Питання збереження лікарської таємниці в Україні залишається одним з найбільш чутливих і водночас найменш зрозумілих для суспільства. Хоча закон встановлює достатньо широке коло даних, які належать до медичної інформації, на практиці пацієнти часто не уявляють, що саме входить до цього поняття, хто має право доступу до їхніх даних і в яких випадках розголошення може вважатися правомірним. Попри те що законодавство містить чіткі заборони, межі дозволеного часом розмиті, тому ця сфера регулярно породжує конфлікти, скарги й судові спори.
Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», з якими поспілкувалося ІА «ФАКТ», пояснили, як працює механізм захисту медичної інформації, які обмеження існують для медичних працівників та інших осіб, що мають доступ до персональних даних пацієнта, і в яких випадках розголошення лікарської таємниці не буде порушенням закону. Фахівці акцентують, що ця система достатньо деталізована, однак потребує уважного застосування, адже відповідальність за незаконне розголошення може бути як адміністративною, так і кримінальною.
Лікарська таємниця має відношення до всіх громадян країни без виключення. Що ж саме належить до цієї таємниці та яке покарання за її розголошення? Відповідно до ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», лікарською таємницею вважаються відомості про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя людини, які не мають права розголошувати медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про це.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», під лікарською таємницею також розуміється інформація про медичне обслуговування особи або його результати, викладена в уніфікованій формі відповідно до вимог, встановлених законодавством, у тому числі інформація про стан здоров’я, діагнози та будь-які документи, що стосуються здоров’я та обмеження повсякденного функціонування/ життєдіяльності людини.
Як бачимо, чіткого нормативного визначення що саме відноситься до лікарської таємниці немає. Під лікарською таємницею розуміється вся інформація, отримана в процесі медичного обслуговування пацієнта, яка не підлягає розголошенню. Проте це не стосується випадків, передбачених законодавством, про які медичним працівникам та іншим особам стало відомо у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків чи громадською діяльністю.
Якщо проаналізувати законодавство, а саме ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1, 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я, то ми можемо визначити, що до лікарської таємниці відносяться наступні відомості:
- про стан здоров’я пацієнта;
- про хворобу;
- про діагноз;
- про факт звернення за медичною допомогою;
- про методи лікування;
- одержані при медичному обстеженні
- про медичний огляд та його результати;
- про інтимну і сімейну сторони життя;
- обставини, що передували захворюванню або спровокували його;
- функціональні особливості організму;
- шкідливі звички;
- особливості психіки;
- про стан здоров’я родичів, близьких пацієнта.
Отже, до лікарської таємниці відноситься вся інформація, отримана в процесі медичного обслуговування. Її можна умовно поділити віднести до двох груп:
1) медичну інформацію;
2) інформацію немедичного характеру, тобто ту, що стосується особистого і сімейного життя.
Своєю чергою кожну групу можна розглядати відносно як щодо пацієнта (діагноз, прогноз, шкідливі звички, сімейне та особисте життя тощо), так і щодо членів його сім’ї (спадкові хвороби, стан здоров’я родичів, їх особисте та сімейне життя та інше) залежно від конкретної ситуації.
Судова практика також не залишилась осторонь. У Постанові Верховного Суду України від 11.11.2020 року справа № 442/4791/17, зазначено: «медичною таємницею є: факт звернення людини до лікувального закладу за медичною допомогою; стан здоров`я людини; діагноз; обставини, що передували захворюванню або спровокували його, функціональні особливості організму; шкідливі звички, особливості психіки, майновий стан, інші відомості, отримані при медичному обстеженні, зокрема інформація про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров`я родичів, близьких пацієнта.
Тобто під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно всі аспекти, які стосуються здоров`я пацієнта. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник або інші особи, яким у зв`язку з виконанням їхніх професійних чи службових обов`язків стало відомо про хворобу, не має права розголошувати як медичну, так і немедичну інформацію про стан здоров`я людини. Такі особи не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків».
Згідно зі ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Хочемо звернути вашу увагу на те, що лікарська таємниця не стосується самого пацієнта. Навпаки за законом лікар чи медсестра не мають права приховувати діагноз від самого пацієнта. В медицині існує найпоширеніша ситуація коли пацієнт з онкологічним захворюванням має повне право знати згідно з законом, як і про наслідки, способи лікування і прогноз. Замість цього лікарі повідомляють про справжній стан речей найближчим родичам, а самому пацієнтові не кажуть. Це є грубим порушенням законодавства, а саме ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».
Статтею 286 Цивільного кодексу України передбачено, що деталізовану інформацію про стан вашого здоров’я (діагноз і методи лікування) не мають права вимагати за місцем роботи чи навчання.
Тепер про головне. Медична інформація про пацієнта може бути розголошена виключно в наступних випадках:
- у разі письмової згоди самого пацієнта;
- у випадку мотивованої вимоги органів дізнання, слідства, прокуратури і суду, санепідемслужби. Так тимчасовий доступ до документів, що містять лікарську таємницю, може надати слідчий суддя або суд в рамках кримінального провадження, якщо при цьому буде встановлено, що інших способів отримання необхідної слідству інформації немає (ч.6 ст. 163 Кримінально процесуального кодексу України).
- медичну документацію про особу може отримати лише безпосередньо сама особа, якої це стосується, або її представник, на підставі доручення або договору про надання правової допомоги (за умови, що копії зазначених документів будуть долучені до запиту), а також батьки (усиновлювачі, опікун або піклувальник) як законні представники дитини (до 18 років) або підопічного (недієздатної особи);
- якщо зберігання таємниці істотно загрожує здоров’ю і життю пацієнта і/або/інших осіб (небезпечні інфекційні захворювання);
- у випадку залучення до лікування інших спеціалістів, для яких ця інформація є професійно необхідною;
- при народженні, мертвонароджених, смерті;
- про випадки жорстокого поводження з дітьми.
Водночас допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для.
- організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги;
- провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації.
Як бачимо, перелік випадків, коли може бути розкрита лікарська таємниця набагато більший. Це пов’язано з тим, що збереження даної таємниці може суттєво зашкодити суспільству в цілому та мати катастрофічні наслідки для багатьох громадян.
Втім за незаконне розголошення лікарської таємниці передбачено кримінальну відповідальність згідно зі ст. 132 та 145 Кримінального кодексу України.
Відповідно до ст. 132 ККУ розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, – карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн) або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Крім того, стаття 145 ККУ визначає, що умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, — карається штрафом від 1000 до 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( від 17 000 до 68 000 грн) або громадськими роботами на строк до 240 годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років.
Також відповідно до ст. 15 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», люди, які живуть з ВІЛ, мають також право на відшкодування шкоди, пов’язаної з обмеженням їхніх прав внаслідок розголошення чи розкриття інформації про їх позитивний ВІЛ-статус. У разі порушення цих прав людині треба звернутись до Національної поліції з відповідною заявою.
Отже, радимо вам ставитися до медичної інформації так само відповідально, як і до будь-яких інших персональних даних. Передусім варто уважно підписувати документи в медичних закладах та розуміти, кому саме ви дозволяєте доступ до своїх відомостей. Якщо виникають сумніви щодо законності вимоги надати інформацію про стан здоров’я, рекомендуємо вимагати письмове обґрунтування або посилання на норму закону. Це допоможе швидко відсікти неправомірні запити.
У разі підозри, що медична інформація була розголошена без вашої згоди, радимо фіксувати обставини та звертатися із заявою до медичного закладу, а за необхідності — до поліції чи суду. Пацієнт має більше інструментів захисту, ніж здається, а правильне оформлення звернення та послідовність дій суттєво підвищують шанси на успішне вирішення ситуації.
