бюджету витискатимуть максимум із тих, хто раніше спокійно заробляв онлайн без будь-якої взаємодії з ДПС.
У законопроєкті йдеться не лише про цифрову комерцію. Українська влада підтвердила свої наміри змінити правила гри й для фізичних осіб-підприємців. У фокусі знаходиться так звана “спрощенка”, яка давно використовується не за призначенням: великі компанії розбивають свої прибутки на ФОПів, працівників оформлюють як підрядників, а мільйони гривень прибутку ховаються під маскою малого бізнесу. Після реформи маскування трудових відносин під фіктивні договори стане значно важчим, а можливість ухилятися від податків через спрощену систему суттєво звузиться. І все це відбуватиметься під акомпанемент цифрових інструментів контролю, які ДПС обіцяє використовувати дедалі активніше.
Оновлений Меморандум з МВФ містить чіткі зобов’язання. Формально, вони вважаються добровільними, але у реальності, ми маємо ситуацію, коли без їх виконання Києву годі розраховувати на продовження фінансової підтримки від МВФ. Наразі українська влада не приховує: швидке ухвалення закону є умовою, закріпленою в програмі співпраці з Фондом. І хоча реформа торкнеться десятків тисяч громадян, уряд переконаний: без цього неможливо гармонізувати українське податкове законодавство зі стандартами ЄС і ОЕСР.
Механізм запуску вже працює: законопроєкт подано, структура визначена, зобов’язання зафіксовані. Єдине, що залишилось, це дочекатися парламентського схвалення і запровадження на практиці. Однак головне питання не в процедурі, а в тому, як українське суспільство, яке звикло до “неформального” заробітку в інтернеті, реагуватиме на нові правила гри, і чи готові цифрові гіганти стати фіскальними агентами держави.
Як бачимо, цифровий ринок змінюється. І тепер кожен, хто заробляє онлайн, має зрозуміти, що дні анонімного прибутку добігають кінця. Податкова йде в інтернет і цього разу всерйоз.
Гривня онлайн: як електронна торгівля стала опорою української економіки
Онлайн-торгівля в Україні зараз перетворилася зі зручного тренду на рятівний круг для економіки. Все виглядає так: за останні два роки ринок виріс майже на 53 %, а частка e‑commerce в загальному ритейлі сягнула 21,3 % до середини 2025‑го Тобто кожна п’ята гривня в ритейлі обертається онлайн.
На цей момент приблизно 11 млн українців є активними онлайн‑покупцями, кожен з яких робить у середньому 17 покупок на рік на суму близько 1 300 грн Загальний обсяг ринку в 2024‑му становив 239 млрд грн, що на 25 % більше, ніж роком раніше. Якщо раніше шопінг асоціювався з торговими центрами, сьогодні все частіше — з мобільним телефоном. Більше ніж 60% покупок в Україні здійснюються саме через смартфони. Люди не шукають ноутбук, аби замовити кавоварку чи кросівки — вони просто дістають телефон у черзі, в маршрутці чи під час перерви на роботі. А мобільний інтернет, який охоплює близько 75% населення, робить цей процес блискавичним.
Лідером продажу виступають електроніка та медіа. Майже кожна третя онлайн-покупка — це навушники, павербанки, смартфони й різні ґаджети. Хоча цікаво інше: середній чек у цій категорії знижується. Українці більше не женуться за топовими моделями, а купують те, що практичніше, дешевше, розумніше. На п’яти техніці наступає мода: одяг, взуття, аксесуари становлять 26% ринку. Люди вже давно звикли приміряти речі віртуально й отримувати їх “до дверей”. Третє місце посіли товари для дому (20%). Українці масово оновлюють свої кухні, балкони і ванні кімнати і роблять це без черг у будівельних супермаркетах.
А ось де стався вибух, так це у категорії “продукти харчування та побут”. Ще кілька років тому онлайн-покупка ліків або масла з хлібом здавалася екзотикою, а тепер це звичка. За минулий рік онлайн-продажі у цій категорії виросли на 53% у гривнях. Продукти замовляють з телефону та через годину вже готують вечерю.
Ціни ж давно витіснили брендову лояльність. Українці не шукають улюблені етикетки, а шукають знижки. Саме через це середній чек в e-commerce просів на 17%. Але це не означає, що купують менше, а навпаки, кількість покупок збільшується, просто кожна з них стає дедалі раціональнішою.
У цьому бурхливому онлайн-житті є свої флагмани. Rozetka, Prom.ua, OLX та Allo залишаються головними артеріями українського інтернет-ринку. І коли під час Чорної п’ятниці 2024 року онлайн-продажі на Allo вперше перегнали офлайн, то одразу стало зрозуміло, що цифрова торгівля більше не “альтернатива”, а основний канал.
Коли в онлайн-продажах крутиться понад двісті мільярдів гривень на рік ,то очевидно, що удавати, що цього не існує, вже не виходить. Держава може або взяти участь у цій грі, або остаточно втратити контроль. Це момент, коли електронна комерція стає не лише зручною для споживача, а й критично важливою для бюджету. Тут відкривається шанс нарешті охопити податками тих, хто заробляє онлайн, але роками “випадав” з системи. І це не злісний ухильник, а просто той, кого податкова ніколи не бачила. Але такий шанс може легко перетворитися на проблему. Якщо правила гри виявляться кривими або незрозумілими, онлайн-бізнес не протестуватиме,а просто зникне. Тому зараз держава має показати, що вона не лише вміє ставити вимоги, а й здатна створити робочі інструменти. Не карати за те, що вчора було нормою, а зробити так, щоб бути “в білому” стало простіше, ніж ховатися. Мова йдеться про автоматичну звітність, адекватні правила, нормальну комунікацію між платформами і податковою. Адже цифри стали дзеркалом, в якому вже видно, що час простої статистики минув і потрібні рішучі та адекватні дії.
Як це працює за кордоном: що Україні варто знати про цифрові податки у світі
Україна не перша і не єдина країна, яка намагається впорядкувати тіньовий оборот грошей у цифровому просторі. Більшість країн ЄС уже давно зіткнулися з тим, що інтернет-торгівля й фриланс вже давно перетворилися з “хобі на дивані” на серйозне джерело прибутків, яке складно контролювати за традиційними податковими методами. Світ пропонує кілька практичних прикладів, які можуть бути корисними для українського законодавця.
У 2021 році ЄС запровадив директиву DAC7, яка стала відповіддю на масове ухилення від податків через цифрові платформи. Вона зобов’язує компанії на кшталт Amazon, eBay, Booking.com, Uber та інші онлайн-платформи передавати податковим органам дані про продавців і надавачів послуг. Ключова ідея полягає в тому, що податкові органи більше не шукають платників податків вручну, а цим займаються самі платформи. Наприклад, якщо користувач здає квартиру через Airbnb, то дані про це отримує не лише національна податкова, а й інші країни ЄС, якщо це стосується міжнародного доходу.
У США IRS (Internal Revenue Service) вже давно використовує форму 1099-K, яку платформи на кшталт PayPal, Etsy або Upwork зобов’язані надсилати фрілансерам і продавцям, якщо ті заробили понад 600 длр на рік (раніше поріг був 20 тис длр, але його суттєво знизили – ред.). Тут важлива не лише прозорість, а й реальна автоматизація. Фрілансер отримує документ, який вже враховано в електронній декларації, а податкова просто звіряє, чи він його вніс.
Естонія є одним із небагатьох прикладів, де держава зробила оподаткування онлайн-простору не просто контрольованим, а зручним. Замість карати за неофіційну роботу, держава створила прозору і просту систему, у якій зареєструватися ФОПом, подавати декларацію та сплачувати податки можна буквально з телефону. Більшість фрилансерів в Естонії не ховаються, бо їм просто не вигідно цього робити. При цьому естонська податкова служба сама формує проєкт декларації на основі банківських і платформенних даних.
Україна ж намагається одночасно впровадити механізми звітності, як в ЄС, збір податків з платформ, як у США і реформувати ФОП-модель, як це зробили в Естонії. Це досить амбітне завдання, і складність його полягає в тому, що цифровий контроль не може існувати без цифрової зручності. Та сама межа, за якою розумна податкова реформа перетворюється на чергову бюрократичну пастку, дуже тонка. Якщо нові правила виявляться надто складними або заплутаними, український онлайн-бізнес не кине все й не побіжить ставати “білим”. Швидше за все, він спокійно перекочує в інші канали — у криптовалюту, телеграм-магазини, закриті P2P-мережі, де держава все ще “гостя не чекає”, і замість оподаткування ми отримаємо нову генерацію тіньових схем.
Онлайн-платформи, на які тепер покладається завдання стежити за доходами своїх користувачів навряд чи можна сприймати, як підрозділи податкової. Вони діятимуть рівно настільки, наскільки їм буде це вигідно або, принаймні, не надто обтяжливо. Якщо система звітності буде сирою, незручною або потребуватиме зайвих зусиль, то ймовірно, що платформи знайдуть, як формально виконати закон, але без реального контролю.
Інша проблема стосується технічного боку. Податкова служба, яка досі працює у стилі “Excel і терпіння”, навряд чи одразу стане діджитал-гігантом. Якщо за красивими обіцянками про цифрові інструменти не стоятиме реального програмного забезпечення, кваліфікованих спеціалістів і нормальної інтеграції з платформами, то усі ці нововведення залишаться в кабінетах і меморандумах. В такому разі і податковий контроль у цифровій сфері залишиться на тому ж рівні, що й зараз: “хтось щось десь продає — але ми цього не бачимо”.
Отже, роками цифрова комерція в Україні жила у власному темпі вільно, гнучко, з мінімумом втручання. Онлайн-заробіток став нормальним явищем: продав щось на OLX, взяв замовлення на фрилансі, доставив їжу чи зробив сторіз і отримав гроші. Цей процес здійснювався без реєстрацій, податкових декларацій та зайвих питань. Але цей період дикого зростання завершується. Закон, який досі здавався черговим бюрократичним пшиком, тепер має реальні зуби: меморандум з МВФ не дає можливості відкласти його “на потім”, а цифрові платформи поступово перетворюються з вітрин на наглядачів. Податкова ж служба перестає бути пасивним спостерігачем. Проте тут виникає дилема. Якщо державна система оподаткування зможе запропонувати прості й прозорі правила гри, то це, звісно, буде кроком уперед. Якщо ж нові вимоги виявляться громіздкими, сирими чи незрозумілими, то онлайн-ринок просто знайде нові шляхи обійти контроль. В результаті замість детінізації отримаємо нову, ще більш стійку, цифрову тінь.
Україна стоїть перед вибором: зробити онлайн-бізнес партнером держави, або втратити його як джерело доходів і часу на розкачку зовсім немає. Онлайн-економіка давно вже реальністю, в якій живуть мільйони людей, але питання в тому, чи готова держава йди їм на зустріч.
