Попри триваючу війну, тема виборів в Україні набирає обертів. Дискусії про можливість їх проведення звучать дедалі частіше, а деякі політичні фігури, які зникли з інформаційного простору після початку вторгнення РФ, зараз знову активізувалися. Інші ж, навпаки, не припиняли своєї активної діяльності та продовжують впливати на суспільну думку. В умовах, коли країна веде війну за виживання, політична сцена поступово наповнюється знайомими обличчями, і все частіше виникає питання – якщо вибори відбудуться найближчим часом, як вони проходитимуть і які виклики стоятимуть перед українським суспільством?
Вибори під час війни: політичні маневри чи реальна перспектива?
Останні місяці в інформаційному просторі України питання можливих виборів президента набуло нового імпульсу. Спершу про них почали говорити західні, американські та російські політики. Так, республіканський сенатор Ліндсі Грем ще у 2023 році зробив першу спробу «вкинути» тему виборів в Україні, закликаючи до їх проведення навіть в умовах війни. Відтоді це питання періодично з’являється в риториці американських посадовців. Нещодавно спецпредставник президента США з питань України та Росії Кіт Келлог заявив, що 2025 рік може бути вдалим часом для виборів. Таку активну увагу до української демократії можна пояснити бажанням США підготувати ґрунт для майбутніх переговорів про припинення війни. Адже їхні результати мають підписувати представники влади, легітимність яких не викликатиме сумнівів.
З часом про вибори стали говорити українські політики, а згодом і найвищі посадовці держави. Президент України заявив, що вибори можуть відбутися лише за певних умов, спікер Верховної Ради звернувся до міжнародних колег з проханням поділитися досвідом виборів в умовах війни, а глава МЗС підтвердив, що президент наразі зважує всі «за» і «проти». Водночас Володимир Зеленський заявив, що призупинення воєнного стану заради виборів поставить під загрозу існування української армії. В інтерв’ю британському ITV News він наголосив, що більшість громадян виступають проти виборів під час війни, адже чудово розуміють можливі наслідки.
«Я не боюся виборів, але що вони означають у нинішніх умовах? Для їх проведення доведеться або скасувати, або тимчасово призупинити воєнний стан. У такому разі ми фактично втратимо армію. Це не лише питання бойового духу та боєздатності — юридично утримувати таку армію буде неможливо. І росіяни тільки радітимуть, бо це вдарить по нашій обороноздатності», — пояснив Зеленський.
Він додав, що у разі призупинення воєнного стану військові матимуть повне право повернутися додому, чим Росія неодмінно скористається для активізації своїх наступальних дій. Президент також підкреслив, що тема виборів активно просувається саме російською пропагандою, адже її метою є «просунути в українську владу вигідну для Кремля свою людину». В свою чергу влада РФ заявляє, що вона має намір вести мирні переговори лише з легітимним президентом, а Володимира Зеленського таким не вважає.
Юридично ситуація щодо виборів виглядає однозначно: відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», проведення будь-яких виборів під час дії воєнного стану заборонене. Це стосується президентських, парламентських, місцевих виборів та виборів до Верховної Ради АР Крим. Проте заборона закону не означає його незмінність – якщо у Верховній Раді знайдеться необхідна кількість голосів, цей пункт можна буде переглянути.
Питання легітимності президента зараз залишається предметом політичних дискусій, але з юридичної точки зору наразі його повноваження вважаються чинними. При цьому стаття 83 Конституція України прямо забороняє проведення лише парламентських виборів під час воєнного стану, тоді як президентські вибори не підпадають під цю заборону. Водночас стаття 103 визначає, що президент обирається громадянами України строком на п’ять років і на даний час він сплив. Формально це означає, що шляхом внесення змін до законодавства можна відкрити можливість проведення президентських і місцевих виборів навіть у розпал війни. Однак такий сценарій не просто створить унікальний виклик для держави — він може змінити саму логіку політичних процесів. Вибори під обстрілами, голосування у прифронтових містах, виборчі кампанії на тлі щоденних зведень з фронту — все це виглядає як сценарій, до якого українське суспільство ще не готове.
Якщо рішення щодо проведення виборів буде ухвалене, Україна стане однією з небагатьох держав, яка ризикнула їх провести в умовах повномасштабної війни. Але чи не призведе це до нового витка політичних криз, чи зможе виборча система адаптуватися до екстремальних умов, і головне — чи буде це справжній вибір, а не просто формальна процедура? Це питання, які потребують чітких відповідей, перш ніж країна зробить крок у цей невідомий політичний експеримент.
Якби там не було, а зараз політична сцена України поступово оживає. У закритому режимі вже проводяться соціологічні дослідження, а деякі рейтинги час від часу просочуються в публічний простір. Виборчі штаби, які великі партії не розпускали з часу минулих виборів, знову починають активізуватися. Поки політики публічно заперечують будь-яку підготовку до виборів, вони фактично вже включилися у передвиборчу гонку. Політичні сили проводять ревізію своїх структур, перевіряють місцеві осередки та розставляють людей у ключових точках, готуючись до моменту «Х». Друк партійних газет, гучні заяви у медіа та соцмережах, передвиборчі гасла, посилення активності в регіонах – все це є ознаками прихованої підготовки.
Слід відмітити, що гучніше за всіх про вибори стали говорити опозиційні політичні сили, намагаючись оцінити власні шанси та підрахувати потенційні голоси. Вони відкрито звинувачують Зеленського та його команду в тому, що війна стала для них інструментом політичного виживання, а мир – загрозою втрати влади. Опоненти переконані: чим довше триває конфлікт, тим довше нинішнє керівництво залишається на своїх посадах, тому йому це вкрай вигідно. Водночас сама влада чудово розуміє, що без реальної перемоги будь-які виборчі перегони будуть для неї грою з високими ризиками. Адже без чітких досягнень на фронті, на тлі економічного занепаду країни, несправедливої мобілізації та постійних корупційних скандалів завоювати симпатії більшості виборців стане майже неможливо.
А ось ще один цікавий факт. 5 лютого стало відомо, що після майже трьох років інформаційної ізоляції Центральна виборча комісія знову відкрила доступ до даних про вибори, зокрема списки обраних депутатів і склади виборчих комісій. Цей крок виглядає знаковим, адже з початку повномасштабного вторгнення всі ці відомості були закриті нібито з міркувань безпеки. Більше того, ЦВК вже завершує черговий етап відновлення роботи Державного реєстру виборців. Це означає, що система приводиться в робочий стан, що може бути далеко не простою технічною рутиною. Це випадковість чи ще один сигнал? Скоріше за все, ми спостерігаємо черговий етап підготовки до можливих політичних подій, які можуть розгорнутися значно швидше, ніж багато хто припускає.
Отже, сукупність перерахованих фактів формує в суспільстві відчуття того, що вибори президента в Україні є не такою вже й далекою перспективою. Навіть якщо юридичних підстав для їх проведення поки що немає, політики вже готуються, а отже, цей сценарій стає дедалі більш реальним.
Вибори та електоральний потенціал
Коли мова йде про вибори, основним чинником їх проведення є електоральний потенціал, який за останні роки зазнав безпрецедентних змін. Мільйони українців залишили свої домівки, рятуючись від війни, і тепер формують потужний електоральний сегмент за кордоном. Якщо раніше голоси діаспори мали мінімальний вплив на результати виборів, то тепер ситуація кардинально інша: закордонні виборці можуть стати тим фактором, який докорінно змінить політичний ландшафт країни.
Як відомо, за кордоном зараз перебуває більше 10 мільйонів українських біженців, з яких близько 6 мільйонів перебувають у країнах ЄС, і майже 3 мільйона цих громадян мають право голосу. При цьому згідно з даними МЗС, кількість потенційних виборців за межами України може сягати 4,5 мільйона осіб, що становить близько 15% від загальної кількості виборців у 2019 році. Як би не відрізнялися цифри в різних джерелах, ситуація в цілому зрозуміла. Крім того, Україна не має достатньої інфраструктури за кордоном для забезпечення їхньої участі в голосуванні: в окремих державах до дипломатичних установ потрібно добиратись понад 10 годин. Тобто, велика кількість біженців де-факто опиниться виключеною з виборчого процесу.
Однак є ще один важливий фактор. Понад мільйон українських біженців опинилися в Росії та Білорусі. Чи матимуть вони право голосу? Чи можна формалізувати їхню участь у виборах? Це питання на даний час залишається відкритим і потребує чіткої юридичної відповіді.
Окрім чисельності, важливе значення має й те, що від 25 до 60% українських біженців не планують повертатися додому. З часом їхня адаптація за кордоном тільки зростає. Водночас вони залишаються громадянами України і, теоретично, мають право впливати на виборчий процес. Питання лише в тому, чи захочуть вони цим правом скористатися і яким буде їхній політичний вибір. Крім того, українці за кордоном масово не перебувають на консульському обліку. Це означає, що значна їх частина не зможе взяти участь у голосуванні. В таких умовах їхні голоси або не будуть враховані, або ж потенційно стануть об’єктом маніпуляцій.
Західні соціологи неодноразово доводили, що біженці голосують не так, як громадяни, що залишаються в країні. Вибори в Молдові та Грузії підтвердили цю закономірність. Молдавська діаспора в Європі забезпечила перемогу прозахідного кандидата, тоді як виборці всередині країни були більш розділені. В Україні ситуація може бути ще складнішою: біженці можуть проголосувати за абсолютно несподівані політичні проєкти, які не є популярними серед тих, хто залишається всередині країни.
Ще один важливий аспект – понад 30% українських виборців за кордоном (майже 1 мільйон осіб) – це чоловіки призовного віку. Більшість з них мають проблеми з консульським обліком, що може обмежити їхні виборчі права. Примітно, що лише один із 16 українців за кордоном перебуває на консульському обліку. Це створює парадоксальну ситуацію: вони мають право голосу, але через бюрократичні труднощі можуть бути виключені з виборчого процесу.
Раніше голосування за кордоном не мало значного впливу на вибори. Наприклад, у 2019 році з 449 174 виборців, зареєстрованих на закордонних дільницях, проголосували лише 59 830 осіб (13%). Але якщо зараз до участі у виборах долучаться мільйони біженців, їх результат може бути непередбачуваним.
І тут виникає головне питання: чи збігаються політичні уподобання біженців з курсом, який нині підтримують в Україні? Якщо більшість з них підтримає гасла на кшталт «Україна ніколи не буде в НАТО», «мир за будь-яку ціну», «амністія всім ухилянтам», «відкриймо кордони» тощо, це може стати серйозним викликом для державної стратегії.
Отже, якщо вибори в Україні відбудуться найближчим часом, варто очікувати що її політичне майбутнє можуть визначати ті, хто вже давно живе поза її межами. І це змінює правила гри у виборчому процесі.
Ймовірні проблеми виборчого процесу
Окрім необхідності зупинити бойові дії, існує безліч інших бар’єрів, які унеможливлюють повноцінне проведення виборів в Україні. Перший і найочевидніший виклик – це безпека. В умовах продовження бойових дій кожна виборча дільниця стає потенційною мішенню для ракетних ударів. Закриття дільниць під час повітряної тривоги не розв’яже проблему – будь-яка атака, особливо з застосуванням «Кинджалів» чи балістичних ракет, легко може зірвати виборчий процес. Перенесення голосування в укриття також не є виходом з ситуації, оскільки їхня кількість замала, а більшість не пристосовані для розміщення виборчих дільниць.
Не менш критичне питання – військовослужбовці. За різними оцінками, зараз у Силах Безпеки та Оборони України перебувають понад 1 мільйон громадян. Багато з них знаходяться в окопах, на передовій або виконують бойові завдання. Очевидно, що вони фізично не зможуть проголосувати. Але чи можна вважати вибори легітимними, якщо люди, які ризикують своїм життям за країну, будуть фактично позбавлені права голосу?
На додачу, технічні труднощі можуть перетворити виборчий процес на хаос. Мільйони виборців змінили місце проживання, дехто не реєструється, щоб не попасти під мобілізацію, що вкрай ускладнює логістику голосування. При цьому перехід на електронне голосування є надто ризикованим варіантом, адже навіть у розвинених країнах його впроваджують роками. В Україні ж загроза хакерських атак та втручання у систему голосування є надзвичайно високою. Приклади вже є: у грудні 2024 року кібератаки зірвали онлайн-голосування за Громадську антикорупційну раду при Міноборони та зламали державні реєстри. У таких умовах довіряти онлайн-виборам – означає відкрити ворота для масових фальсифікацій.
Організаційні питання теж залишаються невирішеними. Відкриття кордонів є необхідною умовою для повернення виборців. Але що робити з тими, хто отримав тимчасовий захист у ЄС? Чи будуть європейські країни анулювати цей статус? У якому правовому полі опиняться українські мігранти? Ці питання навіть не почали обговорювати.
А ще є велика фінансова проблема. Президент України неодноразово заявляв, що вибори коштуватимуть щонайменше 5 мільярдів гривень, і джерелом фінансування мають стати західні партнери. Але чи готові вони вкладати кошти у виборчий процес в умовах війни?
І, нарешті, вибори передбачають наявність базових демократичних прав і свобод – свободу слова, діяльності політичних партій, агітації, право на мирні зібрання. Усі ці свободи зараз законно обмежені воєнним станом. Чи можуть вибори без них вважатися демократичними? Чи не суперечить це принципам, закріпленим у Конституції?
Проте є ще один ризик – суспільна вразливість до маніпуляцій. Соцмережі та відеоплатформи давно стали інструментом впливу на електорат з фейками і якісними діпфейками, що цілком може бути новою реальністю українських виборів. При цьому ботоферми, контрольовані за межами України, матимуть значно більший вплив, ніж традиційне телебачення.
А якщо додати до всіх цих факторів ще й електронне голосування – ризики підтасовок і втручань роблять цю перспективу вкрай сумнівною. В умовах війни будь-яка помилка може дорого коштувати, а експерименти з виборчим процесом можуть поставити під загрозу легітимність нової влади ще до її обрання.
Крім того, є ще один важливий момент. Серед ймовірних сценаріїв розвитку подій в Україні все частіше звучить не лише проведення виборів, а й можливість референдуму щодо нейтрального статусу країни як умови припинення війни. Такий крок, як і перераховані вищі фактори, можуть стати не просто політичним викликом, а причиною жорсткого громадянського протистояння. Якщо президентські вибори та питання нейтралітету будуть винесені на голосування одночасно, це створить надзвичайно вибухонебезпечну ситуацію. Адже голосувати доведеться не лише за нового лідера країни, а й фактично за її геополітичне майбутнє. Більше того, враховуючи воєнний контекст, референдум у таких умовах може перетворитися на інструмент зовнішнього тиску — будь-яке рішення, ухвалене під впливом війни, буде сумнівним з точки зору свободи вибору. Саме тому загроза такого сценарію викликає занепокоєння.
Отже, попри всі юридичні нюанси та політичні маневри, реальність виборів в Україні під час війни виглядає скоріше експериментом з непередбачуваними наслідками, ніж реальним демократичним процесом. Вибори передбачають безпеку, рівний доступ до голосування, свободу агітації та довіру до їхнього результату – жоден із цих аспектів сьогодні не гарантований.
Головна небезпека полягає не лише у фізичних ризиках чи технічних складнощах, а у можливості глибокої політичної кризи. В умовах війни будь-які розбіжності щодо легітимності нового керівництва можуть стати ще одним фронтом – цього разу всередині країни. Тож поки політики будують стратегії та проводять приховану передвиборчу підготовку, головне питання залишається незмінним: чи готова Україна до виборів, які не послаблять її державність, а зміцнять? В ситуації, коли держава веде боротьбу за існування, будь-яке політичне рішення матиме вкрай важливі наслідки, які вплинуть не лише на владу, а майбутнє країни.
Оксана Іщенко
