Головною умовою для виплати “бойових” має бути виконання спеціальних бойових завдань

Коли справа доходить до виплат бойових, що належать нашим захисникам, на поверхню виходять не лише фінансові питання, але й глибокі протиріччя в системі державного управління. Бюрократичні перепони, юридичні невідповідності та неузгодженість у діях відповідальних органів створюють ситуацію, коли ті, хто ризикує своїм життям заради країни, залишаються без належної підтримки. Попри обіцянки уряду забезпечити кожного військовослужбовця належними виплатами, на практиці багато хто з них стикається з затримками, недоплатами або навіть відмовами у виплатах. Це не просто фінансове питання — це виклик справедливості, коли наші герої змушені боротися за свої права вже на іншому фронті, де противником є бюрократичні інститути.

Юристи адвокатського об’єднання “Репешко і партнери” прокоментували основні юридичні аспекти, які стають на заваді своєчасним і повним виплатам бойових.

Один з найбільших міфів, який пов’язаний з військовослужбовцями та не дає спокою деяким звичайним громадянам – це виплата так званих “бойових” військовослужбовцям, які знаходяться безпосередньо на лінії зіткнення з ворогом. Для когось такі воїни – бажані наречені, для когось – батьки, які нарешті стали сплачувати такі аліменти, що не тільки мати дитини, а ще й пару родичів можуть не працювати. А для когось це повсякденна буденність з ризиком для життя. Пересічні громадяни вважають, що ті, хто вступив до лав Збройних Сил України, одразу мають зарплату в 100 000 гривень. Аби внести ясності до цього спірного питання необхідно розглянути дане питання з юридичної точки зору.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” зазначено:

“Установити, що на період воєнного стану: військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі – військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників)”.

Отже, найбільше суперечностей виникає в тому, хто саме ті особи, “які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора”. Саме дане формулювання викликає багато спорів та тягне ще більше зловживань.

З цього погляду хочемо вас ознайомити з показовим нещодавнім рішенням Верховного Суду України, а саме – постановою від 06 серпня 2024 року по справі справа № 400/10311/23. Верховний суд України ухвалив рішення, у якому роз’яснив, за яких умов військовослужбовці можуть претендувати на отримання “бойових” виплат. Він зазначив, що сама по собі присутність військовослужбовця в зоні проведення бойових дій не є достатньою підставою для виплати “бойових”. Для отримання таких виплат необхідно виконання спеціальних бойових завдань та заходів, пов’язаних з національною безпекою і обороною, що має бути підтверджено відповідними документами, такими як бойовий наказ, розпорядження або записи в журналі бойових дій.

Цей випадок стосувався військовослужбовця, який звернувся до суду, вважаючи, що його військова частина незаконно відмовила йому у виплаті “бойових”. Він аргументував свою позицію тим, що під час несення служби на блокпостах роти охорони у районі ведення бойових дій, захищаючи населення від збройної агресії РФ, він отримав травму. Військовий вважав, що ця ситуація є достатньою підставою для нарахування “бойових”. Однак суди першої та апеляційної інстанцій відмовили йому в задоволенні позовних вимог. Вони обґрунтували своє рішення тим, що будь-яких доказів безпосередньої участі у бойових діях, забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора та виконання бойових (спеціальні) завдань позивачем не надано.

Не погодившись із таким рішенням, військовий звернувся до Верховного суду, стверджуючи, що його участь у заходах із забезпечення оборони України, включаючи перебування у районі бойових дій, є достатньою підставою для отримання “бойових”.

Верховний суд, розглянувши цю справу, дійшов висновку, що несення служби на блокпосту, навіть якщо це відбувається в безпосередній близькості до місця бойових дій, не є прямою участю у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони. Тому він відмовив у задоволенні вимог військовослужбовця, залишивши рішення попередніх судів без змін.

Ухвалюючи рішення, Верховний Суд України зазначив наступне:

“За пунктом 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298 (яке діяло до 01 червня 2022 року) під терміном “безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів” (далі – бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем таких завдань:

– бойові завдання у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;

– бойові (спеціальні) завдання із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

– бойові завдання з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

– завдання з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

– бойові завдання з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

– бойові завдання з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно – розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

– виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

– здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

– здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

– виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що згідно Закону України “Про оборону України” бойовими діями вважається форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій – це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Постановка бойових завдань підрозділам (елементам бойового порядку) здійснюється бойовим наказом, під час ведення бою (дій) або в інших умовах бойової обстановки – бойовим розпорядженням. Зазвичай вони доводяться до командирів підрозділів в усній формі.

При цьому виплата додаткової винагороди до 100 000 гривень на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах.

Документальним підтвердженням такої участі слугують наступні документи: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових, журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення, або постова відомість (спеціальних) завдань.

Отже, як бачимо, перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні постанови № 168 означають “безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів” та підтвердження цих обставин указаними документами.