Призов оскаржено, але дороги назад немає: що вирішив Верховний Суд у справі про незаконну мобілізацію

В умовах повномасштабної війни питання мобілізації стало одним з найбільш чутливих і водночас складних для українського суспільства. Щодня тисячі чоловіків отримують повістки, проходять медкомісії або ж одразу опиняються у військових частинах. На цьому тлі особливо гостро постає питання — чи справді під час мобілізації завжди дотримуються права громадян? Чи має людина можливість захистити себе від незаконних дій з боку територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки?

Саме ці питання нещодавно знову опинилися в центрі уваги юридичної спільноти після резонансного рішення Верховного Суду України. Його було ухвалено 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, яка стала показовою для всієї країни. Позивач — мобілізований громадянин — відверто заявив у суді, що його права були грубо порушені ще на етапі призову. За його словами, він взагалі не проходив медичного обстеження, а отже, й не мав бути допущеним до служби.

Ця справа одразу ж викликала широкий резонанс серед юристів і правозахисників, адже піднімає дуже складне питання — де саме проходить межа між правом держави на мобілізацію і обов’язком дотримуватися законності навіть в умовах війни? Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» прокоментували це рішення та поділилися власним баченням того, що насправді означає цей прецедент для всіх громадян України.

Дійсно рішення Верховного Суду України, яке було ухвалене 5 лютого 2025 року по справі №160/2592/23 є показовим в світлі співвідношення мобілізаційних процесів в країні та дотримання законності та прав громадянина. За фабулою справи чоловік звернувся з позовом до військової частини, яким просив визнати протиправними дії ТЦК та СП  щодо призову  його на військову службу під час мобілізації; зобов`язати військову частину в який він знаходиться зараз прийняти рішення про звільнення   його з військової служби особового складу Збройних Сил України даної військової частини.

Обґрунтовуючи свої вимоги в суді позивач зазначив, що до нього вчинено протиправні дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації, оскільки під час призову йому не було проведено медичного обстеження стану його здоров`я.  Суд першої інстанції, який розглядав справу – Харківський окружний адміністративний суд  позов чоловіка задовольнив. При цьому постановою Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу військової частини було залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду без змін.

Суди першої та другої інстанції виходили з того, що ТЦК та СП не було надано жодних доказів проведення позивачу медичного огляду та взяття до уваги результатів такого огляду під час призову позивача на військову службу. Отже, у ТЦК та СП були відсутні правові підстави для висновку, що позивач придатний за станом здоров`я до військової служби, а тому, відповідно, вчинено протиправні дії щодо призову чоловіка на військову службу під час мобілізації.

Суди обох інстанцій зазначили, що належним відновленням порушених прав позивача є відновлення становища особи, яке існувало до такого порушення прав, а тому необхідно зобов`язати військову частину прийняти рішення про звільнення чоловіка з військової служби особового складу Збройних Сил України військової частини. Також суди зазначили, що  про поновлення позивачу строку звернення до суду є необхідним та правомірним  з огляду на те, що чоловік  з 23.03.2022 та по теперішній час проходить військову службу в Збройних Силах України, що свідчить про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом його прав.

Оскаржуючи судові рішення, військова частина, між іншим посилалась на те, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є проведення медичного огляду військово-лікарською комісією та усунення тієї прогалини, яка була допущена під час призову позивача в березні 2022 року, і надалі за наявності відповідного висновку військово-лікарської комісії відповідач прийме рішення про звільнення на підставі закону.

Касаційним судом були досліджені матеріали справи та встановлено наступне. Відповідно до наказу (по стройовій частині) командира військової частини  від 24.03.2022 №11  позивача призвано 23.03.2022 на військову службу по мобілізації. На думку Верховного Суду судові рішення судів обох інстанцій у цій справі підлягають перегляду в частині дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом та правильності застосування судами попередніх інстанцій частини п`ятої статті 22, статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», частини п`ятої статті 1, пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» в контексті обраного способу захисту порушеного права позивача.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Положеннями частини другої статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України). За приписами пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є різновидом публічної служби, відтак спірні правовідносини виникли щодо прийняття позивача на публічну службу, а тому з огляду на частину п`яту статті 122 КАС України застосуванню в цій справі підлягає місячний строк для звернення з позовом до суду.

Частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду він з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Нагадаємо, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Ні в позовній заяві, ні в клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач не зазначив, коли дізнався про порушення своїх прав, при цьому датою, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, є 23.03.2022 – дата призову позивача на військову службу по мобілізації. До адміністративного суду з позовом до військової частини позивач звернувся 11.02.2023, тобто більш, ніж через 10 місяців з дня, коли повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Як бачимо, Верховний суд України чітко вказав на те, що аби оскаржити незаконні дії мобілізації на військову службу у громадянина є лише один місяць від дати такої мобілізації. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, просив поновити строк звернення до суду, покликався на запровадження воєнного стану в Україні та правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі №500/1912/22, а також указав, що посилене виконання позивачем своїх професійних обов`язків в умовах воєнного стану щодо захисту України від російських окупантів свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення з цим позовом до суду.

Щодо самої суті позовних вимог, повертаючись до обставин справи, позивач, звертаючись до суду першої інстанції за захистом своїх прав, їх порушення пов`язував із недотриманням порядку проведення його призову на військову службу, що полягає в непроходженні позивачем медичного огляду під час призову на військову службу. Зі змісту положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.

Слід зазначити, що частина п`ята статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України. Питання медичного огляду регулюється розділом ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402.  Він передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності, зокрема, до військової служби, з винесенням письмового висновку (постанови).

Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час. Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів. Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей (пункт 3.1. Розділу ІІ Положення №402). Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов: «Придатний до військової служби»; «Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)»; «Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку» (пункт 3.8. Розділу ІІ Положення №402).

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, в оскаржених судових рішеннях і сторонами не оскаржується, під час призову позивача на військову службу за мобілізацією не було встановлено придатності позивача за станом здоров`я до військової служби, чим порушено процедуру призову позивача на військову службу під час мобілізації. Отже, у спірних правовідносинах порушеним є право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації.

Обраний же позивачем спосіб захисту порушеного права, який в подальшому застосовано судами обох інстанцій за наслідками розгляду справи, – звільнення з військової служби – є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу. Суд наголосив, що позивачем було обрано неналежний спосіб захисту своїх прав. До того ж, факт непроходження позивачем медичного огляду під час його призову не є свідченням непридатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав. Водночас судом звернено увагу, що в позовній заяві позивач не згадав про стан свого здоров`я, натомість у судовому засіданні від 06.05.2024 зазначив про відсутність хвороб, які б свідчили про його ймовірно можливу непридатність до військової служби.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права, а тому висновки судів обох інстанцій про задоволення позовних вимог у цій частині є помилковими.

У контексті вказаного суд наголосив, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Аналогічно проведення медичного огляду позивача військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положення №402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу, яка є, власне, предметом спору в цій справі. Виходячи з зазначеного, Верховний Суд України касаційну скаргу військової частини  задовольнив частково, у задоволенні позову в  частині звільнення з військової служби було відмовлено.

Ще раз звертаємо вашу увагу на головний висновок суду по справі, суть якого наступна – процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. На жаль….